Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку – «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

Також у волинських селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли наглою або насильницькою смертю.

Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків – породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» — від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.

...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…

Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок – відкрита спіраль на місці обличчя.

Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль, але про це – мова попереду…

Варто також згадати про вузлову ляльку в традиціях інших народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії – від поморської Півночі до степів Кубані – теж до наших днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української посестри; десь їх називали «желанніца» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь – так само, як і в Україні «берегіня»… Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української – незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри – це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

Очевидно, така спорідненість бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії – і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться…

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до Предків, до роду, до землі, яка її народила.
Виготовляли «спеціалізовані» ляльки: зернянка (круп'яничка) — лялька, набита зерном, яка приносить достаток у будинок;
десятиручка — господині у помічниці, аби вона все встигала по господарці;
ляльки до свят: Великодня голубка (вона червоного кольору), Вербниця (до Вербної неділі), на Купала (лялька на один день, можна загадувати бажання й разом з віночками опускати у річку);
бажаниця — з дуже довгими ручками, до яких прив'язуються стрічечки або інші дрібнички «дарують» ляльці, загадуючи бажання, а вона в свою чергу виконує їх за ті «дари»;
щоб захиститися від хвороб з оберегів без обличчя робили набір із 12 маленьких лялечок і однієї великої, кожна з яких символізувала ту або іншу хворобу. Ляльки ставили у спальні, тому що, як вважається, хвороби вселяються в людину, коли вона спить. Але раз на рік потрібно спалювати старі ляльки і робити нові, бажано, напередодні Великодня.
Колиханочки – ляльки-мотанки, які оберігали малюків при народженні, в колисці, щоб дитячий сон був міцним і здоровим.
Потім, коли вже дітки починали ходити й розмовляти, їм робили зайчиків-мотанок, які одягалися на пальчик. Такий зайчик був добрим товаришем і співрозмовником дитині. Дітки з років чотирьох можуть виготовляти таких зайчиків самостійно, під наглядом своїх рідних. Нині є звичай прив'язувати червону вовняну ниточку на руку малюка, а раніше для захисту робили лялечки. Маленькі діточки також носили їх із собою. Також, крім маленької мотанки, у дитячій повинна була стояти більша лялька-нянечка.

Крім цього, існує безліч інших обрядових ляльок. Принцип виготовлення практично однаковий, але в кожної своя специфіка. Ну і національний колорит додається вже в основному за рахунок головних уборів, костюмів, квітів та прикрас. Одягни в сарафан — буде російська, а у вишиванку — українка. Головне, по можливості використовувати для вбрань бавовну, вовну або шовк.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.

Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.

Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці «Дитина у звичаях та віруваннях українського народу» дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки.

Зокрема, він пише про один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, втромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата – весільних, а молодиці – «Неньки» абощо».

Лише з останньої скупої фрази можна бачити, що виготовлення ляльки, супроводжуване спеціальною обрядовою піснею, було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Марко Грушевський, будучи священиком, звісно, в силу свого сану і світогляду, зупинився виключно на іграшковій суті мотаної ляльки, цілком ігноруючи її обрядову, сакральну, магічну суть.

Серед українських традиційних ляльок унікальним особливим явищем є ляльки Київщини, Полтавщини і Черкащини. Саме тут збереглася ота древня сакральність в образі. Тут мистецтво виготовлення ляльки зберегло сакрально-магічні ознаки ще до 70-х років ХХ століття.

В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше – майстриня) змотує спіраль – символ безконечності Буття і вічності (знову ми зустрічаємо спіраль, як основу для обличчя мотаної ляльки!), і покриваючи її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.

Коли голівка готова, майстриня нарікає майбутню ляльку тим іменем, яке буде символізувати її призначення. Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи ще й груди. Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб.

Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою, але в древності кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька – не виняток. З одного боку, гра з лялькою – це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Однак в древності лялька мала досить віддалену схожість з живою людиною, на відміну від ляльки сучасної. Тому є причина не тільки майстерності лялькаря – до наших днів дійшли дуже вишукані ляльки, які свідчать про естетичний смак і художній талант майстра. На те були інші, потаємні причини. Вважалося, що якщо лялька дуже схожа на людину, в неї може перейти душа живого власника, і саме тому ляльку, особливо дитячу, або ту, що була призначена для ритуалів, свідомо позбавляли яскравих ознак «людськості», зокрема, в багатьох традиціях, в тому числі і в українській, ляльку «обезличували», обличчя її було або умовно промальованим, або ж його зовсім не було. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із Традицією.

Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме – магічно-обрядове. Це вельми важливий культурний і навіть магічний феномен, про який зараз якщо й згадують, то здебільшого в контексті сумнозвісних «ляльок вуду», з допомогою яких чаклуни в Африці та на островах Карибського моря насилають хвороби і нещастя на своїх ворогів. Але нерідко забувається, що магія – це всього лише уміння працювати з певними силами природи, які до кінця ще не можуть пояснити вчені, і ці сили можна обернути як на шкоду, так і на користь, — все залежить від намірів і дій конкретно взятої людини, яка проводить ритуал.

Створення «магічних» ляльок пов’язане з ритуалами та обрядами, що стосуються померлих предків або конкретних ритуалів, спрямованих на отримання доброго врожаю, відвертання засухи або навпаки, припинення дощів. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася. До цих пір такі ритуали зустрічаються в племенах Африки та Австралії.

Раніше в Україні ляльку-мотанку робили, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.

Зокрема, дуже цікавим виглядає звичай робити ляльку-мотанку для викликання дощу. Це знову нагадує про Велику Богиню, древньоєвропейську Богиню Дану – Праматір Вод, яка, за міфами європейських народів, народила усі ріки (і до сьогодні корінь імені цієї богині зустрічається в назвах багатьох європейських річок). Пізніше у слов’янських народів був культ богині Макоші – володарки живильних небесних вод (дощу), покровительки священних цілющих джерел, володарки і хранительки людських доль. До цієї богині молилися біля джерел та водойм, до неї зверталися з проханням про урожайні дощі. І зображували її жінкою з піднятими або розпростертими руками. До сьогодні розпростерті в жесті захисту руки – атрибут української ляльки-мотанки. Крім того, що Макоша – богиня води, вона ще й богиня-прядильниця, вона пряде нитки людських доль. І в даному разі ниточка, якою мотається лялька-берегиня – це теж символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, щакладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі…

Також за народними повір’ями, лялька – це вмістилище душі, життєвої сили людини. В багатьох культурах, зокрема, в Японії і в деяких племенах Америки було прийнято робити ляльку, що символізувала конкретну людину, для вигнання хвороби з тіла. Лялька, виготовлена з тканини або іншого матеріалу, використовувалася цілителями для лікування тяжких хвороб з допомогою магічного обряду. Ляльку спеціальним заклинанням зв’язували енергетично з хворою людиною, далі цілитель чи знахар замовлянням переносив хворобу на ляльку, після чого її закопували, спалювали або знищували іншим чином. Вважалося, що із знищенням ляльки піде й хвороба від людини. Аналогічні обряди в тій чи іншій формі існували і в інших традиціях, зокрема, і українські відьми-знахарки теж мали подібний звичай.

Звісно, іноді ляльку робили і на шкоду людині – зокрема, таке явище, як описують дослідники, мало місце на Гуцульщині. Добре цей обряд відображено у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Ляльку для такого ритуалу — чи то оздоровчого, чи навпаки, шкідливого — робили з воску або тканини, іноді з глини — тобто, з матеріалів, які порівняно легко було знищити. Ляльку спеціальним ритуалом пов’язували з людиною, які хотіли завдати шкоди або навпаки, зичили добра. І коли виготовляли – подумки або вголос виголошували те, для чого робиться ця лялька. Іноді в ляльку зашивали шматочок речі, яка належала людині. Якщо хотіли пошкодити, то ляльку протикали терновим шипом або іншого колючого дерева. У Карпатах, кажуть, це треба було робити виключно голками, купленими на гроші, зароблені у вдови. Воскову ляльку могли розтоплювати на вогні.

Окремий різновид обрядової ляльки, яка робилася на добробут і щастя – це весільна подвійна лялька, що зображувала «князя з княгинею», тобто, молодого й молоду. Такій подвійній ляльці робили одну ручку на двох, що повинно було символізувати злагоджене любов’ю життя. І нерідко таку парну ляльку садовили на першій підводі, якою молоді їхали до церкви вінчатися, щоб ця лялька захищала майбутнє подружжя від лихого ока. До речі, дотепер нерідко можна бачити на капоті машин весільного кортежу ляльку, хоча уже давно забувся первісний, сакральний символ цієї традиції.

Магічна роль мотаної ляльки, як захисного оберегу, відображене в народних казках. Лялька-мотанка є помічницею і берегинею героїні в казці «Василиса Прекрасна». Мати, помираючи, дає своїй доньці лялечку і наказує, щоб та берегла її, шанувала, годувала крихтами хліба і краплями молока – і лялечка завжди буде вірною помічнице. Дівчина виконує наказ матері, і лялька допомагає їй здійснити усі завдання, виконати усі забаганки лихої мачухи, вийти переможницею в символічному поєдинку з Бабою-Ягою і зрештою здобути щастя й добробут.

Очевидно, ця казка – відгомін старовинного звичаю, коли мотана лялька була символом Берегині роду, яка передавалася з покоління в покоління, від матері і до дочки, і ниточка, якою в’язалася лялька, ставала символічною золотою ниткою, яка єднала покоління в міцний єдиний Рід, берегла і захищала, давала силу, наснагу і добробут.

У наш час майстри, які працюють з традиційною народною лялькою відзначають позитивний вплив, який має процес виготовлення такої ляльки на психіку людини. Виготовлення ляльки-мотанки – це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим, вони роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само, жінки, які в період вагітності, проходять майстер-клас, формують для своєї дитини щастя, здоров’я, успіх.

Лялька-мотанка – це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, єдніості духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.



Автор — Громовиця Бердник

Наузи або вузли — це один із звичайнісіньких і простих способів волхування наших предків. Традиція нав'язувати вузли бере свій початок з прадавніх часів, коли наші предки тільки заселяли Євразію, розселяючись з материка Даарії, що потонув, то вже тоді вони використовували ритуали зав'язування вузлів для впливу на сили стихій. Наприклад про наузи згадується в обрядових піснях слов'ян помаків зібраних С. Верковичем у Болгарії.

Він пише: «В древні часи, в кожному селі навесні, коли тільки прилетять ластівки, збиралися дев'ять дівчат, вбиралися і ходили від двору до двору, і пов'язували діточкам на праву руку одну білу і одну червону, разом звиті нитки, для того, щоб швидше минула люта зима сніжна, і літо з весною явилися спішно.»

Вважалося, що ластівки, аби наблизити прихід Літа літали в Край — землю на Древню прабатьківщину слов'ян, затонулий материк (Даарію), де в минулі часи Сонце гріло і палило, і за горизонт не заходило (до катастрофи і потоплення материка Даарії вісь землі не мала нахилу в 23 градуси, як зараз і тому на північному полюсі сонце не заходило цілий рік).

І там наші предки двічі на рік на поле виходили, двічі на рік сіяли, жали та виноград збирали (клімат в ті древні часи був на півночі теплим, археологи досі знаходять там скам'янілі залишки пальм). Тому згадуючи ті славні часи слов'яни піднявши свою десную руку, хвалу Богам та предкам віддавали і їм жертву присвячували, обов'язково у вогонь білу квітку, укропицю кидали (оскільки згідно переказів вона була ними принесена на Євроазіатський континент з древньою Даарії).

А ті, у кого були дітки, зобов'язані були звивати білу нитку з червоною і прив'язувати чадам на руку, на правицю, щоб було вже тепер літо та весна. Цією дією ніби зв'язували послаблену силу зими, примовляючи: "Адже це не біла нитка і червона, це є маренка (на честь Мари наречена). Прийшла вона з Краю — землі, і ти зима тепер йди «.

І як тільки прилітала ластівка, дівчата ходили від двору до двору і відв'язували з рук дітей нитки, несли їх в садок, під камінь, біля нього клали запашну квітку, що називається укропицею, цю квітку брала мати дитини і кидала її в їжу, яка готувалася до трапези. І ось ці древні ритуали слов'ян, що використовують силу вузлів дійшли й до наших часів.

„Одним із звичайнісіньких способів передавання чарівної сили були наузи або вузли“ -пише відомий історик М.Костомаров. — Волхви наговорюючи над зав'язуваними вузлами певні образи, надавали їм силу оберігати від різних нещасть, а потім віддавали науз охочому.

Багато хто приходив до волхвів та ведунів і брав від них наузи для оберігання від всякого роду небезпек. Як видно з тих замолвлянь, що дійшли до нас, наузи давалися від впливу злих чародіїв і від злобительства ворогів взагалі: „Зав'яжи боже Род злому чаклунові і чаклунці і всякому лиходієві і вбивці на чадо боже (ім'я речется) зла не мислити“. Від цього старовинного вірування у всемогутність наузів в нашій мові навіть залишилися вирази: „Я зав'язав“ в сенсі припинив, перегородив і таке як „зав'язати вузлик на пам'ять“.

Це особливо видно в малоросійській (українській - Росава) мові, у виразах типу наступних : „Зав'язаний світ! Мені як зав'язано“! (тобто не вдається). Зі сказаного вище видно, що наузи давалися не стільки для того, щоб надати людині яку-небудь силу, а давалися для того, щоб оберегти її від ворожої дії та знищити осоружну силу. Тому частіше наузи давалися проти хвороб, не як ліки, а як запобіжний засіб.

Вважалося, що хвороби походили від злих духів і їх проганяли замовляннями, зав'язували наузами і відписували письменами, які давали носити хворим. Окрім цього волхви і ведуни радили купатися в річках і озерах під час грози і молодика, вмиватися зі срібла, а потім зустрічати молодий місяць.»

Велика практика і величезний досвід народної медицини і волхування дають нам і сьогодні впевненість, що практичне застосування вузлів, мотузок, ниток і стрічок не вичерпало себе для практичного застосування в повсякденному житті й сучасної людини, оскільки інформаційна сила у вузлах ув'язнена не мала. Тому розглянемо застосування наузів детальніше.

НОСІННЯ

Наузи носили на руках, ногах, на поясі, на голові, на грудях. Окрім власне наузів, на шию підвішувалися обереги і прикраси. Круг, який утворював науз навколо тіла символізував зв'язок людини з абсолютом, Всевишнім богом, а замкнуті один на одному круглі або овальні ланки ланцюга містили енергетику передавану богами покровителями роду і предками. Частково сила науза підживлювалася і енергією сонця, чиїм символом теж є круг.

Не всяка нитка підходить для наузів. Важливий матеріал, з якого вона зроблена. Для простої нитки брали дикі коноплі або кропиву. Часто використовувалися шкіряні шнурки, металеві ланцюжки, червоні вовняні нитки, шовкові нитки і т.д... Нитка прялася лівою рукою і прясти її краще в ніч на Купалу, стоячи на порозі. Причому нитка має бути виготовлена протягом однієї доби.

ВИГОТОВЛЕННЯ НАУЗІВ

Народна традиція вважає, що науз може мати один або більше доважків, що надіваються та носяться на шиї. Доважки ці за старих часів здебільшого були травами, корінням, шматочками дерева, фігурками з металу. Окрім цих оберегів в наузи зав'язували і різне зілля (як також і вугілля, сіль, сірку, крила кажанів, зміїні голови і шкіру, хвости ящірок), якому люди приписували магічну силу, разом із справжніми дієвими оберегами — деревиною, каменями, коренями і листям трав і т. п.

Обереги захищали і лікували від різних хвороб та бід. Компоненти, котрі використовувалися в наузах, мінялися, «дивлячись по роду немочі». Наші предки були переконані, що наузи — могутній запобіжний оберіг проти демонів, чаклунів, порчі, пристріту, хвороб. Зав'язуючи вузли науза, вони «прикріплювали до себе здоров'я». Отже, ми знаємо, що наузи — старовинний, незаслужено забутий народний засіб боротьби з напастями і спосіб захисту від біди.

В основі науза лежить поняття про щось зав'язане, таким чином, можна сказати, що він складається з двох частин — охоронної, або лікувальної складової, і зовнішньої складової, наприклад ганчірочки, в яку зав'язується оберіг. За допомогою своїх вузлів науз посилює магічну силу оберега, зав'язаного в нього. Адже вузол несе величезну енергетику. Захисний символізм вузлів заснований на відлякуванні злих духів. При виготовленні наузу те, для кого ви його робите — для себе або для близької вам людини, принципового значення не має.

Саме головне — ваша добра воля, душевна сила, вкладені в науз при його створенні. Навіть якщо ви зробите щось не так, наприклад, зображуватимете на дереві не зовсім правильний символ сонця, ваша енергетика і ваша віра підправлять неточності. З іншого боку, якщо ви абсолютно не вірите в те, що робите, то, очевидно, і енергетика створеного вами науза буде низькою.

Ми розглянемо три найбільш поширених види наузів. Умовно їх можна розділити на дві групи — науз без «наповнювача-оберега» і два науза з «наповнювачами». Ви можете покласти в науз фігурку срібного дельфіна і гілочку звіробою або додати до цього дубову дощечку з випаленим на ній знаком сонця. Особливих заборон в компонуванні оберегів науза не існує, проте пам'ятайте — їх не повинно бути надто багато.

Адже силу свою вони черпають спочатку від вас: коли ви робите їх своїм оберегом, ви повинні вкласти в них частинку свєї енергії. Крім того, силу свою вони беруть у вашій довірі до них. Якщо ви довіряєте оберегу — він допомагає вам, якщо ж ви підвішуєте собі на шию тридцять різних гілочок, корінців, фігурок і символів, значить, ви не дуже-то вірите в них! А раз так, то і дія усіх тридцяти буде меншою, ніж у одного, якому ви повністю довіряєте.

Для виготовлення першого виду науза нам знадобиться шкіряний ремінець або мотузок завдовжки близько 1 метра. Це буде найпростіший науз, що складається тільки з вузлів. Намітьте середину ремінця і починайте в цьому місці зав'язувати вузол. Можете в'язати вузол будь-якої конфігурації — важлива не форма, а важлива ваша енергетика, що передається вузлу, важливе те, про що ви думаєте. Зав'язуючи перший вузол, повторюйте про себе мету, з якою ви це робите.

Наприклад, якщо ви хочете, щоб вас не мучили стреси, повторюйте: «Нехай вузол цей не дасть стресам і духовній слабкості ніякої влади наді мною»! Форма виражения думки знову-таки не принципова, головне, щоб вона була чітко сформульована, зрозуміла вам самим. Зверніть увагу! Мета ця має бути природньо вам необхідна — тобто повинна витікати з ваших природніх потреб. Якщо ви будете жадати здоров'я і збереження від зла, науз вам допоможе.
Якщо ж ви побажаєте будинок на Канарських островах — не треба ганити, якщо його не дочекаєтеся.

Отже, ви нав'язали вузол посередині вашого ремінця або мотузочка. Тепер нав'язуємо другий і третій вузли поверх нього, примовляючи або продумавши те ж, що і на початку. Коли три вузли, нав'язаних один на інший, готові, можна вважати і сам науз закінченим. Проте ви можете нав'язати ще два вузли — ліворуч і праворуч від основного, на однаковій відстані. Призначення цих вузлів має бути відмінним від призначення головного!

Найголовніше — не перестаратися, не розпорошити свої сили. Не потрібно в'язати десятки вузлів на усі випадки життя — краще всього вибрати три основні напасті, проти яких ви хотіли б оберегтися. Зробіть один великий центральний вузол, що складається з трьох вузликів- проти найзначимішої, напасті- і два маленьких — проти бід менших.

Для іншого виду науза нам знадобиться квадратний клаптик матерії — краще всього підходить льон або шкіра. Довжина сторони квадрата має бути від 15 до 20 см. Розмір залежить в основному від того, що ви збираєтеся зав'язувати в науз. Природньо, краще якщо оберіг, який ви носитимете в наузі, буде округлим і не дуже важким. Носити на шиї що-небудь важке і незграбне дуже незручно. Покладіть вибраний вами оберіг в центр ганчірочки або шматочка шкіри, подумайте ще раз над тими завданнями, які він повинен виконувати. Сформулюйте ці завдання як можна точніше і простіше. Потім підніміть кути клаптика так, щоб вийшов мішечок, обв'яжіть цей мішечок мотузком або шкіряним шнурком. При цьому думайте про що-небудь світле і піднесене. Ви повинні повністю сконцентруватися на процесі зав'язування і думках про прекрасне, добре, вічне — адже ви заряджаєте свій науз позитивною енергією, яка потім буде вас охороняти і допомагати вам.

Якщо не виходить зосередитися, якщо в голову лізуть сторонні думки про проблеми на роботі, сусіду-алкоголіка, про те, що син знову приніс з школи двійку, вам варто відкласти виготовлення науза. Відпочиньте деякий час, можливо, повинно пройти декілька днів до того моменту, коли ви зможете знову приступити до виготовлення науза. Науз сам дасть вам знати, коли ви зможете його зробити. Ви просто відчуєте, що саме зараз ви готові вкласти в нього максимум позитивних емоцій, любові і добра.

Якщо ви відчуєте це — ваш науз буде особливо могутнім помічником і захисником.

Краще всього буде, якщо ви станете носити науз на тому ж ремінці, яким ви його зав'язали, тому ремінець для цих цілей вибирайте досить довгий. Взагалі, довжина шнурка залежить від того, для яких цілей ви носите науз: зазвичай його носять на рівні серця, але якщо скажімо, ви хочете, щоб він допоміг вам від якого-небудь захворювання легенів або бронхів — астми, пневмонії і т. п., тоді його буде доцільно розмістити безпосередньо поряд з проблемною ділянкою.

Природно, довжина шнурка залежить і від того, для кого ви робите науз: тут вже ніяких порад бути не може — вам самим вирішувати. Чи то науз носитиме ваша трирічна дочка, чи то друг дитинства, що став нещодавно чемпіоном країни по штанзі.

Третій вид наузів на Русі також називався ладанкою. Для того, щоб його зробити, візьміть невеликий мішечок, в який ви покладете оберіг. Знову-таки рекомендується брати мішечки з льону або шкіри, адже ці матеріали найбільш відповідають нашій энергетиці. Мішечок ви можете прикрасити вишивкою, в якій буде використана магічна сила нитки і оберегових орнаментів. Це зробить ваш науз сильнішим.

При зав'язуванні мішечка-ладанки дотримуйтеся тих же інструкцій, що і у попередньому випадку, — думайте про добро і цілі з якими ви робите науз. Вузлів на наузі не повинно бути надто багато, щоб не розпиляти магічну енергію. Існує думка, що при виготовленні науза необхідно нашіптувати різні спеціальні замовляння. А що робити у тому випадку, якщо ви таких замовлянь не знаєте? Нічого страшного, існує замовляння загального вигляду, яке допомагає при роботі з вузлами, робить їх вашими надійними помічниками.

Це замовляння можна знайти в багатьох старих книгах, воно діє в усіх ситуаціях, коли ви зав'язуєте вузли, не лише в наузах.

Це замовляння можна видозмінювати по вашому бажанню: якщо ви робите науз від хвороб, більше уваги в замовлянні приділите проханням уберегти від хвороб, якщо робите науз від пристріту — розвійте думку про лихе око і захист від нього. Крім того, можна додати, що замовляння — лише усна зовнішня форма зарядки науза вашою доброю енергією. Якщо ви щось не сказали або сказали не так, як написано, то нічого в цьому страшного немає — основну роль грають ваши думки, ваше біополе, ваша віра.

Ви можете зробити декілька наузів, можете зробити їх для себе і друзів. Найголовніше при цьому — пам'ятати, що створення наузу не процес конвеєрного виготовлення якої-небудь біжутерії, хоча й красиво зроблений науз може бути прикрасою. У науз ви вкладаєте часточку себе, на справжній науз ви витрачаєте багато сил. Зробити наступний науз вам, ймовірно, вдасться не раніше ніж через місяць. Почекайте, відновіть свою енергію, обдумайте добре, для кого і для яких цілей ви робитимете наступний науз.

ПИСЕМНІСТЬ

Світом править інформація і зав'язані вузли несли в собі інформацію, що вкладалася в них волхвом, вони були символами і тому відігравали важливу роль в різних сферах людського життя. Найяскравіше це підтверджується тим, що у багатьох народів вузли замінювали писемність. Так зване вузликове письмо було досить широко поширене серед народів, інформація записувалася за допомогою вузлів на шнурі, який потім змотувався в клубок. Згадаємо знамениті «Пісні птаха Гамаюн» видані Б.Кресенем, де кожна глава це клубок.

А в Прибалтиці вузликовим письмом користувалися ще в ХХ віці. У музеях Литви можна і зараз побачити клубки з вузлами і зв'язки різноколірних ниток з рецептами народної медицини. Звідси й пішло вираження зав'язати вузлик на пам'ять.

МАТИ І ДИТИНА

За древніми повір'ями, коли людина тільки приходить в наш світ, то різні сили відразу ж починають боротися за володіння її тілом і душею, тому з наузами слов'яни стикалися з самого дитинства. Матері брали від волхвів чарівничі вузли і нав'язували їх на дітей примовляючи при цьому замовляння і попльовувавши через плече на землю, відганяючи тим самим темні сили. Цей древній звичай описаний в старому літописі в оповіданні про князя чародійника Всеслава, якого мати навіть народила за допомогою волхування.
Йому після народження волхви нав'язали науз на голову і він носив його усе життя. Впливу цього чарівничого вузла, приписувалася його удачливість, войовничість і невразливість. Існував цілий ряд правил, які необхідно виконувати жінці щоб пологи пройшли успішно і майбутня дитина була здорова. Вагітні жінки носили підвішену на тілі часточку часнику, гілочку дев'ясила або верби. На шию часто підвішували в якості науза мішечок з корою дуба, щоб дитина вже в утробі матері ставала міцною як дуб.

Також на шиї носили ладанки з сіллю або кам'яні обереги, використовували шкаралупу горіха, яку зав'язували у вузол в кутку першої пелюшки. Така пелюшка могла зберігається усе життя.

Коли починалися пологи, жінці розплітали коси, знімали кільця, розв'язували усі вузли на одязі і на домашніх предметах, розстібали усі застібки, відкривали двері, відмикали усі замки, а з каструль знімали кришки. Полегшували пологи використовуючи різні наузи, які клали на живіт породілі. Після появи дитини на світ, повитуха, перерізавши пуповину, зав'язувала її вузлом. Пупа перев'язували червоною ниткою, частіше вовняною. До нитки приплітали додатково волос батька і матері.

Зазвичай пуповину зберігали у висушеному вигляді в будинку. А коли дитина досягала певного віку, їй давали пуповину щоб вона її розв'язала (щоб розв'язати свій розум і здібності), потім її ховали знову. Якщо дитина часто хворіла, то мати розв'язувала вузол на пуповині і лила через неї воду змиваючи усі хвороби і напасті. На ліжечко пов'язували червону нитку щоб захистити від пристріту. При настанні післяродових судом, дитину зв'язували: дівчинку мотузком узятим від телиці; хлопчика мотузком узятим від тельця.

Якщо дитина починала хиріти з незрозумілої причини їй зв'язували ноги ниткою, виготовленою в цьому ж будинку, йшли на перехрестя доріг і сідали там з дитиною на руках. Першому ж перехожому пропонували звільнити дитину від пут, а разом з ними від хвороб.

ЛІКУВАННЯ

Порушення кровообігу

Береться декілька червоних вовняних ниток, які зв'язуються на зап'ястках і на щиколотках хворого, вони не дають крові застоюватися і женуть її по організму, відновлюючи нормальний кровообіг, а на груди можна додатково повісити на тасьомці зав'язаний в ганчірочку лікувальний корінь (для кожної хвороби свій корінь).

Бородавки

Для цього беруть сирову нитку, на ній нав'язують стільки вузлів, скільки є бородавок, над цими вузлами читають заклинання типове для усіх замовлянь. Нитку пов'язують поверх бородавок, а потім знімають і закопують в землю. Коли нитка погниє, бородавки відваляться.

Алкоголізм

Для того, щоб допомогти страждаючому на алкоголізм, слід знайти на дорозі, по якій ходить хворий, мотузок, але можна узяти й шнурок з його черевика (кросовка, туфель). Потім зав'язується цей мотузок кінцями в середину (три вузли один на інший). Потім цей мотузок (шнурок) намочити спиртом (горілкою) і покласти на розжарену сковороду (сковородка стоїть на вогні, кінці шнурка так само розташовані в середину круга).

Коли мотузок спалахне, треба три рази повторити: « Як цей мотузок зав'язаний, так би і онуку божому (ім'я) був зав'язаний всякий вид пияцтва уявного і можливого. Нині і вічно, від віку до віку. Так було, так є і так буде». Після того, як мотузок повністю згорить, його попіл повністю розчиняють в якій-небудь рідини (але ні в якому разі не в алкоголі!) і дають випити хворому. Козаки іноді не давали згоріти нитці до кінця, і підпалений залишок носили, намотавши на зап'ясток.

В УЖИТКУ

Покидаючи будинок, людина покладалася на силу оберегових візерунків вишитих на її одязі, повних заклинальних знаків. Абсолютно особливу дуже важливу роль грали наузи, які людина носила на шиї, підвішувала на руки. В якості оберегового предмету для науза використовувалися абсолютно різні речі. Наприклад фігурки ключа символізували достаток, фігурки ложки — ситість, топірця — прихильність Перуна і так далі.

Древні слов'яни навколо свого нічлігу обкреслювали ножем або мечем круг, через який нечиста сила не могла проникнути, а від отруйних змій по кругу лягав батіг просочений кінським потом, на кінці якого був зав'язаний вузол.

Перед весіллям на наречену надівають мережу (сітку) на голе тіло, а потім знімають і передають нареченому. З одного боку це оберігає дівчину, що вже вийшла з-під опіки батьківського роду і що ще не потрапила під захист Роду нареченого від недобрих поглядів і від ворожби. З іншого боку, коли мережа зі своїми вузлами знімається, дівчина стає готовою до народження дітей, при знятті вузлів пологи проходять легше.

УПРАВЛІННЯ СТИХІЯМИ

За повір'ями приморських народів за допомогою вузлів можна впливати на вітер. На островах північної Європи моряки, виходячи в море, купували у старих відунь пучки «хороших вітрів», пов'язані у вузол обрізки мотузок, над якими були вимовлені певні заклинання. Якщо розв'язати перший вузол подує легкий вітерець, якщо розв'язати другий — на волю вирветься сильний шквальний вітер, а третій вузол містить в собі шторм і ураган.

ВОЇНИ

Кольчуга — сорочка, сплетена майстром-панцерником з безлічі дрібних кілець, знайома багатьом народам. Їй приписувалася магічна сила, яка теж була пов'язана з плетінням вузлів. Крім того, в кольчузі могли бути слабкі ланки, які визначалися волхвами і для їх зміцнення пов'язували тонку синю або червону нитку. При виготовленні обладунків майстер-панцерник промовляв різні замовляння вузлів.

За старих часів вузли нав'язували на зброю і цим надавали їй твердість і здатність знищувати силу осоружної зброї. В середні віки лицарі пов'язували собі на списи шарфи своїх панянок.

Для зав'язування стріли використовувалися тоненькі ниточки з крихітними вузликами, щоб вони не могли завадити польоту стріли. Наприклад, англійський герой Робін Гуд щоб перемогти королівських стрільців перед змаганням пов'язав свою стрілу зеленою ниткою. Слов'яни вважали, що влучність лука можна було забезпечити, поминаючи своїх богів під час зав'язування вузлів на самому луку.

Про силу віри в дію, яку роблять наузи на зброю, ми можемо дізнатися й з такого старовинного замовляння: «Зав'яжу я в славу Перуна по п'ять вузлів на моїй зброї, нехай зберігають вони мене від всякого стрільця немирного, невірного, захищають від його рушниці та луків і всякої ратної зброї. Ви, вузли загородіть стрільцям усі шляхи й дороги, замкніть усі їх рушниці, сплутайте усі їх луки, пов'яжіть усю їх ратну зброю. В моїх вузлах уся сила могутня. Нині і вічно і від віку до віку. Так було, так є, так буде».

На цій підставі вірили, що деякі з ратних людей вміли так нав'язувати зброю, що і їх самих не брали ні куля, ні шабля.

Окрім вузлів, зав'язаних на зброї чимале значення в житті воїнів завжди грали і власне наузи. Їх захисні властивості проявлялися як під час битв, так і в мирний час. Окрім звичайних наузів для воїнів створювалися і спеціальні. Оберегом для тих воїнів, що йдуть в похід, служила щипочка рідної землі, пов'язаної в ганчірочку, або насипаної в шкіряний мішочок, який також носили на шиї, і цей оберіг робив їх невразливим. У ладанки могли зашивати срібні монети, папірці із замовляннями і т.ін.

КОХАННЯ

Недаремно зберігся у нас вираз «любовні пута», тобто подружжя виявляється пов'язаними міцними енергетичними зв'язками через різні обряди. Якщо батьки хочуть щоб їх діти одружилися, то вони зв'язують їх пуповину і зберігають разом. Також широко відома і роль волосся, тому дівчина своєму обранцеві дарила свою намистинку на ремінці, яким він пов'язував собі волосся.

При зарученні над молодою парою волхвом також зав'язувався вузол і молодих примушували через нього переступити, а надалі цей оберіг зберігався у батьків. Ось тому в нас і збереглися вирази, застосовувані до пар, котрі з'єдналися без благословення батьків і в яких потім відбулися сімейні скандали: «Як самі зв'язалися, так тепер самі і розв'язуйтеся».

КОЛЬОРИ НАУЗІВ

Кольори поширені в природі так широко, що вже первісна людина підпадала під вплив їх властивостей, намагалася звертатися до них по допомогу в сприянні її щастю або при відразі зла. Древні народи бачили в кольорах природні сили — червоний колір символізував вогонь, помаранчевий і жовтий представляли сонце, зелений — весняне листя, блакитний, — небо і море. Представляючи різні стихії, кольори несли різні властивості, надавали ці властивості різним матеріалам.

Таким чином, можна сказати, що колір матеріалу, з якого виготовляється науз, багато в чому обумовлює його властивості. При виготовленні науза необхідно звірятися з трактуванням кольорів, уважно обмірковувати, які саме властивості ви хочете закласти в майбутній оберіг. Тут йдеться не лише про колір ганчірочки або мотузка, але і про колір папірця на якій буде написано заклинання, колір каменю, який ви кладете в науз, і т. д.

Отже, розглянемо найосновніші кольори та їх властивості.

Червоний — дуже сильний колір. Вогняний колір. Надає людям мужність і сміливість, може надавати спокій і обачність. Якщо люди, що носять червоне, роздратовані, то колір може викликати у них і мстивість. Несе енергію, силу. Живить людей енергією, яку вони можуть використати як в добрих, так і в злих цілях. Червоний колір помилково вважають символом грубої сили, хоча насправді це самий контрольований колір. Червоний містить в собі такі якості, як пристрасть, напористість, витривалість, оптимізм.

Збуджує, дратує, стимулює головний мозок, збільшує апетит. Створює відчуття тілесного тепла. Стимулює кровообіг, підтримує здоровий колір шкіри.

Темно-бордовий несе життєздатність і силу, цілеспрямованість і стриманість. Перед лицем знегод допомагає зібрати усі сили для боротьби. Цей колір допомагає при співпраці у бізнесі, привертає партнерів. Якщо в кольорі надто багато коричневого, він орієнтує свого володаря на земні справи і егоїстичні вчинки.

Малиновий дає оптимістичні і енергійні емоції. Допомагає в суперництві та конкуренції, досягненні успіху. Символізує інтелектуальну активність і агресивність, сама енергія малинового кольору порухає людину на великі справи.

Яскраво-червоний — самий пристрасний відтінок червоного кольору. Допомагає у фізичній любові, проте порушує глибину душевних почуттів — вони стають занадто поверхневі. Недолік цілеспрямованості теж є недоліком, який дає цей колір.

Вузлами можна робити найкрасивіші прикраси. В основному зараз їх роблять з синтетичних блискучих ниток, на жаль, адже вовняні, льняні, або бавовняні нитки виглядали б набагато цікавіше.

Рожевий — колір любові чистої і сердечної, в якій немає злості і ревнощів. Звільняє людей від цих негативних емоцій, дає заспокоєння, легкість.

Помаранчевий — колір високого прагнення. Вплив вогняної, сонячної енергії, яка передається і людині. Несе гордість, незалежний характер, благородство думок і вчинків, честолюбство, товариськість і популярність. Стимулює почуття, створює відчуття веселощів і благополуччя, сприяє лікуванню недокрів'я, дає статеву енергію і силу, сексуальну потенцію.

Жовтий — сильний, повний колір. Колір інтелекту, сонця. Допомагає ученим, містикам, акторам. Колір творчості. Стимулює нервові процеси, живить головний мозок, усуває апатію і тривогу.

Зелений — великий колір природи, оновлення, очищення. Священний колір для мусульман. Допомагає людині адаптуватися до обставин, бути жалісливим, товариським, доброзичливим. Протилежність червоного, тому несе стриманість, постійність самої природи. Зелений колір підтримує сили душевні і фізичні. Черпає сили в землі і в природній зелені.

Смарагдовий — найбільш підходить для підтримки в обставинах, що міняються, наприклад при переході на нову роботу або у відрядженні. Прекрасно поєднується з червоним кольором за своїми магічними (а не естетичним) властивостями.

Оливковий — виводить людину із спірних ситуацій, допомагає знайти компроміси.

Ясно-зелений — надає сентиментальність і здатність до співчуття.

Колір морської хвилі — несе могутню енергію, хитрість, цілеспрямованість і наполегливість.

Синій колір — надзвичайно різноманітний спектр властивостей цього кольору. Може вселяти енергію або налаштовувати на меланхолійний лад, дарувати натхнення для творчості. Майже усі відтінки синього символізують відданість і товариськість. Водночас колір стежить за тим, щоб людина, що носить його, залишалася незалежною. Черпає сили із стихії води. Виводить із стану страху і тривоги.

Блакитний або небесно-блакитний колір — небесний відтінок, допомагає у благородних справах. Символ духовних пошуків і духовних досягнень. Полегшує біль, безсоння.

Темно-синій колір — сильний відтінок, що несе відданість, довіру і постійність мети. При цьому він дає незалежність і успіхи в співпраці.

Фіолетовий — колір пишності і важливості, дуже сильний. Несе прагнення до високих ідеалів. Фіолетовий колір заспокоює, дає гармонію. Розвиває здатність до творчості і уяву. Часто колір рішучості та дій. Допомагає в роботі серця, легких і кровоносних судин.

Білий — символ чистоти, у багатьох народів — символ життя, у багатьох — смерті. Дає акуратність в деталях і манерах, розуміння інших, щирість, чесність. Символ істинності, божественності. В усіх символічних системах — позитивна сторона антитези «чорне — біле». Колір багатьох ритуалів, таких як хрещення, одруження, конфірмація і т. д., ритуалів переходу в інший стан.

Одіяння священиків, як в християнстві, так і інших релігіях, часто було білого кольору, який символізував духовність і святість.

Зв'язок між світлом і радістю робить білий колір святковим.

Сірий — колір рівноваги. Часто має негативну символіку нерішучості, безсилля. Позитивним стає, коли наближається до сріблястого. Російський учений В. І. Даль писав, що в російському народі існує повір'я, що для зняття судом і оберігання від них, потрібно зашити в науз що-небудь сірого кольору.

Чорний — майже всюди виражає негативні емоції і сили зла. Досить згадати вирази «чорна кішка», «кинути чорну кулю», «чорна магія» і т. д. В ісламі чорний — колір помсти. З іншого боку, можна сказати, що це колір високого розуміння і спокою. Несе гідність без неправдивої гордості, вселяє повагу.

Коричневий — колір, що допомагає в практичних справах, сприяє конкретному, досить приземленому мисленню. Тьмяний червонястий коричневий є символом чуттєвості. Коричневий колір сприяє працьовитості, усидливості, досягненню поступових успіхів.

Залежно від знаку Зодіаку вам відповідають ті або інші кольори. Ваш колір допомагатиме вам з більшим бажанням і силою.

Овен — помаранчевий, червоний.
Тілець — темно-зелений.
Близнюки — коричневий.
Рак — срібло.
Лев — золото.
Діва — багатоколірність.
Терези — ясно-зелений.
Скорпіон — яскраво-червоний.
Стрілець — синій.
Козерог — чорний.
Водолій — сірий.
Риби — темно-синій.

Колір управляє емоціями людини, допомагає в роботі над організмом, її здоров'ям. Відомо, що ще фараони і цар Соломон боролися з хворобами за допомогою використання різних кольорів.

При хворобах, що супроводжуються високою температурою, допомагають холодні кольори: синій, фіолетовий і бірюзовий. При хворобі ж, викликаній переохолодженням тіла, допомагають теплі кольори — жовтий, червоний, помаранчевий, яскраво-червоний. Їх сонячна вогняна енергія «відігріває» людину. Чорний колір пригнічує запальні процеси в організмі.

Поєднуючи кольори, символи, матеріали, ви завжди можете надати своєму наузу саме те значення, яке вам потрібне. Він допомагатиме вам тоді, коли вам потрібна буде допомога, надаватиме сили, оберігатиме від хвороб.