Євген ТОВСТУХА
Фітоетнологія українців

Розділ I

С і ч е н ь

Чи відпочивав коли-небудь спадкоємний селянин-виробничник у січні. Безперечно ні!.. Він завжди перебував у значних турботах-клопотах. Гадках-сподіваннях про землю, худібку, птицю. Садовину, озиме збіжжя. Та й про надійне зберігання ярого зерна-насіння, щоб вчасно посіяти та посадити і ранньовесняні культури, і городину, як зійде сніг та запарує у проміннях весняного сонця Земля-Матінка. Пан-Господар та Пані-Господиня доглядають тварин, пильнують зимовий приплід і поклоняються небові. Адже від нього залежить все: погода і негода, а значить і добробут та збитки. Сніги і завірюхи. Тепло, дощ та година. Останнім словом, селяни характеризують не часовий відтінок, а оптимальні і тривалі умови для сільськогосподарських робіт, догляду за полями та ланами. Луками і сіножатями для спішного використання сприятливих численних чинників – вчасного збирання та зберігання урожаю поточного року.
Звичайно, у процесі тривалого господарювання на землі у наших автохтонів-праукраїнців та українців, (у звичаєвому праві), відбувалися значні і значущі як господарські, так і культурно-мистецькі зрушення і досягнення. Праця несла не лише фізичну втому і нервове виснаження негараздами, неврожаєм та природними катаклізмами... Досвід наснажував людину сподіваннями про краще життя та буття, добробут, високу духовність. Людина вивчала небо, землю, воду, себе. Колективна праця, набуття епох і поколінь, спадкоємне звичаєве право значно організовувало працю, досвід, інтелект. Удосконалювало науку про землю, знаряддя праці, народну агрокультуру. На певному етапі у звичаєвому праві виникає особливе мистецтво – замовляння. Людина замовляє небо, сонце, землю, воду, себе. Свої успіхи у праці, певні чи значні досягнення у господарюванні вона пов’язує з божествами. Але з особливими (!). У праукраїнців та українців ми майже не знаходимо домінування підступних і злих-презлих та ненажерливих вищих істот. Боги наших далеких і близьких пращурів допомагають землянину і народити та доглянути дитину, оберігають нащадків від пошестей і злих сил, навчають як зростати, набувати науки та життєвого досвіду, повноцінно жити та працювати, бути відданими рідній землі, коханій чи коханому. Пильнують рід і родовід, звичаї, славлять Долю-Матінку. Матір-Слава (Покрова) навчає юнаків вояцького мистецтва для боротьби з ворожими зазіханнями. А коли у людини закінчується земний життєвий шлях, то Боги забирають її душу до Вирію. І також з певною означеною метою: допомагати сущим на землі людяно жити, працювати, пильнувати звичаєве право суголосно традиціям і рідній вірі. На дощечці 77 “Велесової Книги” ми знайомимося з нашими рідними Богами: Білояр, Ладо, Купало, Сінич, Житнець, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студень, Ледич, Лютець, Птичець, Звіринець, Мілич, Дождець, Погодець, Ягодець, Пчолич, Ростич, Ключень, Озорець, Вітрич, Соломич, Грибич, Лович, Бесідець, Сніжич, Странець, Свідич, Радич, Квітич, Крович, Травич, Стеблич, Маслянець, Живич, Відич, Листвич, Водич, Звіздич, Громич, Сімич, Липець, Рибич, Березич, Зеленець, Горич, Страдич, Чурець та Родич. Як постає з цього надто значного переліку, наші прапрапращури мали виняткові знання, високорозвинену мову означень і поетичну уяву. Багато з наведених слів стали прообразами назв місяців: Бере-зич, Квітич, Травич, Липець, а також значних фенологічних змін у природі: Сніжич, Водич, Громич тощо. Перелічені Боги дають нам значну і точну інформацію про господарську діяльність наших пращурів, як спадкоємних оріїв. Вони косили сіно (Сінич), вирощували жито (Житнець), овес (Овсянич), просо (Просич). Шанували і поклонялися траві (Травич), воді (Водич). Ловили рибу (Рибич), святкували спасівські дари (Спасич), пасічникували (Пчолич). Прапрапращури логічно мислили (Мислич), вели бесіди з людьми та навколишнім світом (Бесідець). Вони замовляли природу, рослин і тварин. Небо і воду. Все живе і неживе, що оточувало людину. Наші пращури не лише віддавалися праці. Вони вміли і святкувати. Урочисто, по-особливому. Святкували і щомісячно, і в певні пори року. Псевдо свят (майже на щодень впродовж року) принесло експансивне християнство. Але ці, так звані свята і святі,– чужі і ворожі нашому народові впродовж століть і навіть тисячоліть. Тому ми не зупиняємося, а відкидаємо їхній отруйний примітивізм, який тотально нищив і нищить праукраїнські та українські етнічні переконання, руйнує прадавні культурно-виробничі підвалини нашого звичаєвого права. Отже, першим натяком суголосного зв’язку, що його чинив наш далекий пращур з природою, поставали замовляння. Праукраїнець та українець замовляв персоніфіковану, люту і страшну стихію – холод – мороз. А тепер наведемо кілька десятків гадок про природу замовлянь.
Наші далекі пращури вірили у надзвичайну енергетичну силу та наснагу слова.

Замовляння – високе мистецтво образного слова, викристалізовувалось з покоління в покоління, як поетичне дійство, моновистава (сучасний термін), цебто як особливе лицедійство одного актора або серед людей, або серед природи: гаї, ліси, луки, сіножаті, поля та лани, отари овець, череди, стада коней тощо. Вона – бабуся, мати, дружина, дівчина, чи особи чоловічої статі, повинні мати особливий голос, чітку мову, чистоту помислів, сподівань і прагнень. Замовляння, власне, сюжети, і майстерність останніх, передавалась, як правило, спадково. Таємниці замовлянь зберігалися як велике і золоте багатство роду та родоводу. Ясновидці, характерники, чарівники були глибоко переконані, що словом можна позитивно впливати не лише на Людину, а й на Сонце, Небо, Воду, Землю, Вогонь. На добру і хижу тварину, люті стихії та злі-презлі природні сили, які переслідують орія-землероба впродовж року. Так, певно, виникали свята та присвятки Сонячного кола, творилися добрі відгілкування родоводу Білобога та лихі – Чорнобога.

А закони звичаєвого права закарбували у пам’яті прапра-щурів та близьких і далеких нащадків пам’ятні події, щоденне їхнє пильнування у звичайному та святковому побуті; розробляли обов’язкову екоетноповедінку людини. Власне, її уклад життя: орієнтацію та будівництво за сонячною віссю житла та обійстя, обладнання джерел водопостачання, основи гігієнічних елементів рільничої та різноманітної ремісницької діяльності.

Посвячення лицедія-підлітка у таємниці замовлянь відбувалося Купайлівської ночі. Він, чи вона, навчалися слухати мову неба, споглядати срібні чари місячного сяйва, вдихати парфуми розквітлого зілля. Омивати спрагле від праці та затужавіле від молодості тіло липневою водою, зустрічати сонячні світанки, умиватися священною Купайлівською росою... Усамітнюватися у зелені яри та діброви, на луки та пагорби. І там, розмовляти з вітром, сонцем, землею і водою, квіткою і листочком, язичницькими богами і готувати душу, мову, натхнення, дикцію до сугестії. Навіювання доброго і натужного духу як людині, так і природі.

Нижче ми пропонуємо окремі замовляння, здогадно відновлені нами на основі вивчення усної поетичної творчості українців, їхнього менталітету та медитативності і глибокої віри у добро, щастя, світле майбутнє. Єднання нашого народу зі світом та Всесвітом і спадкоємною пам’яттю таємничих минулих тисячоліть.

Замовляння морозу

Ой морозе-морозеньку, іди до нас куті їсти. Вона зварилася пухкенька, з маком та узваром, з медом весняним, запашним. Іди, морозеньку... Я відчиняю тобі двері і бачу, як сивий натужний дух холоду квапиться у сіни та до світлиці. Іди, морозе, кутю їсти. Ми чекаємо, вичікуємо. У нас уже й пальці терпнуть від твого тривкого сивого духу. Дух твій іде, а тебе в уявному образі нема. Отже, ти десь забарився і не поспішаєш до нашої оселі. Як не йдеш ти до світлиці, то не йди і на поля та лани, у річки та долини, до садів, ягідників та озимини.
Морозе-морозеньку!.. Устели землю білим снігом. Зігрій її своїм пухнастим кожухом. Щоб не вимерзли жито-пшениця та всяка пашниця. Щоб не примерзли дерева з кущами та заховані листочки з квітками. Щоб навесні заколосилася озимина, розцвіли сади та ягідники. Щоб нам було що їсти та пити. Як для себе, так і для добрих людей. Не йди ж, морозе, лютою віхолою ні на пташок диких, ні на пташок свійських. Ні на худобоньку, ні на зіллячко цілюще в лісах, на луках, галявинах та сіножатях. Не дозволяй скути товстою кригою річки та озера, струмки, стариці та криниці. Не допускай придухи та смерті під товстою кригою всього живого, що прагне цілющої вологи, кисню, чистого плеса. Я тобі виношу у макітрі куті для споживання, морозе-морозеньку, і ставлю під грушею. І ще ставлю мисочку куті під дубочком. Адже дуб – це наше прадавнє дерево-тотем. Ми спільного походження з ним. Як соки землі вічно живлять його могутній стовбур та коріння, так і рідний етнос живить наша зе-мля своїми правічними чарами та не дає розгубити цілісну пам’ять на крутоярах тисячоліть. Мисочку куті ставимо і на покуті. Бо опівночі прилетять сюди душі далеких і близьких пращурів, щоб скуштувати куті з медом, маком та узваром. Своєю принишклою присутністю поселити до роду та родоводу мир, спокій, спадкоємну задуму. І затримати погляд віків на Дідуху – споконвічному оберегові, святості вічного сонячного збіжжя.
Ой морозе-морозеньку! Я замовляю тебе, замовляю і замов-ляю! Залиши свої терпкі градуси на полюсі. А нам посилай південні вітри, багато снігу і відлиги. Хай щоденні наші турботи та клопоти, вогонь наших гарячих душ, полум’я сердець, магма почуттів інактивують холод і наближають весну, сонце, тепло, відродження природи і душі.

Цієї зимової пори замовляли і окремих богів. Велесова Книга зберегла нам звеличення їхніх чеснот.

Слава Сварогу!
Ми Сварогу Славу співаємо.
І Дажбогу, які же суть в небі пречистім;
Перуну і Стрибогу,
Які громами і блискавками повелівають.
А Стрибог вітри ярити
На землю візьметься.
І тому Ладибогу,
Який править роди родинні
Та благості різні.
І Купайлобогу, який до митрищ правитиме
І різне обмивання.
І Ярбогу, який править
Весняним цвітінням і русаліями,
Водяними, і Лісовиками, і Домовиками.
Бо Сварог ними всіма править
Його подих – це життя наше!

Сварог – український прабог, уособлення світла та небесного вогню. Культ Сварога, як гадають вчені, виник на межі бронзової та залізної доби. Священний вогонь називали у давнину Сварожичем. Вшановували вогонь як святиню наші автохтони ще з часів трипільської археологічної культури. Символом Сварога вважають рівнораменний (рівнобічний) хрест, який навіть у наш час досить поширений і в народних вишивках, на писанках, предметах ритуального та щоденного вжитку. Зустрічається сварга навіть на фресках Софійського собору серед численних споконвічних ворожих зображень сил рідної віри.

На небі наші пращури також передбачили уособлення Сварога, яке називали Плугом (в класичній астрономії – сузір’я Оріона). Як оповідають дуже давні легенди, плуг упав з неба на землю оріїв ще у скіфські часи. Українці завжди ставилися до плуга як до святині. Коли ватага урочистої молоді новорічними вечорами обходила вулиці, обійстя, хутори з побажанням щастя, добра і достатку, то обов’язковим атрибутом виступав на санчатах у стрічках веселки і начищені до блиску леміш та чересло. Хлопці заносили плуга до хати з оптимістичними перемовками, пошановуючи літніх господарів, і клали плуга на сіно під багатий різдвяний стіл. А на столі вже парували запашні і численні святкові наїдки та напої, як визнання Сварогу, що викував основний золотий реманент для рільництва... Та й не забув за обручку для шлюбного поєднання закоханих молодят на довге і щасливе життя.

У січні місяці найбільше пошановував наш народ богиню Дану. Уява пращурів творила її як особливу безвадну красуню та чарівницю і матір та охоронницю всього живого на землі. Її днем вважалася п’ятниця, коли звичаєве право забороняло жінкам прясти та займатися кравецтвом. Богині старалися приносити і жертви: кидали до річок, криниць, озер, струмків, стариць, драговин, джерел золоті та срібні монети, коштовності, розкішні вінки з яскравих весняних, літніх та осінніх квітів. Щонайповажніші особи, посвячені у найпотаємніші спадкоємні знання чарувань, проводили урочисте замовляння води; найбільш яскраві слова та окремі речення якого повторював великий гурт людей-однодумців, піднявши благальні руки та сподіваний зір до бездонного неба.

Замовляння води

Водице-кринице, рідна моя сестрице! Течеш ти глибоко в землі, що й оком на тебе не глянеш, а також струмочками та струмками, річечками та широкими річками. Наливаєш ти озера, свердловини та джерела. Як вічно ти нуртуєш у джерелі, так вічно живи тіло і душу людині, живності, комасі та рослині. Зволожуй спраглу землю. Осипайся на неї рясним дощем, без градобоїв, смерчів та буреломів. Будь, як лагідна жінка: стриманою, доброю; пильнуй помірність. Не неси руйнівної повені! Не руйнуй мостів, гребель, шляхів та жител.
Зглянься на клопітливих людей, богине Дано, освяти нам воду своїми перстами, праукраїнське парне божество Ордана! Хай поєднання бога світла Ора та богині води – Дани знаменує для нас радість осявання та бадьорість духу для всього живого, сущого на землі. Нема світла – темінь і безпросвіття. Коли панує суховій і безводдя – нема життя. Навіть каміння і те кришиться на пісок. Прадавні наші боги! Освятіть нашу воду! Посилайте нам дощі без кислот і солей важких металів та руйнівних радіонуклідів. Посилайте нам дощі, як ми виорали та заволочили земельку, посіяли та посадили, пропололи та доглянули ниви і лани. Не посилайте нам гроз, злив та градобоїв на стигле збіжжя, стиглу садовину та городину. Посилайте нам рясні дощі, коли ми посіяли та посадили. Ранньої весни та ранньої осені. Хай вруниться жито-пшениця і всяка пашниця. Хай не в’януть листки і стебла без води, і не стають ніколи мертвими ліси, гаї та діброви. Посилайте нам рясні і теплі дощі, коли ми просимо, а не тоді, коли ми косимо.

Іди, іди, дощику,
Зварим тобі борщику.
Мені каша, тобі – борщ,
Щоб ішов великий дощ!

Водичко-сестричко! Омий наше втомлене тіло, оздорови його від турбот, немочі, поту гарячого та загуслої крові. Не неси нам дизентерії, черевного тифу та лютої холери, водичко-сестричко! А неси нам радість, бадьорість, снагу та здоров’я. Купіль для тіла – здоров’я для душі. Омий нас, перетвори нас. Ми молимося тобі, водице-сестрице. Знаємо: без тебе жодна клітина не поворухнеться у нашому стужавілому тілі і на нашій святій землі. Слава тобі, водице-сестрице! Слава тому, хто не труїть тебе нафтою та бензином, гербіцидами та пестицидами, сміттям та фенолами, радіонуклідами та скотомогильниками. Живи, жива водице! І ми біля тебе розправимо натужно рамена.
Хвала тобі, твоєму дощу, твоїм лагідним хмарам, твоїй росі, твоєму вічному джерелу, криниці для спраглих та очікуваних.

З лікарських рослин цієї зимової пори заготовляв наш народ бруньки берези бородавчастої та сосни звичайної. Плоди глоду колючого, горобини звичайної. Їх збирають у сонячні дні, обтрушують від снігу, сушать у печах чи сушарках, зберігають для використання у щільній паперовій тарі. Заготовляють також плоди журавлини чотирипелюсткової та брусниці. Їх перетирають з цукром з розрахунку 1:2 або готують варення, соки, киселі, узвари, сушать чи заморожують для тривалого зберігання. Плоди журавлини містять органічні кислоти, пектини, значну кількість вітаміну С, солі калію, кальцію, фосфора, заліза, марганцю.
Плоди брусниці містять антоціани, органічні кислоти: яблучну, щавлеву; вітамін С, каротин, цукри, летку олію, в складі якої ідентифіковано близько 70 сполук. Зокрема, камфора, борнеол, камфен, цимол тощо.
В українській народній медицині плоди журавлини та брусниці застосовують як полівітамінні продукти, багаті, окрім того, мікроелементами. Лікують плодами жовчнокам’яну та нирковокам’яну недуги, порушення жирового обміну, гіпертонію, пієлонефрити. Плодами названих рослин прикрашають драглі, холодці, святкові та весільні короваї, калачі, пироги. Готують з них киселі, напої, узвари.

Історико-культурний, навіть державний феномен України – розмаїте язичництво. Воно, незважаючи на тотальні руйнації, оживляє впродовж страшних тисячоліть молодильними легендами, переказами, цілющими рослинами, "переліт-травою", чарами-замовляннями давноминулих епох та потоптаних, але відданих нашій ментальності прадавніх богів.

Язичництво як форма суспільної свідомості – епоха давня і сьогоденна, духовна першооснова українства, етносу, культури, народної медицини, магічних замовлянь світу та Всесвіту.
Щоб осягнути своєрідність душі праукраїнців та українців, збагнути складну та всеосяжну народну культуру, годиться неодмінно і глибоко поринути до сивочолих пластів тисячоліть. Не забуваючи ні на хвилю про те, що українська історія, мова, культура, етнос, традиції, народна медицина залишалися тисячі чи десятки тисяч разів напризволяще в катаклізмах епох.
Індивідуальні та спільні уподобання нашого народу закладені давніми епохами в етнічних підвалинах його життя-буття, чуття та світовідчуття. І хоч надто багато, а може, і найбільше гіркого полину в езотеричній пам'яті поколінь, але ж вона не залишилась незворушною. Чим же можна глибоко зворушити справжнього етнічного українця? Звичайно, мовою Небес. Мова Небес – це багатобарвна симфонія його прадавньої міфопоетичної творчості, спогади про давнє і недалеке минуле, в якому зно-ву ж таки домінує ілюзорне переконання, що "там завжди було краще". Пісня, танець, історія, звитяжний дух козацької вольності, яка народжувалась та існувала в котлі щоденних смертель-них загроз і вміла себе захищати як двожальною шаблею, так і винятковим духом. Та й про пісню як про незламний дух годиться сказати не один раз: вона внутрішній діалог народу зі світом та Всесвітом, долею, минулим і майбутнім, манливим миттєвим щастям та чорним і надто затяжним нещастям, сподіванням добра, згоди, братерства, кохання, вірності. Узагальнено: пісня – неповторний різнобарвний згусток, пласт перлів, духовної витонченості мрій і правічних сподівань етносу.

Народ у грандіозних алегоріях творить свій духовний світ і живе у ньому, сподіваючись (дуже часто примарно) щастя. У своєму поєдинку з часом українське язичництво багато чого розгубило і втратило. Але, на щастя, не все. Як і колись, на багатьох святах дівчата прагнуть зачаровувати хлопців гармонією витончених співучих ліній стужавілого тіла, купальськими рослинами, святим вогнем, замовляннями. Кроплять хлопців "чарами", щоб вони залишались вірними та відданими і не зазнавали перелюбства.

Як і колись, ми готуємо святкові столи та напої. Підсвідомо налаштовуємо тіло та душу для добропобажань, щирих подарунків, згоди, братерства, любові. Прагнення до навчання, праці, врешті, до одержимих вчинків в ім'я коханої, коханого, батьків, рідної землі, Вітчизни!..

Ось під таким кутом ми поступово піднімаємо прадавню потемнілу та вицвілу від товстого шару забуття напівпошматовану вуаль, щоб тверезо і без упереджень глянути на забуті або надто деформовані християнством святощі місяця січня.
Отже, ще раз зупиняємось: ці святощі давні, надто давні чи, правдивіше, прадавні. Назвемо ті з них, які виникли на мрійливому обрії тисячоліть, мають споконвічно-традиційну спорідненість з культурою мислення та етнічною філософією праукраїнців, звичаєвим правом, народною медициною, магією слова, цілющих рослин, ритуалами, цебто давніми спадкоємно-непорушними святощами, замовляннями людей (пан-господар, господиня, діти), добрих та злих сил природи, зокрема "угамування" морозу, сніговіїв, градобоїв, смерчів, злив, а також грому, блискавки тощо. Святощі зачіпають та відтворюють у ритуалах не окремих осіб (хоч персоніфікація божеств наявна і рельєфна), а ставлять значні і надто об'ємні та широкі космічні проблеми, події чи стихії, з якими прагне суголосно жити наш народ, на які твердо зважає його філософія, які пошановує і до яких, затамувавши подих, схиляється етнос. Та й насправді ж бо: народження Сонця – благословення життя, Новий рік – неперервність і продовження у вічності життя, пошанування його як справжнього Божого дарунку. Освячення води, Водосвяття, Вода, як і кров, – ріка життя. За подобою людською народна філософія творить навіть космічні передумови земного зачаття. Небо, Всесвіт, віддає землі вологу, дощ, "сім'я". Земля-матінка приймає це сім'я до спраглого лона, радіє з того неймовірними радощами буйного свого світу, цвіту і благословляє загадкове нове життя. Все, що на землі проростає, зростає, квітне, дає насіння, – є суголосним та органічним єднанням, цебто "заплідненням" вищих небесних сил Землі-матінки.

А тепер повертаємося до хронологічних особливостей свят.

Першим з січневих радощів віддає наш народ пошану богині неба – Коляді. Як твердять легенди, у далекому Вирії, зачувши потуги Змія-Дракона, який намагався знищити Білобога, в останнього з очей упали дві чисті, як кришталь, сльози. З них народився Перун, озброєний вогненними стрілами, та молода чарівна жінка – Коляда. І заповів їй Білобог після того, як молода красуня скуштувала молодильних яблук і стала безсмертною, що вона буде народжувати Божича-Сонце, золотеє коло для подолання вічної пітьми. Вічну пітьму, недуги, неміч, зневіру, смерть несе, як відомо, Чорнобог, Мара та її дочки.
Отже, 7 січня богиня неба Коляда у неймовірних радощах народжує свою любу дитину – Божича, Сонце, власне новий рік (на противагу християнським догматам і, зокрема, прокляттям Єви, якій написано на роду народжувати дітей у неймовірних муках).

Святкували Різдво Сонця як значну подію наші далекі пращури майже два тижні (з 24 грудня по 6 січня).
Шануючи Сонце, додаючи кволому небесному світилу у цей час і свою посильну людську потугу, наші далекі пращури запалювали обрядовий вогонь. Вогонь (за віруваннями) не лише відновлював сили дитини Сонця, а й надто негативно і потужно діяв на Мару, вічну темноту, яка смертельно боялась Сонця, світла, власне вогню. Запалювали, як правило, три свічки (триєдність світу); земля, вода, вогонь. Обов'язковим було посипання сусідів, родичів і так добрих людей житом-пшеницею та всякою пашницею. Готували кутю, співали, танцювали, водили танки, спалювали колоди (Мару). Ця ритуальна дія пильнувалась особ-ливо і була обов'язковою. На багатьох сонячних святах палили багаття і спалювали людиноподібні опудала. Спалювання символізувало знищення потвори-Мари, смерті, нещасть, лихоліття, страшної долі, моровиць тощо. Ці ритуальні спалювання стануть у майбутньому рятівними у буквальному розумінні цього слова, коли вогонь пануватиме як основний дезинфекційний фізичний чинник для боротьби та профілактики чуми, холери, висипного тифу, сибірки тощо. Але Коляда не лише народжує Сонце, вона ще й видатний творець-винахідник. Саморуч змайструвала колесо і навчила виготовляти його наших далеких пращурів – оріїв. Шанування богині неба Коляди ніколи не відбувалося відрубно чи автономно. Воно перепліталося перманентно (неперервно) зі святом Нового року та Водосвяттям. Про це згадується і в пісенному фольклорі:

Застеляйте столи та все килимами
Та печіть калачі з ярої пшениці,
Бо ідуть у гості три великих свята:
Щонайперше свято – Коляда із Сонцем,
А вже друге свято – Новий рік бажаний,
А вже третє свято – Водосвяття чисте.

На свято Коляди, Нового року, перед Водосвяттям готують кутю. Звичайно, кутю годиться розглядати не лише як харчовий продукт чи звичаєву страву. Кутя, взагалі збіжжя – це символ достатку. Йому на перелічені свята люди поклоняються, моляться. Вона (кутя) у ці святі дні та вечори виступає, за переконаннями праукраїнців, як магічна, ритуальна, цебто, свята стра-ва. Та й готують її не лише як харчовий продукт, але й як оберіг, як звичаєву страву для пошанування родичів, сусідів, кумів, добрих людей, для замовлянь тощо. Пошанування злакових культур, зокрема збіжжя, йде від дуже давніх хліборобських звичаїв і сягає тисячоліть. Отже, кутя...

Як же готують цю ритуальну страву? Добірну пшеницю висушують у печі, попередньо провіюють, очищають від бур'янів та інших домішок. Потім кроплять джерельною водою, зав'язують у торбинку і б'ють макогоном, поки не стане лущитися шкірочка. Пшеницю промивають кілька разів і, коли вона стає позбавленою зовнішньої оболонки, заливають водою та залишають на всю ніч. Ранком варять упродовж 3-4 годин на малому вогні до повної готовності. Багато разів помішують дерев'яною ложкою, щоб запобігти пригоранню спідніх шарів куті.
Мак ошпарюють два - три рази окропом, також із джерельної води, і ретельно розтирають у макітрі до одержання однорідної і запашної білуватої маси. Зварену пшеницю заправляють маком, узваром, медом, лікарськими запашними рослинами і з особливою урочистістю подають до столу на споживання.

Що ж означала кутя для праукраїнця та українця? Дуже і дуже багато. Виходячи з прадавньої філософії оріїв (землеробів), "сонячних людей", вона символізувала реальний, а не уявний достаток родини, нагадувала, що наблизилось велике свято. А що наші прапращури вважали себе не лише мешканцями Землі, а й їхнє глибоке переконання та особливо філософська гадка сягала космічних, зокрема, сонячних величин, то вони так і думали-гадали: людина, працюючи на землі, як "дитя сонця", "внук Даждьбога", здіймає руки до неба, Сонця, хреститься рівнора-менним хрестом, посилає сонячним потужним силам свої щед-ротні духовні і фізичні благословення-замовляння, єднається зі світом та Всесвітом. Ушановує всім серцем та душею безмежні небесні дії та події у таємничих високостях. А вже небо, як подяку за визнання та суголосне єднання, посилає на землю дощ і сонце – вологу та тепло. Благословляє збіжжя, яке підростає, набираючись життєдайних соків землі і дає людині (плекає) урожай для життя, щастя, добра, достатку, вічності людського роду та родоводу. Збіжжя як ритуальне (святе), як сонячна субстанція приховує (акумулює) в собі тепло, Вогонь, власне Сонце і гнітюче та смертельно діє на різноманітну темінь: Чорнобога, Мару-смерть та її нікчемних дочок-недуг – маренят. А отже, виступає надійним оберегом від численних лихих та заздрісних сил, які оточують добрих людей і ладні будь-якої миті завдати добрим людям зла чи й проковтнути родину, рід, родовід, плем'я, село, вулицю, хутір "зі всім зуздром". Аналізуючи детально давню філософію життя та буття праукраїнців, ми (у соті рази!) переконуємося, що вона виступала не поверховими розуміннями багатьох складнющих процесів, які поставали щоденно і щорічно, а вражає навіть нас, людей XXІ століття, своєю глибиною і доцільною тямковитістю пояснень світових проблем. Вона ще у ті надто далекі часи пильнувала та виступала носієм екоетносистеми та переслідувала споконвічні і надто сучасні світові заповіді: не дай, Боже, заподіяти Небу, Землі, Воді, світові та Всесвіту бодай найменших прикростей та шкоди. Тоді всі сили світу та Всесвіту своїм нестримним обуренням пошлють на землю страшні прокляття-катаклізми: пожежі, смерчі, суховії, землетруси, повені, градобої, сніговії, моровиці, румовища грабіжників-завойовників, руйнації та нестримний біль серця і душі...

Та від уламків давньої філософії повернемося знову до складових частин ритуальних страв. Осягнувши та засвоївши, хоч досить побіжно, окремі елементи символічних переконань праукраїнців, хочемо звернути особливу увагу на нашу деформовану та скалічену душу. Ми розгубили та втратили величезну, світового значення духовність не лише культурну (хоч це досить поверхове і неповне визначення); ми втратили духовність ритуальну (священну), оберегову. І спроквола, працюючи щелепами, їмо іноді кутю (як архаїку), як звичайнісінькі обивателі-споживачі для наїдку, ні на хвилю не уявляючи себе оріями-сіячами збіжжя-добра, дітьми Сонця, мешканцями-творцями світу та Всесвіту в отій неперервності століть, епох, тисячоліть.

А північний "старший" брат, також доклавши за три століття, певно, щонайбільше зусиль для замордування нашої душі і тіла у свою монголоїдно-державну вуздечку, ображаючи нашу національну гідність мало не щомиті (колись і зараз), перебуваючи у повному етнічному невігластві, усталено називає нас "хахлами". Не розуміє, що повторює не своє, а тюркське слово, не маючи щонайменшого поняття про його глибокий зміст. А тюрки, хоч і були в певні періоди нашими ворогами, етнічно найточніше визначили нашу спадкоємну сутність. Образливе назвисько українців, яке вживають так уперто росіяни, "хохол" означає тюркською мовою "Син Сонця".

Отож, готуючись до споживання куті у свят-вечір, ми повинні перебувати в особливому святковому настрої. Вважати себе справжніми синами і дочками Сонця, Світу, Всесвіту, Землі нашої Матінки-годувальниці. Вважати себе сіячами-оріями в отій перманентності, неперервності складнющих біологічно-космічно-соціальних та екоетнопроцесах, як вважали це, пильнували та заповідали нам прапрапращури з далеких та близьких тисячоліть...

Та й не годиться забувати про приготування куті, маку, особливо узварів та драглів. Про останні дві страви наголошуємо особливо (!!!). Це незвичайний собі наїдок, а насправді речі надто високі, звичаєві, корисні, суголосні з рівнем сучасної науки про забезпечення людського організму комплексом найнеобхідніших вітамінів, власне полівітамінів, мікроелементів, окремих вельми важливих речовин, зокрема дубильних, амінокислот і таких надзвичайно потрібних органічних кислот, як бурштинова, цикорієва, кавова, оксикорична, токоферолів, полісахариду інуліну та циклічного шестиатомного спирту інозиту. Останні сполуки попереджують жирове переродження печінки, поліпшують її глікогеноутворюючу та антитоксичну функцію, що має чи не найважливіше значення для нормального функціонування органів та систем живого організму та окремих і складних ланок обмінних процесів.
Отже, спочатку про узвари. Рецептів народна пам'ять зберігає дуже багато. Ми наведемо їх кілька десятків. Вони складаються з різноманітних сухофруктів та лікарських рослин. Неодмінною умовою їхнього приготування чи, правильніше, основою узварів виступають цукрові буряки, їх використовують як солодке середовище. Ми згодимося з цим етнічним твердженням, але додамо: в буряках наявна значна кількість сахарози, а також глюкози та фруктози, органічні кислоти: яблучна, цитринова, бурштинова тощо. Пектини понад 1%, каротин та аскорбінова кислота, а також сполуки калію, магнію, заліза, міді, ванадію, бору, йоду, марганцю, кобальту, літію, молібдену, рубідію, фтору та цинку. Отже, солодке середовище постає ще й коморою окремих цукрів, вітамінів, органічних кислот, мікроелементів. Готують узвари давніми способами: першого дня буряки миють, ріжуть на дрібні часточки, заливають водою у співвідношенні 1:1. Ставлять у піч, варять 2-3 години і залишають у печі на всю ніч. Наступного дня виварені буряки виймають, додають п'ять частин води, а також сушену садовину та лікарські рослини, кип'ятять 10 хв., настоюють 4 години і вживають або як третю страву, або як відвар лікувального призначення. Коли нема цукрових буряків, тоді (після кип'ятіння та охолодження відвару до 25-30°С) додають 500-600 г меду з високим діастазним числом.

Рецепти січневих узварів

1. Плоди груші дикої 100 г
Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди сливи 100 г
Плоди вишні 100 г
Плоди агрусу 150 г
Кореневища перстачу прямостоячого 50 г
Трава материнки 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

2. Плоди груші дикої 100 г
Плоди малини 100 г
Корені з кореневищами гравілату міського 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Плоди сливи 100 г
Відвар цукрових буряків 5 л

3. Плоди груші дикої 100 г
Плоди вишні 100 г
Плоди шовковиці 100 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 50 г
Трава м'яти польової 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

4. Плоди груші дикої 100 г
Плоди калини звичайної 100 г
Плоди смородини чорної 100 г
Трава чебрецю звичайного 50 г
Трава деревію звичайного 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

5. Плоди груші дикої 100 г
Корені цикорію дикого 100 г
Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди суниць 100 г
Плоди васильків евгенольних 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

6. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди горобини звичайної 100 г
Плоди абрикосу 100г
Трава меліси лікарської 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

7. Плоди абрикосу 100 г
Плоди глоду колючого 100 г
Плоди лісової черешні 100 г
Трава м'яти польової 100 г
Відвар цукрових буряків 5 л

8. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

9. Плоди глоду колючого 100 г
Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди вишні 100 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

10. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди ожини сизої 100 г
Плоди глоду колючого 100 г
Кореневища пирію повзучого 100 г
Корені з кореневищами гравілату міського 100 г
Відвар цукрових буряків 5 л

11. Плоди груші дикої 100 г
Плоди маслинки вузьколистої 100 г
Плоди яблуні лісової 100 г
Кореневища перстачу прямостоячого 50 г
Трава материнки звичайної 50г
Відвар цукрових буряків 5 л

12. Плоди чорниці 100 г
Липовий цвіт 50 г
Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди агрусу 100 г
Плоди глоду колючого 100 г
Відвар цукрових буряків 5 л

13. Плоди агрусу 100 г
Плоди бузини чорної 25 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Відвар цукрових буряків 5 л

14. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди вишні 100 г
Плоди суниць 100 г
Квітки гадючника шестипелюсткового 50 г
Плоди маслинки вузьколистої 100 г
Відвар цукрових буряків 5 л

15. Плоди інжиру (смоковниці) 100 г
Плоди абрикосу 100 г
Плоди вишні 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Трава м'яти польової 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

16. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Плоди лимонника китайського 50 г
Корені з кореневищами гравілату міського 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

17. Плоди черемхи звичайної 100 г
Плоди глоду колючого 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Трава материнки звичайної 50 г
Липовий цвіт 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

18. Плоди персика 100 г
Плоди груші дикої
Плоди калини звичайної 100 г
Трава деревію звичайного 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

19. Плоди глоду колючого 100 г
Плоди смородини чорної 100 г
Кореневища аїру тростинового 50 г
Трава васильків евгенольних 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

20. Плоди шипшини коричної 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Трава материнки звичайної 50 г
Трава чаполочі запашної 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

21. Плоди глоду колючого 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Плоди маслинки вузьколистої 100 г
Плоди терну колючого 100 г
Трава меліси лікарської 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

22. Плоди груші дикої 100 г
Плоди суниць лісових 100 г
Плоди черешні лісової 100 г
Трава хамеріону вузьколистого 50 г
Листки первоцвіту весняного 50 г
Трава м'яти польової 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

23. Плоди глоду колючого 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Трава меліси лікарської 50 г
Плоди костяниці 100 г
Відвар цукрових буряків 5 л

24. Плоди калини звичайної 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Корені з кореневищами гравілату міського 50 г
Плоди журавлини чотирипелюсткової 50 г
Трава чаполочі запашної 30 г
Відвар цукрових буряків 5 л

25. Плоди горобини звичайної 100 г
Плоди дерену справжнього 100 г
Плоди суниць лісових 100 г
Квіткові кошики пижма звичайного 25 г
Трава материнки звичайної 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

26. Плоди бузини чорної 25 г
Плоди буяхів 100 г
Квітки гадючника шестипелюсткового 25 г
Відвар цукрових буряків 5 л

27. Плоди груші дикої 100 г
Плоди сливи 100 г
Плоди черешні лісової 100 г
Плоди брусниці звичайної 100 г
Трава васильків евгенольних 30
Відвар цукрових буряків 5 л

28. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди смородини чорної 100 г
Плоди суниць лісових 100 г
Плоди барбарису звичайного 100 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Трава м'яти польової 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

29. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Плоди обліпихи крушиноподібної 100 г
Трава деревію звичайного 50 г
Трава чаполочі запашної 30 г
Відвар цукрових буряків 5 л

30. Плоди яблуні лісової 100 г
Плоди груші дикої 100 г
Плоди актинідії коломікта 50 г
Плоди брусниці звичайної 100 г
Кореневища перстачу прямостоячого 50 г
Трава материнки звичайної 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л

Ящо проаналізувати склад старовинних рецептів узварів, побачимо, що народ, готуючи ритуальні напої, віддає перевагу дикій садовині, а також окремим цілющим рослинам, якими користується впродовж тисячоліть для лікування та запобігання численних недуг. Велику групу рослин народ називає живильними. Він глибоко переконаний, що ці рослини живлять занепале і занапащене серце і душу, взагалі нутрощі, які заховують у собі лише загадки для ока і здорового глузду. Живильні рослини, переконаний народ, проганяють нудьгу, безнадію, сум. Цебто запобігають стресовим станам, нормалізують процеси збудження та гальмування центральної нервової системи, а також холестериновий обмін, кров'яний тиск, діяльність печінки, підшлункової залози та величезної і потужної сили – напругу ендокринних залоз, які формують стать і роблять з чоловіка та жінки батьків.
А до живильного зілля народ залучає такі поширені і надто відомі в Україні цілющі рослини: алтею лікарську, гравілат мі-ський, глід колючий, барбарис звичайний, валеріану лікарську, бобівник трилистий, деревій звичайний, кропиву дводомну, кульбабу лікарську, конвалію травневу, лопух великий, медунку лікарську, мелісу лікарську, материнку звичайну, оман високий, парило звичайне, підмаренник справжній, пирій повзучий, сідач коноплевий, самосил гайовий, синюху блакитну, собачу кропиву серцеву, хамеріон вузьколистий, цикорій дикий тощо.

Чи ж і насправді вони живильні, чи, може, це лише вигадки давньої уяви, легенд-казок, поетичні метафори? Безперечно і беззастережно живильні! Маючи у своєму складі комплекс вітамінів, мікроелементів, вуглеводів, зокрема, такого важливого полісахариду, як інулін, а також великої групи органічних кислот та ензимів, названі рослини поліпшують діяльність травної та видільної систем, енергетичний обмін на молекулярному рівні і додають людині фізичної та моральної витримки, снаги, як при окремих та численних недугах, так і при тяжкій виснажливій фізичній та розумовій праці. Вони ж є і тривким запобіжним муром для профілактики численних недуг як давніх, так і сьогочасних, "радіонуклідних".
Обов'язковими ритуальними стравами названих трьох свя-тощів пильнувалося у нас на Чернігівщині приготування куті, узвару, драглів та лікувально-алкогольних напоїв.

Отже, драглі. Драглі готували з дуже великої кількості рослин. Спочатку робили настоянки з численних плодів квіток та листків. Восени – з пізніх плодів, а також коренів з кореневищами. Рецептура їхня не вельми складна.
Беруть одну частину сировини на п'ять частин 40° спирту чи горілки, настоюють 15-30 діб. Надалі настоянки використовують для приготування драглів. В останніх проступає не лише кулінарна, а й лікарська, фармакотерапевтична майстерність нашого народу. Бо вже драглі пропонуються на святвечір чи майже впродовж усього місяця не лише третьою солодкою стра-вою, а й прадавнім фітопрепаратом аптеки живої природи.
Авторові іноді навіть бачиться, як у майбутньому такі страви будуть обов'язковими і в рекомендаціях дієтологів взагалі, а також на харчоблоках лікарень, санаторіїв та для великої кількості людей, потерпілих від чорнобильської катастрофи тощо.

Нижче перелічимо ті настоянки, якими найбільше користувалися наші матері, бабусі та прабабусі, заготовляючи їх упродовж весни, літа, ранньої та пізньої осені, готуючись до величних січневих урочистостей:

31. Абрикосова настоянка
32. Аґрусова настоянка
33. Аїрова настоянка
34. Акацієва настоянка
35. Актинідієва настоянка
36. Бедринцева настоянка
37. Василькова настоянка
38. Вишнева настоянка
39. Глідово-ягідна настоянка
40. Гравілатова настоянка
41. Деренова настоянка
42. Журавлинова настоянка
43. Калинова настоянка
44. Костянична настоянка
45. Лавандова настоянка
46. Лимонникова настоянка
47. Малинова настоянка
48. Маслинкова настоянка
49. Материнкова настоянка
50. Мелісова настоянка
51. М'ятна настоянка
52. Обліпихова настоянка
53. Ожинова настоянка
54. Оманова настоянка
55. Перстачева (калганова) настоянка
56. Родовикова настоянка
57. Самосилова настоянка
58. Смоковнична настоянка
59. Чорносмородинна настоянка
60. Сунична настоянка
61. Тернова настоянка
62. Хамеріонова настоянка
63. Цикорієва настоянка
64. Чаполочна настоянка
65. Чебрецева настоянка
66. Черемхова настоянка
67. Черешнева настоянка
68. Чорнична настоянка

Примітка. Для перелічених настоянок беруть одну частину сировини на п'ять частин 40° спирту чи горілки (1:5), настоюють 14-30 діб, фільтрують. Бедринцеву настоянку готують з розрахунку 1:10.

Драглі

69. Абрикосові драглі.

Рецептура:
Абрикосової настоянки 850 мл
Цикорієвої настоянки 100 мл
Чаполочної настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Складові частини доводять до кипіння, розчиняють цукор, додають желатин, ретельно розмішують. Розливають у відповідні форми та охолоджують.

Застосування. Вживають пропоновані драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди при анацидних та гіпацидних гастритах, атонії кишечника у похилому віці. При серцевих набряках, загальному атеросклерозі, хронічній коронарній недостатності, для поліпшення апетиту, травлення та кровотворення.

70. Аґрусові драглі.

Рецептура:
Агрусової настоянки 850 мл
Хамеріонової настоянки 100 мл
Чапалочної настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Приготування цих драглів таке, як і попередніх.
Застосування. Пропоновані драглі доцільно вживати як жовчогінний та сечогінний засіб. Для нормалізації кров'яного тиску. При анемії, хронічних закрепах, а також при онкологічних захворюваннях стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки. Для стимуляції обмінних процесів у людей похилого віку. При виснажливих та затяжних інфекційних захворюваннях; опроміненні та хіміотерапії онкологічних хворих, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією. Для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, лікарів-рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя гербіцидами і пестицидами.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди і четвертий раз – перед сном. Протипоказано вживати драглі при загостреннях виразкової недуги шлунка та дванадцятипалої кишки. Курси лікування при онкологічних захворюваннях 1,5-2 роки. Перерви через кожні 1,5-2 місяці 5,7,10 або 15 днів.

71. Аїрові драглі.

Рецептура:
Аїрової настоянки 850 мл
Цикорієвої настоянки 100 мл
Чаполочної настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, гепатохолециститах, спастичних колі-тах, метеоризмі, печії, втраті апетиту, анеміях, обмінних поліар-тритах, занепаді фізичних сил, імпотенції.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

72. Акацієві драглі.

Рецептура:
Акацієвої настоянки (робінії звичайної) 850 мл
Гравілатової настоянки 100 мл
Василькової настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях сечостатевих органів, зокрема нефролітіазі, запальних за-хворюваннях верхніх дихальних шляхів, стресових станах, діа-реї, недугах печінки. Для поліпшення сну, апетиту, при нудоті та блюванні, ендометритах, геморої, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах.
Вживають драглі по 40, 50, або 70 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди і четвертий раз перед сном.

73. Актинідієві драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів актинідії коломікта 850 мл
Бедринцевої настоянки 100 мл
Хамеріонової настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при гіпо- та авітамінозах, маткових, легеневих, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах, підвищеній радіації; хронічних отруєннях гербіцидами та пестицидами, солями важких металів, етильованим бензином; нефролітіазі, обмінних поліартритах, онкологічних захворюваннях, особливо після проведеного опромінення та хіміотерапії; при головних болях, глибокому атеросклерозі та церебросклерозі, безсонні, мігрені; при хронічних бронхітах та кровохарканні. Як ефективний сечогінний засіб та при розладнаннях кровообігу.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди. При онкологічних захворюваннях курси лікування 1,5-2,5 років з перервами через кожні 2-2,5 місяців на 10-20 днів. При перебуванні в зонах з підвищеною радіацією вживають драглі щомісячно по 10-15 днів.

74. Василькові драглі.

Рецептура:
Настоянки васильків евгенольних 850 мл
Вишневої настоянки 100 мл
Чаполочної настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Василькові драглі показані при судомах, стресових станах, для поліпшення апетиту та кровотворення, при атонії кишечника, запальних недугах верхніх дихальних шляхів, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, обмінних поліартритах, анемії, серцевих неврозах.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

75. Глідово-ягідні драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів глоду колючого 850 мл
Настоянки гравілату міського 100 мл
Дернової настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при гіпертонічній недузі, стресових станах, гіпотонії. При порушенні сну, серцевого ритму, нейроциркуляторній дистонії, стенокардії, кардіо- та церебросклерозах, обмінних поліартритах, гепатопанкреахолециститах, анацидних та гіпацидних гастритах.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

76. Журавлинові драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів журавлини 850 мл
Настоянки плодів калини 100 мл
Настоянки плодів костяниці 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях дихальних шляхів, загальному атеросклерозі, гіпертонічній недузі, гіпертензіях, зниженій та нульовій секреції шлункового соку; при обмінних поліартритах, гіпо- та авітамінозах, для відновлення розумової та фізичної працездатності.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди. При загальному атеросклерозі, нульовій секреції шлункового соку та обмінних поліартритах, курси лікування щоквартальні – по 1 -1,5 місяців впродовж 2-3 років.

77. Лавандові драглі.

Рецептура:
Лавандової настоянки 850 мл
Гравілатової настоянки 100 мл
Малинової настоянки 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, нудоті, блювоті, істерії, гепато-панкреахолециститах, холангітах, ревматоїдних поліартритах; при анацидних та гіпацидних гастритах, для поліпшення сну, функції нервової та серцево-судинної систем, при стресових станах, значних травмах, нервовому виснаженні.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

78. Лимонникові драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів китайського лнмонника 850 мл
Настоянки плодів маслинки вузьколистої 100 мл
Настоянки плодів калини звичайної 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при астенічних станах, гіпотонії, імпотенції, для стимуляції імунних процесів, при хронічній дії на організм солей важких металів, гербіцидів, пестицидів та радіонуклідів. Драглі підвищують розумову та фізичну праце-здатність, загальну опірність організму до численних негативних впливів.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

79. Материнкові драглі.

Рецептура:
Настоянки трави материнки звичайної 850 мл
Настоянки плодів глоду колючого 100 мл
Настоянки гравілату міського 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при запальних недугах верхніх дихальних шляхів, для лікування гіпацидних та анацидних гастритів, епілепсії; захворювань печінки, нирок, підшлункової залози, поліпшення сну. При стресових станах, захворюваннях серцево-судинної системи, зокрема при серцевих неврозах, порушеннях серцевого ритму, гіпертонічній недузі, загальному атеросклерозі, церебро- та кардіосклерозах.
Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди. При епілепсії та шизофренії курси лікування 2-3 роки з перервами на 10-20 днів щоквартально.

80. Мелісові драглі.

Рецептура:
Настоянки меліси лікарської 850 мл
Настоянки гравілату міського 100 мл
Настоянки м'яти польової 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані для вживання, як і попередні.

81. М'ятні драглі.

Рецептура:
Настоянки м'яти польової 850 мл
Настоянки плодів обліпихи 100 мл
Настоянки плодів ожини сизої 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при анацидних та гіпацидних гастритах, шлункових та кишкових коліках, авітамінозних станах взимку та рано навесні; при серцевих набряках, стенокардії, невротичних станах, остеохондрозі; холелітіазі, при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, для лікування та профілактики атеросклерозу, захворювань печінки та підшлункової залози.

Вживають драглі по 40-60 г 3 рази на добу за півгодини до їди. При лікуванні глибокого загального атеросклерозу курси лікування тривають 2-3 роки з щоквартальними перервами впродовж місяця.

82. Оманові драглі.

Рецептура:
Настоянки оману високого 850 мл
Настоянки материнки звичайної 100 мл
Настоянки плодів глоду колючого 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, для лікування недуг печінки та підшлункової залози, при нефролітіазі, ревматизмі, обмінних поліартритах, для відновлення та регулювання менструального циклу, при жіночій безплідності та естрогенній недостатності.
Вживають драглі по 40-60 г 3 рази на добу за півгодини до їди. Курси лікування жіночої безплідності та інфантильності 2-3 роки. При відновленні та регулярному перебігу менструального циклу за три дні до його початку, під час перебігу та три дні після закінчення драглі не приймають.

83. Перстачеві (калганові) драглі.

Рецептура:
Настоянки перстачу прямостоячого (калгану) 850 мл
Настоянки васильків евгенольних 100 мл
Настоянки актинідії коломікта 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при гострих та хронічних недугах дихальних шляхів, маткових, легеневих, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах. Анацидних, гіпацидних гастритах, гіпо- та авітамінозах. При захворюваннях печінки та підшлункової залози, капіляротоксикозах, васкулітах, тромбоцитопенії.

Вживають драглі по 40, 50 або 100 г 3-4 рази на добу за півгодини до їди. При васкулітах, капіляротоксикозах та тромбоцитопенії курси лікування 2-3 роки з щоквартальними перервами на 10-15 днів.

84. Родовикові драглі.

Рецептура:
Настоянки родовика лікарського 850 мл
Настоянки самосилу гайового 100 г
Настоянки плодів журавлини 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування та вживання, як і попередніх драглів.

85. Смоковничні драглі.

Рецептура:
Настоянки смоковниці звичайної 850 мл
Настоянки плодів смородини чорної 100 мл
Настоянки плодів глоду колючого 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при лікуванні гострих та хронічних бронхітів, пневмонії; при закрепах, ішемічній недузі серця, пієлітах, пієлонефритах, нефропатії вагітних, набряках ниркового походження, неврастенії, порушенні серцевого ритму.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

86. Суничні драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів суниць лісових 850 мл
Настоянки меліси лікарської 100 мл
Настоянки гравілату міського 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при захворюваннях печінки, підшлункової залози, гастритах зі зниженою та нульовою кислотністю; нефро- та холелітіазах, обмінних поліартритах, метрорагіях.

Вживають драглі по 40, 50 або 100 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

87. Тернові драглі.

Рецептура:
Настоянки терну колючого 850 мл
Настоянки плодів глоду колючого 100 мл
Настоянки чорниці 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при алергічних проносах, неспецифічних виразкових колітах, кандидозах, порушеннях серцевого ритму, загальному атеросклерозі, церебро- та кардіосклерозах, харчових токсикоінфекціях.

Вживають драглі по 50-100 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

88. Хамеріонові драглі.

Рецептура:
Настоянки хамеріону вузьколистого 850 мл
Настоянки коренів цикорію дикого 100 мл
Настоянки трави чаполочі запашної 50 мл
Цукру 100 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при лікуванні онкологічних захворювань стравоходу, шлунка та кишечника, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, недугах печінки та підшлункової залози, набряках ниркового походження, онкологічних захворюваннях шкіри.

Вживають драглі по 30, 50 або 70 г 3 рази на добу за півго-дини до їди. Курси лікування онкологічних захворювань 2-3 ро-ки з щоквартальними перервами на 10-20 днів.

89. Чебрецеві драглі.

Рецептура:
Настоянки чебрецю звичайного 850 мл
Настоянки материнки звичайної 100 мл
Настоянки гравілату міського 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при лікуванні запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, кашлюці, атоніях кишечника, поліневритах, остеохондрозах, недугах трійчастого нерва, грибкових ураженнях шкіри.

Вживають драглі по 30-50 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

90. Черемхові драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів черемхи звичайної 850 мл
Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого 100 мл
Настоянки плодів глоду колючого 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при лікуванні ентеритів, ди-спепсій різноманітної етіології, шлункових, кишкових, маткових та гемороїдальних кровотеч, капіляротоксикозів, тромбоцитопеній; хронічних колітів, дизентерії, сальмонельозу, пародонтозу, запальних захворюваннях ротової порожнини.

Вживають драглі по 40-50 г 5-4 рази на добу за півгодини до їди.


91. Черешневі драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів черешні 850 мл
Настоянки плодів калини звичайної 100 мл
Настоянки трави материнки звичайної 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при анацидних та гіпацидних гастритах, недугах печінки, порушенні сну, атонії кишечника внаслідок спайкової недуги, при загальному атеросклерозі та гіпертонічній недузі.

Вживають драглі по 40-50 г 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

92. Чорничні драглі.

Рецептура:
Настоянки плодів чорниці 850 мл
Настоянки родовика лікарського 100 мл
Настоянки плодів обліпихи крушиноподібної 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, холе- та нефролітіазах, подагрі, ревматизмі, екземах, псоріазі, бешисі; при гіпертонічній недузі, атеросклерозі, капіляротоксикозах, тромбоцитопеніях; маткових, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах, пародонтозах, кашлюці, онкологічних захворюваннях горла, стравоходу, ротової порожнини.

Вживають драглі по 40, 50 або 100 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

Ми звернули певну увагу на приготування ритуальних (читай священних) узварів, куті, драглів. Проаналізували їхнє значення не лише як оберегів, а й як лікувально-магічних страв. Адже у глибоку давнину уклад життя, його філософія, ідеологія, магічне лікарювання не розділялись і не виділялись, а плекались у руслі споконвічного звичаєвого права, етносу і були квінтесе-нцією спадкоємних традицій.

Шостого січня, на Святий вечір (багата кутя) готували давні українці дванадцять страв. Чому дванадцять? Тому, що це магічне число. Дванадцять місяців складають повний рік, який годиться прожити працюючи, піклуючись про здоров'я родини, її добробут. А також думаючи-гадаючи за врожай, живність та святу землю, на якій годиться, ой, як тяжко працювати. Освячувати і замовляти воду, бо без неї, якщо її обмаль, дуже скрутно, а якщо аж надто багато – вельми зле.

Отже, дванадцять страв. Найпершою стравою готують кутю. Її ставлять на найпочесніших місцях: на покуті, святковому столі. До неї додають мед, тертий мак, узвар, драглі. Останні як страву оберіг, ліки, ласощі, що заховують в собі значні магічні сили. Готують капусту з пшоном (капусняк), вареники, варену квасолю, смажену та тушковану рибу, риб'ячий холодець (драглі). Подавали також варену картоплю, але це вже порівняно недавно (XVIII ст.). Квашену капусту подавали або сирою, або тушкованою. Голубці начиняли пшоном, пироги пекли з вишнями, сливами, сушеними лісовими суницями, плодами глоду, з маком, яблуками, печеними буряками, сиром тощо. До тіста додавали настої м'яти, чебрецю, материнки та відвари коренів з кореневищами оману високого, гравілату міського.
Збиралися всією родиною. Вечеря тривала несуєтно і довго. Розмови виникали і тяглися без сперечань та конфліктів. Думали-гадали про прожитий рік, його успіхи та життєві невдачі. Мріяли та планували, як жити далі, що робити-чинити, куди їхати, скільки годиться мати тяглової сили та коштів, щоб поліпшити господарювання, доглянути святу землю, сади та городи, живність, садибу, господарські будівлі. Виростити і виховати, вивести в люди дітей, онуків та правнуків...
В особливій пошані виступав ритуальний хліб-корочун. Його пекли у вигляді сонячних паляниць до свята Коляди та Нового року. Прикрашали плодами калини, горобини, квітками материнки, рельєфними голубами з тіста, деревом життя.
Годиться ще навести кілька колядок, які не потребують особливих тлумачень, оскільки в їхній канві простежується чіткий зміст та основна ідея ритуальних святощів:

Радуйся, земле

Добрий вечір тобі, пане господарю!
Приспів:
Радуйся, Ой радуйся, Земле,
Ясен Світ засвітився!
(Повторюється після кожного рядка).
Вимітайте двори новими мітлами,
Застеляйте столи та все килимами,
Бо прийдуть до тебе три жадані гості.
Ой що першим гост

Звичайно, води безсмертя на сучасному етапі розвитку науки нема, отож постановка цього питання скидається на фантазію, яка суперечить здоровому глузду. Безсмертя годиться розуміти у спадкоємності добра, звитяжній праці, геніальних відкриттях у різних галузях науки, мистецтва, виробництва. У таких відкриттях, які випереджають на кілька століть чи навіть тисячоліть добу чи взагалі розв'язують такі проблеми, які зможе усталене в наукових потенціях людство збагнути й оцінити лише тоді, коли їх автори давно відійдуть до іншого світу. Та народ не заспокоювався, його не зупиняла миттєва чи тривала зневіра. Він не занепадав духом, не розчаровувався, не опускав чола і рук. Він дивився на небо і на землю і творив воду "безсмертя". І творив... досить успішно! Він навіть "розкладав" її на окремі полички. Знаючи чи здогадуючись, від чого людина втрачала здоров'я, хирлявіла, ставала блідою, як крейда, папір, як смерть. Від того і пропонувались ліки чи засоби. Це були не лише окремі та численні замовляння до Матері-Птиці, а й відвари та настої лікарських рослин. Частину з них ми здогадно реконструювали та провели певну класифікацію, дотримуючись правічних етнічних поглядів, вірувань та магічних лікувальних переконань нашого народу. Отже, правічні магічні засоби Матері-Птиці.

Загальна хирлявість, нездужання (анемії різноманітного походження)

93. Листки кропиви дводомної 500 г
Листки барбарису звичайного 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Настій.

Суміш подрібнюють, розмішують. Для лікування беруть 2 столові ложки, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

94. Плоди шипшини коричної 500 г
Корені кульбаби лікарської 200 г
Корені з кореневищами гравілату міського 300 г
Відвар.

Суміш подрібнюють, розмішують. Для лікування беруть 2 столові ложки, заливають склянкою води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

95. Листки берези бородавчастої 500 г
Листки самосилу гайового 200 г
Листки та квітки алтеї лікарської 300 г
Настій.

96. Трава деревію звичайного 500 г
Листки м'яти польової 200 г
Трава підмаренника справжнього 300 г
Настій.

97. Трава материнки звичайної 500 г
Трава чаберу садового 200 г
Листки подорожника ланцетолистого 300 г
Настій.

98. Листки цикорію дикого 500 г
Трава собачої кропиви серцевої 200 г
Трава меліси лікарської 300 г
Настій.

99. Листки бобівника трилистого 500 г
Листки та квітки алтеї лікарської 200 г
Трава підмаренника справжнього 300 г
Настій.

100. Трава гісопу лікарського 500 г
Трава чебрецю звичайного 200 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 300 г
Настій.

101. Квітки ромашки лікарської 500 г
Супліддя хмелю звичайного 200 г
Трава меліси лікарської 300 г
Настій.

102. Трава грициків звичайних 500 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Листки та квітки алтеї лікарської 200 г
Настій.

103. Трава чаполочі запашної 500 г
Листки м'яти польової 200 г
Квітки та листки алтеї лікарської 300 г
Настій.

104. Трава талабану польового 500 г
Трава материнки звичайної 200 г
Супліддя хмелю звичайного 300 г
Настій.

105. Трава суріпиці звичайної 500 г
Трава меліси лікарської 200 г
Листки медунки лікарської 300 г
Настій.

106. Трава вересу звичайного 500 г
Трава квасениці звичайної 200 г
Трава підмаренника справжнього 300 г
Настій.

107. Квіткові кошики арніки гірської 500 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Квіткові верхівки гречки посівної 300 г
Настій.

108. Плоди смородини чорної 500 г
Плоди глоду колючого 200 г
Кореневища аїру тростинового 300 г
Відвар.

109. Насіння кропу запашного 500 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Корені з кореневищами гравілату міського 300 г
Відвар.

110. Плоди коріандру посівного 500 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Зерно вівса посівного 300 г
Відвар.

111. Плоди фенхеля звичайного 500 г
Корені медунки лікарської 200 г
Плоди шипшини коричної 300 г
Відвар.

117. Кореневища пирію повзучого 500 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Плоди глоду колючого 300 г
Відвар.

Підсумовуючи важливість значення розглянутих настоїв та відварів, підкреслимо: вони, найперше, – різноманітні. Поєднують у собі комплекс фармакологічно активних речовин, які стимулюють утворення та виділення травних соків, сприяють кровотворним процесам, поліпшують функціонування печінки, підшлункової залози, серцево-судинної та видільної систем; нормалізують загальні надто складні процеси асиміляції та дисиміляції, активізують імунний мур і (на часі!) зв'язують і виводять солі важких металів та радіонукліди. Отже, коли ми наблизимо уламки давнього інтелекту, захованого в переказах, притчах, піснях, легендах, медичному фольклорі, до сучасної площини розуміння комплексної дії цілющих рослин та їх складових частин, то неупереджено зазначимо: народне бачення загальних чи узагальнених причин різноманітних недуг, спроби їх лікування, потуги сприяння активному довголіттю та подовженню життя суголосні з рівнем та "ходовим вітром" нашої доби і новітніх досягнень медичної науки.


Жовтяниця

Під жовтяницею наука розглядає та розуміє синдроми різноманітного походження, які характеризуються жовтяничним забарвленням шкіри та слизових оболонок. Сучасна наука розрізняє жовтяницю справжню, зокрема гемолітичну (надпечінкову), паренхіматозну (печінкову) та механічну (підпечінкову), а також несправжню (псевдожовтяницю). У народі, за тієї доби, до якої ми наблизилися впритул, під жовтяницею розуміли потвору яка несла людям тяжку жовчну недугу. Народна міфопоетична творчість змальовувала названу потвору з жовтими очима, обличчям, руками та ногами, кострубатим тулубом. Висохлою, хирлявою жінкою з хижим поглядом вирячкуватих запалених очей. Жовтяниця – одна з тринадцяти нікчемних дочок Мари. Боротьба з жовтяницею – органічними недугами: гострим та хронічним гепатитом, гепатозами – жировими та холестатичними, гепатолієнальним синдромом (навіть у наш час) – тяжка, проблематична і не завжди приносить очікувані успіхи. Застосування засобів Матері-Птиці, якими користується з давніх-давен наш народ – це, насамперед, відновлення здоров'я окремої людини, продовження довголіття роду та родоводу, а отже, і безсмертя народу, якщо дивитися на це явище тверезо та далекоглядно. "Щоб нікчемна Жовтяниця не вигубила добрих людей до ноги", – мислить глибинно спадкоємний інтелект упродовж століть та тисячоліть. Отже, лікування жовтяниці – це лікування численних і надто складних та поліетіологічних недуг печінки, які дуже часто призводять до надто критичних наслідків. Застосування прадавніх засобів фітотерапії дає в переважній більшості вельми ефективні наслідки: повертає людині працездатність, власне, сили та енергію, надію на життя, нормалізує діяльність такого щонайважливішого органу, як печінка; припиняє (коли це ще можливо) подальший незворотний розвиток патологічних процесів і зв'язаних з ними численних ускладнень як печінки, так і інших органів та систем.

Годиться нагадати: лікування хирлявості здійснювалося за триєдністю світу (три лікарські рослини у настоях та відварах). А лікування Жовтяниці, як дочки Мари – за чотирибічністю світу. Народна філософія твердить і доходить своєрідного висновку: боротися з такою грізною недугою, як жовтяниця, годиться з усіх боків: сходу і заходу, півночі і півдня. А тепер наведемо окремі рецепти:

118. Квіткові кошики арніки гірської 400 г
Квіткові кошики цмину піскового 200 г
Трава медунки лікарської 200 г
Трава м'яти польової 200 г
Настій.

119. Листки кульбаби лікарської 400 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 200 г
Трава споришу звичайного 200 г
Листки подорожника великого 200 г
Настій.

120. Листки цикорію дикого 400 г
Квіткові верхівки гречки посівної 200 г
Супліддя хмелю звичайного 200 г
Трава гравілату міського 200 г
Настій.

121. Листки бобівника трилистого 400 г
Трава материнки звичайної 200 г
Листки та квітки барбарису звичайного 200 г
Листки та квітки глоду колючого 200 г
Настій.

122. Трава сідача коноплевого 400 г
Трава деревію звичайного 200 г
Трава хамеріону вузьколистого 200 г
Супліддя хмелю звичайного 200 г
Настій.

123. Квітки та листки барбарису звичайного 400 г
Трава меліси лікарської 200 г
Трава череди трироздільної 200 г
Листки та квітки суниць лісових 200 г
Настій.

124. Трава хамеріону вузьколистого 400 г
Квітки та листки алтеї лікарської 200 г
Квітки та листки глоду колючого 200 г
Квітки та листки барбарису звичайного 200 г
Настій.

125. Корені барбарису звичайного 400 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Плоди глоду колючого 200 г
Трава м'яти польової 200 г
Відвар.

126. Корені з кореневищами гравілату міського 400 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Трава деревію звичайного 200 г
Листки бобівника трилистого 200 г
Відвар.

127. Корені кульбаби лікарської 400 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 200 г
Плоди смородини чорної 200 г
Трава материнки звичайної 200 г
Відвар.

128. Корені з кореневищами оману високого 400 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Квіткові верхівки гречки посівної 200 г
Корені медунки лікарської 200 г
Відвар.

129. Зерно вівса посівного 400 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Квіткові кошики цмину піскового 200 г
Трава м'яти польової 200 г
Відвар.

130. Трава парила звичайного 400 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Трава сідача коноплевого 200 г
Трава материнки звичайної 200 г
Відвар.

131. Кореневища пирію повзучого 400 г
Плоди софори японської 200 г
Трава споришу звичайного 200 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 200 г
Відвар.

132. Корені цикорію дикого 400 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Квіткові кошики цмину піскового 200 г
Трава м'яти польової 200 г
Відвар.

133. Корені лопуха великого 400 г
Плоди шовковиці білої 200 г
Зерно вівса посівного 200 г
Листки меліси лікарської 200 г
Відвар.

134. Корені з кореневищами родовика лікарського 400 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Квітки і листки барбарису звичайного 200 г
Трава грициків звичайних 200 г
Відвар.

135. Кореневища перстачу прямостоячого 400 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Трава деревію звичайного 200 г
Квіткові кошики цмину піскового 200 г
Відвар.

136. Корені герані лучної 400 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 200 г
Квіткові верхівки гречки посівної 200 г
Відвар

137. Корені з кореневищами гравілату міського 400 г
Листки скумпії звичайної 200 г
Плоди барбарису звичайного 200 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Відвар.

Проаналізувавши комплекс засобів Матері-Птиці для лікування печінкових захворювань, викликаних найрізноманітнішими причинами та агентами, ми доходимо висновку, що вони не позбавлені глибоких раціональних передумов. Коли ж глянемо на комплекс фармакологічних речовин перелічених рослин з точки зору сучасного лікаря, то неодмінно відзначимо: засоби поліпшують діяльяність печінки, підшлункової залози, нормалізують холестериновий обмін, активізують діяльність травної та видільної систем, а також значно поліпшують глікогеноутворюючу та антитоксичну діяльність печінки, цього насправді унікального і неперевершеного органу живої природи, справжнього біологічного дива, лабораторії, якої людство ще не створило в штучних комп'ютерних умовах. Якщо серйозно звернути увагу на старовинні, оповиті серпанками легенд засоби Матері-Птиці, то вони спрямовані на окремі найвразливіші ланки чи, кажучи по-сучасному, екстремальні ситуації для здоров'я та життя-буття людини. Останні постають з тих чи інших причин або окремо, або сунуть справжньою лавиною і призводять людину до значної втрати здоров'я чи смерті, якщо вчасно не застосувати комплекс цілющих рослин для надто тяжкого і тривалого протистояння цим Змієвим валам, які перетинають людині шляхи до відновлення життєво найважливіших обмінних процесів, цебто до одужання.

Холера, різачка (дизентерія), криваві проноси, нестримні виснажливі випорожнення

У легендах, які побутували на Чернігівщині (села Макіївка, Ганнівка, Вила, Софіївка, Терешківка, Галиця, Сальне), Мати-Птиця прилітала у ніч на Купайла до річок, ставків, заплав, струмків та криниць і з її сонячних сліпучих шат неодмінно відривалась золота пір'їна і падала у воду. Вода бурхала і закипала на якусь мить, і в ній гинули, "варилися" злі духи, які несли людям холеру та дизентерію. Початок липня – це надто спекотна пора, коли і виникають названі вельми небезпечні кишкові недуги, які дуже часто епідемічно поширювались і призводили до страшних смертоносних наслідків.
Холеру наука відносить до особливо небезпечних інфекцій, які заносили і завозили до нас із далеких і близьких теплих південних та східних країн. Дизентерію (різачку) народ також вважає "чужою" недугою, не характерною для етнічних українців. Це, певно, і слушно: в нашого народу завжди панувало спадко-ємне поклоніння святій воді – криницям, джерелам, річкам, озерам, струмкам тощо. Кидати у воду сміття, гній, забруднювати її вважалося тяжким злочином перед небом, богами і добрими людьми. Таких людців старалися ізолювати від громади і, власне, вигонили з сіл та хуторів. А волхви ще й позбавляли їх "громадянства". Таку особу, за звичаєвим правом, позбавляли рідної землі, Батьківщини, як її заклятого і пекельного руйнівника. Та й сховатись від нищівного осуду громади вона не спроможна була нікуди, заподіявши велике і непоправне зло екосистемі, "бо на небі все видно і все чути", як кажуть споконвіків у нашому селі.
Тепер ми знаємо, що холера викликається особливим і надто невибагливим до умов перебування у навколишньому середовищі холерним вібріоном. А дизентерія – великою "династією" дизентерійних паличок. Що вони займають панівне становище там, де найнижча санітарна культура. Де не знешкоджені екскременти хворих холерою та дизентерією чи бацилоносії забруднюють питну воду та харчові продукти. Де надто виснажена імунна система мешканців, які споживають таку забруднену воду та окремі харчові продукти, які не підлягають термічній обробці. Надто сприяє розповсюдженню гострих кишкових інфекцій і всюдисуща "нечиста" сила – муха.

Наш народ знав дуже давно, що прояви холери – це нестримні проноси. Вони зневоднюють та виснажують недужого і призводять до смерті. Отож при цих недугах і старалися люди пити воду, до якої "впало перо Матері-Птиці". А щоб воно падало не лише у казкових оповідях, то питну воду кип'ятили. Жар, полум'я, вогонь – це відгалуження променя Сонця, вогню Матері-Птиці, який спалює усе лихе і благословляє здоров'я та життя.
У літнього мешканця с. Макіївки сучасного Носівського району Чернігівської області Опанаса Свиридовича Братищі у старій, ще прадідівській скрині автор знайшов картину, писану потемнілими від часу фарбами і поточену шашелем. На дошці була зображена Мати-Птиця, у дзьобі якої гойдалася на вітрі рослина, яку можна було визначити дуже точно. Це, безперечно, родовик лікарський. Сонячний птах приніс стебло з коричневими коренями, щоб кинути його у водоймище. На картині збереглася й частина напису старим літочисленням, який відповідав XVII ст. Так твердив господар, а йому переказав про це рідний дід.
Лівою лапкою птах утримував гілочку з дубовими листочками, а правою – стебельце з жовтою чотирипелюстковою квіткою, яка дуже нагадувала квіточку перстачу прямостоячого, калгану.
Збираючи у численних експедиціях уламки легенд про Матір-Птицю, автор надибав чималенько згадок про рослини цього птаха. Деякі види збігаються з тими, які автор бачив на картинах. Інші – лише в легендах. Які ж ці рослини? Насамперед родовик лікарський, перстачі – прямостоячий, сріблястий, гусячий, самосил гайовий, кропива дводомна, алтея лікарська, гравілат міський, м'ята, материнка, плоди глоду, шипшини, калини, горобини звичайної, листки подорожника великого, очанка лікарська, барбарис, грицики звичайні, звіробій, омела біла, скумпія звичайна тощо. Тепер ми приступаємо до реконструкції засобів Матері-Птиці для лікування та профілактики холери, дизентерії та й взагалі гострих кишкових інфекцій.

Ми вже багато разів згадували, як наш народ ставиться до Води та Вогню. Вогонь не лише очищає небо, землю, тіло та душу, запліднює землю, а й нищить на землі, небі (блискавки Перуна) злі сили. Вогнем споконвіків наш народ користувався як чи не найнадійнішим засобом так званої фізичної дезинфекції: спалювання трупів заразних тварин, екскрементів, завошивлених кожухів, ковдр, взагалі вовняного та полотняного одягу. Спалювання старих копиць сіна, скирт, полукіпків, де надто багато плодилося мишоподібних гризунів, які не лише нищили збіжжя, а й акумулювали та поширювали такі грізні недуги, як туляремію та лептоспіроз.

Засоби від проносу холерного та дизентерійного

138. Корені з кореневищами родовика лікарського 500 г
Плоди шипшини коричної 200 г

Корені барбарису звичайного 300 г
Відвар.

139. Корені герані лучної 500 г
Плоди смородини чорної 200 г
Трава буквиці лікарської 300 г
Відвар.

140. Корені з кореневищами гравілату міського 500 г
Трава перстачу сріблястого 200 г
Плоди чорниці 300 г
Відвар.

141. Кора дуба звичайного 500 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Плоди глоду колючого 300 г
Відвар.

142. Трава парила звичайного 500 г
Трава перстачу гусячого 200 г
Трава самосилу гайового 300 г
Відвар.

143. Кореневища перстачу прямостоячого 500 г
Трава деревію звичайного 200 г
Листка та квітки барбарису звичайного 300 г
Відвар.

144. Трава звіробою звичайного 500 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 200 г
Плоди шипшини коричної 300 г
Відвар.

145. Трава самосилу гайового 500 г
Кореневища перстачу прямостоячого 200 г
Трава деревію звичайного 300 г
Відвар.

146. Корені вовчуга польового 500 г
Шишки вільхи сірої 200 г
Трава грициків звичайних 300 г
Відвар.

147. Листки скумпії звичайної 500 г
Листки самосилу гайового 200 г
Корені з кореневищами гравілату міського 300 г
Відвар.

148. Трава споришу звичайного 500 г
Квіткові кошики цмину піскового 200 г
Дубові гали 300 г
Відвар.

149. Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 500 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Кореневища перстачу прямостоячого 300 г
Відвар.

150. Корені з кореневищами родовика лікарського 500 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Корені з кореневищами гравілату міського 300 г
Відвар.

151. Корені герані лучної 500 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 300 г
Плоди горобини звичайної 300 г
Відвар.

152. Кореневища перстачу прямостоячого 500 г
Плоди калини звичайної 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Відвар.

153. Корені з кореневищами родовика лікарського 200 г
Трава огірочника лікарського 200 г
Трава очанки лікарської 300 г
Відвар.

154. Кореневища бадану товстолистого 500 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Трава грициків звичайних 300 г
Відвар.

155. Кореневища перстачу прямостоячого 500 г
Плоди актинідії коломікта 200 г
Трава огірочника лікарського 300 г
Відвар.

156. Листки скумпії звичайної 500 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Плоди чорниці 300 г
Відвар.

157. Трава хамеріону вузьколистого 500 г
Трава підмаренника справжнього 200 г
Плоди шипшини коричної 300 г
Відвар.

158. Корені з кореневищами родовика лікарського 500 г
Трава сідача коноплевого 200 г
Трава хамеріону вузьколистого 300 г
Відвар.

159. Трава огірочника лікарського 500 г
Кореневища перстачу прямостоячого 200 г
Плоди смородини чорної 300 г
Відвар.

160. Корені медунки лікарської 500 г
Зерно вівса посівного 200 г
Кореневища перстачу прямостоячого 300 г
Відвар.

161. Плоди маслинки вузьколистої 500 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 200 г
Плоди глоду колючого 300 г
Відвар.

162. Корені медунки лікарської 500 г
Липовий цвіт 200 г
Листки хамеріону вузьколистого 300 г
Відвар.

163. Корені герані лучної 500 г
Трава підмаренника справжнього 200 г
Плоди дерену справжнього 300 г
Відвар.

І64. Корені з кореневищами гравілату міського 500 г
Трава енотери дворічної 200 г
Зерно вівса посівного 300 г
Відвар.

165. Кореневища перстачу прямостоячого 500 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 200 г
Плоди обліпихи крушиноподібної 300 г
Відвар.

166. Листки скумпії звичайної 500 г
Листки хамеріону вузьколистого 200 г
Плоди костяниці 300 г
Відвар.

167. Трава звіробою звичайного 500 г
Плоди журавлини чотирипелюсткової 200 г
Трава перстачу сріблястого 300 г
Відвар.

168. Дубові гали 500 г
Плоди груші звичайної 200 г
Квітучі верхівки гречки посівної 300 г
Відвар.

169. Квітки гадючника шестипелюсткового 500 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Листки горіха волоського 300 г
Відвар.

170. Корені з кореневищами гадючника шестипелюсткового 500 г
Трава вересу звичайного 200 г
Листки кропиви дводомної 300 г
Відвар.

171. Корені алтеї лікарської 500 г
Коренів з кореневищами родовика лікарського 200 г
Плоди шипшини коричної 300 г
Відвар.

172. Кора верби білої 500 г
Трава вересу звичайного 200 г
Листки та квітки барбарису звичайного 300 г
Відвар.

173. Шишки вільхи сірої 500 г
Листки брусниці звичайної 200 г
Трава буквиці лікарської 300 г
Відвар.

У складі описаних лікарських рослин домінують дубильні речовини. Вони активно впливають на численну групу збудників гострих кишкових інфекцій, діють на них подібно до антибіотиків та сульфаніламідних препаратів широкого пролонгованого спектра дії. Але вони не викликають інактивації травних ензимів, не порушують при цьому засвоєння вітамінів та мікроелементів.

Наголосимо: комплекс дубильних речовин разом із фітонцидами, ферментами, макро- та мікроелементами, значно зменшують перистальтику кишечника, діють кровоспинно, анестезуюче, протизапально, стимулюють кровотворення. Є надійними антипроносними та антитоксичними чинниками, зокрема, зв'язують та виводять токсини холерного вібріону та дизентерійних паличок. А найважливіше – дубильні речовини мають особливу дію на так звані вільні радикали, які утворюються під дією радіоактивного випромінювання та багатьох токсичних впливів численних факторів і причин зовнішнього середовища, яке оточує людину і призводить до значного руйнування складних процесів життєдіяльності живих клітин, зокрема ДНК. А дубильні речовини не допускають утворення вільних радикалів і разом з ензимами, фітонцидами, мінеральними речовинами та полівітамінами додають організмові здоров'я та сил, виступають адаптогенами, продовжують молодість та активне довголіття. Завваживши останні досягнення сучасної науки, починаєш пройматися вірою, що легендарні ліки Матері-Птиці насправді віддаляють немічність і старіння та значно "омолоджують" за-непалий від недуг та хирлявий організм людини.

Протиблювотні засоби

174. Корені з кореневищами синюхи блакитної 500 г
Листки бобівника трилистого 200 г
Трава собачої кропиви серцевої 300 г
Відвар.

175. Корені з кореневищами валеріани лікарської 500 г
Трава чаполочі запашної 200 г
Листки м'яти перцевої 300 г
Відвар.

176. Корені з кореневищами гравілату міського 500 г
Трава золототисячника звичайного 200 г
Трава вересу звичайного 300 г
Відвар.

177. Трава меліси лікарської 500 г
Трава череди трироздільної 200 г
Трава гісопу лікарського 300 г
Відвар.

178. Трава самосилу гайового 500 г
Трава деревію звичайного 200 г
Трава материнки звичайної 300 г
Відвар.

179. Листки бобівника трилистого 500 г
Листки та квітки конвалії травневої 200 г
Листки та квітки глоду колючого 300 г
Відвар.

180. Трава меліси лікарської 500 г
Трава собачої кропиви серцевої 200 г
Трава вересу звичайного 300 г
Відвар.

181. Шишки хмелю звичайного 500 г
Корені з кореневищами валеріани лікарської 200 г
Квіткові кошики ромашки лікарської 300 г
Відвар.

182. Листки розмарину лікарського 500 г
Трава материнки звичайної 200 г
Трава самосилу гайового 300 г
Відвар.

183. Трава розхідника звичайного 500 г
Трава меліси лікарської 200 г
Трава собачої кропиви серцевої 300 г
Відвар.

184. Трава вересу звичайного 500 г
Трава гравілату міського 200 г
Трава чаполочі запашної 300 г
Відвар.

185. Трава золототисячника звичайного 500 г
Трава меліси лікарської 200 г
Трава деревію звичайного 300 г
Відвар.

Звичайно, поряд з названими засобами вельми доцільним вважалося обов'язкове вживання кип'яченої теплої води з додаванням солі та соди. Спочатку варили сушені абрикоси – 4-5 столових ложок на 1 л води (абрикоси багаті на калій), потім додавали по 1 чайній ложці кухонної солі та соди. Вживати по 0,5-1 склянці 4-5 разів на добу за півгодини до їди. Сучасна наука як термінові засоби використовує при явищах гіповолемічного шоку хлорид натрію, гідрокарбонат натрію (стерильні розчини на апірогенній воді) для внутрішньовенних вливань як надійний засіб для порятунку хворих на холеру. Отже, в комплексі лікування холери окреслюються такі важливі заходи: припинення проносу та блювоти, дія численних рослинних агентів на вібріон недужого, а також поповнення його втраченою рідиною та переліченими солями.

Названі засоби також виступають у народних легендах як "Вода Матері-Птиці", яка визволяє недужого з чорних пазурів смерті. Хто хоч раз бачив людину з класичною формою холери, повернуту згодом до життя, той і насправді повірить у неймовірну і чарівну дію лікувальних засобів, якими б вони не виступали: офіційними найсучаснішими чи давніми-прадавніми, які приховують у собі мудру доцільність давно минулих епох.

Засоби для лікування ран

Споконвіків людина боїться втрати крові. Втрата крові призводила до втрати здоров'я (швидкого чи поступового – залежно від кількості втраченої крові). Втрата крові можлива з різних причин, зокрема і при значних пораненнях. Отже, лікування ран (великих і малих) завжди вважалося справою нагальною, серйозною та невідкладною. Нижче ми проаналізуємо ті засоби, які постають в численних давніх оповідях про "Воду Матері-Птиці" для лікування як свіжих, так і застарілих ран. Найперше наш народ вважав, що заподіяну рану годиться найшвидше промити. І промити ретельно кип'яченою охолодженою водою. При значних кровотечах на ділянку рани прикладають сніг, лід, а влітку – холодну джерельну чи криничну воду. Для перев'язок використовували чисті прокип'ячені лляні, полотняні, шовкові чи, пізніше, бавовняні тканини. Для лікування як свіжих, так і застарілих ран наш народ має безліч традиційних і давніх засобів. Згадаємо найосновніші, які надто актуальні і не втратили свого важливого значення навіть за нашого часу.

186. Бруньки тополі чорної 500 г
Трава деревію звичайного 200 г
Трава вересу звичайного 300 г
Відвар.

187. Бруньки берези бородавчастої 500 г
Трава материнки звичайної 200 г
Супліддя хмелю звичайного 300 г
Відвар.

188. Бруньки осики 500 г
Трава розхідника звичайного 200 г
Корені з кореневищами валеріани лікарської 300 г
Відвар.

189. Корені з кореневищами гравілату міського 500 г
Квіткові кошики арніки гірської 200 г
Плоди софори японської 300 г
Відвар.

190. Корені з кореневищами родовика лікарського 500 г
Трава буквиці лікарської 200 г
Трава перстачу сріблястого 300 г
Відвар.

191. Кореневища перстачу прямостоячого 500 г
Трава парила звичайного 200 г
Корені алтеї лікарської 300 г
Відвар.

192. Корені герані лучної 500 г
Корені медунки лікарської 200 г
Листки евкаліпту кулястого 300 г
Відвар.

193. Корені з кореневищами оману високого 500 г
Трава вероніки лікарської 200 г
Трава споришу звичайного 300 г
Відвар.

194. Кора дуба звичайного 500 г
Трава медунки лікарської 200 г
Трава самосилу гайового 300 г
Відвар.

195. Листки скумпії звичайної 500 г
Трава суріпиці звичайної 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Відвар.

196. Листки шавлії лікарської 500 г
Трава огірочника лікарського 200 г
Корені цикорію дикого 300 г
Відвар.

197. Дубові гали 500 г
Верхівкові стебла лаванди вузьколистої 200 г
Трава розхідника звичайного 300 г
Відвар.

198. Листки ожини сизої 500 г
Корені з кореневищами гравілату міського 200 г
Листки підбілу звичайного 300 г
Відвар.

199. Трава парила звичайного 500 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Бруньки тополі чорної 300 г
Відвар.

200. Трава чебрецю звичайного 500 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Бруньки осики 300 г
Відвар.

201. Трава материнки звичайної 500 г
Плоди актинідії каломікта 200 г
Бруньки берези бородавчастої 300 г
Відвар.

202. Кореневища перстачу прямостоячого 500 г
Трава розхідника звичайного 200 г
Трава буквиці лікарської 300 г
Відвар.

203. Корені кульбаби лікарської 500 г
Трава м'яти перцевої 200 г
Листки шавлії лікарської 300 г
Відвар.

204. Листки берези бородавчастої 500 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 200 г
Трава самосилу гайового 300 г
Відвар.

205. Кореневища бадану товстолистого 500 г
Корені ехінацеї пурпурової 200 г
Супліддя хмелю звичайного 300 г
Відвар.

206. Корені ехінацеї пурпурової 500 г
Верхівкові стебла лаванди вузьколистої 200 г
Листки горіха волоського 300 г
Відвар.

207. Бруньки тополі чорної 500 г
Квітки та листки барбарису звичайного 200 г
Трава медунки лікарської 300 г
Відвар.

208. Бруньки осики 500 г
Квіткові кошики цмину піскового 200 г
Трава деревію звичайного 300 г
Відвар.

209. Бруньки берези бородавчастої 500 г
Трава парила звичайного 200 г
Корені кульбаби лікарської 300 г
Відвар.

Перелічені засоби в рецептах 186-209 вживають усередину та одночасно застосовують для промивання ран. Свіжих і задавнених, застарілих. Промивають 2-3 рази на добу, а застарілі – й більше. Відвари вживають усередину по 50-100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Роблять примочки та накладають пов'язки з пропонованих у рецептах композицій. Склад композицій передбачений так, щоб враховувати важливість та першочерговість дії фітопрепаратів: зупинку кровотеч, поліпшення трофіки тканин, боротьбу з гнильною мікрофлорою. А також поліпшення грануляції та епіталізації раневої площини, запобігання вогнищевим запаленням, розвитку флегмон, поширення стафілококових, стрептококових вражень та інших ускладнень раневого процесу. Своєчасно розпочате лікування пропонованими фіто-композиціями сприяє як швидкому загоєнню ран, так і відновленню працездатності недужого.

Хотілося б ще зазначити: у міфопоетичній творчості нашого народу переважають такі життєдайні кольори: жовтий, червоний, білий та оранжевий. Узагальнено – кольори сонця. Та й Мати-Птиця – птах сонячного жару, вогняного вічного багаття небесного світила. Лікарські рослини, які мають жовті квітки, вважаються рослинами Сонця чи, правдивіше, зіллям Матері-Птиці. Та й за правічними легендами визначається походження цих рослин. У ніч на Купайла Мати-Птиця поспішала до громади людей, де вирувало розбурхане море радісних пристрастей. Там, де вона пролітала чи сідала на кущ або деревину ставало видно, як удень, і це неабияк нервувало Чорнобога, Мару та різноманітне чортів'я. Але сили темноти були надто кволими, щоб зупинити Матір-Птицю, і тоді Мара насилала на сонячного птаха ґедзів, мух, комарів, бліх та інших кровососів. Але варто було Матері-Птиці струсонути пір'ям, як вампіри падали на землю неживими. Проте разом із комахами падали й окремі пір'їнки-жаринки. І там, де вони торкались землі чи води, там і виростало чар-зілля з яскраво жовтими квітками. Яке ж це зілля? Назвемо його: оман високий, у Карпатах – арніка гірська та тирлич жовтий. У різних регіонах України різні рослини: барбарис звичайний, кульбаба лікарська, гравілат міський, перстачі – прямостоячий, сріблястий, гусячий, підмаренник справжній, ромашка лікарська, суріпиця звичайна, цмин пісковий тощо.
Народ вважає, що відвари та настої, де є зілля Матері-Птиці, сприяють зупинці кровотеч, загоюванню ран та запобігають розвиткові тяжких ускладнень. А тяжкі ускладнення – це трофічні виразки, флегмони, гангрени, септичні стани, врешті – смерть. Смерть як наслідок втручання Чорнобога, потвори, що несе темінь, – Мари, її тринадцяти дочок-маренят, які приносять незліченні страждання та недуги людині.

19 січня наш народ відзначав Водосвяття, Ордану. Але цими святощами не закінчувалося пошанування води. Навесні люди молилися до неба, щоб воно послало достатньо дощу. Під час жнив проводили замовляння неба, щоб воно дало змогу зібрати збіжжя сухим. Восени, щоб дощ ішов на посіяне озиме збіжжя, щоб воно укорінювалося та кущилось і не вимерзло за люту зиму. На Зелені свята і особливо на свято Купайла, замовляння води, пошанування води стали наріжною передумовою пильнування правічних священних ритуалів.

На свято Купайла проводив наш народ замовляння Сонця, Води, Зілля, Матері-Птиці. Хлопці та дівчата приймали купелі в річках, струмках, озерах, біля джерел, стариць, копанок тощо. Особливою святістю вважає наш народ у ці дні зустріч на світанку Сонця. Молоде, умите росою, радісне Сонце з'являється на манливому обрії, і його життєдайне оновлене проміння спалахує міріадами зірок-перлин на крапельках роси. Народні легенди засвідчують: сонце освітлює коштовні перли, які розгубила в ніч на Купайла Мати-Птиця, тікаючи на схід від Чорнобога, Мари та її лиховісних дочок. Народ переконаний, що ці коштовні пер-ли утворили сонячні квітки перелічених рослин, які мають виня-ткову лікувальну та оздоровну силу.
Отже, поблукати вранці босим з любим чи любою, віддатися пристрасним любощам, а коли хто хворий шкіряними недугами, то й покачатися у купальській росі – то не лише органічне єднання з правічними езотеричними традиціями етносу а й лікувально-оздоровна магія. Вона дає значне поліпшення здоров'я, повертає сили та надії на повне видужання.
Вода, освячена 19 січня, зберігалась у кожному помешканні не лише як святощі та "універсальний" лікувальний засіб, але й як складова частина для ритуальних приготувань чи дійств навесні, влітку та восени. Тут належить згадати, що навесні, влітку та восени при проведенні ритуальних свят (пошанування богів, видатних осіб общини, вулиці, кутка, села, краю чи регіону) проводили освячення водою осель, хат, ланів, обійстів, окремих осіб.

Звичайно використовували воду, посвячену на Ордану та готували кропильця. Останні обов'язково виготовляли з запашних рослин. Це, насамперед, різні види м'яти та чебрецю, материнки, меліси, чаберу садового, чаполочі запашної, деревію звичайного, васильків евгенольних, підмаренника справжнього.
Рослини зв'язували у три окремих пучки (триєдність світу), занурювали у воду на кілька хвилин та кропили. Після закінчення ритуальних дійств кропильце не викидали геть, а використо-вували для примочок при невритах лицевого нерва, радикулітах, плекситах, остеохондрозах, спондилітах, артритах, хворобі Бехтерєва тощо.

У цьому також проступає глибокий сенс, якщо зважити на комплексну дію анестезуючих, протизапальних та тонізуючих фармакологічно активних речовин, закладених у перелічених рослинах.

Та Водосвяття, Ордана – це не лише магічна дія води як рідини, це і дія її як особливого бальнеозасобу. У день Водосвяття в ополонках, як правило, купалися лише хлопці. А у вечірні години – й дівчата. Наші пращури спадкоємно вважали, що вода на 19 січня особлива, незвичайна і надзвичайна своїми цілющими властивостями. Перед купанням дівчата кидали у воду запашні рослини, купалися 2-3 хвилини, бігали по льоду чи снігу ще 2-3 хвилини, швидко одягалися та поспішали додому. Дома зно-ву приймали купелі, але вже особливі. Лікувальна сила і дія цих купелів полягала у застосуванні лікарських рослин, зокрема їх відварів та настоїв.

В окремих приміщеннях гріли воду. Купелі приймали у ду-бових діжках, куди наливали воду та доливали дозовані настої і відвари лікарських рослин. У далеку давнину наші пращури не лише освячували воду та вмивались, а й обов'язково приймали купелі як 19 січня, так і впродовж 5-7 днів після Водосвяття залежно від наявності недуг та тривалості їхнього перебігу.
Найпоширенішими і найпопулярнішими водами "безсмертя" Матері-Птиці, які зафіксувала прадавня пам'ять народу, є дві: для лікування шкіряних та нервових недуг.

Фітобальнеозасоби для лікування шкіряних недуг

210. Кореневища пирію повзучого 200 г
Плоди глоду колючого 50 г
Трава череди трироздільної 50 г
Відвар.

211. Корені лопуха великого 200 г
Плоди горобини звичайної 50 г
Квіткові кошики цмину піскового 50 г
Відвар.

212. Корені кульбаби лікарської 200 г
Плоди актинідії коломікта 50 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 50 г
Відвар.

213. Корені ехінацеі пурпурової 200 г
Плоди чорниці 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар.

214. Корені з кореневищами гравілату міського 200 г
Плоди груші дикої 50 г
Листки подорожника великого 50 г
Відвар.

215. Корені з кореневищами родовика лікарського 200 г
Листки первоцвіту весняного 50 г
Плоди маслинки вузьколистої 50 г
Відвар.

216. Корені з кореневищами оману високого 200 г
Листки берези бородавчастої 50 г
Листки підбілу звичайного 50 г
Відвар.

217. Кореневища перстачу прямостоячого 200 г
Листки та квітки глоду колючого 50 г
Трава вероніки лікарської 50 г
Відвар.

218. Трава огірочника лікарського 200 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 50 г
Листки ожини сизої 50 г
Відвар.

219. Плоди софори японської 200 г
Плоди глоду колючого 50 г
Квіткові кошики пижма звичайного 50 г
Відвар.

220. Листки скумпії звичайної 200 г
Листки подорожника великого 50 г
Трава череди трироздільної 50 г
Відвар.

221. Зерно вівса посівного 200 г
Плоди шипшини коричної 50 г
Листки подорожника ланцетолистого 50 г
Відвар.

222. Плоди шипшини коричної 200 г
Трава череди трироздільної 50 г
Листки груші дикої 50 г
Відвар.

223. Плоди глоду колючого 200 г
Трава череди трироздільної 50 г
Кореневища пирію повзучого 50 г
Відвар.

224. Трава хамеріону вузьколистого 200 г
Трава сідача коноплевого 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар.

225. Корені цикорію дикого 200 г
Плоди маслинки вузьколистої 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар.

226. Бруньки сосни лісової 200 г
Корені алтеї лікарської 50 г
Корені з кореневищами гравілату міського 50 г
Відвар.

227. Бруньки тополі чорної 200 г
Кореневища пирію повзучого 50 г
Плоди актинідії коломікта 50 г
Відвар.

228. Бруньки осики 200 г
Трава парила звичайного 50 г
Трава череди трироздільної 50 г
Відвар.

229. Бруньки берези бородавчастої 200 г
Кореневища перстачу прямостоячого 50 г
Листки та квітки барбарису звичайного 50 г
Відвар.

230. Корені герані лучної 200 г
Корені медунки лікарської 50 г
Листки подорожника великого 50 г
Відвар.

231. Кореневища пирію повзучого 200 г
Трава чистотілу звичайного 50 г
Трава вероніки лікарської 50 г
Відвар.

232. Трава споришу звичайного 200 г
Квіткові кошики пижма звичайного 50 г
Листки підбілу звичайного 50 г
Відвар.

Фітобальнеозасоби при нервових недугах

233. Квіткові кошики арніки гірської 200 г
Листки бобівника трилистого 50 г
Трава деревію звичайного 50 г
Настій.

234. Трава вересу звичайного 200 г
Трава гравілату міського 50 г
Трава конвалії травневої 50 г
Настій.

235. Трава материнки звичайної 200 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Супліддя хмелю звичайного 50 г
Настій.

236. Трава васильків евгенольних 200 г
Листки бобівника трилистого 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Настій.

<...>

251. Трава буркуну лікарського 200 г
Листки та квітки алтеї лікарської 50 г
Трава материнки звичайної 50 г
Настій.

252. Корені з кореневищами великоголовника сафлороподі-бного 200 г
Кора верби білої 50 г
Корені з кореневищами валеріани лікарської 50 г
Відвар.

253. Трава вероніки лікарської 200 г
Трава собачої кропиви серцевої 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар.

254. Корені вовчуга польового 200 г
Корені з кореневищами синюхи блакитної 50 г
Корені шоломниці байкальської 50 г
Відвар.

255. Корені гадючника в'язолистого 200 г
Трава чебрецю звичайного 50 г
Трава меліси лікарської 50 г
Відвар.

256. Корені з кореневищами гадючника шестипелюстково-го 200 г
Плоди софори японської 50 г
Трава васильків евгенольних 50 г
Відвар.

257. Насіння гіркокаштана звичайного 200 г
Корені барбарису звичайного 50 г
Плоди актинідії коломікта 50 г
Відвар.

258. Квітучі верхівки гісопу лікарського 200 г
Трава собачої кропиви серцевої 50 г
Трава деревію звичайного 50 г
Настій.

259. Сім'янки головатеня звичайного 200 г
Корені з кореневищами синюхи блакитної 50 г
Корені барбарису звичайного 50 г
Відвар.

260. Трава горицвіту весняного 200 г
Квітки та листки глоду колючого 50 г
Трава меліси лікарської 50 г
Настій.

261. Корені з кореневищами елеутерококу колючого 200 г
Корені з кореневищами валеріани лікарської 50 г
Трава гравілату міського 50 г
Відвар.

262. Корені ехінацеї пурпурової 200 г
Корені шоломниці байкальської 50 г
Корені з кореневищами гравілату міського 50 г
Відвар.

263. Трава жабрію звичайного 200 г
Трава меліси лікарської 50 г
Трава самосилу гайового 50 г
Настій.

264. Корені з кореневищами живокосту лікарського 200 г
Листки бобівника трилистого 50 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар.

265. Корені з кореневищами заманихи високої 200 г
Трава материнки звичайної 50 г
Трава собачої кропиви серцевої 50 г
Настій.

266. Трава звіробою звичайного 200 г
Трава материнки звичайної 50 г
Трава собачої кропиви серцевої 50 г
Настій.

267. Корені з кореневищами золотого кореня 200 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Трава васильків евгенольних 50 г
Відвар.

Застосування відварів та настоїв. Суміші рослин подрібнюють та розмішують. 300 грамів рослин заливають 3 л води, кип'ятять 10 хвилин (відвари), заливають окропом (настої), настоюють упродовж 4-х годин, проціджують крізь марлю чи бавовняну тканину і доливають до купелів у діжки, барила, дерев'яні ночви тощо. Експозиція купелів – 15-20 хвилин, температура води 30-40°С. Кількість купелів – залежно від їхньої помічності, але не менше 15-20. Приймати купелі необхідно щодня, через день або двічі на тиждень. Разом із фітобальнеоліку-ванням є доцільною відповідна фітотерапія, дотримання дієти, а при нервових недугах – ще й мануальна терапія.

Вагітні

Особливою увагою та турботою у січневі святкові дні користувалися вагітні жінки. Як первістки, так і ті, які народили вже по кілька дітей. Їм робили замовляння, хрестили материнське лоно вічним рівнораменним хрестом. Носили кутю, узвар, мед, сир, калачі, садовину, освячену воду, лікарські рослини, кропильця. Вважалося найбільшими чеснотами у нашому селі напередодні або під час свят відвідати вагітну жінку та повести з нею тиху і неквапливу розмову про життя-буття, розрадити, побажати їй щастя-долі та святого материнства. Коли вагітна мала ось-ось народити, то приносили, окрім звичайних, і особливі подарунки: іграшки, пелюшки, подушечки, ряденця, чашечки, дерев'яні довбані ночовця тощо. Приносили й лікарські рослини. І не лише приносили, але й навчали вагітних, як готувати відвари та настої, як їх вживати, щоб не було допологових та післяпологових кровотеч, а також ускладнень сечостатевої системи, печінки, серцево-судинної системи (набряки), порушення психіки вагітних тощо.

Засоби при кровотечах вагітних та породіль

268. Плоди актинідії коломікта 500 г
Трава деревію звичайного 200 г
Трава вересу звичайного 300 г
Відвар.

269. Кореневища бадану товстолистого 500 г
Трава грициків звичайних 200 г
Трава собачої кропиви серцевої 300 г
Відвар.

270. Корені барбарису звичайного 500 г
Трава підмаренника справжнього 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Відвар.

271. Корені алтеї лікарської 500 г
Трава грициків звичайних 200 г
Листки кропиви дводомної 300 г
Відвар.

272. Трава буквиці лікарської 500 г
Шишки вільхи сірої 200 г
Листки та квітки барбарису звичайного 300 г
Відвар.

273. Корені вовчуга польового 500 г
Листки брусниці звичайної 200 г
Листки бобівника трилистого 300 г
Відвар.

274. Кора дуба звичайного 500 г
Трава деревію звичайного 200 г
Плоди актиніди коломікта 300 г
Відвар.

275. Дубові гали 500 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Трава грициків звичайних 300 г
Відвар.

276. Листки дуба звичайного 500 г
Трава звіробою звичайного 200 г
Трава споришу звичайного 300 г
Настій.

277. Трава огірочника лікарського 500 г
Листки кропиви дводомної 200 г
Трава грициків звичайних 300 г
Настій.

278. Листки омели білої 500г
Дубові гали 200 г
Трава деревію звичайного 300 г
Відвар.

279. Трава перстачу гусячого 500 г
Трава буквиці лікарської 200 г
Листки та квітки барбарису звичайного 300 г
Настій.

280. Трава перстачу сріблястого 500 г
Трава очанки лікарської 200 г
Листки та квітки алтеї лікарської 300 г
Настій.

281. Насіння кунжуту східного 500 г
Трава медунки лікарської 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Відвар.

290. Корені з кореневищами гравілату міського 500 г
Квіткові верхівки гречки посівної 200 г
Трава медунки лікарської 300 г
Відвар.

291. Корені герані лучної 500 г
Корені ехінацеї пурпурової 200 г
Плоди шипшини коричної 300 г
Відвар.

Перелічені засоби (відвари та настої) вживають охолодженими. Дози збільшують до 50-100 мл. Іноді – до 150 мл 3 рази на добу за півгодини до їди. Лікування кровотеч вагітних та післяпологових є надзвичайно складним та відповідальним. Дуже доречне воно з профілактичною метою. Жінки, яких відносять до так званих груп високого ризику (часті та ускладнені аборти, інфантилізм, переношена вагітність, багатоводність та багатоплідність), одержують запобіжне лікування впродовж 1-1,5 місяця до пологів, під час пологів та післяпологового періоду. Вживають названі засоби по 1-3 столові ложки 5-6 разів на добу за півгодини до їди.

Протиблювотні засоби вагітних

292. Трава м'яти польової 500 г
Трава грициків звичайних 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Настій.

293. Трава меліси лікарської 500 г
Трава собачої кропиви серцевої 200 г
Квітки та листки глоду колючого 300 г
Настій.

294.Листки бобівника трилистого 500 г
Трава самосилу гайового 200 г
Трава собачої кропиви серцевої 300 г
Настій.

295. Корені кульбаби лікарської 500 г
Трава м'яти перцевої 200 г
Листки бобівника трилистого 300 г
Відвар.

296. Корені цикорію дикого 500 г
Трава самосилу гайового 200 г
Листки меліси лікарської 300 г
Відвар.

297. Корені з кореневищами гравілату міського 500 г
Трава деревію звичайного 200 г

Листки бобівника трилистого 300 г
Відвар.

298. Корені з кореневищами синюхи блакитної 500 г
Трава собачої кропиви серцевої 200 г
Трава підбілу звичайного 300 г
Відвар.

299. Корені з кореневищами валеріани лікарської 500 г
Плоди глоду колючого 200 г
Трава самосилу гайового 300 г
Відвар.

300. Корені ехінацеї пурпурової 500 г
Трава собачої кропиви серцевої 200 г
Трава підбілу звичайного 300 г
Відвар.

301. Трава чаполочі запашної 500 г
Листки бобівника трилистого 200 г
Трава деревію звичайного 300 г
Настій.

Блювота вагітних може засвідчувати значні ускладнення перебігу вагітності. Коли блювота незначна, тоді не реєструються вельми загрозливі зрушення у здоров'ї жінок: схуднення, зниження діурезу, втрата апетиту, гіпотонія. Коли блювота часта чи безперервна – близько двадцяти й більше разів на добу – тоді настає зневоднення організму, падає кров'яний тиск, виникає гарячка, в сечі виявляється ацетон. У таких випадках може навіть постати питання про переривання вагітності задля врятування життя жінки.
Протиблювотні засоби вживають по 1-3 столові ложки 3-4 рази на добу при появі навіть незначної нудоти, яка є попере-дницею блювоти вагітних.

Загрозливі ускладнення вагітності
(водянка, нефропатії, преклампсії, еклампсії)

302. Трава вересу звичайного 500 г
Трава меліси лікарської 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Настій.

303. Кореневища бадану товстолистого 500 г
Квітки акації білої 200 г
Квітки та листки алтеї лікарської 300 г
Відвар.

304. Трава вероніки лікарської 500 г
Трава вересу звичайного 200 г
Листки подорожника ланцетолистого 300 г
Настій.

305. Листки груші звичайної 500 г
Трава підмаренника справжнього 200 г
Трава споришу звичайного 300 г
Настій.

306. Квіткові верхівки гречки посівної 500 г
Трава горицвіту весняного 200 г
Листки кульбаби лікарської 300 г
Настій.

307. Трава остудника голого 500 г
Трава перстачу сріблястого 200 г
Трава сідача коноплевого 300 г
Настій.

308. Трава сідача коноплевого 500 г
Трава м'яти перцевої 200 г
Листки тополі чорної 300 г
Настій.

309. Трава фіалки запашної 500 г
Трава цикорію дикого 200 г
Трава спаржі лікарської 300 г
Настій.

310. Корені вовчуга польового 500 г
Трава споришу звичайного 200 г
Насіння льону посівного 300 г
Відвар.

311. Кореневища перстачу прямостоячого 500 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 200 г
Квіткові кошики цмину піскового 300 г
Відвар.

312. Кореневища пирію повзучого 500 г
Трава підмаренника справжнього 200 г
Трава вересу звичайного 300 г
Відвар.

313. Корені кульбаби лікарської 500 г
Листки подорожника великого 200 г
Плоди шипшини коричної 300 г
Відвар.

314. Корені цикорію дикого 500 г
Трава вересу звичайного 200 г
Зерно вівса посівного 300 г
Відвар.

315. Корені з кореневищами родовика лікарського 500 г
Кореневища пирію повзучого 200 г
Листки груші звичайної 300 г
Відвар.

316. Верхівкові пагони ортосифону 500 г
Кореневища пирію повзучого 200 г
Листки груші звичайної 300 г
Відвар.

317. Дубові гали 500 г
Трава жабрію звичайного 200 г
Трава підмаренника справжнього 300 г
Відвар.

318. Гілочки плауна булавоподібного 500 г
Трава остудника голого 200 г
Трава самосилу гайового 300 г
Відвар.

319. Трава парила звичайного 500 г
Трава споришу звичайного 200 г
Квітки та листки глоду колючого 300 г
Відвар.

320. Трава лаванди вузьколистої 500 г
Кореневища пирію повзучого 200 г
Трава вересу звичайного 300 г
Відвар.

321. Корені з кореневищами синюхи блакитної 500 г
Трава вересу звичайного 200 г
Листки подорожника великого 300 г
Відвар.

322. Корені з кореневищами валеріани лікарської 500 г
Трава споришу звичайного 200 г
Трава остудника голого 300 г
Відвар.

323. Трава собачої кропиви серцевої 500 г
Трава вересу звичайного 200 г
Листки груші звичайної 300 г
Настій.

Лікування водянки, нефропатій, преклампсій та еклампсій є надто складним навіть у наш час. Проводять його лише у реанімаційних відділеннях та відділеннях інтенсивної терапії.
Названі нами засоби вельми ефективні як для профілактики токсикозів вагітності, так і для нормалізації перебігу її в останні місяці до пологів. У комплексних засобах названі суміші лікарських рослин також є найнебхіднішими, оскільки дають надійний лікувальний ефект. Щоб обмежити споживання рідини, для відварів та настоїв беруть по 2-3 столові ложки сумішей на одну склянку води. І вживають відвари та настої не більше однієї столової ложки 2-3 рази на добу за півгодини до їди.

Перелічені нами настої та відвари діють сечогінно, нормалізують роботу серцево-судинної системи, значно поліпшують діяльність сечостатевих органів, проводять детоксикацію організму, забезпечують вагітну комплексом вітамінів та мікроелементів, знижують збудження центрів головного мозку, стабілізують артеріальний тиск, запобігають корчам, втраті свідомості тощо.

Закінчуючи нашу січневу мандрівку до сивочолої давнини, ми побачили в ній справжні скарби мудрості, здорового злузду, гуманізму, поезії. Поезії праці, життя, побуту. Людина як вінець творіння вибудовує свою екоетносистему, керується нею спад-коємно, живе і працює для неї, передає нащадкам свої доцільні та найнеобхідніші спостереження, мудрість, складну форму гос-подарської діяльності, звичайні та мистецькі ремесла. І магію. Магію ритуалів (святощів), магію замовлянь, лікувальну магію. Людина шанує себе, своїх пращурів та нащадків. Свою природу, Небо, Сонце, зелений світ, повний загадкових несподіванок Всесвіт. Вона прагне жити в мирі, добрі та злагоді в своїй родині, зі своїм родом та народом, з усім сущим на землі. Зі своїми піснями і думами, своїми легендами та богами, вічною філософією добра, щастя, жадання світлої долі...

Л ю т и й

Головним богом третього місяця зими наші пращури вважали Велеса. Він не лише поважний старійшина давньої мудрості, а й “організатор” достатку. Велес піклувався і за розвитком торгівлі та опікував худобу. Як дику, так і свійську. Проте, наші боги не виступали особами якогось окремого моноспрямування. Велес благословляв пісню, танці, музику гаїв, лісів та полів; поезію весни, літа, осені, зими. Він пильно охороняв пасовиська та луки. Навесні, коли далекі і близькі пращури вигонили тварин після осіннього та зимового стійла на природу, вони спрямовували корів, коней, овець та кіз до Велесових капищ, замовляли луки та діброви, просили у “худобиного бога” допомоги на догляд пасовиськ, озер, струмків та джерел: “Щоб буйно росла травиця і прибувала джерельна водиця. Множився приплід – тваринний рід. Щоб за весну і літо на вівцях наростала тонкорунна вовна і ставала нею комора повна”.
У новорічних ритуальних дійствах спостерігаємо часом гумористичні особи у вивернутих кожухах, що годиться розуміти як символи достатку і Велесового багатства. Перед різдвом Коляди і на весіллях часто бажають поважні гості та батьки моло-дятам і добрим людям: “Будьте багаті і як кожух та Велес волохаті”.
У прадавніх народних замовляннях часом зустрічаємо і конкретні означення:

Ой, Велесу, Велесоньку,
Дав ти нам просечко на кашоньку,
А м’ясонько на ковбасоньку.
А колесо і віженьки
На небесну і земну доріженьки.

А уже у зведеному прадавньому кодексі українців “Велесовій книзі” знаходимо найбільш повну характеристику цього міфопоетичного персонажу.

Слава Велесу!

Вночі Велес іде по Сварозі,
По молоці небесному,
Іде до свого обійстя.
А на зорі звертається до воріт.
Там ми чекаємо його,
Щоб зачати співи
І славити Велеса
Від віку й до віку.
І славимо його храмину,
Яка блискотить
Багатьма вогнями
І стає всенька
Жертовницею чистою.
Це Велес навчав
Праотців наших
Орати землю,
Засівати цілини
І жати снопи колосисті
На струджених полях,
І ставити Снопа
При вогнищі у хаті
І шанувати Його,
Як Отця Божого.

Лютий місяць в Україні сніговий, похмурий і холодний. Та господар-селянин часто ходить на поля, лани та городи. Відкидає товсті шари злежаного снігу і довго та пильно видивляється, як зимує жито-пшениця. Прорубує ополонки на річках та озерах, щоб не задихнулася риба без оздоровного розчинного кисню. Доглядає сади та ягідники від набридних зайців та мишоподібних гризунів, щоб останні не понищили приземних стовбурів, кори та коріння. І звичайно дякує Велесові за приплід телят, поросят, ягнят, лошат тощо. Утеплює їхні приміщення. Доїть корівок і готує молозиво. У народних віруваннях молозиво (молоко перших днів після отелення корів) вважалося особливою небесною стравою-ліками Велеса. Приготування молозива – то особливо піднесений ритуал. До рідини обов’язково додавали відвари та настої гравілату, калгану, медунки, м’яти, плодів шипшини, а також цукор чи мед. Молозиво давали споживати насамперед дітям, особам похилого віку, хворим запальними недугами печінки, верхніх дихальних шляхів, нирок і особливо недужим сухотами. В цьому ми завважуємо безперечну доцільність, як імунностимулюючого продукта живої природи.
Відновлюємо рецепт лікарських рослин для приготування молозива:

Корені з кореневищами гравілату міського 20 г
Плоди шипшини коричної 25 г
Кореневища калгану 15 г
Корені медунки лікарської 20 г
Води 2 л

Суміш кип’ятять на малому вогні 10 хв. Потім додають 10 г трави м’яти перцевої і настоюють 4 години. Фільтрують. Розчиняють з молозивом з розрахунку 1:1. Тушкують у печі до готовності. Цукор і мед додають попередньо за смаком чи уже на столі.
З лікарської сировини (як і у січні) заготовляють бруньки берези бородавчастої, сосни лісової та тополі чорної.

У звичаях нашого прадавнього народу великою пошаною користується призабуте свято Колодія. Час святкування його – та благословенна пора, коли зима з весною зустрічається. Назване свято багате веселими запальними піснями, дивними невимушеними ритуалами, нестримною радістю:

Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Весна у човночку,
Зимонька в візочку.

Згадане свято триває довго – впродовж тижня. Першого дня відзначають родини Колодія.

Ой турицю, турицю
Та й на нашу вулицю.
Кума дитину знайшла,
Колодієм нарекла.

Поважна ряджена кума з великим, робленим животом, на очах у громади народжує Колодія в образі звичайнісінького, надто рухливого у золотавому одязі, білявого хлопчика. Після "пологів" кума з хлопчиком відразу зникає до іншої кімнати, щоб напоїти немовля чарами-соками Матері-Птиці і щоб він відразу став дорослим. І от за якусь мить він прилітає в особі переодягненої запальної жінки. Одяг його сонячний, козацький, вуса – довгі, чуб пшеничний. Він на дивному коні. Вогненний гривастий кінь і золотий Колодій уособлюють відновлення весняного сонця після тривалої похмурої та набридлої зими.
У ритуалах цього свята багато дійств. У діалогах та монологах його імпровізованих мізансцен звучать гадки:

– Пошануймо, люди добрі, наше сонечко повесніле, яке прибуло до нас в образі Колодія.

З Колодієм учасники свята обходять тричі навколо стола, славлять Колодія, Сонце, Весну, Світло. Після урочистого пошанування вони запрошують Колодія до гостин. Тут починається багато гумористичних ритуальних дійств, в яких переважають дотепні сцени та кепкування. Особливо з незугарних чи підстаркуватих парубків. Перепадає їм за те, що не вміють залицятись, скупі на слова, обіцянки, почуття. Не вміють шанувати дівочої вроди, спокусливих принад тощо. Врешті, не роблять щонайменшого кроку до одруження і ніяк не виберуть любу серцю та душі наречену. Таким парубкам у вибухах молодецького сміху та нестримного реготу прив'язують до ноги велику колодку як ознаку затятого бурлакування. Діяла й інша гадка: хлопець згодом втомиться тягати осоружну важку колодку та поспішить посилати старостів до дівки на виданні.
Збираючись на вечорниці, дівчата не лише веселились, змагались у дотепах, кепкували, мріяли-гадали про судженого, його красу, велич, обопільне щастя. Вони також пряли, вишивали, розмальовували писанки, пекли млинці, варили вареники тощо.

На вечорницях кожен хлопець неодмінно старався вибрати собі дівчину, щоб навесні разом ходити на "колодки" – вечорниці просто неба, під місяцем ясним. Щоб добре нагулятися і до зими побратися. Молодь та й літні люди збиралися гуртом, їх єднало давно очікуване свято Колодія. Дівчата, сподіваючись оманливих літніх любощів, весело заводять:

На колодку ішла –
Оглядалася.
На колодці була –
Милувалася.
А з колодки ішла –
Цілувалася.

Хвилі піднесених голосів то стихають, то наростають. І вже у світлиці відгукується і не хоче затихати переповнена спокусливими дотепами молода душа:

Ой була я на колодці,
Моргала на хлопців:
– Гаю, парубочки, гаю,
Гарні брівоньки маю...
А ще кращі намалюю,
Ними хлопців зачарую.
Ними хлопців зачарую,
З незугарних покепкую.
Чарую, зітхаю –
Черевички маю...
Якби не зітхала –
Черевичків би не мала.
Якби не манила,
То боса б ходила...

Після “смерті” Колодія приходить смуток. Але він тимчасовий. Обертається, крутиться в дужих і спритних парубоцьких руках вербове колесо, як символ невпинного руху Сонця. Радість переповнює весняною бадьорістю оновлені і спраглі до любощів серця:

Кроковеє колесо, колесо
Вище тину стояло, стояло...
Копу дива бачило, бачило.
Чи бачило колесо, колесо,
Куди милий їхав, поїхав.
За ним трава зелена, зелена
І дібровонька весела, весела.

Перед початком урочистого трапезування найповажніша жінка села, кутка, вулиці чи хутора (а в сиву давнину – волхв) проводять "Замовляння Колодія". Поступово гасне гам. Запановує на кілька хвилин урочиста тиша. Лише стукіт десятків спраглих сердець. Лише пильна увага і глибоке переконання, що громада дослуховується голосу вічності.

Замовляння Колодія

Спрагла земелько наша! Скидай хутчій свої снігові обладунки. Вже сонечко піднялося високо над обрієм. Вже бруньки на деревах зачервонілись, як щоки у засоромленої дівчини. Вже синички і дятли співають по-весняному. І метелики прокида-ються, бо надто заспали. І їжачок форкає, тривожиться. І стру-мочки течуть-дзюркотять удень і вночі. І дикі гуси летять на північ. І журавлині ключі, як поклик долі, то зринають у небі зовсім низько, то губляться і маячать темними виступцями високо-високо у блакиті.
Колодію, Колодію!!! Ти приніс велику надію. Надію на весну. Веснонько-весно, що ти нам принесла? Та з якого краю? З вирію принесла я тепло. Сонце, щебіт пташок та буяння зела. Надію на кращу долю, щастя та здоров'я. Пошли нам, доле, разом з Колодієвими напоями-настоями нову силу. Щоб ми не кашляли і не хрипіли. Не марніла наша душа та тіло. Пошли нам, доле, доброго настрою, щирих побажань та добробуту. Не посилай нам, доле, чорних заздрощів, ворогування та роздратування. Хай з наших вуст ніколи не зринає жодного слова неправди, зла, брехні, запроданства, зради. Хай слово наше не зранює ні жодного серця, ні жодної душі. А славить. Славить добро, правду, душевну велич і людську турботу про рідних, сусідів, немічних, сиріт, а також старих, змарнілих та зневірених. Хай сонячні Колодієві напої-настої повертають нам потужні сили. Бо навесні нас чекають і великі клопоти, і велика праця, і великі надії.

Слава тобі, Колодію! Ти нас об'єднав, обнадіяв, звеселив, додав сили та енергії, прогнав зневіру. Напоїв своїми цілющими напоями. Отим зелом сонячним, що розцвітало і буяло на Сонці, вітрі. На дощу рясному, на землі нашій, трудівниці. Кланяємося тобі низенько, що наприкінці зими ти приніс нам таку велику радість: зібратися гуртом. Одруженим подумати-погадати про майбутній урожай, дітей та внуків, життя-буття. Дівчатам та парубкам – повеселитись, позалицятись, вибрати собі пару не лише на весну чи літо, а й на все життя. Пиймо ж, люди добрі, Колодієві напої-настої і відновлюймо своє здоров'я та сили. Цілющі напої-настої і є наша велика сила. Сила ця походить від рідної землі. Сонця ясного, чистого неба, буйного зела, яке так пильнує, плекає, народжує наша земля. Живить його своїми міріадами мікроелементів і віддає нам, вдячним дітям землі, свого роду і народу. Своїх давніх традицій і своєї сонячної і прадавньої віри!..

Учасники свята п'ють напої та смачно закушують різноманітними вишуканими стравами. Час, коли зима зустрічається з весною, надто бідний з огляду на наявність свіжої садовини та городини. А отже, й на вітаміни, мінеральні солі, рослинні ензими тощо. Цієї пори люди дуже часто відчувають загальну втому, безсилля. Вони схильні до численних захворювань аденовірусної природи, коли (особливо у дихальних шляхах) активізується умовно-патогенна мікрофлора і виникають бронхіти, ларингіти, трахеїти, ангіни, пневмонії, риніти тощо. Наші далекі пращури знали про це і готувалися до свята Колодія надто серйозно: пекли, варили, смажили, тушкували. Була, звичайно, на столі і горілочка, і вино, і різні наливки.

Та головна увага у нас на Чернігівщині зверталась на Колодієві напої. Готували їх ранньої весни, влітку, на початку осені, коли цвіли, розбрунювалися та буяли численні лікарські рослини. На яких же рослинах зупинялась увага? Назвемо їх: медунка лікарська, подорожник великий, Петрові батоги (цикорій дикий), кропива дводомна, огірочник лікарський, яглиця звичайна, м'ята, чебрець, алтея лікарська, підбіл звичайний, гравілат міський, глід колючий, липа серцелиста, первоцвіт весняний, підмаренник справжній, верес звичайний, собача кропива серцева, деревій звичайний, горобина звичайна, калина, смородина чорна, аґрус тощо. Сировину перелічених рослин (листки, квітки, стебла, плоди) "консервували". Подрібнювали і заливали або медом, або перетирали з цукром із розрахунку 1:2. Під час війни виготовляли "цукор" самотужки. Мили цукрові буряки, подрібнювали, заливали водою з розрахунку 1:1 і відварювали у печі. Наступного дня відвар випарювали до третини рідини. Коли він охолоджувався та ставав густим, тоді заливали цим розчином рослини, гарно розмішували і ховали до льохів. Чекали Колодія. Знавці давніх ритуалів частували людей похилого віку, немічних, кволих та недужих, а також дітей не алкогольними, а саме Колодієвими напоями. Їх назбирувалося дуже багато. Але таємницю приготування останніх знали лише окремі люди. У нас в Макіївці знали моя прабабуся, бабуся та мати. У селах Сальному, Шняківці, Хвилівці, Терешківці, Лосинівці, Великій Дорозі автор також зустрічав відьом, ворожбитів, чаклунок, які вельми неохоче і лише у загальних рисах згадували ці напої, вважаючи їх "особливими", "знахарськими", які здатні повертати здоров'я навіть приреченим смертельною недугою хворим. Нижче ми коротенько проаналізуємо ці напої, попередньо провівши їхню реконструкцію.

Принцип приготування Колодієвих напоїв не складний. Беруть певні дози зацукрованих рослин (вибір рецептів залежить від недуги), заливають склянкою чи 1 л окропу, настоюють 1-2 години і вживають по 50-100 мл 2-3 рази на день протягом тижня або краще – дев'яти днів. Особливо змарнілим особам рекомендують споживати Колодієві напої 27 днів підряд: тричі по дев'ять разів.

А тепер розшифруємо названі напої та спробуємо їх оцінити. Перед приготуванням напоїв проводили замовляння рослин та співали:

Ходім, Колодію,
На нашу затію,
Будем їсти, будем пити,
Світ Божий хвалити.

Напої-настої при захворюванні дихальних шляхів

324. Трава медунки 1 ст. л.
Трава огірочника лікарського 1 ч.л
Липовий цвіт 1 ч.л.

325. Листки первоцвіту весняного 1 ст. л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.

326. Трава м'яти польової 1 ст.л.
Квітки та листки алтеї лікарської 1 ч.л.
Листки підбілу звичайного 1 ч.л.

327. Плоди смородини чорної 1 ст.л
Трава медунки лікарської 1 ч. л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.

Коли переважало виснаження нервової системи – нудьга, безнадія, туга за втраченим чоловіком, дружиною, коханим чи коханою, при сварках за межі, побутових конфліктах тощо, тоді готували напої-настої для вгамування нервів.

328. Трава вересу звичайного 1 ст.л
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.

329. Трава собачої кропиви серцевої 1 ст.л.
Квітки та листки глоду колючого 1 ч.л.
Трава підмареника справжнього 1 ч.л.

330. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Трава собачої кропиви серцевої 1 ч. л.
Листки та квітки глоду колючого 1 ч.л

331. Квітки та листки глоду колючого 1 ст.л
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава собачої кропиви серцевої І ч.л.

332. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава м'яти польової 1 ч.л

Споживали напої також із дев'яти "магічних" назв рослин, але тоді брали окропу не 200 мл, а 1 л.

333. Трава медунки лікарської 1 ст.л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.
Квітки та листки алтеї лікарської 1 ч.л.
Листки первоцвіту весняного 1 ч.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава огірочника лікарського 1 ч.л
Липовий цвіт 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.

334. Плоди горобини звичайної 1 ст.л.
Плоди смородини чорної 1 ч. л.
Плоди калини звичайної 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Липовий цвіт 1 ч.л.
Трава огірочника лікарського 1 ч.л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.
Листки підбілу звичайного І ч.л.

335. Трава яглиці звичайної 1 ст.л.
Листки кропиви дводомної 1 ч.л.
Трава чебрецю звичайного 1 ч.л.
Листки подорожника великого 1 ч.л.
Плоди смородини чорної 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Трава медунки лікарської 1 ч.л.
Листки берези бородавчастої 1 ч.л.

336. Листки подорожника великого 1 ст.л.
Листки первоцвіту весняного 1 ч.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Листки та квітки алтеї лікарської 1 ч.л.
Трава медунки лікарської 1 ч.л.
Трава м'яти перцевої 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Плоди малини звичайної 1 ч.л.

Цими напоями оздоровлювали літніх людей, а також виснажених сухотами та при хронічних захворюваннях дихальних шляхів, травного каналу (анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити), недокрів'я.
При нервових виснаженнях також застосовували дев'ять рослин.

337. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава собачої кропиви серцевої 1 ч.л.
Листки та квітки глоду колючого 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Трава підмаренника справжнього 1 ч.л.
Трава деревію звичайного 1 ч.л.
Листки первоцвіту весняного 1 ч.л.
Трава чебрецю звичайного 1 ч.л.

338. Трава вересу звичайного 1 ст.л.
Листки гравілату міського 1 ч.л.
Трава підмаренника справжнього 1 ч.л.
Трава материнки звичайної 1 ч.л.
Трава чебрецю звичайного 1 ч.л.
Листки і квітки глоду колючого 1 ч.л.
Трава м'яти польової 1 ч.л.
Трава собачої кропиви серцевої 1 ч.л.
Трава розхідника звичайного 1 ч.л.

У дійствах Колодієвого свята брали участь багато ворогуючих людей (сусіди, заздрісники, свекрухи, невістки, зяті, тещі). І цим особам "по колу" давали напої, які "гасили колючі нерви".
Діяла глибока народна філософія: на Колодія обов'язково годиться помиритися, бо якщо ні, – тоді за весь рік (до нового Колодія) зло серце та душу так сточить, як шашіль конає тверду деревину, робить її крихкою, і згодом вона розпадається на порох. Напої давали пити впродовж усіх семи днів. Сьомого дня Колодій “вмирав”, а з ним повинні були вмерти зло, плітки, заздрощі, наклепи, ворожнеча. Люди обнімалися, цілувалися, раділи наближенню весни і співали:

Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.

Ворогуючі затягували хором:

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки.

І вже окрилені, веселі, оздоровлені вітамінними напоями розходились по домівках, тоді співали оптимістичної:

Я тобою, Колодію,
Куди їду, то радію:
Чи ранесенько, чи пізнесенько,
Чи хутесенько-помалесенько.

Ще раз підкреслимо, що вживання полівітамінних напоїв та настоїв, які заспокоюють нервову систему, врівноважують про-цеси збудження та гальмування, має велике значення для відно-влення здоров'я та працездатності ранньовесняного часу. Адже невдовзі тижні великої, тяжкої, виснажливої праці по обробітку землі, час, коли годиться сіяти, садити, працювати зранку й до ночі.
Ми ще раз переконуємося, які глибокі та раціональні підвалини приховуються у прадавніх язичницьких святах і як вони губляться на історичних стежках останніх тисячоліть та століть.
У висновках зазначимо: Колодієві напої – це профілактика гіпо- та авітамінозів, значне поліпшення загального обміну речовин, функціонування травної та нервової систем, особливо у недужих та похилих віком людей. Зміцнення нервової системи; свято бадьорого духу, "толерантності" ворогуючих сторін; свято злагоди, добропобажань, здорової психологічної сумісності.
Ми не зупиняємось надто детально на розгляді барвистих, яскравих, мистецьки довершених, етнографічно-ритуальних дійств, які характеризують високий рівень народних гуманістичних традицій, що виникли і повнокровно функціонували, надихали наш народ впродовж тисячоліть і дивом збереглися до наших днів, незважаючи на тисячолітню християнізацію та тотальні заборони усього народного, споконвічного за радянського часу.

Б е р е з е н ь

Березень – перший місяць весни. А весна – довгоочікувана і жадана пора року. Час особливої праці і великих сподівань. Цей місяць на початку більше нагадує зиму ніж весну. Але у березні відбуваються кардинальні зміни у природі: орій дочекався рівнодення. Сонце все вище і вище прагне блакиті і його життєдайне тепло обіймає та наснажує потужною енергією дивний і неповторний світ. Тануть залежані і затверділі сніги, біжать і шумують у повеселілих видзвонах струмки, скресає крига на ставках, ріках та озерах. Прокидаються ліси, гаї та діброви. Квітне земля пролісками, рястом, підбілом, калюжницею та анемоною. Рясніє сонячними квітками саротамнус. Повертається з вирію галасливе водяне птаство, а за ним значно тужавіє хвиля тепла. Відтає земля, підводиться озимина і починається заготівля коренів та кореневищ цілющих рослин: аїру звичайного, алтеї лікарської, барбарису звичайного, бедринцю ломикаменевого, валеріани лікарської, вовчуга польового, гадючника в’язолистого та звичайного; герані лучної, гравілату міського та річкового, лопуха справжнього, медунки лікарської, оману високого, первоцвіту весняного, переступня білого, перстачу прямостоячого, пирію повзучого, родовика лікарського, синюхи блакитної, спаржі лікарської, бульб топінамбура, коренів хріну та цикорію дикого. Заготовляють також для салатів листки і квітки первоцвіту весняного, підбілу звичайного, гравілатів, грициків, кульбаби лікарської, талабану польового.

Місяць березень наш народ віддає на люб’язне опікунство Ладі і Ладу. Адже від Ладу у березні залежатиме доля майбутнього урожаю та добробут народу. У березні у різних регіонах України продовжують доглядати за озиминою, садами та ягідниками. Готують основу для ранньовесняних та пізніх культур, городини тощо. Радіють та уважно доглядають весняний приплід живності. Сіють, садять, замовляють небо, весну та великодній хліб. Готуються до основного та найбільш урочистого і тривалого свята весни – Великодня.

Замовляння неба

Небонько моє блакитночоле! Ти над нашою землею постаєш світлоясною далиною. На тобі сходить і заходить сонце ясне, срібний місяць, видніються міріади зірок та планет. Небо рідне! Ти наша надія, сподівання, радість творчості і сила. Просинаючись ранком, ми за твоїм станом мобілізуємо свої сили, знання і досвід для праці, навчання, наукових спостережень про таємничі та безмежні загадки природи і Всесвіту. Коли ти похмуре, зі смерчами, блискавками, громами та градобоями, – ми заклинаємо тебе, проклинаємо злі сили, які стали передумовою означених наслідків. Ми замовляємо небо чисте, сонячне, безхмарне вдень. Ми замовляємо небо зоряне, місячне, тихе, лагідне вночі. Ми замовляємо небо з дощами навесні, влітку та восени, коли ми посіяли та посадили святе зело цілюще, городинне чи садовинне. Щоб воно проростало, зростало, розбрунювалось, цвіло, відвідувалось Божою комахою – бджолою. Наливалося сонцем та буйними соками землі. І щоб давало плоди: збіжжя, садовину, городину, різнотрав’я. Для людини і всього сущого на землі. Для повітряного океану. Лісів і гаїв, сіножатей, річок, стариць, заплав і струмків. Для всього птаства, тварини свійської і звірини дикої. Щоб земля дихала натрудженими заповідними грудьми. Щоб не виснажувався кисень та не продірявлювався озон. Щоб не диміло, сичало, не чаділо; щоб не падали з твоїх заплаканих і запалених повік, небоньку, на землю кислотні дощі, солі важких металів, підступні радіонукліди, гербіциди та пестициди, задушливі випари розперезаної псевдоцивілізації.
Небонько ясне, над рідною хатою, вулицею, селом, містом, Україною! Твій світлий обрій – наше майбутнє, натхнення наше, наших дітей та онуків. Спадкоємне сподівання добра, щастя, миру, світлої долі. Посилай нам, небоньку, сонце лагідне, святу вологу своїми дощовими хмарами. Принось нам здоров’я і сили фізичні та розумові. Ми кланяємося тобі, рідне небо, твоїм вічним таємницям, що повертаються зі страшних випробувань, мук, суцільних оббріхувань запроданців та ворогів до державного блакитно-сонячного прапора України. Під ясними зорями, під чистим небом, під сонцем ясним відроджуйся, воскресай, відновлюй свої невичерпні і могутні сили, своє здоров’я та добробут, народе український!..

Замовляння весни

Веснонько-щедрівочко, прилетіла ластівочка. Веснонько-весно, що ти нам принесла? Ми тебе спрагло чекали і глибокої осені, і лютої зими. І ти приходила. Приходила на день чи навіть на тижні. І теплими вітрами, і лагідними днями, і тихими місячними ночами. Та ось ти прийшла остаточно. Прилетіли з вирію пташки, заспівали, защебетали радісним оркестром, який тішить душу та несе серцю мудрий голос споконвічної гармонії природи.
Веснонько-весно! Не докучай нам затяжними набридливими за зиму морозами, негодами та насурмленим небом. Пошли нам благодатної погодоньки, щоб ми виорали та заволочили, посіяли та посадили вчасно. Щоб вродило рясно. Щоб світило сонце у кожне віконце. Щоб врунились полялани, буйно цвіли сади, зеленіли пагорби, городи. І стариці від теплої та чистої водиці. Щоб співало небо, щоб у ратая-хлібороба ручки та ніжки не боліли й трішки. Щоб не поглинала наші легені немічна втома. Щоб вони наливалися свіжим, настояним на запашних трунках, цілющим повітрям. Щоб дихалось нам легше і від нових людських законів. Щоб не обскубували, не докучали і не оббирали нас загарбницькі податкові пазурі. Щоб ми могли підвести чоло до неба і нарешті сказати на повен голос: слава тобі, земле рідна, слава тобі, Києве, столице наша. Ти акумулюєш і друкуєш людські закони, за якими можна не животіти, а розправляти ра-мена, випростовуватись і... жити. Жити, жити, жити! Для себе, дітей, онуків та правнуків. Для рідної землі, світу та Всесвіту.
Веснонько-весно! Як повертаєш ти зелені шати природі, як несеш ти їй тепло і життя, так неси і нам, людям, здоров'я, сили, творчу наснагу, віру, надію, любов, доброту, щастя. Ми тебе чекали, як красуню у віночку. Молодою, вродливою, чепурною, уважною господинею матінки-природи. Принеси в обору ягнятко, у світлицю – дитятко.
Пошли ж нам і дощику густенького, погодоньки сонячної і тепла, тепла, тепла. Щоб лелеченьки прилетіли, щоб соловеєчки раділи, щоб ластівки щебетали, щастя й радощів нам бажали.
Чарівна уквітчана весно! Запрошуємо тебе господинею до нас на поля та лани, до садків та городів. На луки та сіножаті. До кожної світлиці та теплиці, у кожну обору та до кожного двору. Неси нам буйну радість весняну, неси нам радісні турботи та клопоти і не неси нам набридливої сльоти. Іди, іди, дощику. Світи, світи, сонечку. Линьте, вітри теплі південні. Несіть хмарки дощові. Хай росте жито-пшениця та всяка пашниця. І горох, і овес до зерна увесь. І вишеньки, і грушечки, і морквочки, і петрушечки. Повні циці молоціці, повні річеньки водиці. Ой веснонько-панно, як земля наша рахманна. Що ж ти нам принесла з вирію? “Принесла я літечко і зеленеє житечко, і цілющу травицю, і холодну водицю.”

Замовляння великоднього хліба

Хлібе наш сонячний! Посланий нам на добро, достаток та здоров’я від прадавніх наших пращурів оріїв, першовчителів хліборобства земної кулі. Ось ти величний, освячений працею, розливаєш на рушникові духмяні дари рідної землі. На тобі звівся рівнораменний хрест, закодовані загадки міфопоетичної свідомості народу ще з трипільської доби, як ознака спадкоємної мудрості поколінь, ліній праці на святій землі та астральні, зоряні глибини Всесвіту. Ми живемо за Христовим літочисленням всього 2002 роки. Але ж ні. Все це нав’язане нам для збіднення. Вік нашого народу за його власним літочисленням сягає 7510 років. Отже, наша хліборобська душа зберігає, заховує, розвиває і примножує тисячолітні глибокі традиції творення добра.

Наближаються великодні свята. Хай оберігає кожного з нас прадерево життя – мальовнича і всюдисуща верба. Хай вона відгонить від нас злих духів, темні сили, недуги, зневіру. А від землі – лихоліття, градобої, спеку, зливи та суховії. Без верби і калини нема України. Хай прадерево життя відновлює у наших душах спадкоємні традиції добра, братерства, згоди.
Великодній мальовничий хлібе! Ми молимось на тебе, як молились наші прадіди, діди та батьки. Ми славимо тебе на полі і на столі, на святі у кожній родині. Додавай нам снаги і здоров’я. Посилай нам витримку у боротьбі з численними відвертими та прихованими ворогами нашої землі, держави, культури, мови, етносу!
Хлібе наш святий! Величний, спадкоємний і вічний пам’ятнику оріям-трипільцям, пелазгам. Ми величаємо тебе Хлібом-Паном!!! А Пан – титул бога Сонця, спадкове звання українців з правічності. Прийми наше визнання-замовляння, кожна стеблинко на землі. Пошли, доле, здоров’я та щастя кожній твоїй дитині, хто пильнує цю стеблину на полі широкому – громадському чи власному. Рости, жито-пшенице!.. Набирайся соків землі під сонцем ясним. Слава тобі, земле рідна, слава тобі, хліборобе! Твоїм рукам, твоїм думам, твоїм сподіванням. Слава тобі, сонце ясне! Слава тобі, хлібе Великодній! Як нашому життю-буттю, нашій історії, вічності, нашому щастю – сучасному і прийдешньому...

Великодні урочистості

Що ми знаємо про Великдень? Свято відродження матінки-природи, свято весняного оновлення. Які ж його означення і що збереглося у народній пам'яті етнічних українців? Які його ритуали або дотики цих ритуалів до пильнування здоров'я? Власне, до гігієнічно-профілактичних дій, лікувальної магії, замовлянь. Таке завдання ми ставимо у цьому розділі для розв'язання теоретичного, фольклорно-ужиткового, гіпотетичного напрямку та реконструкції окремих важливих ритуалів, які прямо чи дотично стосуються або проступають на повну силу суголосно з нашою темою.

Отже, Великдень, Великий день, особливий день (!). Він святкувався нашими прапрапращурами аж три дні. Припадав на неділю, понеділок та вівторок. Великодній тиждень у ритуалах наших пращурів – це велика підготовка до свята, зокрема хати, подвір'я, саду, городу, а також тіла і душі.
Годиться ще зупинитися на так званому вербному тижні, коли наші пращури особливо шанували і святили вербу. Як пра-дерево життя, нашу космогонічну філософію, врешті, як лікарську, магічну рослину.

В Україні росте чимало видів верб. Назвемо основні з них, якими користується народ з прадавніх часів: верба біла, гостролиста (шелюга), козяча, ламка, попеляста, прутоподібна, пурпурова, п'ятитичинкова (верболіз), тритичинкова (білоліз) тощо.
Верба, як ми вже не раз згадували, не рідкісна і дуже популярна рослина як для лікувальної мети, так і в міфопоетичній творчості, як прадерево життя. Особлива, витримана в дусі прадавніх традицій, космогонія. Вона проступає у колядках (словесно-музичний фольклор), ужитковому мистецтві (рушники, серветки, скатертини, одяг, скрині, ложки, макітри, цеберки тощо). В ритуальному тісті: корочуни, короваї, книші, калачі, коржі, сонячні хліби на свято Калити тощо.

Для лікувальних потреб використовують кору з перелічених видів верб. Її заготовляють під час сокоруху з 3-4-річних гілок. Сушать у теплих приміщеннях, подрібнюють, зберігають у картонних скриньках чи паперових мішках. Кора верби містить близько 12% дубильних речовин, флавонові глікозиди (близько 3%), флавоноїди. Флавонові глікозиди під дією шлункового соку розпадаються, вивільнюють саліциловий спирт, який перетворюється на саліцилову кислоту.

Флавоноїди мають високу біологічну активність. Вони зміцнюють стінки капілярів, діють синергічно з аскорбіновою кислотою. Мають спазмолітичні властивості, зв'язують та виводять радіонукліди, поліпшують діяльність травної системи, печінки. Мають протизапальну, ранозагоювальну, протипухлинну (онкостатичну), естрогенну, бактерицидну, маткову та антиоксидантну дію.

Окремі рецепти із застосуванням кори різних видів верб.

339. Кора верби білої (тощо) 25 г
Бруньки тополі чорної 20 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 20 г
Листки шавлії лікарської 15 г
Відвар.

340. Кора верби білої 20 г
Бруньки осики 25 г
Листки подорожника великого 30 г
Трава м'яти перцевої 20 г
Відвар.

Наведені відвари застосовують при ревматоїдних поліартритах, для лікування гострих та хронічних бронхітів, пневмоній, ларингітів, трахеїтів, ангін, захворювань зубів та ротової порожнини, при аденовірусних захворюваннях. Вживають по 1-3 столові ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди. Курси лікування ревматоїдних поліартритів – 1,5-2,5 року.

<..>

Особливими ритуалами, пов'язаними з великодніми урочистостями, є веснянки – пісні-танки дівчат на пошану та поклоніння Сонцю. Дівчата шикувалися колом, плели віночки і на галявинах, пагорбах, біля річок, на луках, левадах водили ці загадкові і надзвичайно поетичні пісні-замовляння. Названі ритуали тривали довго: від закінчення зими і до настання літа. Отже, воскресіння Ісуса Христа, сина божого, із мертвих, яке принесло нам християнство, витіснило та кинуло до ріки забуття справжнє наше Воскресіння. Відродження буйного цвіту життя навесні, матінки-природи, землі нашої української. На Великдень та Проводи виготовляв наш народ крашанки, ритуальні яйця. Переважали кольори – жовтий, червоний, коричневий. Зрідка зустрічався і чорний. Але трактування темного тону йшло не як кольору смерті, а як кольору святої землі. Навіть поширене поетичне порівняння в народній пам'яті зустрічається до цього часу, чорний, як земля (не як смерть).

До Великодніх свят обов'язково готували і писанки. Власне, їх розписували від Колодія до Зеленої неділі. Писанки – це особливе мистецтво-філософія. Правічне, закодоване на мініатюрах-перлах життя-буття праукраїнців, їхнє минуле, сучасне, майбутнє, їхнє трактування і ставлення до природи, світу і Всесвіту; символи, надії, сподівання і... безсмертя. Писанкарство – наша давня і прадавня історія, боги, етнос, із джерел яких по-стають і тужавіють своєрідні національні традиції, які дивом збереглися в езотеричній пам'яті народу і дотяглися до наших нігілістичних часів.

Окремо ми зупинимося і на обливному понеділкові, в який молодь обливається водами для здоров'я, очищення, "причарування" чи – в майбутньому – і для одруження.

На Проводи – поминки померлих (через тиждень після Великодня) люди збираються на цвинтарях, біля могилок, щоб пом'янути померлих. Наші пращури були впевнені: душі померлих прилітають з Вирію до могил. І їхнє пошанування вельми позитивно позначається на здоров'ї та добробуті людей сущих, на гармонії у природі. Все, що мають нині сущі найкращого з наїдків, несуть вони до могилок. Попередньо прибирають могилки, садять квіти, зокрема барвінок, м'яту, пижмо, а також калину, любисток, бузок, вербу тощо. Впорядковують огорожі, ремонтують пам'ятники. Перебуваючи біля могилок, згадують померлих:

– Хай вічно живуть у Вирії наші родичі та пращури. А нам хай здоровиться. Дай, Боже, нам жити, ростити дітей та внуків. Працювати, радіти і бачити Сонце.

Такі монологи та діалоги панують біля могилок у гуртах людей на Проводи. Родичі згадують добрим словом небіжчиків. Переповідають молодим численні їхні чесноти, життєву та вояцьку гідність. Все це проходить у руслі пошанування могил, пам'ятників, світлої пам'яті далеких і близьких пращурів.
Та знову перегорнемо давню сторінку міфів: Великдень у нашого прадавнього народу постає як свято праукраїнської бо-гині весни – Лади. Прабог Сварог, щоб на нашій квітучій землі панував мир та злагода, послав на землю свого сина Ладо. А щоб йому на землі не стало вельми самотньо, то останній забрав із собою справжню красуню, богиню весни Ладу. Стали вони жити в злагоді, мирі та пильнувати лад. Щастям переповнилися їхні схвильовані і вічно молоді серця. Лада навчала і людей жити в мирі, злагоді, праці та великій любові. Шанувати один одного, шанувати батьків своїх, дідів і прадідів, дітей та внуків. І навчала дітей землі бути дітьми ладу світового: навесні і влітку, восени і взимку. Люди слухали чарівну і лагідну мову богині, раділи особливою радістю і співали веснянок:

Ой веснонько-весно,
Що ти нам принесла?
Що дівчатам по віночку,
А хлоп'ятам по плужочку.
Пастушкам – корівоньку,
А бортничкам – бджілоньку...

Богиня весни Лада подарувала людям щокожної пори по три місяці. А щокожного місяця – по чотири тижні. У кожному тижні визначила чотирибічність світу та триєдність його. І назвала число сім магічним і віддала його Числобогові – богу лічби (математики) на схованку та пильнування. А в Числобога вже лежали на поличках магічні числа і серед них: 3, 4, 7, 9, 12. І ще Лада застерігала людей пильнувати цифру 1. Бо світ один, життя одне, одна доба, одне Сонце. Людина, як особа, особистість, може існувати лише єдиною і тілом, і душею. Коли нема ні тіла, ні душі, нема і Людини. І як Ладо поєднався з Ладою, дивлячись на ті любощі та щастя, так парубки почали єднатися з дівчатами та вибирати собі пару для подружньої вірності. Про це згадується навіть у Густинському літопису XVII от: "Ладо є бог одружин, весілля, утіхи та різного благополуччя. Йому давали жертви хто хоче одружуватися, щоб з його допомогою шлюб добрим і коханим був". Які ж це жертви?!

О! Вони особливі. Хлопець з дівчиною приходили на розквітлу лісову галявину, в яри та долини, ставали до Сонця обличчям і просили у Сварога – бога неба, заліза, ковальства та шлюбу – благословення. Щоб він, разом з Ладом та Ладою, допоміг молодятам побратися. Щоб ніякий нелад, сварки батьків, лихе слово обмов сусідів та заздрісників ніколи не розлучили закоханих сердець. Хлопець і дівчина цілувалися тричі на чотири боки (щоб бачив Сварог); дівчина проводила замовляння. Клали проти Сонця пучки рослин: м'яту, материнку, підмаренник, чебрець – Сварогу, Ладо та Ладі і присягали богам на довічну вірність у шлюбі. Коли у замовлянні відлунювалась мова дівчини, тоді зачаровані ставали переконаними, що Лада почула їхній душевний поклик і вони стануть по шлюбі жити в щасті, здоров’ї, мирі, любові, злагоді. І вже, окрилені луною, з переповненими любощами серцями, закохана пара підводилась у співах:

Ой весно, весно, днем красна,
Що ж ти нам, весно, принесла?
Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Вам, дівчатка, – по віночку
З хрещатого барвіночку.
Парубонькам – по кийочку,
А бабусям – по ціпочку.
Парубкам – товар гонити,
Бабусям – внучат глядіти.

Настає хвилина перейти безпосередньо до підготовки святощів. Передвеликодній тиждень – це напружена фізична праця. Прибирають подвір'я, мажуть повітки, білять світлиці. Перуть ліжкову білизну, рушники, одяг, різноманітне хатнє начиння. Миють, фарбують, палять та вивозять сміття і господарські відходи. Коли все це зроблене чи доробляється, готують душу. Проводять замовляння душі перед Великоднем, замовляють рівнораменний хрест – археотип прадавньої міфопоетичної свідомості та переконань. Замовляють прадавні могили, які виступають символом невмирущості і спадкоємних традицій нашого народу. Упродовж Вербного тижня проводять лікування різних недуг препаратами, в яких домінує кора з різних видів верб.

У Чистий Четвер, перед П'ятницею, надворі, під ясними зорями, обмиваються. Для обмивань користуються великим арсеналом лікарських рослин. Кількість їх для одного використання – чотири: чотирибічність світу, як і рівнораменного хреста.

Купелі у Чистий Четвер, під зорями ясними

367. Корені з кореневищами валеріани лікарської 100 г
Корені з корепевищами гравілату міського 100 г
Кора верби білої 50 г
Трава деревію звичайного 50 г
Відвар.

368. Корені з кореневищами синюхи блакитної 100 г
Кора верби білої 100 г
Трава меліси лікарської 50 г
Трава чебрецю звичайного 50 г
Відвар.

369. Трава собачої кропиви серцевої 100 г
Плоди глоду колючого 100 г
Кора верби білої 50 г
Трава м'яти перцевої 50 г
Відвар.

370. Трава конвалії травневої 100 г
Листки бобівника трилистого 100 г
Кора верби білої 50 г
Трава материнки звичайної 50 г
Відвар.

371. Трава вересу звичайного 100 г
Трава лаванди вузьколистої 100 г
Кора верби білої 50 г
Супліддя хмелю звичайного 50 г Відвар.

372. Трава горицвіту весняного 100 г
Листки омели білої 100 г
Кора верби білої 50 г
Листки бобівника трилистого 50 г
Відвар.

373. Трава астрагалу шерстистоквіткового 100 г
Корені цикорію дикого 100г
Кора верби білої 50 г
Листки та квітки барбарису звичайного 50 г
Відвар.

У Чистий Четвер батьки миють дітей, міняють білизну, а згодом і самі приймають купелі з названих рослин. Рослини кип'ятять на малому вогні 10 хв. у трьох літрах води, настоюють чотири години і доливають до купелів. Експозиція купелів 10-20 хвилин. Після дітей батьки миють старих, немічних членів родини і останніми приймають купелі господиня і господар. Прийнявши купелі, подружжя хреститься до неба рівнораменним хрестом і замовляє Чистий Четвер: "Пошли, доле, і ви, сили небесні, відбути нам славне свято Оновлення матінки-природи і підготуватися до Великодня з чистими тілами, чистими думами-гадками, чистою родиною, з ясними зорями і чистими водами".

Знаки великоднього просвітлення знайшли відтворення і графічно – у вигляді рівнораменного хреста. Хрест символізував у наших пращурів знак життя. Якщо він відтворювався у ромбі – це означало життя у Всесвіті, якщо у колі чи квадраті, – життя під Сонцем, на святій землі. Ці знаки, як ми вже зазначали, живуть у вишивках, на гончарному посуді, різноманітних ужиткових дерев'яних речах: килимах, рушниках тощо. Отже, знову повторимо узагальнено символи хреста: вертикальна лінія – промінь Сонця, горизонтальна – лінія Землі. Вони гармонійно сполучені Всесвітом для праці, життя, добра, розквіту.
До Великодня готували не лише тіло, душу, обійстя, світлицю. Надто багато важила і національна кухня. Пекли короваї – Великодній урочистий та обереговий хліб. Лише з добірної пшениці; до тіста додавали відвари та настої коренів з кореневищами гравілату міського, перстачу прямостоячого, оману високого, а також настоїв м'яти, меліси, материнки, чебрецю, васильків тощо. Додавали також масло, сметану, цукор, мед, яйця. Тут уже діяла спадкоємна майстерність і родинні таємниці: прабабуся – бабуся – мати – дочка – внучка – правнучка. Через те і не трапляється однакових виробів із тіста ні в селі, ні на вулиці, ні між сусідами чи навіть у свекрухи та невістки. Великодній хліб заховував у собі спадкоємну мудрість хліборобства, давніх традицій, сонячну космічну енергію, добробут, обереги, вічність хліборобської вдачі оріїв-трипільців.

З інших виробів готували калачі, коржі, пироги, вареники. Угиналися столи від м'ясних та молочних страв, а також садовини та городини. На Великдень люди ходять у гості до сусідів, односельців, родичів близьких та далеких, кумів, сватів, товаришів, колег. Носили до господ великодні короваї, крашанки, калачі, ритуальні напої, вино, горілку, наливки тощо. Був у нашого народу й особливий прикметний звичай, який називали "волочіння". Проводили його у волочильний понеділок, цебто відразу після неділі чи другого дня після Великодня. Цього дня парубки ходили від хати до хати і вітали людей з Великодніми святощами. Замовляли світлиці та їхніх мешканців. Бажали щастя, добра, здоров'я, добробуту, земних радощів. Та парубки не лише вітали господарів, але й надивлялися любих серцю та оку дівчат. І коли якась із них і вродою, і розумом, і господаровитістю надто западала в душу, то парубок (за звичаєвим правом) мав можливість і загостювати у цій родині, щоб ближче познайоми-тися як з дівчиною, так і з батьками.
Ці давні звичаєві традиції помітив свого часу і видатний український історик М.С. Грушевський: "Найбільш яскравий момент святочного обходу се "волоченням" ходження з хати до хати зі свяченим, з привітами і поздоровленнями, що відбуваються особливо у великодній понеділок – через те званий "волочильним" або "волочебним". В понеділок ще молодь обливала одне одного водою "на щастя, на здоров'я". Лужість води мала влитися... і завершитися з одруженою силою в хлопця чи дівчини. Тому цей понеділок майже по всій Україні ще називали "обливним".

Ми не утримаємося від зауваження: християнська церква всіляко перешкоджала, ставила перепони цьому давньому та благородному звичаєві. Називала цей звичай неробством, гуль-тяйством чи навіть безбожництвом. Особливо протестувала вона проти обливання водою. Вважала, що це право лише попівства. Вона упродовж століть викорчовувала з прадавньої пам'яті українців спомини про обливання, їхню ритуальність (святість) та приготування розчинів для обливання. А вони проводились молодими людьми, часто хлопцем та дівчиною, не байдужими один до одного. І не лише "на щастя, на здоров'я". А й на кохання, вірність та відданість, великі любощі, пристрасні почуття, які єднають хлопця з дівчиною під Сонцем та Місяцем сьогодні, завтра, на рік... і на вік. А дівчата для своїх милих та чорнобривих готували "чари" і обливали своїх обранців, пестили та заворожували піснями. Давали чари і пити. Лише обранцям.

Ось ці рецепти.

Дівочі чари Великоднього понеділка

374. Трава м'яти перцевої 10 г
Трава підмаренника справжнього 10 г
Трава материнки звичайної 5 г
Настій.

375. Трава чаполочі запашної 15 г
Трава підмаренника справжнього 10 г
Трава чебрецю звичайного 5 г
Настій.

Готували дівчата чари надвечір. І як темніло, під зорями ясними, обливали відварами та настоями обличчя хлопців, давали їм пити, "частували". Запашні настої-відвари бадьорили душу парубків, прогонили втому. Запахи м'яти, материнки, підмаренника, гравілату – це та симфонія природних парфумів вічності рідної землі, яка заколисувала трунками любого та судженого, єднала його з квітучим зелом і найкращою, найвродливішою, найвірнішою, найчарівнішою. Одною-єдиною на світі!!! Її лагідна мова, доторк ніжних рук, особливий одяг, чорні брови, рум'яні щоки, пристрасний жагучий поцілунок – діяли гіпнотично, єднали суголосні серця та душі, переносили до особливого, уявного, казкового світу любощів, незвичайної гармонії та краси. Це й насправді були чари(!). Чари краси, відданості, лагідних душ та пристрасних сердець. Це була і вічність життя та буття. Адже з любощів поставав шлюб, родина, діти, спадкоємність звичаїв. Безсмертя роду, родоводу, етносу, нації...

Великдень у нашого народу не має постійної дати. Він починається від кінця березня і триває до початку травня. На початку травня, коли особливо буйно починає квітнути природа, обливання хлопців дівчата проводили на галявинах, левадах, біля річок, ставів та озер. Дівчата плели вінки з пролісків, медунки, фіалок. Запалювали вогнища, водили танки і співали веснянок.

А дні після весняного рівнодення стають все довшими і довшими, а сонце все яскравішим і теплішим. Та й праці в орія-ратая все збільшується. Вона чекає його і вдень, і вночі. Та Великдень і ще два дні по тому люди святкують. Славлять Сонце, Воскресіння природи, працю, дружбу, згоду, відданість та кохання.

На Великдень та Проводи готують також різноманітні узвари. Кількість їхня майже однакова, але рецептура значно бідніша, ніж на свято Коляди, Нового року, Водосвяття. Адже за довгу зиму багато чого вже давно використано і лишилися невеликі запаси. Та лишилися. Зберегли свою ритуальну та полівітамінну силу.

Великодні узвари

381. Плоди груші дикої 200 г
Кореневища перстачу прямостоячого 100 г
Трава материнки 50 г
Плоди агрусу 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л.

382. Плоди малини лісової 2 00 г
Корені з кореневищами гравілату міського 100 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Плоди сливи 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л.

383. Корені з кореневищами родовика лікарського 200 г
Плоди шовковиці чорної 100 г
Трава м'яти польової 50 г
Плоди груші дикої 50 г
Відвар цукрових буряків 5 л.

Про значення узварів ми вже оповідали детальніше, розглядаючи святощі січня. Тут принагідно зупинимось лише коротко: перелічені узвари є не лише ритуальними стравами та Великодніми оберегами, а й вельми позитивно впливають на загальний обмін речовин. Поліпшують та нормалізують діяльність травної, видільної, серцево-судинної систем, зв'язують та виводять радіонукліди, солі важких металів, а також гербіциди та пестициди. Забезпечують організм людини мікро- та макроелементами, мінеральними солями, леткими оліями, полівітамінами тощо.

Пошанування красуні

Не у таку вже й далеку давнину у нашого народу панував звичай третього дня Великодніх свят вибирати найкращу дівчину села чи хутора – Дівчину-Зорю. Для такої значної події збираються чи не всі парубки села, хутора, містечка тощо. Сім окремих, вибраних – тримають у руках по писанці. Прямують до того подвір'я, де живе найкраща дівчина. Стукають тричі у ворота палицями. Виходять батьки. Коли довідуються про наміри парубків, вагаються, відмовляються. Але останні стоять непохитно. Коли батьки дозволяють зайти на подвір'я, стукіт хлопці повторюють уже в хатні двері з наміром викликати дівчину. Виходить дівчина, дізнається про намір парубків. Засоромлено зізнається, що вона і не вельми тямковита і до діла не зугарна, і повільна, і не гарна. Та хлопці не згодні. Нарешті дівчина згоджується. Кожен із семи хлопців віддає їй свою писанку і розтлумачує закодовані малюнки, які стосуються приваб та чеснот красуні. Хлопці славлять дівчину "Як Зорю ясну, як Весну красну". Збираються біля подвір'я чи на галявині або леваді. Дівчина, як уособлення краси, богині весни Лади, відповідно одягається у барвистий святковий одяг, обов'язково у віночку. Молоді люди водять танки, співають веснянки. Їх дуже і дуже багато. І всі вони славлять весну, відродження природи. Та трапляються й особливі веснянки;

Ромен-зілля, ромен-зілля,
Ромен похилився,
З України до дівчини
Козак уклонився.
Ой дав він їй поклін низький
З коня вороного,
А вона ж йому хустину
Шовку зеленого.
Не подоба козакові
В хустині ходити,
Тільки слава козацькая –
Сідельце укрити.

Дівчина приймає писанки на рушник та низько кланяється гурту молоді, хлопцям, які так високо оцінили її вроду, чесноти, пошанування батьків та родичів. Врешті – пошанування звичаїв. Дівчина-красуня пригощає парубків пирогами, коржиками, калачами. Частує напоями, настояними на коренях з кореневищами гравілату міського, кореневищами перстачу прямостоячого, траві підмаренника справжнього, чаполочі запашної, квітках та листках глоду колючого, траві м'яти польової, материнки, чебрецю, хамеріону вузьколистого тощо. Свято триває довго. Хлопці та дівчата співають, танцюють, славлять дівочу вроду, кланяються красуні. Всередині кола – чарівниця. Вона дякує ровесникам за визнання та пошанування її чеснот та вроди і не утримується від пісні:

Ой веснонько, весно,
Що ти нам принесла?
Принесла вам дощик,
Щоб зварили борщик.
Щоб вродило жито
І рясна пшениця.
І рясна пшениця,
Усяка пашниця

На Проводи (через тиждень після Великодня), у понеділок та вівторок поминають померлих. Ритуальні приготування для небіжчиків такі ж, як і до Великодня. Але, звичайно, люди не співають і не веселяться. Домінує стриманість та глибока задума. Адже життя таке солодке, неповторне, особливе і таке коротке. І годиться нарешті задуматись: як ти живеш, як працюєш? Чого досягнув, що втратив, чого домігся. Переважають спокійно-зосереджені діалоги-монологи. І певно, кожен задумується про життя-буття, його особливий ритм та неповторну красу, його радісні та прикрі хвилини.
Згадують рідних, поціновуючи їхні чесноти. Ставлять їх за приклад дітям, онукам, правнукам. На Великодні свята і вітаються по-особливому:
– Слава Сонцю!
– Навіки слава!
– Слава Матінці-природі!
– Будьте здорові та багаті!
– І в полі,
– Обійсті,
– І в хаті!..

“Ключики” весни.

Надійшло довгоочікуване тепло. Хлібороб-господар клопочеться ще з кінця лютого та початку березня як перезимувало під снігом жито – пшениця. Чи бубнявіють бруньки на обійсті та в лісах і гаях; чи не поїла під снігом різноманітна мишва озимини та чи не переточила його норами з ходами-міграціями? Рання весна кладе величезний відбиток на стан здоров’я, психологію, громадську і особисту поведінку ратая-орія. Адже починається тяжка, радісна і натхненна праця, заради нового урожаю, добробуту, забезпеченого життя-буття для родини, села, регіону, народу.

Зима з її холодами, сніговіями ставить значні і тяжкі випробування для здоров’я людини: незначне перебування на свіжому повітрі, зникає праця на полях, луках, сіножатях, яка, без сумніву, носить оздоровний характер; збіднення раціону харчування свіжою садовиною та городиною – призводить до гіповітамінозних станів: загального нездужання, значної втрати фізичних сил, активізації застудних недуг, зв’язаних з переохолодженням – праці на морозяному повітрі, порушенні імунної стійкості організму у пізньоосінні, зимові та ранньовесняні місяці. Звичайно у народній дієтетиці для попередження гіповітамінозу передбачалось приготування узварів з плодами горобини звичайної, шипшини коричної, барбарису звичайного, сушеними лісовими яблуками, грушами, вишнями тощо. Вже в наш час зацукровують плоди смородини чорної, малини, горобини звичайної, агрусу, які виступають як надійні природні чинники для забезпечення людини вітамінами, власне, полівітамінами, мікроелементами, екстрактивними речовинами.
Але давні традиції нашого народу передбачають використання і окремих лікарських рослин. Названі традиції постають з тисячоліть і тісно та нерозривно пов’язані з міфопоетичною творчістю українського народу.

Богиня весни Лада зі своїм чоловіком Ладо несуть на зем-лю лад, злагоду, любов, кохання, дружню працю та Великодні свята, яких пильнував наш народ з кінця березня до початку травня. Після березневого рівнодення дні стають все довшими і довшими і радість праці, очікуваного оновлення, розквіту буйноц-віття природи у людей зростає. Ось тут (за легендами) постає богиня Лада, яка ключиками весни (первоцвіт весняний) відмикає у лютої зими тепло та сонце. Земля пробуджується від холоду потвори смерті Мари і перемагає люту холоднечу. Сонце все більше піднімається до зеніту, коротшають ночі і тендітна темінь не спроможна живити чорними соками Мару з її потворними дочками – маренятами, які несуть недуги, моровиці, смерть усьому живому.

А богиня весни Лада збирає у яри, на сонячні галявини, луки, узлісся хлопців та дівчат, запалює їхні серця пристрасним і відданим коханням і навчає закоханих сіяти і садити: грицики звичайні і підбіл, і кульбабу, і первоцвіт весняний, і медунку лікарську… І заквітчує землю цвітом – красою. Для щастя, добра, гармонії життя та буття. А дівчата дивляться як Лада уквітчує свою голівку сонячним віночком і собі плетуть вінки і єднаються з Сонцем, Небом, Вічністю.

Нижче ми подаємо весняні дарунки Лади для відновлення здоров’я і занепалих сил. І трактуємо їх на основі досягнень сучасної науки фітоетнології.

1. Грицики звичайні – Capsella bursa pastoris (L.) Medic.
Родина капустяні (хрестоцвіті)–Brassicaceae (Cruciferae).

Невеличка трав’яниста рослина 10 – 50 см заввишки. Стеб-ло трапляється простим і розгалуженим. Прикореневі листки зібрані в розетку, пірчастороздільні, черешкові. Стеблові листки дрібніші, цілісні, ланцетні. Квітки дрібні, правильної форми, зібрані у верхівкову китицю. Цвіте рослина з ранньої весни до глибокої осені.
Сировина.З лікувальною метою збирають траву грициків звичайних під час цвітіння, зрізаючи її при корені. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій чи картонній тарі.
Хімічний склад. У траві грициків звичайних виявлено хо-лін, ацетилхолін, дубильні речовини, каротин (10-12 мг/100 г), аскорбінову, фумарову, яблучну та цитринову кислоти; флавоноїди, рутин, рибофлавін, кальцифероли, фітонциди, мікроелементи заліза, міді, хрому, марганцю, калію.
Дія, застосування.
Гемостатична, гіпотензивна, жовчогінна.
Препарати грициків звичайних застосовуються при маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, кровотечах після абортів та пологів; при недугах печінки та нирок. Зокрема, при жовчнокам’яній та нирковокам’яній недугах; недугах сечового міхура, гіпертонії, атонії травного тракту, анацидних, гіпацид-них та атрофічних гастритах.

Приготування настою.
Беруть столову ложку трави грициків звичайних, заливають склянкою окропу (200 мл), настоюють 2 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

2. Кульбаба лікарська – Taraxacum officinale Web.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав’яниста рослина 10 – 40 см заввишки з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Стебла порожнисті, без листків, зверху мають самотні кошики. Листки розміщені у кореневій розетці, довгі, близько 20 см, численні. Притиснуті до землі або висхідні. Кошики великі з дзвоникуватою багаторядною обгорткою. Квітколоже голе. Квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, іноді з ледь червонуватим відтінком. Росте кульбаба лікарська по всій Україні на пасовиськах, сонячних узліссях, луках, у парках,

К в і т е н ь

Головним Богом цього місяця наш народ називає Ярила. Ярило – Бог весняної нагальної праці. На обійсті, в полі і стодолі. Він радісно благословляє ратая-хлібороба, особливо того, хто встає до схід сонця. Наші прапращури зображали цього Бога молодим, у вибіленому полотняному одязі, на білому гривастому коні, який літав і на небі, і над гаями, річками та лісами. Поспішав на поля, лани та в діброви... І кликав людей працювати, працювати, працювати!.. Рано навесні Ярило пробуджується від зимової сплячки і наснажує орія-землероба новими сонячними найпотужнішими силами.
На привабливу голову цьому богові Лада сплела вінок з первоцвіту весняного та пролісків. І він засяяв як символ праукраїнського прапора: небесні квітки пролісків і сонячні квітки первоцвіту весняного. У лівій руці Ярила затрималися стиглі добірні колоски жита, як знак життя, добробуту і щастя. У правій – грона квіток зів’ялого рясту. Як філософія життя-буття: все має свій початок і кінець. Життя у добробуті і щасті не вічне. Настає і та термінальна мить, коли людина уже не має снаги топтати ряст. Він зів’яв. Зів’яло і земне життя особи. Душа її повертаєть-ся до вічного життя у Вирії.
Ярило ще і Бог кохання та пристрасті, весняного розквіту буйної природи. В давній міфопоетичній творчості Ярило поєднується з Лелем – Богом кохання та бджільництва. Цей бог полюбляє дітей, шанує квіти, всіляко сприяє пасічникам доглядати за бджолами та добувати мед. Як ранньої весни, так і у Спасівку.

Повертаючись до фітоетнології нагадаємо: на початку квітня наш народ продовжує заготовляти корені та кореневища тих рослин, про які ми згадували у попередньому розділі. Викопану сировину ретельно миють холодною водою, подрібнюють. Сушать у печах чи сушарках. Зберігають у щільній паперовій тарі. У квітні також заготовляють листки брусниці, кору верби білої та калини звичайної, квітки та листки підбілу звичайного. Свята Леля і Ярила – це велемовні урочистості хлопців та дівчат, які єднають серця, душу і тіло для великого кохання і подружнього життя. Нижче ми зупинимося на детальній реконструкції фітоeтнологічного напрямку парубоцької сили і молодецького завзяття весняного буйноцвіття землі та піднесених пристрастей зачарованих душ.

Вічний парубійко Лель.

Серед численних і особливих традицій у нашого народу завжди панувала велика увага до виховання дітей. Адже від того, як навчена, вихована, підготовлена до майбутньої праці дитина залежить майбутня доля народу і навіть поколінь.

Людина, як предмет виховання, здатна сприймати хто надто гостро, хто мляво, як добро так і зло впродовж всього життя і відповідно на нього реагувати. Особливо, як зазначає народ, ви-хованню підлягають діти підліткового та юнацького віку, коли вони свідомо задумуються серйозно і часто по-дорослому за своє сучасне та майбутнє. Його спрямування та перспективи. У визначенні віку юнаків наш народ звертав особливу увагу на повноліття. Це той парубоцький вік, коли молоді хлопці здобувають освіту, фах, готуються до одруження. Звичайно у цьому віці розбрунюється і буяє молода сила та завзяття. День і ніч співають солов’ї. У душі – Сонце, квіти, усмішка коханої, чи її чорна зрада, яка несе страшну гіркоту на все життя. А іноді навіть змінює його задуманий напрямок та виважене русло. Та полишимо хмари. Молодість – це потік надій, мрій, сподівань світлого майбутнього, часто оманливого, яке постає лише у солодких снах та вигаданих буйною уявою мріях.
У класичних українських селах парубки не терпіли самотності. Вони радо гуртувались у товариства. Вчилися гуртом співати, танцювати. А ще раніше (кілька століть тому) – володіти шаблею, пістолем, списом; плавати і пірнати. Вивчали рельєф рідного краю. Його таємниці, загадки, легенди, перекази, казки. Героїчну та трагічну історію. Звичайно, як завжди трапляється за молодих років, не проходило вечорів, чи пір року і без кумедних парубоцьких витівок. Батьки, які забороняли своїм вродливим та чарівним дочкам, наділеним особливими чеснотами і не пускали дівчат на вечорниці, а також заздрісним, скупердягам і взагалі поганим особам, хлопці у літні ночі стягували на хати та повітки вози, ворота, ярма, борони, плуги, щоб ранком приховано радіти і кепкувати. Ставили біля дверей, вікон чи у сінях вигадливі опудала чи солом’яні подоби відьом та чортів, подобу скелету з косою тощо. Це витівки. Їх в окремих селах, кутках чи на вулицях траплялося іноді чимало і вони виглядали часом надто оригінальними. Багато з них потрапили і на сторінки національної малої прози та у фільми. Але було у парубоцьких ватагах багато жалісливого і співчутливого та доброго, що викликає лише схвалення, захоплення і гордість. Молоді хлопці та дівчата допомагали удовам, погорільцям, немічним, калікам та знедоленим і зневаженим. Копали та орали городи, рубали дрова. У зимові місяці топили хати і годували живність. У жнива – жали, косили, молотили та віяли озимину, ярину, збирали садовину та городину. Сушили, квасили тощо. Допомагали неповнолітнім сиротам. Шили їм одяг, латали чобітки та черевики, доглядали. Жалість, чи жалісливість до знедолених, зневажених та кволих здоров’ям завжди знаходила у нашого народу чуйне співчуття і бажання “допомогти чим хто зможе”. Звичайно кожен парубок прагнув виділитися серед гурту кмітливістю, бездоганним воло-дінням часом кількома десятками ремесел. І звичайно здоров’ям (козацьким) та силою.
Величезне значення у вихованні фізичної і бездоганної вправності мав колективний танець “Гопак”. Про нього в історичному чи, правдивіше, епохальному контексті сучасна Україна сподівається і чекає фундаментальних досліджень та аналізів. Ми згадаємо про цю хвацьку, вояцьку, ліричну та, особливо, хореографічну композицію чи, насправді, народну симфонію кількома гадками.

Корені та джерела його виникнення сягають тисячоліть і доводять не лише про складну композиційно-творчу ідею, а й про значний ритуальний вплив як музики, так і особливо вправних рухів, чергування тем. Чоловічої, героїчної. І жіночої – ліричної. Власне, поєднання відданої ліричної гармонії жіночої (дівочої) і чоловічої (парубоцької) невиснажливої сили. У давнину парубок, який не вмів у гурті танцювати “Гопака”, не здатний був навчитися незвичайних і надзвичайних гуртових і сольних рухів складної і вибагливої композиції, вважався юнаком, на якого дівчата дивилися з жалісливим та мовчазним співчуттям, як на особу з вельми кволим здоров’ям і дуже, чи нижче, посередніми здібностями та генетичними задатками. Невгамовний і жадібний інтелект, кмітливість, майстерність у ремеслах; чуйність та здоровий дух і фізична витривалість цінувалась і цінується у народних традиціях як колись, так і тепер. Хоч, внаслідок надто тривалого панування імперського тоталітарного режиму, українцям нанесено непоправної руйнації з посяганням на мову, історію, культуру, національну специфіку численних своєрідних ремесел. Деформовано генетичні тисячолітні набутки. За окремі матеріальні та чиновницькі привілеї монархія щедро заохочувала запроданство, зраду національних інтересів. Впроваджувала страхітливий пекельний геноцид фізичний та облудно-голодоморний, мільйонні депортації, яких не зазнав жоден знедолений етнос на земній кулі. А за радянської системи все, що хоч на краплину виокреслювалось як глибокосвоєрідне (національне), оголошувалось стандартизованою непорушною кам’яною фразою – “буржуазний націоналізм” і морально та фізично знищувалось до тла: історичні архіви, епістолярна спадщина видатних діячів, їх садиби, заповідні місця, храми тощо. Нищилась зі звірячою настирливістю спадкоємність поколінь, щоб поховати навічно пам’ять про фамільні традиції: діди, батьки, сини, внуки, правнуки.Запанувало гасло відвертої вигаданої гільйотини – “Ворог народу”, а значить фізичне знищення.

Викреслювались з пам’яті поколінь епохальні національні події, історичні персонажі, справжні народні герої. Борці за незалежність України 20-30 років; культура тієї доби, воїни УПА, подвижники національної ідеї шестидесятих років.
Принагідно тут згадаємо слова видатного українця Юрія Липи “... не можна відчути власної історії, препарованої чужинцем”.

Продовжує деструкцію національної ідеї переважна більшість засобів масової інформації уже за новітньої доби у суверенній Україні. Вони проповідують розбій, гвалт, розперезану антинауковість та містику, конфесійну нетерпимість, звіряче сектанство, яке культивує дикі печерні пристрасті. І от серед оцього антинаціонального мотлоху постають паростки відродження прадавніх національних традицій, які поринають у глибоченну загадку тисячоліть. Серед тих традицій виокреслюється в украї-нців і постає на повен зріст у прадавніх віруваннях вічний парубійко Лель. Язичницький бог шлюбу, кохання. Великий пасічник, який пильнує і бджолу як “Божу комаху” та надійного і відданого друга Природи і Людини.

Лель несе хлопцям та дівчатам солодку жагу юнацького кохання і гіркоту розчарувань. Дбає про дітей разом із богинею Ладою. З ранньої весни і до пізньої осені садить і сіє квіти, чепурить ними святу землю і дівчат. Дбає, щоб у лісах, гаях, луках, на сіножатях цвіла, буяла, усміхалась до сонця жива природа і давала змогу бджолам збирати нектар як особливі солодощі медових трунків.

Вічний парубок, разом з богинею Ладою,– кравець. Автор українського національного одягу для юнаків та дівчат. Через те і наші дівчата у весільному та святковому одязі постають як справжні розбрунені квітки розкішної і щедрої рідної землі.
Вічний парубійко Лель не старіє. У ньому (за легендами) нуртує молодецька снага та завзяття. Він не приховує її у своїх коморах давньої пам’яті, а щедро ділиться з хлопцями згадками, думами та загадками.

Нижче ми і перелічимо ті сивочолі засоби, які вельми по-пулярні в українській народній медицині. Вони прогонять хир-лявість, додають молодечу чоловічу силу. Допомагають з моло-дого віку до глибокої старості, цебто продовжують активне фі-зичне та інтелектуальне довголіття.

1. Аїр тростиновий – Acorus calanus L.
Родина ароїдні – Araceae.

Досить поширена і популярна в народі багаторічна трав’яниста рослина. Листки мечоподібні, загострені, м’ясисті. В наших кліматичних умовах насіння не дає, зате досить інтенсивно розмножується вегетативно. Росте на берегах річок, заплав, тихих озер, стариць, струмків. Утворює великі зарості на тихих плесах.
Сировина. Заготовляють кореневища рослини, які викопують рано навесні або пізньої осені. Кореневища ретельно миють холодною водою, подрібнюють. Використовують сухими або щойно викопаними.
Хімічний склад. Кореневища містять дубильні речовини, аскорбінову кислоту (близько 150 мг%), смоли, гіркоти, зокрема гіркий глікозид акорин, фітонциди; летку запашну олію (близько 5%).
До складу леткої олії входять а-пінен, а-камфен, а-камфора; борнеол, евгенол, метилевгенол, циклічні сесквітерпени тощо.
Дія, застосування.
Тонізуюча, протизапальна, анестезуюча, відхаркувальна, жовчогінна, антибактеріальна, дезинфікуюча.
Аїровий напій корисний і доцільний при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, гепатохолецеститах, спастичних колітах. При печії, метеоризмі. Застосовують як засіб, що підвищує м’язовий тонус у похилому віці, сприяє кровотворенню, стимулює імунну систему, поліпшує статеву здатність чоловіків; допомагає при обмінних поліартритах, подагрі, стоматитах, для зміцнення волосся.
Відваром протирають шкіру обличчя та голову при вуграх, запальних процесах; для боротьби з лупою та для зміцнення волосся при ранньому облисінні. Протирають відваром або спир-товою настоянкою 4-5 разів на тиждень перед сном впродовж 1-2 місяців, особливо глибокої осені та взимку.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібнених кореневищ, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 15 хв., настоюють 15 хв. Вживають по 50 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки.
Беруть свіжі або сушені подрібнені кореневища рослини, заливають 40° спиртом або горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води за півгодини до їди.

2. Еспарцет піщаний – Onobrychis arenaria (Kit.) DC.
Родина бобові – Fabaceae (Leguminosae).

Багаторічна трав’яниста рослина, якою засівають значні площі. Цінується як цінна кормова культура. Стебла високі, вго-рі гіллясті. Квітки яскраві, червонуваті з темними смужками, зібрані в густі колосоподібні китиці. Росте по всій Україні.
Сировина. Для лікарських потреб використовують квітучі верхівки. Еспарцет піщаний жнуть або косять, подрібнюють і сушать у теплих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлено аскорбінову кислоту (близько 800 мг/100 г), каротин (близько 20 мг/100 г), рутин (близько 300 мг/100 г), флавони, білки (4,4%), жири (1,5%), клітковину (5,4%), вільні амінокислоти (близько 2,75%).
Дія, застосування.
Кровоспинна, тонізуюча, заспокійлива, вітамінна.
Застосовуються препарати еспарцету піщаного для лікування маткових, шлункових, гемороїдальних кровотеч. При гемофілії, для стимуляції тромбоцитів, а також для лікування імпотенції.

Приготування настою.
Беруть столову ложку подрібнених квітучих верхівок, заливають склянкою окропу, настоюють годину. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки.
Беруть свіжі або сушені подрібнені квітучі верхівки, заливають 40° спиртом або горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

3. Підлісник європейський – Sanicula europea L.
Родина селерові – Apiaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина 20-50 см заввишки. Стеб-ла має прямостоячі, прості. Прикореневі листки довгочерешкові, пальчастороздільні. Стеблові листки – трироздільні, короткочерешкові або сидячі, дрібні. Квітки дрібні, 5- пелюсткові, двостатеві, у головчастих суцвіттях, зібраних у 3-5- променеву парасольку, оточену обгорткою з ланцетних, зубчастих або перистороздільних листочків. Пелюстки білі, іноді блідо-рожеві, виїмчасті, з довгою увігнутою всередину верхівкою. Цвіте рослина у червні-липні. Поширений у Карпатах та на Правобережжі, на лівобережному Поліссі, а також у Криму.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють рослину під час цвітіння та кореневища. Останні – або рано навесні або пізньої осені. Їх сушать у теплих приміщеннях. Кореневища попередньо миють та подрібнюють. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлені сапоніни, дубильні речовини, летку олію. Яблучну та цитринову кислоти, вітамін С (72 мг%).
Дія, застосування.
Кровоспинна, протизапальна, анестезуюча, сечогінна, тонізуюча, заспокійлива, бактерицидна.
В українській народній медицині препарати підлісника європейського застосовують при маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах; бронхітах, пневмоніях, сухотах. Ними лікують свіжі та гнійні рани, юнацькі вугрі, фурункули та карбункули, а також ангіни, стоматити, імпотенцію тощо.

Приготування настою.
Беруть столову ложку подрібненої рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 30 хв. Вживають по чайній ложці 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібнених кореневищ, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять 10 хв., настоюють годину. Вживають як і попередній настій.

Приготування спиртової настоянки.
Беруть свіжі або висушені кореневища, заливають 40° спиртом або горілкою з розрахунку 1:3, настоюють 14 діб. Вживають по 30 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

4. Талабан польовий – Thlaspi arvense L.
Родина капустяні – Brassicaceae.

Однорічна сиза рослина 20-50 см заввишки. Листки цілісні, довгастоланцетні. Квітки білі, чашолистки відлеглі від пелюсток. Плоди округло-еліптичні, ширококрилаті, на верхівці – глибоковиїмчасті. Цвіте з квітня до глибокої осені.
Поширений по всій Україні. Росте як бур’ян на полях, городах, уздовж шляхів, у лісосмугах.

Сировина. Для лікарської мети заготовляють рослину під час цвітіння. Сушать у теплих просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлена аскорбінова кислота (близько 200 мг/100 г), жирна олія (30-34%), вуглеводи, глікозиди; лецитин, синигрозид, мирозин, близько 40% беазотистих екстрактивних речовин, клітковину.
Дія, застосування.
Кровоспинна, сечогінна, відхаркувальна, потогінна, антимікробна, протизапальна, в’яжуча, ранозагоювальна, стимулююча, тонізуюча.
Препарати талабану польового в українській народній медицині застосовуються для лікування гастритів з гіперсекрецією шлункового соку, при запальних недугах жіночої статевої сфери та онкологічних недугах матки, піхви, яєчників. Лікування стенокардії, жовтяниці; талабан польовий активізує менструальний цикл. Рослину використовують для лікування імпотенції, свіжих та застарілих ран, виразок, бородавок, уражень герпетичним вірусом; при отруєнні солями важких металів, гербицидами та пестицидами. Насінням талабану польового лікують також гіпертензію, загальний атеросклероз, закрепи, цукровий діабет, міокардит.

Приготування настою.
Беруть столову ложку подрібненої сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по чайній ложці 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки.
Беруть свіжу подрібнену рослину, заливають 40° спиртом або горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

Відвар.
Рецептура.
1. Кореневищ аїру тростинового 10 г
2. Трави еспарцету піщаного 8 г
3. Кореневищ підлісника європейського 6 г
4. Трави талабану польового 10 г
5. Води 400 мл

Приготування.
Беруть вагову частину названих рослин, заливають 400 мл води, кип’ятять на малому вогні 15 хв., настоюють 4 години. Вживають по 1-2 столових ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Рецептура комплексного препарату.

Спиртова композиція.
1. Кореневищ аїру тростинового 15 г
2. Трави еспарцету піщаного 10 г
3. Кореневищ підлісника європейського 8 г
4. Трави талабану польового 15 г
5. Спирту 40° спирту до 1,5 л

Приготування препарату.
Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 14 діб.
Дозування.
Вживають настоянку усередину по столовій ложці на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

Показання до застосування.
Відвар та настоянку застосовують при маткових, легеневих, шлункових та гемороїдальних кровотечах, лікування імпотенції, запальних недуг верхніх дихальних шляхів, анацидних та гіпацидних гастритів, бородавок, як стимулюючий засіб при фізичних, інтелектуальних та нервових виснаженнях; для лікування стенокардії та гіпертензій, свіжих та гнійних ран, облітераційного атеросклерозу, цукрового діабету.

Ранньовесняний салат.
1. Листки кульбаби лікарської 30 г
2. Листки медунки лікарської 50 г
3. Листки грициків звичайних 30 г
4. Листки талабану польового 50 г

Приготування салату.
Відважують названу сировину, ретельно миють холодною водою, подрібнюють. Додають не рафіновану соняшникову чи соєву олію, варені подрібнені яйця, сіль і споживають 10-15 днів. Як гарнір готують варену квасолю, гречану та вівсяну кашу, печену картоплю. Салати показані при недугах печінки та підшлункової залози, обмінних поліартритах, імпотенції, гіпертензії, недугах серця, цукровому діабеті.

Т р а в е н ь

Присяга-посвята

Я, Дажбожий онук
Євген Товстуха,
Присягаю перед постаттю
Всесильного Велеса,
Який на межі стоїть,
Світу Нава сторожить,
Світу Ява помагає,
А світ Права доглядає!..
Присягаю оберігати
І берегти
Віру Предків Наших
На добро і славу
Землі рідній
І народові Українському...
Доки житиму на цій землі.
А як душа моя
Відійде до Вирію,
Тоді берегтимуть
У музичній поліфонії
Землі і Небес
Святу віру нашу
Мій син Петро
І внук Костянтин...
А за ними праправнуки
На вічні часи...
Доки сходить на небі ясне Сонце
І буяє Земля у хлорофілі.

Місяць травень в українців опікується Дажбогом, якого релігієзнавці називають головним персонажом дуже давніх (ще скіфських) міфопоетичних генетичних матриць. Дажбог – бог Сонця, світла, добра, лісів, садів та гаїв. Його малювали у вигляді антропоморфного Сонця на вітрилах кораблів. І, як доводять об’єктивні історики, це сонце годиться вважати первісним гербом міста Києва.

Дажбог – творець життя і буття. Духа (величного культурно-духовного світу) і матерії – всього того, що людині потрібно щоденно: їжа, одяг, вода, тепло, взуття, помешкання тощо.

У численних календарних піснях “... Поруч із людьми діють персонажі природи – фауни і флори, як – галочка, яструб, орел, зайчик, козлик, перепілка, селезень та вишні-черешні, груша, верба, калина, мак, огірочки..., а також персоніфікофані явища і навіть абстрактні поняття, як весняна вода, зелений шум, туман, весна, зима, і сама “Веснянка” – пісня в образі дівчини. Тут повно любовних тем і пророкувань шлюбного парування між людьми, а все разом овіяне радістю й світлом” (О.Кошиць “Про українську пісню і музику”).

Зустрічаємо ми тут і звертання до Дажбога:

* * *
Весна доньку кличе,
Дай Дажбоже!
– Дай, донько, ключі одімкнуть Землицю,
Дай Дажбоже!
Одімкнуть Землицю, випустить травицю,


Дай Дажбоже!
На раннєє літо, на буйнеє жито,
Дай Дажбоже!
* * *
Дякуєм Дажбогу,
Що з Зимою попрощались,
Що Весноньки дочекались.
Поможи, Дажбоже,
В добрий час почати
Весну прикликати!
* * *
Дай, Дажбоже, Літо,
Вроди, Боже, жито.

У травні місяці наш народ шанував Зелені свята, здоров’я, дівочі чари, молодість та пильнував вроду... Про що ми і прагнемо оповісти на сторінках цього розділу.

Зелене диво

Трава зелена є знак Божеський.
"Велесова книга"

Зелені свята відзначає наш народ упродовж тижня. Це особливі, шановані у пам'яті далеких пращурів, свята. Вони, як правило, припадають на кінець травня або на початок червня. Трійця у стародавніх українців означала пошанування Сонця, буяння зеленого світу, пошанування води. Християнська церква, щоб затьмарити правічну пам'ять нашого народу, пов'язує Трійцю з іменем бога отця, сина та духа святого. Але це всього-на-всього зовсім недалеке часове нашарування. Згадане свято, як і Великдень та Купайла, вглибає у далекі тисячоліття і заховує в собі пошанування Сонця, Зеленого дива, Води та Землі. А для нашої теми воно ще й має кардинальне значення, бо веде у загадковий світ лікарських рослин, які в кінці травня, у червні та на початку липня зростають, цвітуть, набираються особливих цілющих соків землі.

Свято пильнують у неділю, понеділок та вівторок. Та й у п'ятницю і суботу починається значна і клопітка підготовка до Зеленої неділі. До схід сонця у п'ятницю жінки вже квапляться до лісу, щоб відшукувати та збирати лікарські рослини. Які ж рослини збирали у ці дні?

Назвемо основні: листки та квітки алтеї лікарської, листки берези бородавчастої, листки бобівника трилистого, листки буквиці лікарської, траву вероніки лікарської, квітки гадючника шестипелюсткового, листки та квітки глоду колючого, траву горицвіту весняного, квітки горобини звичайної, траву гравілату міського, грициків звичайних, деревію звичайного, квітки дивини скіпетроподібної, листки дуба звичайного, траву звіробою звичайного, траву квасениці, конвалії травневої, листки кропиви дводомної, листки та квітки кульбаби лікарської, бульби любки дволистої, траву люцерни серпоподібної, траву материнки, меліси, миколайчиків, м'яти, нечуйвітру волохатого, парила звичайного, перстачу білого, перстачу гусячого, перстачу сріблястого; листки первоцвіту весняного, квіткові кошики пижма звичайного, кореневища пирію повзучого, листки подорожника великого та ланцетолистого; траву розхідника звичайного, сідача коноплевого, собачої кропиви серцевої, сухоцвіту багнового, талабану польового, фіалки запашної, хамеріону вузьколистого, цмину піскового, чаполочі запашної, чебрецю, череди, чистотілу, шавлії лікарської, яглиці звичайної. Понад три сотні рослин збирає, висушує та використовує для лікарських та профілактичних потреб наш народ на Зелені свята та свято Купайла. Збирали лікарські рослини, як правило, на дев'яти межах, дев'яти узліссях, дев'яти болотах, дев'яти галявинах тощо. Збирали не лише цілюще зілля, а й росу з лікарських рослин. Збирали росу в неділю на світанку. І також з дев'яти рослин. Ось ці рослини:

410. Листки берези бородавчастої
Трава буквиці лікарської
Трава вероніки лікарської
Трава гравілату міського
Трава грициків звичайних
Листки дуба звичайного
Трава деревію звичайного
Стебла материнки звичайної
Стебла звіробою звичайного

411. Стебла алтеї лікарської
Листки кульбаби лікарської
Трава материнки звичайної
Трава звіробою звичайного
Трава парила звичайного
Трава перстачу сріблястого
Трава собачої кропиви серцевої
Трава хамеріону вузьколистого
Стебла цмину піскового

412. Стебла алтеї лікарської
Трава звіробою звичайного
Листки подорожника великого
Листки скумпії звичайної
Стебла пижма звичайного
Стебла сідача коноплевого
Трава чебрецю звичайного
Трава перстачу сріблястого
Трава чистотілу звичайного

413. Стебла алтеї лікарської
Листки берези бородавчастої
Трава гравілату міського
Трава медунки лікарської
Трава парила звичайного
Трава перстачу гусячого
Трава собачої кропиви серцевої
Трава хамеріону вузьколистого
Трава череди трироздільної.

Росу збирають кілька годин, переливають до герметичних пляшечок, розчиняють у горілці з розрахунку 1:10. Використовують як зовнішній засіб для лікування бешихи, стафілококових уражень шкіри (вавки), при піодерміях (вавки немовлят); для лікування засмаги, пігментних плям, свіжих та застарілих ран.

Дівчата утаємничено проводять замовляння цілющої роси і протирають обличчя, шию, перса, живіт, стегна, щоб стати привабливими, свіжими та спокусливими.

Переважало спадкоємне і давнє, традиційне переконання, що рослинами, зібраними на Зелені свята, найдоцільніше лікувати захворювання шкіри, алергічні стани, нервові, зокрема, стресові недуги, захворювання сечостатевої та серцево-судинної систем тощо. Нижче ми подаємо окремі рецепти найпопулярніших лікарських рослин, які збирають напередодні Зелених свят, а також зібраних глибокої осені та ранньої весни.

Захворювання шкіри

414. Листки та квітки алтеї лікарської 15 г
Листки бобівника трилистого 20 г
Листки берези бородавчастої 10 г
Листки кульбаби лікарської 25 г
Настій.

415. Листки та квітки алтеї лікарської 20 г
Трава вероніки лікарської 25 г
Листки та квітки глоду колючого 30 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 15 г
Настій.

416. Листки та квітки алтеї лікарської 25 г
Трава буквиці лікарської 15 г
Трава гравілату міського 20 г
Трава горицвіту весняного 10 г
Настій.

417. Листки та квітки алтеї лікарської 40 г
Трава люцерни серпоподібної 10 г
Листки кульбаби лікарської 30 г
Квіткові кошики цмину піскового 15 г
Настій.

418. Листки та квітки алтеї лікарської 30 г
Листки та квітки глоду колючого 25 г
Трава перстачу сріблястого 20 г
Трава сухоцвіту багнового 35 г
Настій.

419. Трава сідача коноплевого 10 г
Трава собачої кропиви серцевої 15 г
Трава хамеріону вузьколистого 25 г
Трава череди трироздільної 20 г
Настій.

420. Трава череди трироздільної 40 г
Листки та квітки глоду колючого 35 г
Трава вероніки лікарської 30 г
Листки кульбаби лікарської 45 г
Настій.

421. Листки первоцвіту весняного 40 г
Квіткові кошики пижма звичайного 15 г
Трава гравілату міського 25 г
Листки бобівника трилистого 10 г
Настій.

422. Трава хамеріону вузьколистого 40 г
Квітки та листки глоду колючого 45 г
Квіткові кошики цмину піскового 35 г
Трава вероніки лікарської 25 г
Настій.

423. Трава вероніки лікарської 40 г
Квітки ромашки лікарської 40 г
Трава череди трироздільної 35 г
Листки та квітки глоду колючого 45 г
Настій.

424. Трава материнки звичайної 40 г
Трава деревію звичайного 10 г
Листки скумпії звичайної 25 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 35 г
Настій.

425. Трава буквиці лікарської 30 г
Корені лопуха великого 35 г
Листки бобівника трилистого 15 г
Трава череди трироздільної 40 г
Відвар.

426. Трава вероніки лікарської 35 г
Корені кульбаби лікарської 40 г
Плоди глоду колючого 30 г
Плоди горобини звичайної 29 г
Відвар.

427. Листки та квітки глоду колючого 40 г
Корені цикорію дикого 45 г
Квіткові кошики цмину піскового 35 г

Листки скумпії звичайної 25 г
Відвар.

428. Листки первоцвіту весняного 45 г
Кореневшца перстачу прямостоячого 35 г
Трава парила звичайного 30 г
Трава собачої кропиви серцевої 40 г
Відвар.

429. Плоди шипшини коричної 50 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 40 г
Плоди глоду колючого 45 г
Квіткові кошики пижма звичайного 15 г
Відвар.

430. Листки подорожника великого 35 г
Кореневища пирію повзучого 40 г
Трава сухоцвіту багнового 25 г
Квіткові кошики цмину піскового 30 г
Відвар.

431. Листки подорожника ланцетолистого 40 г
Корені з кореневищами оману високого 15 г
Трава чистотілу звичайного 10 г
Трава сідача коноплевого 25 г
Відвар.

432. Трава розхідника звичайного 20 г
Корені герані лучної 40 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 35 г
Трава шавлії лікарської 15 г
Відвар.

433. Трава материнки звичайної 25 г
Корені медунки лікарської 35 г
Листки кульбаби лікарської 30 г
Трава чистотілу звичайного 10 г
Відвар.

434. Кора дуба звичайного 40 г
Трава меліси лікарської 35 г
Трава парила звичайного 45 г
Трава підмаренника справжнього 50 г
Відвар.

435. Плоди шипшини коричної 40 г
Плоди глоду колючого 50 г
Корені цикорію дикого 45 г
Зерно вівса посівного 60 г
Відвар.

436. Дубові гали 50 г
Листки берези бородавчастої 30 г
Трава вероніки лікарської 35 г
Трава деревію звичайного 15 г
Відвар.

437. Корені кульбаби лікарської 40 г
Корені медунки лікарської 50 г
Корені з кореневищами гравілату міського 40 г
Плоди глоду колючого 35 г
Відвар.

438. Корені з кореневищами родовика лікарського 40 г
Кореневища пирію повзучого 50 г
Плоди глоду колючого 40 г
Плоди горобини звичайної 45 г
Відвар.

Лікування захворювань шкіри, як правило, надто складне і тривале. Мала його ефективність доводить, що в процесі лікування основна увага часто звернена лише на зовнішні впливи. А звідси і на застосування лікарських засобів. Наше лікування передбачає, насамперед, використання комплексів лікарських рослин для вирівнювання фізіологічних, обмінних процесів; нормалізацію діяльності нервової системи, імунного статусу, діяльності печінки, підшлункової залози, серцево-судинної та видільної систем. Забезпечення організму макро- та мікроелементами, ві-тамінами; поліпшення потовиділення, догляд за шкірою, активні впливи на згубний розвиток супутньої піогенної мікрофлори, грибків тощо.
Названі засоби (відвари та настої) вживають усередину впродовж 2, 5 або 12 місяців при діатезах, екземах, нейродермітах, грибкових захворюваннях, псоріазі тощо. Обов'язкові також примочки. Для примочок беруть по 2-3 столові ложки названих сумішей на одну склянку води (для відварів) чи окропу (для настоїв). Примочки роблять з чотирьох шарів марлі 3-4 рази на тиждень упродовж 1,5-3 місяців.

Захворювання серцево-судинної системи

439. Трава вересу звичайного 30 г
Трава вероніки лікарської 25 г
Квітки та листки глоду колючого 20 г
Квітки ромашки лікарської 15 г
Настій.

440. Трава собачої кропиви серцевої 40 г
Трава конвалії травневої 10 г
Трава материнки звичайної 25 г
Трава деревію звичайного 30 г
Настій.

441. Трава горицвіту весняного 10 г
Трава м'яти перцевої 30 г
Листки та квітки глоду колючого 40 г
Трава вересу звичайного 35 г
Настій.

442. Трава меліси лікарської 40 г
Трава грициків звичайних 20 г
Трава сухоцвіту багнового 30 г
Супліддя хмелю звичайного 10 г
Настій.

443. Квітки та листки барбарису звичайного 30 г
Квітки та листки глоду колючого 40 г
Трава собачої кропиви серцевої 50 г
Листки бобівника трилистого 15 г
Настій.

444. Корені з кореневииуїми валеріани лікарської 30 г
Трава м'яти перцевої 25 г
Трава деревію звичайного 15 г
Плоди глоду колючого 40 г
Відвар.

445. Корені з кореневищами синюхи блакитної 35 г
Трава материнки звичайної 30 г
Трава підмаренника справжнього 45 г
Трава грициків звичайних 25 г
Відвар.

446. Трава астрагалу шерстистоквіткового 25 г
Квіткові верхівки лаванди вузьколистої 30 г
Трава м'яти перцевої 20 г
Трава підмаренника справжнього 35 г
Настій.

Настої та відвари вживають при ішемічній недузі серця, кардіосклерозах, вегетосудинній дистонії, гіпертонічній недузі; порушеннях серцевого ритму, первинних та повторних інфарктах міокарда та інсультах, серцевих неврозах, стресових станах; для нормалізації діяльності серцево-судинної системи після перенесених тяжких інфекційних захворювань, зокрема токсикоі-нфекцій та недуг печінки, для профілактики серцево-судинних захворювань як у молодому, так і в похилому віці. Курси лікування від 2,5 до 6 місяців, із щомісячними перервами на 7-10 діб. Вживають настої та відвари по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.

Захворювання сечостатевих органів

456. Трава жабрію звичайного 30 г
Квітки та листки глоду колючого 40 г
Трава материнки звичайної 25 г
Квітки та листки алтеї лікарської 50 г
Настій.

457. Трава фіалки запашної 35 г
Трава вересу звичайного 50 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 40 г
Квітки та листки алтеї лікарської 30 г
Настій.

458. Корені барбарису звичайного 25 г
Трава вересу звичайного 50 г
Плоди глоду колючого 40 г
Корені валеріани лікарської 30 г
Відвар.

459. Корені з кореневищами родовика лікарського 30 г
Листки брусниці звичайної 25 г
Трава підмаренника справжнього 40 г
Листки подорожника ланцетолистого 45 г
Відвар.

460. Кореневища перстачу прямостоячого 40 г
Трава споришу звичайного 50 г
Трава материнки звичайної 30 г
Листки первоцвіту весняного 25 г
Відвар.

461. Корені герані лучної 30 г
Трава підмаренника справжнього 40 г
Листки груші звичайної 50 г
Трава м'яти перцевої 15 г
Відвар.

462. Бруньки тополі чорної 40 г
Корені алтеї лікарської 20 г
Трава вересу звичайного 60 г
Трава сідача коноплевого 35 г
Відвар.

463. Бруньки осики 50 г
Кореневища пирію повзучого 40 г
Квіткові кошики цмину піскового 30 г
Плоди глоду колючого 45 г
Відвар.

464. Корені цикорію дикого 50 г
Листки груші звичайної 60 г
Трава остудника голого 30 г
Плоди горобини звичайної 40 г
Відвар.

465. Корені кульбаби лікарської 40 г
Листки брусниці звичайної 30 г
Трава розхідника звичайного 20 г
Супліддя хмелю звичайного 15 г
Відвар.

466. Верхівкові стебла шандри звичайної 30 г
Кореневища спаржі лікарської 40 г
Корені алтеї лікарської 30 г
Листки подорожника ланцетолистого 35 г
Відвар.

467. Кореневища бадану товстолистого 40 г
Трава вересу звичайного 35 г
Корені медунки лікарської 50 г
Трава підмаренника справжнього 45 г
Відвар.

468. Трава жабрію звичайного 50 г
Трава споришу звичайного 40 г
Кореневища перстачу прямостоячого 30 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 45 г
Відвар.

469. Верхівкові пагони ортосифону 40 г
Листки скумпії звичайної 25 г
Плоди глоду колючого 30 г
Бруньки осики 35 г
Відвар.

470. Бруньки тополі чорної 60 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 50 г
Плоди шипшини коричної 40 г
Корені алтеї лікарської 45 г
Відвар.

Відвари та настої застосовують при пієлітах, гломерулонефритах, уретритах, циститах, захворюваннях жіночої статевої сфери: аднекситах, ендометритах, вагінітах, маткових кровотечах (рецепти 458, 459, 4б0, 467, 470). Курси лікування 2-6 місяців. При лікуванні маткових кровотеч дози відварів збільшують до 3-4 ложок 5-6 разів на добу.

Годиться зазначити: після Різдва Сонця (Коляди) та Великодніх свят Зелена неділя пошановувалася нашим народом як вельми значне свято. Ми вже неодноразово зауважували: до свят наш народ готував тіло і душу. Люди прибирали, мазали, прали, готували ритуальні страви та напої; замовляли небо, поля, гаї, ліси, діброви, товар, сади, городи, дітей, світ, Всесвіт. Збирали цілюще зілля і клечали хати, подвір'я, обійстя, стайні. Настеляли його на долівки, підлоги, ліжка, комини, лави; вішали на жердки, за образи, народні картини. Для клечання використовували такі рослини: береза, клен, явір, ліщина, тополя, чебрець, материнка, підмаренник, деревій, свербіжниця, меліса, пижмо, розхідник, самосил гайовий, парило звичайне, аїр тростиновий, м'ята польова, чаполоч запашна тощо. Переважна більшість запашних фітонцидних рослин заспокійливо діє на нервову систему, знімає нервову напругу, стимулює дихання та біоритми серцевосудинної системи. Окремі фітонцидні рослини згубно діють на комах, мікробів та гризунів. Польові сокирки, аконіт дібровний, пижмо звичайне, чорнокорінь лікарський, зелені плоди коріандру, листки черемхи звичайної застосовуються лише для повіток, стаєнь, окремих господарських будівель, куди проникають мишоподібні гризуни та коморні шкідники, які не переносять запаху перелічених рослин і мігрують до інших приміщень та на природу. Отже, і в цьому народний спадкоємний досвід переконує нас у доцільності застосування дезинфекційних рослин для боротьби з блохами, вошами, міллю, мурашками, комарами, мухами, багатоніжками тощо та для відлякування численних видів ненажерливих гризунів.

Поряд з багатьма прагматичними заходами та порадами у народних святах часто домінують і чисто міфопоетичні персонажі. Згадаємо принагідно про русалок. Русалки-мавки, особливі красуні. Народна поетична уява витворила їх казковими водяними істотами в образах гарних дівчат з розпущеним розкішним волоссям. Живуть вони за своїми особливими законами. У них навіть є свій Русалчин Великдень. Вони вродливі й лагідні, та необачних можуть залоскотати до смерті, якщо молода особа чи діти не триматимуть у руці пучечок полину гіркого. Полин гіркий використовували як оберіг від русалок у хатах, дворах, господарських приміщеннях. А ми додамо: полин гіркий – запашна інсектицидна рослина, яка згубно діє на комах та окремих гризунів.

Величезну кількість справжніх пісенних шедеврів створив наш народ до Зелених свят. Усі вони славлять розквіт весняної природи:

Вишні-черешні розвиваються,
Синєє озеро розливається,
Сонечко ясне усміхається,
Силоньки житечко набирається.

Сім днів відзначали наші пращури Зелені свята. Число сім – магічне. Воно складається з двох також магічних чисел: три – триєдність світу, чотири – чотирибічність. Багато загадкових дійств знали наші пращури, святкуючи Зелену неділю. Навіть у повчаннях підліткам проступала ця поетично-споконвічна дидактика. На сім запитань виокреслювалась вичерпна відповідь дівчинки-семилітки:

Скрипка грає – голос має,
Сокіл плаче – сліз не має,
Вода біжить без припону,
Місяць світить в ясну пору,
А хміль в'ється на стебельце,
Сонце сходить без полум'я.
Камінь росте без кореня.

У численних дійствах Зелених свят основними дійовими особами виступали дівчата. В руках у них гілочки або пучечки яскравих квітів. На голові – віночки. Вони водили танки колом за Сонцем і співали, співали, співали...

Ой рано ранесенько
Зійду я на гору
Та вдарю в долоні!
Щоб долоні щеміли,
Щоб персні дзвеніли!
У мене долоні отецькії,
У мене персні молодецькії...
Це ж мені батенько їх купив,
Щоб мене коханий полюбив!

І, як завжди, наш народ не забував своїх далеких і близьких пращурів. У суботу поминали небіжчиків. Добрими словами згадували померлих, навчали дітей та внуків свого роду та родоводу. Замовляли здоров'я сущих і добру пам'ять про тих, які назавжди відійшли до вічності. Готували борщі, вареники, пекли пироги, варили узвари, кутю, драглі. Починали трапезу-поминки з куті. Кутя – це поклоніння збіжжю, сонцю, вічності життя, руху природи. Все проростає, зростає, квітне, достигає, дає плоди чи насіння. Вічне коло, благословенне Сонцем, Водою і Землею, повторюється. "І нема йому початку і краю немає".

Повечерявши, їжу залишали на столах для небіжчиків. І ложок на столі залишали стільки, скільки померлих було у родині. У нас на Чернігівщині у цей день обов'язково відвідували могили небіжчиків. У поминальну суботу, перед Зеленою неділею, прибирали могили, садили і поливали квіти, приносили на могили пироги, цукерки, кутю.

У тихій скорботній задумі зітхали, шкодували за молодістю, яка промайнула так швидко, як спалах блискавки серед темної ночі. Згадували щасливі дні та роки, якщо такі траплялися. Тішилися успіхами, ділилися життєвим та фаховим досвідом з молодими. Бажали їм стати гідними спадкоємцями добрих людяних традицій небіжчиків. Старалися у ці передсвяткові та святкові дні не сваритися ні за межі, ані за побутову дрібноту та прикрі родинні незгоди. І це також важило вельми багато. Святість, піднесений настрій, гарячий потік добра, який оберігав центральну нервову систему від надто вразливих та негативних подразнень, а звідси і не накладав ущербних почуттів на душу людини.

І в цьому також проступає запобіжна, профілактична магія, яка здружувала, гуртувала людей, сприяла колективному єднанню, толерантності, врешті, – обопільному вибаченню. У ці дні люди старалися пробачити один одному заподіяне мале чи велике зло та обмови, бо "духи пращурів не пробачать затяте ворогування". Про Зелену неділю – годі й казати. Люди ставали дружними, одностайними, веселими, радісними. Бо як же інакше можна на святі Сонця, чистого неба, цілющого зела. А ще – дощо-вої краплини. Бо на Зелені свята часто крапає з небес великий чи дрібненький дощик.

Личенько біле

Дай подивитись в яснії очі,
Стан твій обняти гнучкий дівочий,
Глянути в личко біле, чудове
На коси довгі, на чорні брови.
Народна пісня.

У численних описах доброзичливих іноземців та мандрівників, наш народ постає завжди охайним, висококультурним і жалісливим до нужденних та знедолених. Його помешкання, садиба, спосіб господарювання – є особливим не лише під час свят та урочистостей: родини, іменини, повноліття, весілля тощо, а й у щоденному житті та бутті. Чепурні дівчата іншими й бути не можуть. Так споконвіків заповідає звичаєве право. Особливо пильнують за своєю вродою та охайністю дівчата на виданні. У цьому віці панує величезна гама народних традицій, дій, поступків, корисних традиційних порад. Дівчата, з притаманним молодості завзяттям, вирощують льон та коноплі, тчуть, білять, шиють одяг як щоденний, так і святковий. Прядуть, виготовляють вироби з вовни. Не забувають і за волокна з кропиви дводомної, з яких виготовляють різноманітні мішки. В них не лише зберігають численне збіжжя, сушену садовину, чи, тимчасово, городину, а й висушені лікарські рослини для купелів. Бо, за прадавніми віруваннями, кропиви дводомної не переносять і бояться як відьми, різноманітне чортів’я, так і взагалі – злі сили, особливо Мара-смерть зі своїми дочками-маренятами, що за міфопоетичними гадками праукраїнців уособлюють тринадцять тяжких недуг тіла і душі. А з льону, конопель, вони, майстрині, за науками бабусі, прабабусі чи матері не лише шиють, а й ви-шивають сорочки, блузи, спідниці, скатертини, рушники, розмальовують хатні речі та предмети щоденного вжитку, які часто виступають як високі мистецькі зразки народного мистецтва. Квітучі роки ставлять перед дівчиною на виданні багато складних проблем: одержання не такого вже й простого, як здається на перший погляд, фаху господині, майбутньої матері. Не забуваймо, що молодість вимагає особливого ставлення до власної вроди, краси, привабливості. Сюди входить і чарування лагідною мовою, голосом, замовлянням долі хлопця-нареченого у місячні весняні та літні ночі, коли не лише квітне розкішна природа, а й юнацькі серця та душі.

Молоді люди, особливо дівчата, прагнуть сподобатися майбутньому обранцю подружнього життя; зажити шани у родини та родичів, сусідів, земляків, які б сказали принагідно про їхню працю, вдачу, характер та родовід, добрий міх похвали. Чесноти дівчат поціновувались особливо. Адже вони готуються до такого складного, проблематичного і тяжкого життя. Нашому народові, народившись на найблагословеннішій та квітучій землі, завжди було тяжко, у всі часи, епохи, тисячоліття, століття і навіть дотепер.

Та молодість вимагає свого. Вона квітуча. У часовому відтинку не така вже й тривала. А, справедливіше, навіть миттєва. Природно, молоді люди старалися багато чого здобути. Найперше знань, у спадкоємному розумінні поколінь. І жити як сучасним, так і мріями про майбутнє. Та й дбати про здоров’я. Як окремого подружжя, так і родини взагалі. Дбати про близьких і далеких родичів, нащадків.

Ось тут і надходить час, коли годиться наголосити: дівчата, як квітки молодості,– національний одяг української дівчини з незапам’ятного часу і досьогодні, нагадує розбрунену запашну квітку у яскравих кольорах сонця. Чи, точніше, веселки. Цебто, омитої життєдайними водами неба, землі і благословенної свя-тим Сонцем радості буяння всього живого на тій же землі.
І дівчата неодмінно та наполегливо прагнуть доглядати за своїм тілом, щоб воно пашіло здоров’ям, силою. Віддавало парфумами навколишньої природи і чарувало суголосно з мовою, співом, тямковитістю та чеснотами.

Користуючись нагодою, ми і приступаємо до відновлення тих засобів, якими користувався наш народ для догляду за тілом та лікуванням тих численних недуг, які надто хворобливо впливають на природний колір шкіри, її здоровий вигляд, еластичність, а то й призводять навіть до елементів потворного вигляду обличчя, шиї, рук і ніг та і всього тіла.
Не будемо поринати у надмірну заглибленість дерматології (наука, яка вивчає важливі життєві процеси в шкірі та її недуги), а наголосимо: дуже часто, при тому, як минає дитинство і наближається юність, виникають у хлопчаків і дівчаток, так звані юнацькі вугри та себорея – порушення функції сальних залоз. У цьому віці надто знижується бактеріостатична властивість шкіри, що сприяє розвитку вторинної мікрофлори, внаслідок нервово-ендокринних порушень та вегетативної дистонії. Себорея часто ускладнюється лупою та вульгарними вуграми. Юнацькі вугри викликають гнійно-запальні ураження сальних залоз на обличчі, спині, грудях. Вони трапляються вельми різноманітними і уражають як епідерміс, так і дерму. Іноді навіть призводять до утворення флегмон. Після загоювання виниклих вугрів, часто виникають нові, які залишають синювато-брудно-малинові плями та рубці, іноді значні. Запальні процеси можуть тривати роками і призводять до втрати привабливості шкіри обличчя, зокрема її кольору, ніжності та свіжого і здорового вигляду. Отже, цієї пори необхідний особливо ретельний як загальногігієнічний, так і лікувальний догляд за шкірою. Ми і наводимо нижче ті засоби, якими користується народна медицина з давніх давен.
Ці засоби ефективно діють (за сучасними фітохімічними та бактерійними дослідженнями) на патогенний стафілокок, стрептокок, бактерії синьо-зеленого гною, герпетичні віруси тощо. Вони поліпшують загальний обмін речовин, позитивно впливають на стан та діяльність центальної нервової системи, сприяють регенерації уражених ділянок шкіри, підвищують опірність організму до численних негативних чинників; лікують запальні недуги дихальних шляхів, поліпшують діяльність печінки та підшлункової залози, виступають надійною передумовою у лікуванні гострих кишкових інфекцій, лямбліозу тощо.

1. Береза бородавчаста – Betula verrucosa Ehrh.
Родина березові – Betulaceae.

Гіллясте дерево поширене в Україні переважно в лісовій та лісостеповій зонах. Досягає висоти 20-25 м. Кора біла, внизу темно-сіра, з тріщинами. Листки гладенькі, черешкові, двічі гострозубчасті. Цвіте береза бородавчаста у квітні-травні.
Сировина. Для медичного застосування збирають бруньки, сік, молоді листки. Бруньки заготовляють у березні – на початку квітня, коли вони починають ледь бубнявіти; листки – у травні, коли вони ще молоді і ніжні. Сік – у березні. Бруньки сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають сировину у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У березових бруньках виявлено запашну летку олію (5-8%), яка містить бетулін, бетуленол, бетуленову кислоту а також флавоноїдні сполуки та сапоніни. Листки берези бородавчастої містять летку олію (близько 0,05%), смолисті речовини, аскорбінову кислоту (2,8%), сапоніни (близько 3,2%), флавоноїдні сполуки, тритерпенові спирти та дубильні речовини.
Дія, застосування.
Жовчогінна, сечогінна, бактерицидна та бактеріостатична.
Бруньки, листки та березовий сік широко застосовуються для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, при артеріосклерозі, недугах сечостатевої системи, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки; серцевих набряках, подагрі, гноячкових захворюваннях шкіри, септичних станах, кишкових кольках, скрофульозі, поліартритах, жовчнокам’яній та нирко-вокам’яній недугах.

Приготування настою.
Беруть столову ложку листків, заливають склянкою окропу, настоюють годину. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу.
Приготування відвару.
Беруть столову ложку бруньок, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

2. Гравілат міський – Geum urbanum L.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина 50-60 см заввишки. Стебло порожнисте, малогіллясте, пряме, шорстковолохате. Листки м’яковолокнисті. Прикореневі листки – великопірчасті, стеблові – сидячі, трироздільнолопатеві. Квітки п’ятипелюсткові, яскраво-жовті. Цвіте гравілат з червня по вересень. Поширений май-же по всій Україні. Росте у лісах, парках, під тинами, на цвинта-рях, зарослих схилах. Рослина досить тіньовитривала.
Сировина. Для лікарської мети використовують корені з кореневищами гравілату міського, які викопують рано навесні або пізно восени. Їх відділяють від землі та лісових решток, ретельно миють холодною водою, подрібнюють. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У кореневищах і коренях знайдено глікозид геїн, дубильні речовини (близько 40%), гіркоти, смоли, летку олію з надзвичайно приємним ароматом лісової заповідності, яка нагадує запах гвоздики, слиз, барвні речовини.
Дія, застосування.
Заспокійлива, протизапальна, жовчогінна, відхаркувальна, протиблювотна, анестезуюча.
3 лікувальною метою препарати гравілату застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, запальних захворюваннях дихальних шляхів, зокрема ядусі, бронхоектатичній недузі, онкологічних захворюваннях печінки та підшлункової залози; при маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, нудоті та блювотах. Для полоскання горла при ангінах, стоматитах; поліпшення сну та заспокоєння нервової системи, при стресах, істерії тощо.
Вживають відвар по 2-3 столових ложки 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.

При анацидних та гіпацидних гастритах показане (обов’язкове) вживання 1-2 рази на тиждень вареної яловичої печінки (порушений так званий внутрішній фактор, який призводить до негативних зрушень у кровотворенні, зокрема до розвитку анемії).
Відвар коренів з кореневищами гравілату міського на Чернігівщині доливають в різноманітні узвари, кладуть подрібнені корені з кореневищами у діжки при солінні огірків, помідорів, яблук, груш, кавунів тощо.
Відвар дуже популярний у прадавній українській народній медицині та побуті. Ним частують молодят, коли ті стають на рушнику, його вживають на свята Коляди, Колодія, Калити, літніх ритуалів – Зелені свята та свято Купайла. За прадавніми віруваннями, запашні напої несуть життя, а неприємні, смердючі, ті, які перетинають віддих,– смерть. Гравілатовий напій відгонить від добрих людей злих духів, відьомське поріддя, знімає (попереджує) пристріт. Ним за язичницьких часів кропили обійстя, світлиці, повітки, поля і лани для оберігання від шкідників та моровиць на худобу. Мазали дійки коровам, козам та вівцям, щоб відьомське поріддя не «висисало» молока та не шкодило вим’ю дійної худоби. Цей відвар доливали у ритуальне тісто на свята Коляди, Нового року, Калити, Колодія, Великодня тощо. Його також доливали до весільних шишок, короваїв, пирогів, вареників, коржів тощо.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібнених коренів з кореневищами рослини, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають як зазначено вище, а в тісто доливають замість води. Тісто для короваїв, пирогів, святкових урочистей, а також вареників, галушок та тортів набуває особливого запаху і надзвичайно приємного смаку.

3. Нагідки лікарські (календула) – Calendula officinalis L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Однорічна трав’яниста рослина з вельми інтенсивним та своєрідним запахом. Стебло округле, прямостояче, розгалужене, 30-70 см заввишки. Листки чергові, нижні видовженообернено-яйцеподібні, черешкові, верхні – ланцетоподібні, сидячі. Квітки золотаво-жовті, зібрані у верхівкові кошики. Поширені нагідки лікарські по всій Україні. Походить рослина з Центральної та Південної Європи.
Сировина. Для медичних потреб використовують квіткові кошики, які збирають тоді, коли язичкові квітки мають горизонтальне розміщення. Квіткові кошики сушать у теплих приміщеннях, які оптимально провітрюються. Сировину зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У квітках нагідок лікарських виявлено гірку речовину календин, смоли, летку олію, сапоніни, дубильні речовини, слиз, каротиноїди (близько 3%), інулін, органічні кис-лоти, фітостерини, ферменти, вітамін С, флавоноїди, алкалоїди, фітонциди.
Дія, застосування.
Гіпотензивна, протизапальна, бактерицидна, заспокійлива, кардіотонічна.
Препарати нагідок лікарських застосовують для лікування запальних захворювань дихальних шляхів, анацидного та гіпацидного гастритів; при хворобах печінки та жовчного міхура, для лікування екзем, фурункулів, карбункулів, з косметичною метою. Вживають по 1-3 столові ложки 2-3 рази на добу за 30хв. до їди. З косметичною метою та для лікування запальних захворювань шкіри протирають шкіру обличчя, шиї та голови 2-3 рази на тиждень, роблять примочки до уражених ділянок щоденно або через день впродовж 1-2 місяців.

Приготування настою.
Беруть столову ложку свіжих або висушених квіткових ко-шиків нагідок лікарських, заливають 200 мл окропу, настоюють 4 години і застосовують як уже зазначено.

4. Оман високий – Inula helenium L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав’яниста рослина з могутнім високим стеб-лом, яке іноді досягає 1,5-2,5 м заввишки. Листки чергові, вели-кі, завдовжки до 50 см і близько 18-25 см завширшки. Квітки жовті, зібрані у великі кошики (до 8 см у діаметрі). Корені та кореневища м’ясисті, зовні – бурувато-темні, всередині – білуваті. Мають надто своєрідний аромат.
Поширений оман високоий по всій Україні. Росте на луках, узліссях, болотистих сонячних заплавах, торфовищах. Добре піддається культурному розведенню.
Сировина. Для медичного використання заготовляють кореневища з коренями оману високого рано навесні або пізно восени. Їх ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать у теплих просторих приміщеннях, які оптимально провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Дія, застосування.
В’яжуча, жовчогінна, глистогінна, відхаркувальна, протимікробна, потогінна, секреторна. Препарати оману високого застосовують при запальних захворюваннях дихальних шляхів, жіночій неплідності та естрогенній недостатності; для регулювання менструального циклу, лікування печінки, підшлункової залози; при нефролітіазі, ревматизмі, цукровому діабеті, обмінних поліартритах, гастритах зі зниженою та нульовою кислотністю шлункового соку, атонії кишечника та сухотах.
Вживають по 1-2 столових ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди.
Для косметичної мети протирають шкіру обличчя та шиї щоденно, перед сном, впродовж 3-4 тижнів.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібнених коренів з кореневищами оману високого, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години і застосовують як уже зазначалось.

5. Тополя чорна – Populus nigra L.
Родина вербові – Salicaceae.

Високе і поширене в Україні дерево. Гілки розташовані майже перпендикулярно до стебла. Нижні – з обвислими до землі гілочками. Листки трикутні або ромбоподібні, при верхівці гострі, в основі – тупі; зверху мають темно-зелене забарвлення, знизу–блідо-зелене. Квітки дрібні, одностатеві, зібрані у

Ч е р в е н ь

Замовляння літа

Літо наше, літечко. Ніченьки короткі, а дні довгі-предовгі. Мало спимо, багато працюємо. Багато й матимемо. Літечко наше!.. Ти наші турботи і клопоти, наші недоспані ночі. Наша праця, праця, праця і наш добробут. Наші болі і жалі, наше щастя та радість, наш ріг достатку для родини, добрих людей, скривджених та знедолених. Літечко красне! Пошли ж нам погодоньки ясної. І дощиків рясних на збіжжя, і на садовину та городину, і на цілюще зілля, і на купелі у річках та озерах, і на холодну водицю в старицях та криницях. І на поля та лани, і на карасі та лини. І на чарівну вроду, щонайкращу погоду
Літечко красне! Ти наша доля турботлива та працьовита. Замовляємо тебе. Не неси нам смертоносних суховіїв, градобоїв та смерчів. Вітрюганів та руйнівних злив нестримних. Хай твої дні та тижні, місяці червень, липень та серпень – три місяці у триєдності з теплом, водою та святою землею – поєднують у собі злагоду, гармонію та добро. Для людей і всього живого. Для кожної травинки і комахи, кожного струмочка і кожної деревинки.
Літечку, літечку! Вроди нам повні льохи садовини та городини, стоги сіна в обори, тонни збіжжя в комори. Дай нам його зберегти та в доброму здоров’ї спожити. Для себе і добрих людей, для живності свійської та дикої. Для природи і її неповторної краси.
Лелеки-лелеченьки! Клекотіть над хатами, кружляйте у безхмарній блакиті. Посилайте добрі голоси вічності. Хай благословляють вони нашу працю щоденну, наш прадавній рід і родовід, нашу святу землю.
Лелеченьки-пелазги! Ви наша прадавня і загадкова історія, легенди, вірування, щастя. Ви наш прапор літа. Наше світле небо, наповнене дивними барвами, неповторними чарами, магічною силою сонця, добра, щастя, гармонії, вічності. Лелеченько-лелеко, чи ще до осені далеко?
Літечко красне. Тебе ми замовляємо і в червні, і в липні, і в серпні. Ми благаємо сонце, небо, воду і землю, усе живе на землі до суголосності та вічної гармонії. Без катаклізмів, румовищ, зла, землетрусів та пожеж. Слава тобі, літечко красне! Слава твоїм барвам, твоєму урожаєві, твоїй красі і нашому добробуту! Слава твоїм місячним та зоряним ночам, твоїм легендам, твоєму коханню, твоїм радощам і твоїм велетенським клопотам!..

Поліфонічні чари купальського дивосвіту

Свято Купайла!.. Воно відзначалося в ніч з 23 на 24 червня (7 липня н.ст.) день літнього сонцевороту, сонцестояння і вбирає до своєї загадкової тканини величезні духовні поклади народу, напрацьовані тисячоліттями. Характеризуючи назване свято, фольклористи виділяють у ньому переважно етнографічні дійства: співи, ігрища, плетіння вінків, запалювання вогню, спалювання опудала Мари, освячення вогнем тощо.

Ми поставили собі за мету розглянути це свято як наріжний камінь давніх елементів звичаєвого права, міфокосмогонії та елементів здорового способу життя, пильнування здоров'я, пошанування екоетноспадкових традицій.

Хто ж такий Купайло і завіщо йому такі всенародні почесті? Купайло – давньоукраїнський бог добробуту, лікарських рослин (правдивіше – буйноцвіття зела, родючості, врожайного літа). Що ж відбувається з природою напередодні свята Купайла? Цього дня та наступного тижня природа стає особливою, зачарованою. Вона розправляє по-справжньому казкові рамена. Земля, Вода, Небо заховують у своїх незчисленних надрах незбагненні загадковості. Цього дня наші далекі пращури пошановували не лише свято Купайла, а й урочисте весілля бога світла Ора та богині води Дани.

Отже, проступає на повну силу та велич "синергізм" тих незвичайних подій, які міфопоетична творчість народу пошано-вує та передає нащадкам і "вилучає" з них великі духовні та лікувальні скарби для тіла і душі.

Це свято молодості, краси, закоханих сердець, численних замовлянь як закоханих, так і явищ природи. Дівчата причаро-вують хлопців. Замовляють озера, річки, гаї, переліски, луки, щоб вони оберігали "милого чорнобривого", його здоров'я, силу та його вірність. Вони збирають розквітлу м'яту, підмаренник, деревій, парило, чебрець, материнку. Стелять на ті стежки, де ходить милий. Кидають до тих криниць, з яких він п'є воду. Розкидають на пасовиськах – де він пасе товар. Дівчата готують численні напої, кроплять ними хлопців, дають їм пити перед тим, як, узявшись за руки, перестрибуватимуть купальське багаття. Вважається великим щастям для закоханої пари, коли вона перестрибує високе багаття, і руки її не роз'єднались. Цієї неповторної миті закохані очищають святим вогнем помисли душі, вірність та велич устремлінь.

Дивна ніч доносить голосні співи. Легкий вітерець ледве шепоче у верховіттях затінених дерев. Усюди вогні, вогні, вогні. Вогні у гаю, на полі, пагорбах, узліссях, біля річок. А на воді пливуть вінки. З двома чи переважно з трьома свічками як уособлення триєдності світу: земля, вогонь, вода, – чи святої триєдності родини: мати, батько, діти.

Та мудрість народна не застигає і не зупиняється лише на солодких та вибагливо-поетичних любощах. Вона величними пластами проникає глибоко до серця та душі й опікує як душевну, так і тілесну виняткову бездоганність. Хоч у святі беруть участь не лише дівчата та хлопці, а й літні чоловіки та жінки, але основною дійовою особою Купайлівських свят на повен зріст випростовуються дівчата. Дівчина – це майбутня мати, господарка і господиня. А материнство – свята і священна таємниця. Народження дитини – народження новї Зірки, нового Сонечка на високому, безхмарному, повному таємниць небі. Така спадкоємна філософія наших далеких пращурів.

Отже, цього дня дівчата ставали особливо уважними до свого тіла. Власне, вони на нього задивлялися, як на щось вельми особливе, як на витвір світу та Всесвіту, і готували себе для Всесвіту. І переконані ставали, що людина, її духовна велич, праця ратая-хлібороба, її щирі і душевні замовляння впливають позитивним чином на той загадковий і повний таємниць Всесвіт, у якого з опікування Білобога панує добро, а Чорнобога – зло, яке уособлює ще й "богиня" чи страшна потвора Мара, яка несе темінь, неміч, недуги та смерть. Збереглося з тих далеких тисячоліть і лиховісне побажання: "Щоб тебе на нарах (марах) понесло!".

Багато створив наш народ легенд про купайлівські купелі дівчат і купайлівську росу Та коли проаналізуємо їхнє значення, то неодмінню доходимо висновку: купелі дівчат мають лікувальне, оздоровчо-профілактичне та магічне значення, як і купайлівська роса.

Настає неповторна хвилина. Особливо вразливі дівчата, з надто розвиненим душевним почуттям самонавіювання, чують голос вічності. Вони усамітнюються, роздягаються, пильнують, щоб їхнє раптове зникнення не помітили хлопці. Хоч і з іншого боку – це солодка нагода хлопцям любувати закоханий зір досконалими співучими рельєфами та гнучкими лініями сфер своїх сучасних чи майбутніх наречених. Отже, хлопці ховаються і слідкують, як дівчата роздягаються, замовляють воду, небо, срібний місяць, рослини, дівочу цноту. Викупавшись та пересвідчившись, що навколо тиша, дівчата починають здійснювати найчарівнішу та найвідповідальнішу "процедуру" Купайлівської ночі. Збираються кількома групами. В кожній групі по дев'ять дівчат. Одна з них, найвродливіша та найвитонченіша тілом, дістає відвар лікарських рослин та лебедину пір'їну і на голому тілі проводить дев'ять магічних ліній своїй подрузі. Ось ці лінії: 1. Щоки. 2. Губи. 3. Шия. 4. Ареоли. 5. Соски. 6. Пуп. 7. Лобок. 8. Стегна. 9. Коліна.
За прадавніми народними віруваннями це ті місця чи зони, куди може доторкнутися злий дух, нечиста сила, відьомське око, Мара. Вони здатні зашкодити святому зачаттю і завдати непоправної шкоди здоров'ю, вроді та інтелекту майбутньої дитини.

Дев'ять магічних ліній тому, що дев'ять місяців перебуває дитина у материнському лоні, поки не з'явиться на білий світ.
Наводимо рецепт лікарських рослин, відваром яких дівчата проводять дев'ять магічних ліній.

471. Листки та квітки гравілату міського 200 г
Листки та квітки м'яти польової 100 г
Квітки гадючника шестипелюсткового 100 г
Трава підмаренника справжнього 100 г
Листки кропиви дводомної 100 г
Корені з кореневищами оману високого 100 г
Трава собачої кропиви серцевої 100 г
Шишки хмелю звичайного 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г.

Суміш подрібнюють, розмішують. Для використання беруть 2 столові ложки, заливають склянкою води (200 мл), кип'ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Наливають відвар до ритуальної чаші і лебединим пером (лебідь – уособлення Білобога у міфопоетичній творчості праукраїнців, який несе світло, добро, щастя) проводять дев'ять магічних ліній.
Цей же відвар п'ють дівчата, у яких порушений менструальний цикл чи не розбрунюються або ледве помітні ознаки жіночої статі. Сучасною мовою – елементи інфантильності чи естрогенної недостатності. Починають вживати по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди. П'ють обов'язково в Купайлівську ніч тому, що цю таємничу та магічну дію благословляє Купайло – бог лікарських рослин. Білобог, в особі білого Лебедя, богиня води Дана та бог світла Ор, які одружуються у Купайлівську ніч і благословляють солодкі любощі, кохання, зачаття. Лікуються дівчата довго: від цього купайлівського дня до названого свята майбутнього року.

Ми ще не зазначали, що купання дівчат в озерах, ставках, річках, старицях найбажаніше там, де плавають білі лебеді, навесні, влітку чи восени. Де вони тимчасово живуть та виводять пташенят або перепочивають, поспішаючи до вирію чи залишаючи його навесні. Кожна дівчина, чи група дівчат, прагнули купатися у тому місці, де плавали чи гніздилися білі лебеді.

Перелічені лікарські рослини, з точки зору сучасного ліка-ря, сприяють лікуванню запальних захворювань жіночої статевої сфери, стимулюють гормональні процеси, нормалізують діяльність центральної нервової системи та загальний обмін речовин. А ми досить успішно використовуємо цей комплекс для лікування жіночої безплідності, естрогенної недостатності та значного порушення оваріально-менструального циклу.
Та годиться ще навести з десяток рецептів, які успішно застосовуються для згаданої мети. Як правило, вибирають чотири рослини (дія на чотири боки – сторони світу) проти темних сил.

472. Листки шавлії лікарської 15 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 25 г
Трава підмаренника справжнього 30 г
Трава медунки лікарської 40 г
Настій.

473. Супліддя хмелю звичайного 20 г
Листки кропиви дводонної 40 г
Трава вересу звичайного 50 г
Листки первоцвіту весняного 10 г
Настій.

474. Листки шавлії лікарської 15 г
Супліддя хмелю звичайного 10 г
Трава бобівника трилистого 25 г
Листки та квітки глоду колючого 30
Настій.

475. Листки кропиви дводомної 30 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 40 г
Листки підбілу звичайного 35 г
Квітки ромашки лікарської 25 г
Настій.

476. Корені з кореневищами оману високого 25 г
Кореневища пирію повзучого 40 г
Плоди шипшини коричної 50 г
Плоди глоду колючого 30 г
Відвар.

477. Корені з кореневищами оману високого 20 г
Корені кропиви дводомної 30 г
Корені медунки лікарської 40 г
Корені цикорію дикого 35 г
Відвар.

478. Корені з кореневищами оману високого 25 г
Корені з кореневищами синюхи блакитної 15 г
Корені кульбаби лікарської 15 г
Корені ехінацеї пурпурової 25 г
Відвар.

479. Корені з кореневищами оману високого 10 г
Квіткові кошики цмину піскового 30 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 35 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 25 г
Відвар.

480. Бруньки тополі чорної 30 г
Листки шавлії лікарської 15 г
Супліддя хмелю звичайного 10 г
Листки первоцвіту весняного 20 г
Відвар.

481. Бруньки осики 40 г
Корені з кореневищами оману високого 15 г
Листки кропиви дводомної 25 г
Плоди горобини звичайної 40 г
Відвар.

482. Бруньки тополі чорної 35 г
Корені з кореневищами оману високого 15 г
Листки шавлії лікарської 10 г
Листки кропиви дводомної 40 г
Відвар.

При застосуванні перелічених фітотерапевтичних засобів дотримуються таких правил: за три дні до початку менструацій (якщо вони стали наявними та не порушений їхній цикл), під час перебігу та три дні після припинення останніх лікарські рослини не вживають. Через 1,5-2 місяці роблять перерви у лікуванні на 5-7 днів.

За народними віруваннями інша група дівчат зі шкірними недугами (нейродерміти, екземи, юнацькі вугри, псоріаз тощо) збирається уже не вночі, а на світанку. Вони роздягаються і купаються в росі. Для цього вибирають куртини зі свербіжницею, підмаренником, самосилом гайовим, веронікою лікарською, чебрецем, материнкою, звіробоєм, м'ятою польовою. За недужими вже ніхто не підглядає, їх навіть бояться. Дівчата проводять замовляння, кланяються ранковому Сонцю і благають небо, щоб їхня шкіра стала чистою, як умите Сонце, як кришталева сльоза купайлівської роси. Хворі на шкірні недуги дівчата качаються в росі не лише напередодні свята, а й ще 10-15 ранків після купайлівських вечорів, доки значно не поліпшиться стан їхнього здоров'я. Обов'язково замовляють тіло.

Замовляння тіла

Тілечко моє, тіло. Стужавілі перса, яких жадає майбутнє немовля. Лінії живота, привабливі стегна. Чому на вас так густо погніздилися струпи та вавки? Де ви взялися? З якого лихого боку вас наслали люті вітри-вітровії? Я не ходжу з гордо вис-трунченою поставою. Мій погляд втомлений, обличчя змарніле. Я боюся свого тіла. Я не купаюся з моїми ровесницями. Я боюся хлопців, щоб вони не помітили на оголених персах вавок та струпів. Я стою під місяцем і благаю: місяченьку срібнолиций! Забери мої недуги, кинь їх до урвищ, ярів та темного бездонного провалля. Щоб вони ніколи не повернулися ні до якої живої душі і тіла.
Сонце, Сонечку! Ти лагідне, щире, тепле, уважне, благодатне. Ти даруєш життя всьому живому. Подай же й мені щедре лікувальне проміння. Я роздяглася. Ходжу босою по цілющій купайлівській росі. Я качаюся у свербіжниці, підмареннику, м'яті польовій, вероніці лікарській. Я зробила кропила зі стебел череди трироздільної та листків глоду колючого. Я кроплю своє тіло і своїх недужих ровесниць цілющою водою зі ставка. Отого, де повний місяченько послався золотою хвилястою стежиною. Де літала Мати-Птиця і загубила дюжину золотих пушинок, які звичайну воду перетворили в цілющу рідину Небес.
О, сонячний птаху! Я знаю твої золотаві рослини: квітки, корені, плоди, стебла. Я готую з них чари для вживання всередину.

Рецепти Матері-Птиці

483. Кореневища пирію повзучого 400 г
Трава парила звичайного 200 г
Трава череди трироздільної 100 г
Трава підмаренника справжнього 100 г
Корені з кореневищами оману високого 100 г
Кореневища перстачу прямостоячого 100 г
Корені кульбаби лікарської 100 г
Відвар.

Я вживаю цей відвар щоденно впродовж дев'яти діб, а потім повторюю ще два рази по дев'ять. Я готую купелі для себе і своїх ровесниць. Рецепти мені знову підказала прадавня народна пам'ять, яка зберегла ці скарби як таємниці Матері-Птиці.

484. Кореневища пирію повзучого 200 г
Трава череди трироздільної 100 г
Трава парила звичайного 100 г
Відвар.

485. Корені кульбаби лікарської 200 г
Трава підмаренника справжнього 100 г
Корені з кореневищами оману високого 100 г
Відвар.

486. Кореневища перстачу прямостоячого 200 г
Трава підмаренника справжнього 100 г
Корені кульбаби лікарської 100 г
Відвар.

487. Трава череди трироздільної 200 г
Трава підмаренника справжнього 100 г
Корені з кореневищами оману високого 100 г
Відвар.

Приготування купелів

Рослини подрібнюють, розмішують, доливають 3 л джерельної води. Кип'ятять упродовж 10 хв. на малому вогні, настоюють 4 години; доливають до загального об'єму рідини, в яку занурюється тіло недужої на 15-25 хв. Температура води 30-35 °С. До обличчя прикладають примочки з 4-х шарів марлі.
Купелі я роблю впродовж 4-х днів і щокожного – за новим рецептом. Першого дня – як сходить Сонце. Другого – ополудні. Третього – як заходить. Четвертого – опівночі. І повторюю купелі доти, поки моя шкіра не стане ніжною, рожевою, без плям і лускувань.
Я пильно оглядаю своє тіло і не вірю своїм очам. Шкіра моя лущиться, відпадають струпи. Обличчя стає ніжним, перса рожевими, стегна, як у Венери Мілоської. А руки? Руки білі, без вавок та рубців. Доторк їх ніжний та гарячий. Я відчуваю, як силою та здоров'ям наливається моє молоде відновлене тіло. До мене повертається впевнена надія на повне моє вилікування. Мій погляд пильний, обличчя розчервоніле. Пашить жаданням жити, навчатись, працювати, кохати... Я не боюся свого тіла. Переконана, що його більше не спотворить люта недуга. Відновлені рельєфи мого мальовничого торсу. Вони постають у витонченій гармонії та привабі. Я купаюсь з ровесницями. Я не боюся хлопців. Я впевнена та горда. Сонце, Сонечку! Тобі уклін особливий. Доземний і сердечний. Ти оздоровило моє тіло і вселило величезну віру та надію до душі. Я стала новою людиною. Здоровою, бадьорою, життєрадісною та веселою.
Мати-Птице! Уява малює тебе, сонячний легендарний пташе, як давнього і спадкоємного рятівника людей, посланця Сонця у темну ніч зневіри. Посланця здоров'я, щастя, добра, радощів вселюдських. Слава тобі, сонячний пташе! Слава твоєму цілющому золотавому зіллю, яке забрало мої недуги, повернуло дівочі приваби, вроду, надію, життя, щастя!..

Живильні "чари" Матері-Птиці

У ніч на Купайла живильні рослини набираються особливих соків землі, щоб перетворити їх у чари і сповна віддати добрим людям. Цієї хвилі ми проведемо коротеньку їхню систематизацію та визначимо доцільність застосування живильних рослин.

Анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити

488. Квітки та листки алтеї лікарської 40 г
Листки бобівника трилистого 15 г
Трава деревію звичайного 25 г
Настій.

489. Корені кульбаби лікарської 50 г
Листки кропиви дводомної 40 г
Трава меліси лікарської 20 г
Настій.

Стимуляція кровотворення

490. Трава медунки лікарської 50 г
Листки кропиви дводомної 30 г
Трава самосилу гайового 15 г
Настій.

Гепатити, гепатопанкреахолецистити, холангіти, цироз печінки

491. Корені кульбаби лікарської 50 г
Трава материнки звичайної 20 г
Трава парила звичайного 15 г
Відвар.

492. Трава хамеріону вузьколистого 40 г
Кореневища пирію повзучого 30 г
Корені з кореневищами оману високого 15 г
Відвар.

493. Корені цикорію дикого 45 г
Трава медунки лікарської 35 г
Трава сідача коноплевого 40 г
Відвар.

494. Трава м'яти польової 30 г
Трава підмаренника справжнього 25 г
Листки кульбаби лікарської 25 г
Настій.

495. Корені лопуха великого 40 г
Кореневища пирію повзучого 30 г
Плоди шипшини коричної 50 г
Відвар.

496. Корені цикорію дикого 50 г
Трава деревію звичайного 25 г
Трава підмаренника справжнього 30 г
Відвар.

Серцеві засоби

497. Корені з кореневищами валеріани лікарської 40 г
Трава меліси лікарської 25 г
Трава деревію звичайного 20 г
Відвар.

498. Корені з кореневищами синюхи блакитної 30 г
Квітки та листки глоду колючого 40 г
Трава м'яти польової 20 г
Відвар.

499. Трава конвалії травневої 20 г
Трава собачої кропиви серцевої 40 г
Трава підмаренника справжнього 30 г
Настій.

500. Трава собачої кропиви серцевої 50 г
Кореневища пирію повзучого 40 г
Плоди глоду колючого 60 г
Відвар.

501. Трава горицвіту весняного 20 г
Трава деревію звичайного 40 г
Трава м'яти польової 50 г
Настій.

502. Квітки та листки барбарису звичайного 50 г
Квітки та листки глоду колючого 60 г
Трава конвалії травневої 20 г
Настій.

503. Корені барбарису звичайного 40 г
Корені з кореневищами гадючника шестипелюсткового 50г
Корені з кореневищами валеріани лікарської 30 г
Відвар.

504. Трава меліси лікарської 50 г
Трава горицвіту весняного 20 г
Трава підмаренника справжнього 40 г
Настій.

Настої та відвари вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди. Курси лікування 1-1,5 року.

"Переліт-трава"

Упродовж тисячоліть народний інтелект та поетична фантазія прагне виняткової досконалості життя та буття, справедливості, любові, добра і, звичайно, великих знань чи, правдивіше, всезнань. Народ намагається передбачити свою долю, бачити людину наскрізь: її органи, системи, недуги. Відгонити від природи, живності та людини злі сили. І ці всеосяжні бажання – не відсталість та патріархальність, а невідступне бажання зрівнятися знаннями і спроможністю із всемогутніми вищими силами природи. Ці гадки фіксує народна пам'ять у піснях, переказах, легендах як усних, так і в записах фольклористів, істориків, лікарів, народознавців. Суголосно з означеним вище і творились ритуальні дійства на свято Купайла. У природі з настанням названої пори відбувається надзвичайно багато див. Рослини розмовляють між собою. Дерева, кущі, лікарське зілля переходить з місця на місце. Зелений буйноцвіт набирається аж по вінця поживних соків землі, щоб протистояти різноманітним темним силам зла. Зміцнювати добрим людям здоров'я та їхню віру в кра-ще прийдешнє, озеленяти та зміцнювати своїм численним корінням пагорби, схили, яри, що їх розмивають та руйнують талі та дощові води, зливи, градобої, суховії тощо.

Багато лікарських рослин збирає наш народ з настанням цього світлого свята молодості, чародійства та незвичайної краси. Свято Купайла поєднується зі співами, вогнем, водою, ворожінням дівчат про свою долю та коханого, замовляннями рослин про здоров'я, проти зла, недолі, лихих духів. І серед оцього роз-маїтого і справжнього народного лицедійства дівчата збирають для чарів, здоров'я та оберегів особливу рослину – "Переліт-траву". Звичайно, такої рослини ви не знайдете ні в енциклопедіях, ні в ботанічних довідниках. Її створила народна уява як легенду, яка допомагає від численних недуг, повертаючи людині здоров'я та сили.

"Переліт-трава" – це збірна, узагальнена назва понад півтора десятка рослин, які народна мудрість збирає, садить, сіє та використовує і як медоносні рослини, і як кормові для тварин, і як комплекс лікувальних засобів. Назвемо основні з них, які народ використовує з сивої давнини:

505. Астрагал шерстистоквітковий – Astragalus dasyant-bus Pall.
Родина бобові - Fаbaceae.

506. Енотера дворічна – Oenothera biennis L.
Родина онагрові - Onagraceae.

507. Конюшина гірська – Trifolium montanum L.
Родина бобові - Fаbaceae.

508. Первоцвіт весняний – Primula veris L.
Родина первоцвіті - Primulaceae.

509. Тирлич жовтий – Gentiana Lutea L.
Родина тирличеві - Gentianaceae.

Кожна з названих рослин застосовується у народній медицині або як окремий засіб, або у поєднанні з іншими рослинами, що, безперечно, збільшує їхню синергічну дію. Проаналізовано доцільність застосування названих цілющих засобів.

Астрагал шерстистоквітковий. У рослині знайдено флавоноїди, органічні кислоти, тритерпенові сапоніни, сполуки заліза, кальцію, марганцю, молібдену, ванадію, кремнію тощо. Рослина застосовується у народній медицині як потогінний, сечогінний, кардіотонічний засіб. Для лікування заготовляють стебла рослини під час цвітіння. Подаємо кілька рецептів для лікування окремих недуг.

Гіпертонічна недуга. Хронічна коронарна недостатність

510. Трава астрагалу 30 г
Листки омели білої 10 г
Трава сухоцвіту багнового 20 г
Трава вересу звичайного 40 г
Плоди глоду колючого 50 г
Відвар.

Поліпшення функціональної діяльності печінки

511. Корені цикорію дикого 40 г
Плоди шипшини коричної 20 г
Трава астрагалу шерстистоквіткового 20 г
Кореневища пирію повзучого 40 г
Квіткові кошики цмину піскового 15 г
Відвар.

Ниркова недостатність

512. Трава вересу звичайного 40 г
Трава астрагалу шерстистоквіткового 20 г
Квітки глоду колючого 15 г
Трава споришу звичайного 30 г
Трава вероніки лікарської 20 г
Настій.

Ішемічна недуга серця

513. Трава астрагалу 20 г
Корені з кореневищами синюхи блакитна 10 г
Трава собачої кропиви серцевої 30 г
Шишки хмелю звичайного 10 г
Трава меліси лікарської 10 г
Відвар.

Гострі та хронічні захворювання дихальних шляхів

514. Трава астрагалу 30 г
Листки підбілу звичайного 40 г
Листки м'яти перцевої 25 г
Трава вероніки лікарської 30 г
Липовий цвіт 20 г
Настій.

Енотера дворічна. Енотера дворічна містить флавоноїди, пентозани та флабофени. Дубильні, слизові та смолисті речовини. У коренях міститься також слиз та інвсртні цукри. Викопані ранньої весни корені добре миють, кришать і вживають з олією як салати. Енотера дворічна, виходячи з наявності в ній означених фармакологічно активних речовин, досить популярна у народній медицині. Подаємо рецепти її застосування.

Ядуха, ядушні бронхіти

515. Трава енотери дворічної 20 г
Трава чебрецю звичайного 10 г
Листки підбілу звичайного 30 г
Листки подорожника ланцетолистого 40 г
Трава кропиви жалкої 10 г
Квітки глоду колючого 40 г
Квіткові кошики цмину піскового 30 г
Настій.

Кашлюк

516. Трава енотери дворічної 30 г
Трава миколайчиків синіх 25 г
Трава чебрецю звичайного 20 г
Квітки дивини скіпетроподібної 10 г
Листки підбілу звичайного 40 г
Настій.

Виснажливі коліти у дітей та осіб похилого віку

517. Корені енотери дворічної 40 г
Кореневища перстачу прямостоячого 30 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 40 г
Плоди шипшини коричної 15 г
Плоди горобини звичайної 20 г
Відвар.

Запальні захворювання сечостатевих органів, нефролітіаз

518. Трава енотери дворічної 30 г
Трава споришу звичайного 50 г
Трава вересу звичайного 40 г
Трава розхідника звичайного 10 г
Шишки хмелю звичайного 15 г
Листки та квітки алтеї лікарської 45 г
Настояти 6 годин.

Хронічні захворювання печінки, підшлункової залози, цукровий діабет, обмінні поліартрити

519. Трава енотери дворічної 20 г
Корені цикорію дикого 40 г
Кореневища пирію повзучого 30 г
Плоди шипшини коричної 40 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 25 г
Трава материнки звичайної 15 г
Трава парила звичайного 25 г
Відвар.

Конюшина гірська. Вона хоч і зветься гірською, проте поширена по всій Україні. Містить вітамін С, каротин, летку та жирну олії, глікозиди, ізотрифолін, трифолін тощо. Конюшина гірська користується значною популярністю у народній медицині.

Запальні захворювання дихальних шляхів

520. Листки первоцвіту весняного 20 г
Листки підбічу звичайного 40 г
Листки подорожника великого 30 г
Трава конюшини гірської 40 г
Трава материнки звичайної 10 г
Квітки бузини чорної 5 г
Настій.

521. Трава конюшини гірської 40 г
Трава вересу звичайного 30 г
Листки берези бородавчастої 25 г
Трава вероніки лікарської 15 г
Трава розхідника звичайного 10 г
Настій.

522. Трава конюшини гірської 30 г
Бруньки тополі чорної 20 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 35 г
Трава чебрецю звичайного 15 г
Листки підбілу звичайного 20 г
Відвар.

Вживають усередину. Фільтрують і застосовують для спринцювання піхви 3-4 рази на тиждень при трихомонадних кольпітах, білях, свербінні вульви, кандидозах тощо.

Первоцвіт весняний. Поширена у природі і популярна в народній медицині лікарська рослина. Містить близько 10% тритерпенових сапонінів, летку олію, каротин, значну кількість вітаміну С (близько 6%), флавоноїди. Найдоцільніше застосовувати препарати первоцвіту весняного при гострих та хронічних захворюваннях дихальних шляхів.

523. Листки первоцвіту весняного 35 г
Листки підбілу звичайного 30 г
Листки подорожника великого 40 г
Квітки бузини чорної 10 г
Трава материнки звичайної 15 г
Настій.

524. Корені первоцвіту весняного 10 г
Корені медунки лікарської 30 г
Плоди глоду колючого 40 г
Кореневища перстачу прямостоячого 35 г
Бруньки тополі чорної 25 г
Відвар.

Тирлич жовтий. Надто рідкісна тепер рослина. Зустріча-ється в Карпатах. Тирлич жовтий занесений до Червоної книги України. Коли виникла легенда про "Переліт-траву" (а це, вірогідно, кілька тисячоліть тому), тоді тирлич жовтий, певно, був досить поширеною і звичайною рослиною. У наш час введений в культуру. З лікувальною метою використовують корені тирличу жовтого, які викопують або рано навесні, або пізно восени. Миють, подрібнюють, сушать. Корені містять гіркі глікозиди амарогентин та генціопікрин, алкалоїди, жирну олію, пектинові та смолисті речовини, аскорбінову кислоту. Наводимо рецепти застосування препаратів тирличу жовтого:

Анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити, хлороз, спастичні коліти

525. Корені тирличу жовтого 5 г
Корені цикорію дикого 40 г
Корені медунки лікарської 30 г
Листки кропиви дводомної 40 г
Корені алтеї лікарської 30 г
Відвар.

526. Корені тирличу жовтого 5 г
Корені барбарису звичайного 10 г
Корені медунки лікарської 40 г
Плоди шипшини коричної 30 г
Листки кропиви дводомної 20 г
Відвар.

527. Корені тирличу жовтого 5 г
Корені з кореневищами синюхи блакитної 10 г
Корені медунки лікарської 40 г
Трава споришу звичайного 30 г
Листки первоцвіту весняного 20 г
Плоди глоду колючого 40 г
Відвар.

528. Корені тирличу жовтого 5 г
Квітки нагідок лікарських 25 г
Листки підбілу звичайного 25 г
Корені кульбаби лікарської 20 г
Листки бобівника трилистого 5 г
Корені алтеї лікарської 30 г
Відвар.

529. Корені тирличу жовтого 5 г
Трава деревію звичайного 25 г
Трава меліси лікарської 30 г
Трава собачої кропиви серцевої 40 г
Листки барбарису звичайного 20 г
Трава кропиви дводомної 50 г
Відвар.

Аналізуючи згадані рецепти композицій сумішей, робимо висновки, що "Переліт-трава" – це комплекс лікарських рослин, захований в таємничу оболонку легенд, який з прадавніх часів використовує наш народ для ефективного лікування багатьох складних і тяжких навіть для нашого часу недуг. Розшифровуючи рослини, які входять до означення "Переліт-трава", та подаючи основні їхні фармакологічно активні речовини, виявлені на основі найсучасніших хімічних досліджень, ми доводимо, що народна мудрість та спадкоємні прагматичні спостереження при лікуванні численних недуг у минулому суголосні з нашими сьо-годенними теоріями, поняттями та науковими висновками у доцільності лікування та профілактики перелічених нами недуг.
На світанку Купайлівської ночі дівчата проводять замовляння зілля.

Замовляння зілля

Зіллячко моє зеленеє! Ростеш ти на горах та долинах. Біля річок, шляхів та галявин. У лісах та перелісках; у садах, полях та городах. Дивишся на ясне сонце своїми багатобарвними рослинними очима, слухаєш мою мову листочками, квіточками та стебельцями. Я ж тебе ростив (ростила), доглядав, пильнував, поливав та полов; звільняв від бур’янів, які заглушували тебе. Я ж тебе збирав та сушив. Готував ліки для себе і своєї родини. Для добрих людей, немічних та болящих, та для запобігання недуг душі і тіла. Готував з тебе природні полівітаміни для зміцнення здоров’я та сил, для непохитного імунітету проти отрутохімікатів, інфекційних недуг та радіонуклідів. Я ж тебе, зіллячку, заливаю окропом та варю і настоюю. Я ж тебе споживаю як ліки та обереги. Щоб ти оберігало мене від недобрих людей та недуг. Від отрут словесних та харчових, від злого ока та лихих намірів.
Я тебе, зіллячку, готую для обличчя та тіла. Я умиваюсь твоїми запашними настоями та відварами. Я приймаю цілющі купелі для тіла, як виснажуються мої фізичні і моральні сили. Я вірю тобі. Ти повертаєш мені здоров’я та бадьорість. Я варю з твоєї зелені борщі та юшки, готую салати та приправи. Моє тіло, мій організм жити без тебе не можуть і не зможуть. Ти дивний і неповторний промінь Всесвіту, який вселяє до моїх клітин і тканин енергію, силу, лікувальний струмінь, надію та красу.
Слава ж тобі, лікувальне зілля! Слава панацеї, що її плекає сонце, повітря, вода і земля для блага людей і життя на землі. Ти даєш мені кисень, ти даєш моєму зору квітки Всесвіту. Без тебе нема гармонії, краси, музики, неповторного сприйняття світу. Я ходжу босим по твоїй заповідній і цілющій росі і відчуваю, як атоми і молекули твого дивовижного подиху зігрівають і бадьорять моє тіло та душу. Оздоровляють все моє єство, наближають до заповітної миті єднання з природою, за якою я знудьгувався і яка для мене, мов мати рідна: уважна, добра, лагідна, тендітна, скорботна. Просить моєї уваги і поваги, чуйного ставлення і душі. Я твоя дитина, природо, як небо, сонце, зірки, вода, земля, Всесвіт. Зіллячко моє цілюще!

Люблю ту пору благовісну,
Коли до тебе, як до пісні,
Свою я голову хилю.

Л и п е н ь

Головним Богом цього місяця наш народ називає Перуна. Проілюструємо давніми гадками з “Велесової книги” кілька характеристик про цю міфопоетичну постать.

Перуну – Громовержцю

Богові Перуну – Громовержцю,
Богові прі і боріння, скажемо,
живих явищ Кола
не переставати рухати в Яві.
Це він нас веде
стезею Правою до брані
і до тризни великої
по всіх полеглих,
які йдуть у Життя вічне
до Полку Перунового.
(ВК, II-А)

Молитва Полку Перунового
“Станьте, як леви”

Станьте, як леви, один за одного,
і тримайтеся князів своїх,
і Перун буде коло Вас
і перемогу дасть вам!
Слава Богам нашим
до кінець кінця землі чужої
і до благ усіляких Русі –
батьківської землі нашої!
І так буде, бо ті слова
маємо від Богів!
(ВК, 8/3)

Молитва Полку Перунового
“Б’є крильми Матір–Слава”

Б’є крильми Матір–Слава
і кличе нас, щоб ішли ми за землю нашу
і билися за вогнища племені нашого,
бо ми є русичі!
Ідіть, брати наші,
плем’я за племенем, рід за родом
і бийте ворогів на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Там помрете,
Але не повернете спини свої.
Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить,
бо ви в руках Сварожих,
а Він у всі дні веде вас
до звитяги і геройства многого.
(ВК, 14)

Перуну Вогневолосому

Слава Богу Перуну вогневолосому!
Який стріли на ворогів верже,
і правдиво по стежці вперед веде,
бо є він для воїнів – суд і честь,
і як золотоволосий, милостивий
і всеправедним є!
(ВК, 11-Б)

Перун у праукраїнців – Бог над богами, повелитель грому і блискавок. Захисник рідної землі, організатор і керівник ратного війська. Його незламний дух і завзяття надихають русичів героїчно боронити рідну землю від численних ворогів. У липні також ушановували наші пращури Стрибога. Бога повітряного простору, який приносить погоду. Його величали хлібом і варениками біля річок та озер з чотирьох напрямків: схід, захід, південь, північ. Щоб з усіх боків не летіли на нашу землю вітрюгани-урагани, а квапилися добрі вітри-леготи з теплом, дощами, сонцем та годиною. І взимку, і навесні, і влітку та восени.

А в кінці липня пошановували пращурів. За сивочолими віруваннями пращури спілкувалися святим хлібом: в снопах та полукіпках і в стогах та стодолах. І в обмолоченому збіжжі і борошні та випечених короваях. І в паляницях, пирогах, варениках та галушках...

Замовляли горобині ночі, щоб Перун не ніс руйнівних градобоїв та блискавиць. Не палив жител, стійбищ, гамазеїв, стогів та торфовищ. Лісів, гаїв та сіножатей. І, як завжди, піклувалися про здоров’я. Літо, спекота. Тяжка праця, праця, праця. Втома. М’язова, підневільна. Для подолання втоми фізичної і тяжкої підневільної – ординського іга, імперських переслідувань і тотальних нищень,– окрім сутичок, збройних повстань, бунтів, втеч на вільні землі і переселень, шукали надійного порятунку і в наріжних передумовах фітоетнології.

Коли втомлюся я життям щоденним.

Людина, як почуттєва і соціальна істота, народжується, зростає, навчається, працює, творить родину, бере найактивнішу участь у громадському та політичному житті; відтворює матеріальні блага, чи творить або проповідує духовну велич та оберігає скарби минулих епох, у надзвичайно складних як родинних, так і громадських та політичних обставинах. Природні катаклізми, економічна скрута, переслідування людини як особи чи особистості, особливо тоді, коли її праця та погляди не йдуть чи суперечать руслу тих політичних догматів та моноідеологій, які панують на даному етапі, у суспільстві, країнах чи світах, що дотримуються певних релігійних (конфесійних) моноідеологій, геноцидних режимів, диктаторських панувань чи зазіхань тощо. Центральна нервова система людини як рушійна сила адаптаційних процесів має свої можливості і спроможності, адже вона системно реагує свідомо і підсвідомо на найменші впливи позитивних і особливо негативних чинників. Тим більше, якщо вони тривають не дні, тижні чи місяці, а десятиліття чи століття. Багато людей і навіть поколінь кинуті напризволяще, не витримують напруги випробувань. Вони або відмовляються від своїх переконань у в’язницях, катівнях, концентраційних таборах чи на каторгах... Або кривлять душею, аби зберегти своє життя та родини чи однодумців. Згадаймо режими більшовизму та фашизму. Скільки поховано цими страхітливими онкологічними наростами на інтелекті та почуттях людства справжніх наукових, господарських та мистецьких здобутків. Як вони гальмували і загальмували розвиток прогресу і навіть світової цивілізації, відкидаючи її щодень на задвірки дикого, інфернального варварства.

Скільки людей збожеволіло, покінчило життя самогубством, аби звільнити себе від тієї страхітливої безодні людиноненависництва панівних режимів чи політичної нетерпимості. І як тисячі тисяч з них умирали, проклинаючи запеклих катів, з твердою вірою, що на земній кулі настане мир, злагода, братерство, висока духовність та усміхнеться ріг достатку.

Етнонаціональна прикмета українців – височенна загальна культура. Вона створила і розширила на стрімких крутоярах суспільних катаклізмів особливий емоційний і унікальний духовний світ, який стимулює імпульс творчої енергії впродовж тисячоліть. А перебування цього світу у рабстві аж до нового тисячоліття надто негативно позначилося на всіх сферах життя і буття українця. Зробило його численних представників, а то й поколінь перевертнями, запроданцями, проповідниками чужих ідей та посягань і заморозило його прадавні гени гордості за власну землю, народ, історію, культуру, суспільний добробут.

Дефростація (розморожування), доба для якої настає у таких неймовірних обставинах та муках і не може виступати дефініцією, а повинна йти надто широкою і всеосяжною лавиною фундаментальних напрямків: нетерпимістю до національних образ, поверненням із забуття історичної пам’яті і наріжних пластів тисячолітньої езотеричної культури; вихованням патріотизму, впровадженням фундаментальних новітніх технологій у вітчизняну промисловість та сільське господарство; вихованням у підростаючого покоління всебічних знань і високої гордості за свій народ і його особливу землю.

Вічним генератором у цих кардинальних процесах виступала і залишається етнічна медицина як глибинна наука і мудрість з її прадавніми набутками для лікування та профілактики численних недуг, пильнуванням звичаєвого права, притаманного давнім автохтонам – праукраїнцям та українцям.

Нижче ми зупинимося на розгляді і значенні тих рослин і засобів, які знайшли широке та надійне застосування у народній та науковій медицині як у далекому минулому, так і зараз. Вони залишаються на часі і у наш надзвичайно стресовий атомний вік, який нахилився у третє тисячоліття – добу суцільних нервових потрясінь та несподіванок.

1. Верес звичайний – Calluna vulgaris (L.) Hill.
Родина вересові – Ericaceae.

Невеличкий вічнозелений кущик. Листочки дрібні, зелені. Квітки фіолетово-малинові або білясті, правильні, пониклі, в довгих однобоких китицях. При основі мають чотири трав’янисті приквітки. Цвіте рослина з початку серпня до середини жовтня.
Поширений верес звичайний на Поліссі та в Лісостепу. Росте куртинами біля піщаних долин, шляхів, озер, на пагорбах.
Сировина. Для медичного застосування заготовляють квітучі верхівки рослини у кінці серпня на початку вересня. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдені кремнеземова і цитринова кислоти, сапоніни, ферменти, дубильні речовини (близько 7%), флавоноїди, глікозиди арбутин та ериколін, смоли, камеді, каротин; сполуки калію, кальцію, натрію, фосфору.
Дія, застосування.
Сечогінна, потогінна, в’яжуча, заспокійлива, снодійна, секреторна, дезинфікуюча, антиалергічна, ранозагоювальна.
Препарати вересу звичайного застосовуються у народній медицині українців з давніх-давен при стресових станах, лабільності центральної нервової системи; радикулітах, невритах, запальних недугах верхніх дихальних шляхів, сечостатевої системи, серцевих набряках, епілепсії та шизофренії, нейроінфекціях.

Приготування настою.
Беруть столову ложку подрібненої сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 30 хв. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.


2. Вероніка лікарська – Veronica officinalis L.
Родина ранникові – Scrophulariaceae.

Багаторічна шорстко-пухнаста трав’яниста рослина. Стебло розгалужене, лежаче з висхідними верхівками, 15-30 см заввишки. Листки прості, супротивні, оберненояйцеподібні або еліптичні, звужені в короткий черешок, зарубчасті, біля основи цілокраї. Квітки двостатеві, неправильні, блідо-червонясті, іноді блакитнуваті або білі, в густих бічних китицях, розміщених у пазусі одного з супротивних листків. Цвіте рослина у червні-серпні. Поширена на Поліссі та в Лісостепу. Іноді – на півночі Степу. Росте у мішаних лісах, на галявинах та узліссях.
Сировина. Для медичного використання заготовляють рослину під час цвітіння. Сушать у теплих просторих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлені глікозиди аукубін та вероніцин, сапоніни, дубильні та гіркі речовини, леткі олії, ор-ганічні кислоти: цитринова, молочна, яблучна, вітамін С (230 мг%), флавоноїди, каротин.
Дія, застосування.
Протизапальна, протиспазматична, знеболююча, кровоспинна, антитоксична, фунгіцидна, депуративна, відхаркувальна, снодійна, заспокійлива, антиалергічна.
Препарати вероніки лікарської вельми популярні в українській народній медицині для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, сечостатевої системи, внутрішніх кровотеч, вазомоторних ринітів, екзем, нервових виснажень, ревматизму.

Приготування настою.
Беруть столову ложку вероніки лікарської, заливають склянкою окропу, настоюють ніч. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.


3. Собача кропива серцева (звичайна) – Leonurus cardiaca L.
Родина губоцвіті – Lamiaceae (Labiatae).

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, 50-100 см заввишки, гіллясте, чотиригранне, голе. Іноді на ребрах усіяне спрямованими донизу волосками. Листки навхрест супротивні, черешкові. Зверху темно-зелені, зісподу світло-зелені; нижні округлі або яйцеподібні, з серцеподібною основою, 5-лопатеві за формою. Серединні – видовженоеліптичні або трилопатеві. Верхівкові – трилопатеві або цілісні. Квітки неправильні, сидячі, в густих багатоквіткових кільцях на верхівках пагонів. Віночок двогубий, блідо-рожевий, 8,5-9,5 мм завдовжки. Цвіте рослина у червні-серпні. Поширена в Лісостепу та Степу. Росте на лісових галявинах, вирубках, узліссях, в сонячних гаях та лісосмугах. Вирощують у культурі.
Сировина. Заготовляють верхівки рослини на початку цвітіння, 30-40 см завдовжки. Сушать у теплих просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині знайдені флавоноїди: квінквелозид, кверцитрин, рутин тощо. Сапоніни, дубильні речовини (близько 5%), летку олію (близько 0,05%). Органічні кислоти – яблучну, винну, цитринову, урсолову, ванілінову, р-кумарову. Гіркі та цукристі речовини, вітаміни А, Е, С. Солі кальцію, натрію, сірки, алкалоїди леонурин та леонуридин, амін стахідрин.
Дія, застосування.
Спазмолітична, седативна, гіпотензивна, діуретична, заспокійлива.
Препарати собачої кропиви серцевої широко застосовуються у народній та науковій медицині для лікування стенокардії, міокардитів, кардіоневрозів, гіпертензії, неврастенії, вегетоневрозів, епілепсії, гіпоменструального синдрому, гіперфункції щи-топодібної залози, при хронічних запаленнях травної системи, алергії.

Приготування настою.
Беруть столову ложку подрібненої рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 1-2 столових ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки.

Беруть свіжі подрібнені квітучі верхівки собачої кропиви серцевої, заливають 40° спиртом або горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води за 30 хв. до їди.

4. Синюха блакитна – Polemonum coeruleum L.
Родина синюхові – Polemoniaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебло високе, до 1 м заввишки, самотнє. Листки чергові: нижні – черешкові, верхні – сидячі, непарнопірчасті, які складаються з 17-21 продовгувато-яйцеподібного загостреного листочка. Квітки блакитні, привабливі, іноді білясті, трапляються й зовсім білі. Цвіте рослина в червні-липні. Кореневища товсті, корені надто густі, ниткоподібні, жовто-бурого кольору, іноді білуваті.
Росте синюха блакитна на лісових галявинах, вологих луках, по берегах річок, стариць, у долинах. Поширена на Поліссі та в Лісостепу. Уведена у культуру.
Сировина. Для медичного використання заготовляють ко-реневища з коренями рослини, які викопують або рано навесні або пізно восени. Їх ретельно миють холодною водою, подріб-нюють і сушать у теплих просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У кореневищах і коренях синюхи блакитної знайдені тритерпенові сапоніни (20-30%), смола (1,28%), органічні кислоти, жирні та леткі олії, ліпіди, білки, крохмаль.
Дія, застосування.
Відхаркувальна, седативна, гіпохолестеринемічна, протисудомна.
Препарати синюхи блакитної застосовують для лікування гострих та хронічних запальних недуг верхніх дихальних шляхів, сухот, при нервово-психічних потрясіннях; загальному атеросклерозі, а також кардіо- та церебросклерозах, епілепсії, тетанії, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки.

Приготування відвару.

Беруть столову ложку коренів з кореневищами, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 30 хв., настоюють 4 години. Вживають по 1-2 столових ложки 3-4 рази на добу через 2 години після їди.

Приготування спиртової настоянки.

Беруть свіжі корені з кореневищами, ретельно миють холодною водою, подрібнюють, заливають 40° спиртом з розрахунку 1:4, настоюють 14 діб. Вживають по 15-20 крапель на ложці води через 2 години після їди.


Рецептура відвару.

1. Трави вересу звичайного 15 г
2. Трави вероніки лікарської 8 г
3. Трави собачої кропиви серцевої 15 г
4. Коренів з кореневищами синюхи блакитної 10 г

Приготування відвару.

Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають 1 л води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють ніч. Вживають по 50 мл 3-4 рази на добу через 2 години після їди.

Спиртова композиція.

1. Трави вересу звичайного 15 г
2. Трави вероніки лікарської 10 г
3. Трави собачої кропиви серцевої 15 г
4. Коренів з кореневищами синюхи блакитної 15 г
5. Спирту 40° 1 л

Приготування препарату.

Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 15 діб; струшують кілька разів на добу, фільтрують.

Дозування.
Вживають по 30-40 крапель на ложці води через 2 години після їди.

Показання до застосування.
Гострі та хронічні запальні недуги верхніх дихальних шляхів, сухоти, вегетосудинна дистонія, гіпертензія; запальні недуги сечостатевої вистеми. Неврити, радикуліти, остеохондроз, люмбаго. Гостра та хронічна серцево-судинна недостатність. Епілепсія та шизофренія. Нудьга, безнадія, сум. Стресові стани. Втрата ідеалів і потягу до життя та активної праці. Алергічні стани, зокрема лікування ядухи, бронхоектатичної недуги, набряку Квінке, екзем, нейродермітів, виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки.
Вельми популярні у народній медицині українців лікування перелічених недуг препаратами меду та березового соку.

Рецептура композиції.

1. Вересового меду 10 г
2. Меду робінії звичайної (білої акації) 20 г
3. Гречаного меду 10 г
4. Березового пастеризованого соку 100 г

Приготування композиції.

Відважують названі гатунки меду, додають березовий сік. Приймають по 30-50 г 3 рази на добу через 2 години після їди.
Для надання шкірі обличчя та шиї привабливості, свіжого блиску та еластичності ми готуємо лінімент з такого поєднання складових частин:

Приготування лініменту (рідкої мазі).

Рецептура.

1. Сойової олії 400 мл
2. Настоянки коренів цикорію (1:5) 400 мл
3. Камеді (клею) абрикосової, вишневої, сливової
чи черешневої 1400 г
4. Настоянки бруньок берези бородавчастої (1:5) 500 мл
5. Пастеризованого березового соку 500 мл
6. Вересового меду 100 г

Порядок приготування.

Відважують камедь, розчиняють у березовому соці (10-12 годин), доливають сойову олію та названі компоненти, ретельно розмішують до одержання сметаноподібної консистенції, витримують 24 години.
Лінімент використовують для лікування юнацьких вугрів, себореї, пігментних плям. Для усунення зморщок та оздоровлення шкіри обличчя і шиї особливо у літніх жінок. Лінімент втирають у шкіру обличчя та шиї перед сном 2-3 рази на тиждень. Ранком умиваються гарячою водою з дитячим милом.

С е р п е н ь

Серпень – останній місяць літа. Він несе орієві урожайне поле, доглянутий та відгодований приплід свійської живності, рясні обважнілі гілки садовини та багатство різноманітної городини. Узагальнено – дарунки небес, як ознаку надійного добробуту. У серпні замовляють збіжжя і сади.

Замовляння збіжжя

Жито-пшенице і всяка пашнице! Проростай, накущуйся, буяй! Хай тебе не виморожують ні ранні морози осінні, ні люті січневі, ні тягучі та набридні березнево-квітневі. Наврунюйся, зелена озимино, щоб наступного літа ти подарувала добірне і ваговите збіжжя. Озимину та яре, сонячне збіжжя. Пшеницю, ячмінь, просо, гречку, овес. До зерна увесь! Щоб виросло, достигло, не висохло без вологи і не засохло на пекучому весняному та літньому сонці. Небо, небонько наше! Таке близьке, таємниче і далеке. Громадь хмари-хмароньки! Не руйнівні з громами та блискавками, а з теплими, тихими та тривалими дощами. І на сади та городи, і на озимину та ярину. На врожай, добробут. На славу хліборобську. Таку тяжку, вимогливу, непередбачливу та відповідальну.

Гречко, гречко! Хай буде гречка, аби не суперечка. Рости, гречко, квітни, віддавай свої бурштинові запашні меди на здоров’я, короваї та ритуальні напої. На щодень і на свято, не мало, а багато. Доспівай у насінні, гречко-греченько. Бо ж гречана ка-ша сама себе хвалить... І є за що.

А ми просо сіяли-сіяли,
Ой Дід-Ладо сіяли-сіяли...

Витоптувати не посміємо. Господарність і лад не дозво-лять. Рости, просо, з ваговитим волоттям. Щоб у жодному стеблі не вродило пужини, а вродила смачна каша, радість наша. Овес, овес! Ми тебе зберемо до зерна увесь. Ти наша гігієнічна каша, поживна страва. Наші харчові ліки і для немовляти, і для підлітка, і для дорослого, і для старого. Достигай, збіжжя наше золоте! Замовляємо небо посилати дощі, коли ростуть та цвітуть та вруняться сивими хвилями поля і лани, а не тоді, коли косимо та збираємо. Замовляємо Сонце ясне, блакить далеку, світ небесний і Всесвіт! Посилайте нам погоду не на годину і не на хвилину, а на тижні. Щоб ми скосили і змолотили, провіяли, висушили і занесли до комори чи завезли до елеваторів. Збіжжя наше золоте! Ми зберемо тебе до зернини. Не дамо ні гризунам, ні комірним шкідникам. Дамо тебе людям та живності. На каші, харчі наші. На сонячні паляниці і весільні короваї. Для буднів і свята, щоб щастя було багато. На славу роду і родоводу. Народу і землі нашій матінці.
Слава тобі, Сонце ясне! Слава тобі, Земле красна! Слава сонячному хлібові! Святому, ритуальному і щоденному!..


Замовляння саду

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть...
Т.Шевченко

Вишеньки-черешеньки, яблуньки та грушки. Сливоньки-чепурушки. Як гарно я вас доглянув. Обкопав та підживив ваші корені. Щедро поливаю водицею-сестрицею. Пильную кожну вашу гілочку та формую крону круглу, мов земна куля. Майструю шпаківниці та годівниці для птахів. Щоб не плодилася ненажерлива гусінь та не поїдала листків і плодів. Не зводила до загибелі як садовини, так і плодових дерев. І випростовуєтеся ви до неба. Вишеньки-черешеньки, яблуньки та грушки, сливи-чепурушки. І сягаєте ви у височінь. І ваші плоди щедро наливаються сонцем та цілющою снагою землі.

Небеса далекі та близькі хмари! Не посилайте на землю градобоїв та смерчів. Ураганів та страхітливих громів, вогняних блискавок. Не ламайте гілок, не калічте стовбурів, не обтрушуй-те недоспілих плодів. Адже їх чекає багата осінь. Достиглими, соковитими, смачними, запашними. На весільному і щоденному столі. В льоху та коморі. Для добробуту та здоров'’я. Як наїдок, ліки, як благословення матінки-природи.
Саду наш, вимріяний та доглянутий! Ти наша щоденна краса, надія, наша запашна дієта. Ти – мікроелементи, вітаміни та полівітаміни, наш імунітет. Страви з садовини, соки та киселі, узвари та вироби з тіста були у наших пращурів ритуалами, святощами, які єднали їх із Сонцем, загадковою природою, чарами рослинного світу. І в лісі, і в гаю, і на пагорбах, і на левадах та галявинах. І вдома і понад битими шляхами історії наш народ садив, плекав і прославляв. І дику грушу та черешню, і калину та малину, і яблуню та сливу, і смородину та аґрус. Доглядав їх, поливав і шанував. Гордився врожаєм. І смакував з дітьми та внуками. З родичами та сусідами. З добрими знайомими і незнайомими людьми. На дорогу і в поле, в далекі та близькі краї дарував наш народ добрим людям садовину, як оберіг доброї сили, здоров’я, вітамінного харчу.

Ой да ішли хлопці з ярмарку,
Ой да ізрубали яблуньку...

Хлопці! Не рубайте яблуньки! Вона, як і ви, надто молода. Виросте, набереться сонячної та земної снаги і дасть очікувані плоди.
Люди! Пильнуйте сади та городи, зеленого, щедрого та відданого тотема українців!..

Спасівка

Відспівала в розмаїтті пташиного збудженого щебету Весна. Прийшло Літо з його турботами та клопотами про збір урожаю. Скільки затрачено уміння, терпіння та снаги, щоб все пе-редбачити: посадити, посіяти та доглянути на полях, городах чи ланах. З якою надією та сподіванням орій дивиться на небо і че-кає від нього Сонця, рясних дощів без вітрюганів, градобоїв та весняних запізнілих приморозків. В кінці липня та на початку серпня просить у Вселенського Розуму – Сонця, Сонця, Сонця!!! Адже – Сонце – Божество, що в доброті та лагідності посилає тепло, без якого нидіє душа, тіло і все живе на землі. І в гніві – посилає спеку, від якої в’яне, засихає і вмирає все суще на землі. Впродовж липня та на початку серпня наші далекі пращури замовляли Небо і просили в нього лагідного ставлення як до людини, так і взагалі до всього, що росте та дихає.

Початок серпня наші далекі та близькі пращури називали Спасівкою. Це благословенна пора земних очікувань дарунків та справжнього достатку. Доспіло різноманітне збіжжя, городина, садовина. Пасічники заготовляють віск та духмяний бурштиновий мед. Збирають мак не лише як харчовий продукт, а як символ та магію здоров’я, сили та достатку.

Але орій-ратай не лише збирає, висушує, заготовляє на осінь та довгу і холодну зиму різноманітні продукти, а й замовляє Небо та Спаса – язичницького бога численних літніх дарів. І від Спасу готує не лише рукавички про запас, а й здоров’я… про запас. Це і зберігання численних зернових культур, садовини та городини. Двох останніх – особливо, бо вони є наріжним каменем забезпечення людського організму вітамінами. Власне, полівітамінами, мікро- та макроелементами, рослинними ферментами тощо. В далеку давнину основними консервантами садовини та городини окрім тепла (сонце, печі, сушіння) були сіль та мед. Багато садовини та городини на осінь та зиму квасили. При квасінні яблук, груш, слив, огірків, помідорів та іншої садовини і городини до джерельної води додавали не лише сіль, а й материнку, хамеріон вузьколистий, корені з кореневищами гравілату міського, оману високого, перстачу прямостоячого, стебла кропу запашного та гісопу лікарського, корені петрушки та зубки часнику, траву чаполочі запашної. Таке поєднання лікарських та пряносмакових і фітонцидних рослин забезпечувало тривале зберігання квашеної садовини та городини і їхню полівітамінну цінність, попереджувало розмноження цвільових грибків і гнильних мікробів. Водночас максимально забезпечувало високі смакові якості квашених продуктів і мінімально їх денатуровало. До заквашування садовини та городини наші пращури ставилися як до значної ритуальної справи. Материнкою, м’ятою, коренями з кореневищами гравілату міського та оману високого обкурювали діжки та барильця, в яких квасили садовину та городину, проводили замовляння доброго апетиту і, взагалі, – здорового духу. Бо, справедливо вважалося: як людина мала добрий апетит, то вона повна енергії та здоров’я і має достатньо сил, щоб виконати значну весняну, літню та осінню напружену і тривалу фізичну працю. У Спасівку сушили яблука, груші, сливи, малину, смородину; плоди глоду, шипшини, барбарису, пізніше – горобини звичайної, а у червні – суниці та полуниці тощо, щоб глибокої осені, взимку та ранньої весни готувати високовітамінні узвари та драглі.

Особливою увагою у Спасівку, як і впродовж річних язич-ницьких свят, користувалися ритуальні вироби з тіста. Це круглі паляниці – уособлення Сонця. Вареники і різноманітні рогалики – уособлення Місяця. Візерунчасті зірочки, багатогранні коржики – уособлення Зірок,– дітей Космосу, коржі з маком, духмяні медівники тощо.

Перші снопи пшениці, зібрані на громадській чи особистій ниві, ретельно замовляють на добробут та здоров’я, обмолочують, провіюють, сушать, молють. Вимоги до перших паляниць та і взагалі до ритуальних виробів з тіста – особливі. Окрім яєць, сметани, меду додають ще й відвар запашних лікарських рослин. Наводимо рецептуру ритуального відвару.

Коренів з кореневищами гравілату міського 10 г
Плодів глоду колючого 8 г
Трави материнки звичайної 5 г

Коренів з кореневищами оману високого 5 г
Трави чаполочі запашної 2 г

Спосіб приготування.
Відважують лікарську сировину, заливають 1,5 л води, кип’ятять 5 хв., настоюють 2 години, проціджують і доливають до тіста. В залежності від кількості тіста готують і відповідну кількість відвару,– 3-6 л чи більше названого відвару. Змішують тісто з теплим відваром лікарських рослин.

Цієї пори набувають широкого застосування рослини, які сприяють поліпшенню загальних обмінних процесів. Вони знайшли виправдане застосування для лікування захворювань суглобів, хребта, травної системи, підшлункової та щитоподібної залози.
Звертаємо увагу на ці рослини, рецепти сумішей та композицій.

1. Енотера дворічна – Oenothera biennis L.
Родина онагрові – Onagraceae.

Дворічна або однорічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, просте або з незначними розгалуженнями, 50-80 см заввишки. Листки розетки – видовжено-оберненояйцеподібні, цілокраї або виїмчастозубчасті. Стеблові листки – видовженоланцетні, віддаленодрібнозубчасті. Квітки двостатеві, великі, 4-пелюсткові, жовті, сидячі, самотні, в пазухах верхівкових листків. Поширена енотера дворічна по всій Україні. Росте на галявинах, біля залізничних шляхів, озер, понад урвищами.
Сировина. Для медичного застосування заготовляють верхівкові квітучі частки рослини. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдені флавоноїди, цериловий спирт, дубильні, смолисті та слизові речовини, пентозани та флобафени, пігменти, ситостерин, інвертні цукри.
Дія, застосування.
В’яжуча, анестезуюча, заспокійлива.
Препарати енотери дворічної застосовують при маткових, кишкових, шлункових та гемороїдальних кровотечах; дизентерії, проносах різноманітної етіології, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, бронхоектатичній недузі, зокрема при кровохарканні, кашлюку, ядусі, нефролітіазі, для промивання гнійних та застарілих ран; при бешисі, екземах, для полоскання горла та ротової порожнини, при ларингітах, трахеїтах, ангінах, стоматитах, пародонтозі, капіляротоксикозах, васкулітах тощо. Вживають по 1-4 столових ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди.

Приготування настою.
Беруть столову ложку рослини, заливають склянкою окро-пу, настоюють 4 години.

2. Люцерна серпоподібна – Medicago falcata L.
Родина бобові – Leguminosae (Fabaceae).

Багаторічна трав’яниста рослина з веретеноподібним кореневищем. Стебла численні, висхідні, іноді сланкі, 40-80 см заввишки. Листки чергові, трійчасті, з довгасто-клиноподібними листочками. Квітки дрібні, цитриново-жовті, зібрані у двобічно-симетричні голівки. Плоди – серпоподібні боби. Росте люцерна серпоподібна на сухих луках, пагорбах, пустирях, сонячних галявинах. Вирощується також у культурі як цінна кормова білкова рослина.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють надземну частину рослини або квітучі верхівки. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдені протеїн, аскорбінова кислота, каротин, сапоніни, солі кальцію, сліди алкалоїдів.
Дія, застосування.
Кровоспинна, вітамінна, антидіабетична.
Препарати люцерни серпоподібної застосовують при запальних захворюваннях дихальних шляхів, цукровому діабеті, кишкових, маткових та гемороїдальних кровотечах. Але найголовніше – при гіперплазії щитоподібної залози, гіпертиреозах, тиреотоксикозах тощо. Лікування захворювань щитоподібної залози триває 1,5-2 роки. Щоквартально роблять перерви у лікуванні на 7-10 діб.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібненої рослини, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

3. Самосил гайовий – Teucrium chamaedris L.
Родина губоцвіті – Labiatae (Lamaceae).

Невисокий розгалужений напівкущик зі сланким кореневищем. Стебло повзучо-висхідне. Гілочки при основі – здерев’янілі. Листки супротивні, звужені в короткий черешок; нижні – обернено-яйцеподібні, верхні – довгасті, нерівномірно надрізано-зарубчасті. Квітки неправильної форми, утворюють коротке китицеподібне верхівкове суцвіття, віночок блідо-пурпуровий. Плід – розпадний горішок. Росте у хвойних та мішаних лісах окремими куртинами, на галявинах та узліссях. Рослина світлолюбна. Цвіте у червні-липні. Поширений по всій Україні.
Сировина. Для медичних потреб заготовляють надземну частину рослини під час цвітіння. Сушать у теплих приміщен-нях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У траві самосилу гайового виявлені леткі запашні олії (близько 0,06%), таніни, фурандитерпенові лактони (гіркі на смак), флавоноїди, фітонциди, вітамін С, дубильні речовини.

Дія, застосування.
В’яжуча, секреторна, протизапальна, антимікробна, жовчо-творна, сечогінна, анестезуюча.
Препарати самосилу гайового застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, атонії жовчного міхура, для стимуляції кровотворення; лікування гепатитів, гепатохолецеститів та панкреатитів, жовчнокам’яній та нирковокам’яній недузі, подагрі, ревматизмі, імпотенції; при білях, геморої, а також для лікування гнійних ран, вугрів, фурункулів та карбункулів.

Приготування настою та відвару.
Беруть столову ложку рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години, вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.
Для спринцювання беруть 2 столові ложки самосилу гайового, заливають 200 мл води, кип’ятять 5 хв., настоюють 2 години, фільтрують і проводять спринцювання піхви при вагінітах, білях, грибкових захворюваннях щоденно впродовж 5-10 діб.

4. Сідач коноплевий – Eupatorium cannabinum L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав’яниста рослина 1,5-2 м заввишки. Стебло прямостояче, просте або розгалужене. Листки супротивні, короткочерешкові, зісподу залозисті. Нижні листки розсічені на 5, а середні – на 3 ланцетні, загострені, по краю нерівновеликозубчасті частки. Верхні листки цілокраї. Квітки сидять у дрібних численних кошиках, які зібрані в густі щиткоподібноволотеподібні суцвіття. Квітки мають ледь відчутний медовий запах. Віночок білий або брудно-рожевий. Цвіте рослина у червні-вересні. Росте по всій Україні. Поширена на вологих берегах річок, заплав, у вільшаниках, на вологих торфовищах. Схильний засмічувати значні вологі регіони.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють квітучі верхівки сідача коноплевого під час цвітіння. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі, запо-бігаючи проникнення молі, яка жадібно пожирає висушену траву, поскільки в ній наявний як і в омані, коренях кульбаби лікарської, коренях цикорію – полісахарид інулін.
Хімічний склад. У рослині знайдені летка олія (близько 0,3%), рутин, гіперозид, сапоніни, дубильні речовини; аскорбінова кислота, холін, інулін, сесквітерпеновий лактон еупаторіопікрин, І-інозит, кумарова та ферулова кислоти; ароматичні оксикислоти – кавова, хлорогенова, ізохлорогенова тощо.
Дія, застосування.
Жовчогінна, проносна, потогінна, сечогінна, секреторна.
Препарати сідачу коноплевого застосовують при запальних недугах нирок, сечоводів, сечового міхура, захворювань печінки та жовчного міхура, обмінних поліартритах, екземах, нейродермітах, панкреатитах; для заспокоєння нервової системи та поліпшення сну; при закрепах, діабеті, ревмокардитах, люмбаго.

Приготування настою.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години, вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

5. Яглиця звичайна – Aegopodium podagraria L.
Родина селерові – Apiасеае.

Багаторічна трав’яниста рослина з довгим сланким кореневищем. Стебло порожнисте, голе або короткоопушене, у верхній частині розгалужене. Нижні прикореневі листки на довгих черешках, широкотрикутні в обрисі. Листки 2–3-розсічені, листочки видовжено-яйцеподібні, по краю гостропилчасті, на коротких черешках. Верхові стеблові листки дрібніші, на коротких, розширених у напрямку піхви черешках. Квітки у верхівковому суцвітті утворюють складний щиток з 20–25 променями. Квітки з простою віночкоподібною роздільнопелюстковою п’ятичленною оцвітиною. Пелюстки білі, на верхівці глибоковиїмчасті.
Поширена яглиця звичайна по всій Україні. Росте у листяних та мішаних лісах, гаях, дібровах, серед чагарників. Цвіте у травні.
Сировина. Для медичних потреб заготовляють рослину під час цвітіння. ЇЇ сушать у теплих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдено аскорбінову кислоту (65—100 мг%), каротин (близько 8 мг%), білкові речовини (бли-зько 22%), мікроелементи заліза (16,6 мг%), міді (1,99 мг%), марганцю (2,13 мг%), титану (1,58 мг%), бору (3,9 мг%), кальцію, кобальту тощо.
Дія, застосування.
Секреторна, діуретична, протизапальна, анестузуюча, рано-загоювальна.
Препарати яглиці звичайної застосовують при анацидних та гіпацидних гатритах, захворюваннях сечостатевих органів, обмінних поліартритах, гепатитах, гепатопанкреахолецеститах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при білях та трихомонадних кольпітах.

Приготування настою та відвару.
Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 400 мл окропу, настоюють 2 години. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.
Для спринцювань беруть 4 столові ложки сировини, заливають 400 мл води, кип’ятять 10 хв., настоюють 2 години, фільтрують. Проводять спринцювання піхви 3-4 рази на тиждень перед сном.

Рецептура комплексного препарату.

Спиртова композиція.

1. Трави енотери дворічної 5 г
2. Трави люцерни серпоподібної 10 г
3. Трави самосилу гайового 3 г
4. Трави сідачу коноплевого 10 г
5. Трави яглиці звичайної 7 г
6. Спирту 40° до 1,5 л

Приготування препарату.

Вагову частину перелічених лікарських рослин, заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 15-20 діб, струшують кілька разів на добу, фільтрують.
Дозування.
Вживають настоянку усередину по 1-3 столові ложки на ложці води 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Настій.

Рецептура.

1. Трави енотери дворічної 10 г
2. Трави люцерни серпоподібної 7 г
3. Трави самосилу гайового 3 г
4. Трави сідачу коноплевого 5 г
5. Трави яглиці звичайної 5 г
6. Окропу до 1,5 л

Приготування.
Беруть вагову частину названих рослин, заливають 1,5 л окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Показання до застосування.

Запальні захворювання печінки та підшлункової залози, цукровий діабет, закрепи, анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити, обмінні поліартрити, запальні захворювання верхніх дихальних шляхів, недуги щитоподібної залози; при нефро- та холелітіазах; маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, капіляротоксикозах. Терміни лікування визначаються індивідуально для кожної особи і окремої недуги. Доцільно чергувати (по тижнях) спиртові композиції та настої.
Особливою популярністю серед українців (і не безпідставно) користуються у Спасівку різні гатунки ягідних та запашних культур. З них готують страви: узвари, киселі, драглі та особливі напої. Назвемо деякі з них.

1. Агрус звичайний – Grossularia reclinata Mill.
Родина агрусових – Grossulariaceae.

Багаторічна кущова рослина, яка досягає іноді 150 см заввишки. Пагони колючі. Поширений по всій Україні. Плоди – несправжні ягоди, видовжені чи округлі; білого, рожевого, червоного і навіть чорного кольору.
Сировина. Використовують плоди агрусу звичайного як зеленими, так і стиглими. Їх сушать, або зацукровують з розрахунку одна частина подрібнених плодів на дві частини цукру-піску. Зберігають у скляній тарі та прохолодних приміщеннях.
Хімічний склад. Плоди агрусу звичайного містять понад 10% цукрів: фруктозу, глюкозу, сахарозу; аскорбінову кислоту (близько 30 мг%), каротин (0,2 мг%), вітамін Е(0,56 мг%), фолієву кислоту, флавоноїди; сполуки заліза, йоду, калію, міді, мар-ганцю, цинку, фтору, бурштинову кислоту тощо.
Дія, застосування.
Вітамінна, сечогінна, жовчогінна, проносна.
Страви та агрусові напої корисні і доцільні як жовчогінні, сечогінні та проносні засоби. Вони нормалізують кров’яний тиск, благотворно впливають на функцію нирок та сечового міхура, значно поліпшують загальний обмін речовин. Вживають страви та агрусові напої при анемії, хронічних закрепах. У народній медицині – при онкологічних захворюваннях.
Новітня наука, вивчаючи внутріклітинні енергетичні процеси, робить висновки, що бурштинова кислота, яка є у плодах агрусу, абрикосів, чорниць та інших ягід, має властивості “еліксиру” молодості і дуже показана для вживання людям похилого віку, а також при виснажливих та затяжних інфекційних неду-гах, травмах, опроміненнях, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією; для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя і посіви гербіцидами і пестицидами.
Протипоказано вживати агрусові страви при загостреннях виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки, проносах різноманітної етіології.

2. Меліса лікарська – Melissa officinalis L.
Родина губоцвіті – Labiatae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла чотиригранні, листки темно-зелені. зверху – голі, знизу – ясно-зелені, опушені, яйцеподібні, на верхівці загострені. Квітки дрібні, розташовані у пазушних суцвіттях верхніх листків. Чашечка двогуба, трубчасто-дзвоникоподібна. Віночок спочатку жовтий, та згодом стає білим або малиновим. Цвіте у червні-серпні. Походить з Середземноморського регіону. В Україні росте майже в кожній області, дуже популярна в народі.
Сировина. Для медичних потреб заготовляють листки меліси лікарської до початку цвітіння. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях і зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині виявлено дубильні речовини (близько 5%), смоли, кавову, олеанову та урсолову кислоти, вітамін С (140-150 мг/100 г), летку олію (близько 0,33%), яка містить цитраль, гераніол, цитронелаль, мірцен, ліналоол, слиз.
Дія, застосування.
Заспокійлива, сечогінна, анестезуюча, протиспастична, секреторна, кардіотонічна.
Препарати меліси лікарської застосовують при порушенні сну, особливо у людей похилого віку, серцебитті, стресових станах, перед складними операціями, іспитами, значними розумовими та психічними напруженнями; при кольках у кишковому тракті, порушенні перистальтики кишечника, метеоризмі, кашлі, зокрема кашлюці, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів; невритах, радикулітах, люмбаго, остеохондрозі, обмін-них та ревматоїдних поліартритах, тахікардії та екстрасистолії, вегетосудинній дистонії, ішіасі, епілепсії, анацидних та гіпацидних гастритах.

Приготування настою.

Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по 1-2 столових ложки 3 рази на добу за півгодини до їди.

Досить популярні ванни з таких лікарських рослин:

Рецептура.

Меліси лікарської 100 г
Квіток ромашки лікарської 100 г
Трави чебрецю звичайного 100 г
Трави деревію звичайного 100 г

Спосіб приготування і застосування.
Відважують сировину, заливають 3 л окропу, настоюють 2 години, доливають до загальних ванн. Застосовують при обмінних поліартритах, невритах, остеохондрозі, оперізуючому лишаї, стресових станах, вегетоневрозах, міастенії, пігментних плямах, вітіліго, псоріазі.
Ванни приймають 2-3 рази на тиждень впродовж 2-3 місяців. Температура води 37-39°С, експозиція 15-20 хв.
Ранньої весни вельми доцільні салати з таких лікарських рослин:

Рецептура.

Листки меліси лікарської 15 г
Листки гравілату міського 20 г
Листки кульбаби лікарської 15 г
Стебельця спаржі лікарської 20 г
Трава яглиці лікарської 25 г

Приготування і вживання.

Листки, стебельця і траву ретельно миють холодною водою, подрібнюють, додають 20 г соняшникової (не рафінованої) олії, сіль.
Вживають при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, захворюваннях печінки та підшлункової залози; обмінних поліартритах, стресових станах, асцитах, запальних недугах сечостатевої системи. Термін лікування 4-5 тижнів.
Примітка.
В рецептурі наведена добова доза, яку ділять на 2-3 прийоми.

3. Ожина сиза – Rubus caesius L.
Родина розові – Rosaceae.

Невисокий кущ, що іноді досягає 1,5 заввишки. Стебла тонкі, часто стеляться по землі, утворюючи значні колючі зарості. Листки трійчасті. Квітки великі, білі, утворюють негусті щитки. Чашолистків і пелюсток – по 4-5.
Плід – складна сливово-чорна, іноді сиза соковита кістянка, яка за формою нагадує ягоду малини.
Рослина поширена в лісових районах України. Росте на галявинах, вологих луках, у мішаних і листяних лісах, перелісках, гаях, дібровах.
Сировина. Для лікарських потреб використовують достиглі плоди ожини сизої, які збирають у серпні-вересні. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях або перетирають з цукром з розрахунку 1:2. Зберігають сушені плоди у щільній паперовій тарі, а зацукровані – у скляному посуді з щільними кришками.
Хімічний склад. У плодах знайдено цукри (6-6,8%), яблучну, цитринову, винну кислоти, вітамін С (5мг/100 г), дубильні та пектинові речовини, азотисті сполуки, каротин (0,5 мг/100 г), ?-токоферол.
Дія, застосування.
Вітамінна, кровоспинна, в’яжуча, протизапальна, потогінна.
Сушені та консервовані плоди використовують при проносах, гастритах та ентеритах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, безсонні, істерії, патологічному клімаксі, запальних недугах сечостатевої системи.
Порядок приготування і вживання.
Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 200 мл окропу, настоюють півгодини. Вживають по склянці 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Настоєм полощуть ротову порожнину 2-3 рази на добу при ангінах, запальних недугах зубів, аденовірусних недугах, втраті голосу.

4. Суниці лісові – Fragaria vesca L.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла прямостоячі або висхідні, усіяні волосками. Листки трійчасті: зверху – темно-зелені, зісподу – сизо-зелені. Квітки білі, великі, зібрані в щиткоподібне рідке суцвіття, на довгих притиснутоволосистих квітконіжках. Плід – ягодоподібний, конічний, до основи укутаний сім’янками, має яскраво-червоний колір, приємний смак і запах.
Поширені суниці лісові на галявинах та узліссях хвойних і мішаних лісів, узбіччях шляхів, старих цвинтарях, лісосмугах. Цвіте рослина у травні, плоди достигають у червні.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють плоди суниць лісових. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях або перетирають з цукром з розрахунку 1:2. Зберігають сушені плоди у щільній паперовій тарі, а зацукровані – у скляному посуді з щільними кришками.
Хімічний склад. Плоди містять цукри (близько 10%), цитринову, яблучну та саліцилову кислоти (близько 1,6%), дубильні речовини, пектини, летку олію, аскорбінову кислоту (близько 60 мг/100 г), каротин (0,08 мг/100 г), тіамін (0,03 мг/100 г), рибофлавін, філохінон, ніацин.
Дія, застосування.
Вітамінна, кровоспинна, сечогінна, жовчогінна.
Плоди використовують для лікування обмінних поліартри-тів, нефро- та холелітіазів, гіпохромній анемії; при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах.

Порядок приготування і вживання.
Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 200 мл окропу, настоюють півгодини. Вживають по склянці 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Курси лікування 2-3 місяці (атеросклероз, гіпертонічна недуга, анемії, недуги селезінки, нефро- та холелітіаз).

5. Хамеріон вузьколистий – Chamerion angustifolium (L.) Holub.
Родина онагрові – Onagraceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище товсте, сланке. Стебло прямостояче, 100-200 см заввишки. Листки чергові, сидячі, цілісні, видовжені або лінійно-ланцетні, загострені. Зверху – темно-зелені, з полиском, зісподу – сизо-зелені, з густою мережкою добре помітних бічних жилок, які відходять від голо-вної майже під прямим кутом. Квітки двостатеві, неправильної форми, утворюють кінцеві багатоквіткові грона. Пелюстки пурпурово-червоні. Іноді білі чи блідо-рожеві, оберненояйцеподібні, на верхівці заокруглені, до основи звужені. Цвіте рослина з червня до серпня. Поширена по всій Україні. Росте на світлих галявинах, піщаних пагорбах, біля посівів, шляхів, на узліссях та вирубках.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють квітучі верхівки та листки хамеріону вузьколистого під час цвітіння. Їх сушать у теплих, просторих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Листки хамеріону вузьколистого містять дубильні речовини (10-20%), алкалоїди (0,1-1%), аскорбінову кислоту (близько 338 мг%), каротин, слиз (15 %), пектин; міне-ральні солі заліза (23 мг%), нікелю (1,3 мг%), титану (1,3 мг%), молібдену (0,44 мг%), бору (6 мг%); флавоноїди, тритерпеноїди, фенолкарбонові кислоти (кавову, n-кумарову, елагову).
Дія, застосування.
Анестезуюча, протипухлинна, протизапальна, ранозагоювальна.

Спосіб приготування та вживання.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу (200 мл), настоюють 30 хв. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу за півгодини до їди.
Застосовують при гострих та хронічних запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки, злоякісних пухлинах травного каналу, захворюваннях шкіри, лікування свіжих та гнійних ран.

Рецептура відвару, настоянки, драглів.

Відвар.

1. Плодів агрусу звичайного 20 г
2. Листків меліси лікарської 15 г
3. Плодів суниць лісових 20 г
4. Плодів ожини сизої 25 г
5. Води 1,5 л

Порядок приготування та вживання.

Відважують сировину, заливають 1,5 л води, кип’ятять 5 хв., настоюють годину. Вживають по склянці 3 рази на добу за півгодини до їди.

Настоянка.

1. Плодів агрусу звичайного 15 г
2. Листків меліси лікарської 10 г
3. Плодів суниць польових 25 г
4. Плодів ожини сизої 15 г
5. Спирту 40° 1,5 л

Спосіб приготування та вживання.
Відважують названу сировину, заливають 1,5 л 40° спирту, настоюють два тижні. Фільтрують. Вживають по столовій ложці на ложці води за півгодини до їди.

Драглі.

Рецептура.
Беруть 1,5 л спиртової настоянки, додають 100 г цукру, 40 г желатину. Вміст складових частин доводять до кипіння, ретельно розмішують, розливають у відповідні форми та охолоджують. Вживають драглі на десерт як високогігієнічну та лікувальну страву по 50-100 г три рази на добу після їди. Термін придатності драглів 36 годин. Зберігають у холодильному обладнанні.
Відвар та спиртову настоянку вживають для нормалізації кров’яного тиску, при анемії, онкологічних захворюваннях стравоходу та шлунку; для стимуляції обмінних процесів у людей похилого віку; опроміненні та хіміотерапії онкологічних хворих, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією. Для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, лікарів-рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя гербіцидами та пестицидами.
Вживають драглі, відвар та спиртову композиції потижнево впродовж 2-х місяців щоквартально.

В е р е с е н ь

Вересневі світанки – початок осені. Складної, непередбачливої пори року. Селянинові доводиться працювати, працювати, працювати. Закінчувати збирання збіжжя, садовини, городини. Сіяти озимину, обривати пізню садовину, доглядати ягідники. Облаштовувати гамазеї та льохи, стійла для зимового утримання худоби. Поклонятися Богиням Рожаницям, поспішати на “Весілля Свічки” і шанувати Святовита. Бога Гостинності у наддніпрянських українців. Праукраїнці вважали назване божество первісною матерією чоловічої статі (Світ, Світло). Вона, поєднуючись з первісною матерією жіночої статі (Вода, Дана), утворила (народила) всі речі на нашій незбагненній і загадковій землі.
У “Велесовій книзі” знаходимо такі узагальнені означення про Святовита.

Святовитова Слава

Богові Святовитові ми Славу прорекли,
бо цей Бог став Богом Правія і Явія,
і Йому співаємо пісні,
яко єсть Він Святий, і через нього ми побачили
Світ видимий і буття Яви,
і Він буде нас у Навії берегти.
А тому Хвалу співаємо
і, співаючи, маємо танцювати,
і викликаємо Бога нашого:
бо це Він Землю, Сонце наше і Зірки
тримає, і Світ міцнішим творить.
Творіть Святовиту Славу велику!
Цей Бог очищає серце наше,
і ми відрікаємося од злого,
а спрямовуємо себе до доброго.
Се від руки Бога пущені,
Йому завдячуємо і речемо:
“Це все сотворив Бог”,–
це не можна збагнути глуздом розторженим,
тож очистимось і умиємось,
бо це є Таємниця Велика:
яко Сварог є Перуном і Святовитом,
а ті обоє утримані у Сварзі.
(ВК, ІІ-А)

У кінці серпня наші пращури замовляли осінь.

Замовляння осені

Осене наша, давно очікувана. Ми тебе чекали, як Божого провидіння. Несеш ти нам свої дарунки багаті з полів і ланів, з лісів та городів. Несеш ти нам садовину та городину. І бабине літо, і сум за втраченою весною і любим літечком. Ти перехідна пора до зими. Отже, не посилай нам надмірних північних вітрів та морозів, ранніх дощів зі снігом та ранньої криги на тихі водойми. Дай нам посіяти та посадити жито-пшеницю і всяку пашницю, садовину та городину на зиму. Та полий! Поливай посіяне і посаджене святою водицею з неба. Без градобоїв, смерчів та лихих вітрів-ураганів. Полий рясненько спраглу земельку теплими дощами. Щоб дружно зійшло жито-пшениця. Щоб набралася вологи садовина та городина на всю зиму-зимоньку і щоб не страшні їй стали морози та заметілі, довга-предовга зима з великими сніговими пагорбами та хуртовинами. Не посилай нам лютих магнітних буревіїв та страшних катаклізмів. А пошли нам сонечка багатенько, помірненькі морозики, бабине літо і тихий шепіт опалого листя. Чаруй наш зір і червоною калиною, і ягодами глоду, шипшини та горобини звичайної. Посилай нам особливий розмірений ритм затихлої природи і стукотом невгамовного дятла, і щебетом синички, і бурхливими зграями зголоднілих омелюхів, які насідають на зарум’янені ягоди горобини, щоб набратися сили для далеких мандрів. Особливо розмірений ритм, тихі дощові ночі, чарівливі барви вибагливої палітри осені. Посилай нам натхнення, повертай нам втрачену силу, проганяй застояну втому. Хай анемія залишає наше тіло та душу. І як до ущербу нестримно наближається день, хай до ущербу йдуть і всі наші болі та жалі, розчарування, злигодні життя та буття, недуги старі й нові, безгрошів’я. Девальвація душевних і матеріальних набутків.
Осіннє золото природи! Яке ж ти розкішне, незбагненне і нескінченне. Скільки в тобі чистих та перехідних кольорів. Скільки гам та відтінків, яка велична і неповторна ораторія голосу природи. Хай же щире золото природи рясно збуджує і відновлює золото нашої душі і серця. Хай у їхній складній архітектоніці тужавіє добро та злагода. Бажання повнокровно жити, навчатись, працювати. Пізнавати величезну радість та втіху від улюбленої праці, справжніх відкриттів, небачених вершин інтелектуальних злетів. Радість справжнього манливого щастя від кохання, гармонії родинного життя. Щастя стати на рушник. Незбагненне щастя народжувати і виховувати дітей, онуків та правнуків. Для безсмертя роду, народу, етносу, нації.
Осене!!! Неси нам щастя, здоров’я, очікувану світлу доленьку. Радість життя та буття. Хвала тобі, природо, хвала тобі, золотосяйна осене!


Свічечка – осіннє сонце

Восени далекі наші прапрапращури закінчували збирання врожаю. Викопували корені з кореневищами численних лікарських рослин: гравілату міського, оману високого, родовика лікарського, герані лучної, алтеї лікарської, лопуха великого, барбарису звичайного. Збирали також плоди глоду та шипшини, горобини звичайної, барбарису, диких груш, лісових яблунь, ожини, маслинки вузьколистої тощо. Готувалися до осінніх присвятків. Зазначимо, що фенологічні зміни у природі, особливо із зменшенням дня та раннім наближенням темноти, наші пращури пов'язували із впливом темних злих сил: Чорнобога, Мари, різного чортів'я, відьом, злих ворожбитів, страховиськ тощо. І щоб протистояти цим силам, вони проводили замовляння Сонця, творили величні ритуальні свята. Обрядодійства тривали не один день (у переважній більшості впродовж тижня). Допомагали Сонцю світлом душі, свічками, багаттями; спалювали колоди, опудала потворної Мари. Запалювали вогонь у печах, грубах, коминах, на подвір'ях, полях, луках, городах. 14-21 вересня наші пращури святкували весілля Свічки.

Вже осінь до близу,
Вже сонце до низу
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба.

В обрядодійствах імітувалося весілля Свічки, її відповідно "наряджали". Плели вінок із калини та барвінку. Місили відповідне тісто, пекли короваї та калачі. І, звичайно, як завжди, підводилась пісенна гармонія:

Не спи, свашечко, й уночі
Та печи, свашечко, калачі,
Та печи, свашечко, на меду,
Я тобі гостоньок наведу.
Та печи, свашечко, з шишечками,
Бо прийдемо, свашечко, з гостоньками.

Люди охоче збираються веселими гуртами:

З гори та в долину
По червону калину,
По хрещатий барвіночок
Свічечці на віночок,
По зелене зілля
Свічечці на весілля.

Готували, крім того, гільце, ходили від оселі до оселі, шануючи свічку. І, власне, несли світло сонця людям, як образ добра, злагоди, здоров'я, довголіття.

Ой пора нам, людоньки,
Пора й час
Засвітити Свіченьку
Та й у нас...
Щоб поночі, людоньки, не ходили,
Світа-Сонця божого
Не гнівили.

Імітуючи весілля Свічки, громада співала, танцювала, грали музики. Все, як на справжньому весіллі, лише у скороченому вигляді. Навіть примовки повідомляють вельми впевнено:

А до хліба треба діда,
Для поради треба баби,
А для скрипки треба смика,
А для Свічки – чоловіка.

Одруживши Свічку на комині, починають справжні урочистості. Споживаються різноманітні ритуальні страви та напої, проголошуються замовляння. І знову примовки:

Ой комине-чоловічечку
Взяв собі за дружиноньку Свічечку,
Мусиш її пильно шанувати –
Щодня тепла додавати.

Та всі обрядодійства, веселощі, ритуали слугували одному: пошануванню світла, добра та щонайкращих добропобажань людям:

Ой сяяла Свічечка, сяяла,
Як у віночку та й стояла.
Ой на столі, на престолі
Подай, Боже, щастя й долі.

Коли закінчуються ритуальні святощі сьомого дня, старший сват запалює менші свічечки від “одруженої” свічки і роздає їх численному гомінливому весільному люду. Ті весело прощаються і прямують до своїх осель. По вулицях, кутках, хуторах, селах раптом одночасно з'являється світло. В темноті осінньої ночі оселі світяться вікнами, як зором золотого Сонця. Цей віконний зір символізує Сонячне сяйво, світло великих і правдивих душ, далеких і близьких пращурів, єднання цих душ для добра, щастя, достатку, світлої долі.

А тепер зупинимося на ритуальних напоях цього Свіччиного тижня. Рослини народ використовує лише ті, які мають жовті, червоні, рожеві (сонячні) або сині, блакитні, фіолетові (небесні) квітки.

530. Вербозіллєвий напій.
Вербозілля звичайне – Lysimachia vulgaris L.
Родина первоцвіті – Primulaceae.

Багаторічна трав'яниста і надто виразна рослина. Стебло буває простим, розгалуженим, прямостоячим 150-200 см заввишки, чотиригранне, залозистоволосисте. Листки супротивні, короткочерешкові, видовжено-ланцетні або яйцеподібно-ланцетні, цілокраї, по 3-4 у кільцях. Квітки двостатеві, правильні, в густих пірамідально-волотистих суцвіттях. Віночок п'ятироздільний, яскравожовтий. Росте по всій Україні на вологах луках, драговинах, серед чагарників, біля озер, річок, заплав.
Сировина. Заготовляють рослину під час цвітіння у червні-липні. Сушать на дахах.
Хімічний склад. В рослині знайдено значну кількість аскорбінової кислоти: у листках близько 1150 мг%; у квітках – близько 880 мг%; сапоніни, дубильні речовини, хлорофіл, каротини, мікроелементи.

Технологія приготування напою:
1. 250 г свіжої подрібненої трави вербозілля звичайного за-ливають 3 л окропу настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г свіжої трави підмаренника справжнього заливають 3л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об’єму 3 л.

Рецептура напою:
Настою трави вербозілля звичайного – З л
Настою підмаренника – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.?
Рідини змішують, розчиняють мед, доливають спирт. Настоюють 3 дні, щодня струшують 2-3 рази на добу. Потім 2-4 дні відстоюють, фільтрують, не зачіпаючи осаду від меду, розливають у пляшки, закорковують і зберігають у темному прохолодному місці. Термін зберігання – 1-2 роки.

Застосування. Напій застосовують при запальних захворюваннях нирок, сечівників, сечового міхура; при нефролітіазі, набряках ниркового походження, кровотечах, захворюваннях печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, проносах, вегетоневрозах; для лікування екзем, псоріазу фурункульозу, обмінних поліартритів; при молочниці, стоматитах (для полоскань).
Вживають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.
При лікуванні нефролітіазу курси повторюють щоквартально по 20-40 днів упродовж 2 років.

531. Вероніковий напій.
Вероніка лікарська – Veronica officinalis L.
Родина ранникові – Scrophulariaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Росте на галявинах, сонячних вологих узліссях, поблизу озер, ставків. Поширена окремими куртинами. Стебло 10-35 см, сланке, похиле, усіяне воло-синками. Квітки білястоблакитні, іноді рожевуваті. Трапляються і білі. Виростають з однієї пазухи двох супротивних листків. Цвіте вероніка лікарська з кінця травня іноді до середини серпня. Листки звужені в короткий черешок. При висушуванні сировина має ніжний, приємний запах. Росте в соснових та мішаних лісах, на галявинах, вирубках. Поширена на Поліссі та в Лісостепу. Іноді – на півдні Степу.
Сировина. Заготовляють усю рослину на початку червня та у липні, під час цвітіння. Сушать на горищах, які добре провітрюються. Зберігають у паперовій тарі.
Хімічний склад. У траві знайдено флавоноїди, дубильні речовини, гіркоти, глікозиди аукубін та вероніцин, летку олію, органічні кислоти: молочну, цитринову, яблучну, аскорбінову (близько 230 мг%).

Технологія приготування напою:
1. 200 г свіжої подрібненої трави вероніки лікарської заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 200 г сушених квіток та листків глоду колючого заливають 3 л окропу настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
Рецептура напою:
Настою трави вероніки лікарської – 3 л
Настою квіток та листків глоду колючого – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при гіпертонічній недузі, стресових станах, екземах, діатезах, набряку Квінке, нейродермітах (якщо немає алергії до меду).
Вживають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Особам, які не переносять мед, останній до напою не додають.

532. Волошковий напій.
Волошка синя – Centaurea cyanus L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Надто поширений однорічний бур'ян. Росте у ячмені, житі, пшениці.
Стебло пряме, гіллясте 30-70 см заввишки. Квітки крайові, яскравосині. Цвіте в червні-липні, іноді до жовтня. Поширена волошка синя по всій території України.
Сировина. Для напою використовують лише віночки крайових синіх квіток рослин. Їх розстилають тонким шаром і сушать у теплих приміщеннях, які достатньо провірюються. Висушена сировина повинна зберігати барви природного кольору.
Хімічний склад. У сировині виявлено смолисті та пектинові речовини, аскорбінову кислоту; каротин, глікозиди, ціанарин, центаурин та цикорин; антоціани, пеларгонін та ціанілін, флавоноїди, зокрема лютеолін, кемпферол, кверцетин, рутин, а також сапоніни, алкалоїди, мінеральні солі.

Технологія приготування напою:
1.150г свіжих віночків крайових квіток волошки синьої заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 100 г свіжої трави материнки звичайної заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:
Настою крайових квіток волошки синьої – 3 л
Настою трави материнки звичайної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при запальних захворюваннях сечостатевих органів, печінки, жовчного міхура; для стимуляції перистальтики кишечника при спайковій недузі, екземах, юнацьких вуграх, пігментних плямах, сонячній засмазі; для стимуляції росту волосся, при мізерних менструаціях, порушеннях оваріально-менструального циклу.
Вживають напій по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

В ніч на Зелені свята та Купайла дівчата протирають напоєм обличчя, шию, перса, руки, ноги, щоб до них не доторкнулись русалки та багато темних сил, якими народна уява наповнює цього часу річки, озера, драговини, заплави.

533. Гераневий напій.
Герань лучна – Geranium platense L.
Родина геранієві – Geraniaceae.

Багаторічна трав'яниста опушена рослина. Має тверде і надто товсте кореневище. Стебло прямостояче, вгорі щиткоподібно-розгалужене 30-80 см заввишки. Листки округлониркоподібні, глибокороздільні. Нижні – довгочерешкові, роздільні, утворюють прикореневу розетку. Серединні та верхні – сидячі 3-5-роздільні, поділені на ромбічні частки. Квітки правильні, двостатеві, п'ятипелюсткові, синьо-фіолетові, утворюють щиткоподібне суцвіття. Цвіте герань лучна у червні-серпні. Поширена рослина в лісових та лісостепових районах України. Росте на вологих луках, у лісах, на галявинах, між чагарниками.
Сировина. Для напою заготовляють корені рано навесні або пізно восени. Їх викопують, очищають від стеблових реш-ток, ретельно миють холодною водою, подрібнюють.
Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У коренях знайдено смолисті речовини та значну кількість дубильних речовин – 19-38%.

Технологія приготування напою:
1. 200 г коренів герані лучної заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г коренів енотери дворічної заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 1 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Відвару коренів герані лучної – 3 л
Відвару коренів енотери дворічної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при шлункових, кишкових, маткових та гемороїдальних кровотечах; кровотечах внаслідок екстракції зубів та тонзилектомій, проносах різноманітної етіології, для спринцювань при грибкових захворюваннях піхви. Тоді беруть 50 мл напою, розчиняють у 50 мл кип'яченої охолодженої до 40° води і проводять спринцювання 1-2 рази на добу. Щоденно або через день, 7, 10 або 15 днів поспіль.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 4-6 разів на добу че-рез 2 години після їди.


534. Еспарцетовий напій.
Еспарцет піщаний – Onobridis arenaria (Kit) DC.
Родина бобові – Fabaceae (Leguminoceae).

Багаторічна рослина. Росте як у дикій природі, так і культивується як цінна кормова культура. Стебла високі, вгорі гіллясті. Квітки яскраві, червонуваті, з темними смужками, зібрані в густі колосоподібні китиці.
Сировина. Для напою заготовляють усю рослину під час цвітіння. Її подрібнюють, сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У рослині виявлено каротин (близько 20 мг/100 г), рутин (близько 300 мг/100 г), аскорбінову кислоту (близько 800 мг/100 г), флавони, білки, жири та вуглеводи; вільні амінокислоти (близько 2,75%).
Технологія приготування напою:
1. 200 г свіжих квітучих верхівок еспарцету піщаного заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г молодих гілочок спаржі лікарської, заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:

Настою еспарцету піщаного – 3 л
Настою молодих гілочок спаржі лікарської – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при маткових, шлункових та кишкових кровотечах; як сечогінний засіб при серцевій недостатності, хворобах печінки, сечокам'яній недузі; при імпотенції, для стимуляції кровотворення, зокрема при тромбоцитопенії, васкулітах, геморагічних діатезах, гемофілії.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Тромбоцитопенію, васкуліти та геморагічні діатези лікують упродовж 1,5-2 років. Щоквартально роблять перерви на 10-15 діб.

535. Жабрієвий напій.
Жабрій звичайний – Galeopsis ochroleuca Lam.
Родина губоцвіті – Lamiaceae (Labiatea).

Однорічна щетинисто-залозиста рослина. Стебло чотиригранне, прямостояче, розгалужене. Під вузлами потовщене, 20-60 см заввишки. Листки супротивні, прості, черешкові, яйцеподібно-ланцетні, з округлою основою і загостреною верхівкою. По краях зубчасті (по 4-12 зубців на кожному боці). Квітки двостатеві, з двогубим пурпуровим віночком, зібрані в несправжні кільця, які утворюють головчасті суцвіття. Цвіте жабрій звичайний впродовж усього літа, часом аж до жовтня. Поширений по всій Україні. Росте на лісових галявинах, сонячних долинах, понад стежками, на забур'янених пагорбах.
Сировина. Заготовляють рослини під час цвітіння. Зрізають квіткові верхівки на 10-15 см від землі. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У травні виявлено летку олію, сапоніни, глікозидні сполуки флавонів, дубильні речовини, кремнієву кислоту (близько 10%), мікроелементи сірки, хлору, кальцію, фосфору, натрію, магнію, заліза, сполуки карбонатів.

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжих квітучих верхівок жабрію звичайного заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 200 г свіжої трави медунки лікарської заливають 3 л ок-ропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою трави жабрію звичайного – 3 л
Настою трави медунки мкаріхюся – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при застудних недугах, для стимуляції кровотворення, проліферації сполучної тканини; при значних травмах, виснажливих і затяжних інфекційних недугах, запальних захворюваннях сечостатевих органів, афонії, запальних процесах у передміхуровій залозі. Напій поліпшує білковий, вуглеводний та водний обміни.
Вживають напій по 40-50 мл 3-4 рази на добу за півгодини до іди.

536. Очанковий напій.
Очанка лікарська – Euphrasia officinalis L.
Родина ранникові – Scrophulariaceae.

Однорічна своєрідна рослина 15-30 см заввишки. Стебло гіллясте у дрібних волосинках. Листки яйцеподібні, зубчасті, сидячі. Квітки своєрідні. Віночок білий, із синіми поздовжніми жилками та білястожовтим зівом. Запах відсутній, на смак рослина гіркувато-солона.
Поширена очанка лікарська на луках, у трав'янистих долинах, торфовищах, узліссях, серед чагарників. Цвіте з кінця червня до заморозків. Росте по всій Україні.
Сировина. Для напою використовують усю рослину, яку зрізують, коли найбільше розцвіло пагонів. Сушать у теплих приміщеннях, які достатньо провітрюються.
Хімічний склад. У рослині знайдені дубильні речовини, глікозиди аукубін та ринатин, летку олію (близько 0,2%), смоли, барвники, гіркі речовини.

Технологія приготування напою:
1.150г свіжої трави очанки лікарської заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2.250 г свіжої трави парила звичайного заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою очанки лікарської – 3 л
Відвару парила звичайного – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують для лікування ангін, ларингітів, трахеобронхітів, затяжних пневмоній, при гіперацидних гастритах, а також для лікування захворювань печінки, жовчного міхура, нефролітіазу, енурезу.
Вживають напій по 1 -2 столові ложки 2-3 рази на добу за півгодини до їди.

537. Плакуновий напій.
Плакун верболистий – Lytrum salicaria L.
Родина плакунові – Lytraceae.

Багаторічна кореневищна трав'яниста рослина. Жорстково-лосиста або майже повстиста. У старі часи її сушили та прикладали до кременю, коли кресали вогонь. Стебло прямостояче, чотиригранне, просте. Іноді вгорі розгалужене, 25-200 см заввишки. Листки сидячі, ланцетні або видовженоеліптичні, цілокраї, з серцеподібною основою; нижні – супротивні або в кільцях по 3-4, верхні – чергові. Квітки правильні, двостатеві, по 1-2 у пазушних дихазіях, які складають верхівкове китицеподібневолоте-подібне суцвіття; віночок вільнопелюстковий, з шістьма малиновими пелюстками. Цвіте рослина з червня по вересень. Поши-рений плакун верболистий по всій території України. Росте в листяних лісах, біля вільшаників, на торфовищах, болотах, по берегах річок, озер, струмків, на луках.
Сировина. Для напою заготовляють траву плакуна верболистого під час цвітіння. Сушать у теплих приміщеннях, які достатньо провітрюються.
Хімічний склад. У рослині знайдено слиз, пектинові речо-вини, смоли, летку олію, флавони, дубильні речовини, глікозид салікарин.

Технологія приготування напою:
1. 150г свіжої трави плакуна верболистого заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.
2. 200 г свіжої трави перстачу сріблястого заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:

Настою плакуна верболистого – З л
Настою трави перстача сріблястого – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при холері, дизентерії, черевному тифі, сальмонельозах, проносах різноманітної етіології, при шлункових, кишкових та маткових кровотечах, васкулітах, тромбоцитопеніях, геморагічних діатезах; запальних захворюваннях ротової порожнини та верхніх дихальних шляхів, пародонтозі, носових кровотечах, ерозіях шийки матки; при екземах, трофічних виразках нижніх кінцівок, грибкових захворюваннях піхви та шкіри.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 4-5 разів на добу че-рез 2 години після їди.

538. Приворотневий напій.
Приворотень звичайний – Alchemilla vulgaris L.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебло 10-30 см заввишки, сланке, розгалужене. Листки складчасті, по краю зазубрені; прикореневі – довгочерешкові, ниркоподібні, глибоко розсічені на 7-9 лопатей, зібрані в розетку. Стеблові листки – 5-6 лопатеві, майже сидячі. Квітки дрібні, жовто-зелені, безпелюсткові, зібрані в клубочки і утворюють щиткоподібноволотеподібне суцвіття. Цвіте рослина у червні-серпні. Росте на луках, у гаях, узліссях, вологах долинах. Поширений приворотень по всій Україні.
Сировина. Для напою використовують траву рослини, зібрану під час цвітіння. Сушать на горищах. Зберігають у паперових мішках. Висушена сировина має ледь помітний бальзамічний запах.
Хімічний склад. У рослині виявлено фітостерин, смолисті речовини, слиз, гіркоти, цукри, дубильні речовини, аскорбінову кислоту (близько 210 мг%).

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжої рослини приворотня звичайного заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.
2. 150 г свіжих кореневищ пирію повзучого заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фі-льтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою приворотня звичайного – З л
Відвару кореневищ пирію повзучого – З л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спиту 96° – 10 л.

Застосування. Напій застосовують як сечогінний засіб, а також при закрепах, атонії, захворюваннях печінки та підшлункової залози, обмінних поліартритах, жировому переродженні печінки. При діабеті (тоді до напою не додають мед), запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах.
Вживають напій по 1-4 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. При лікуванні цирозу печінки та анацидних гастритів – по 1-2 столові ложки 1-1,5 місяця щоквартально впродовж 1,5-2 років.

539. Розривтрав'яний напій.
Розрив-трава звичайна – Impatiens nolihangere L.
Родина бальзамінові – Balsaminaceae.

Однорічна трав'яниста рослина. Стебло прямостояче, голе, соковите, прозоре, потовщене у вузлах. Листки довгастояйцеподібні, великі, червоні, гладенькі, зубчасті або великозарубчасто-пилчасті. Квітки неправильні, схилені, цитриново-жовті, з чер-вонуватими плямами у зіві, у пазушних 3-5-квіткових китицях. У стиглих плодів стулки скручуються, викидаючи насіння. Поширена розрив-трава на Поліссі та в Лісостепу. Походить із Східної Азії. Росте на торфовищах, у вогких лісах, долинах, занедбаних місцях, біля річкових заплав.
Сировина. Для напою використовують усю рослину, яку заготовляють під час цвітіння. Сушать на горищах, у приміщеннях, які оптимально провітрюються.
Хімічний склад. В рослині знайдено аскорбінову кислоту, каротин, n-оксибензойну, ванілінову, гептизинову, ферулову, n-кумарову та кавову кислоти, а також флавонові глікозиди (0,43%), алкалоїди (0,01б%).
Технологія приготування напою:
1. 150г свіжої розрив-трави заливають 3 л окропу настою-ють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г свіжої трави підмаренника справжнього заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об’єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою розрив-трави звичайної – 3 л
Настою трави підмаренника справжнього – 3 л

Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96 °– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при маткових, шлункових та кишкових кровотечах; при гепатитах, нефролітіазі, набряках ниркового походження, вегетоневрозах, екземі, псоріазі, атеросклерозі.
Вживають напій по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.

540. Скорзонеровий напій.
Скорзонера низька – Scorzonera bumalis L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебло 5-50 см заввишки, просте, іноді розгалужене. При основі вкутане рудими піхвами відмерлих листків. Прикореневі листки довгочерешкові, еліптичні, видовженоланцетні чи лінійно-ланцетні, загострені, цілокраї. Стеблові – зменшені, останніх – 2-3, сидячі. Квітки язичкові, золотисто-жовті, удвічі довші за обгортку, в кошиках на кінцях стебла та гілок. Цвіте рослина у травні - червні. Поширена у західному Лісостепу та на Поліссі. Росте у світлих лісах, на високих пагорбах, луках, сонячних галявинах.
Сировина. Для напою збирають коріння скорзонери низької, яке викопують або рано навесні, або пізно восени. Коріння швидко миють холодною водою, подрібнюють та сушать у теплих приміщеннях, які оптимально провітрюються.
Хімічний склад. Народна медицина використовує корені скорзонери низької як і корені цикорію дикого, кульбаби лікарської, оману високого та лопуха великого з прадавніх часів. Наукова медицина лише зараз починає вивчати хімічний склад рослини. Вважають, що він близький до перелічених рослин, а отже, корені містять: інулін, гіркоти, флавоноїди, слиз, сполуки заліза, кальцію, фосфору тощо.

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжих коренів скорзонери низької заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогнюі 10 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г сушеної трави материнки звичайної заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:

Відвару коренів скорзонери низької – 3 л
Настою трави материнки звичайної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при атонії кишечника та закрепах у похилому віці; при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, захворюваннях печінки, жовчного міхура та підшлункової залози, для поліпшення сну, при стресових станах, недузі Паркінсона та обмінних поліартритах.
Вживають напій по 1-2 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

541. Тирличевий напій.
Тирлич звичайний – Gепііапа рneumonanthe L.
Родина тирличеві – Gепіtianасеае.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебла прямостоячі або висхідні, 15-40 см заввишки. Тупогранчасті, іноді розгалужені. Листки супротивні, лінійно-ланцетні або супротивні, тупуваті, 4-10 см завдовжки, з однією жилкою та загнутими донизу цілісними краями. Квітки правильні, яскраво-сині, двостатеві, прямостоячі на ніжках до 5 см завдовжки, самотні, в пазухах листків утворюють 5-10-квіткове гроно. Цвіте з липня до вересня. Поширений тирлич звичайний по всій Україні. Росте на вологих луках, узліссях, галявинах.
Сировина. Для виготовлення напою заготовляють корені тирличу звичайного, які викопують рано навесні чи пізно восе-ни. Їх ретельно миють, подрібнюють, сушать у приміщеннях, які оптимально провітрюються.
Хімічний склад. Корені рослини містять гіркі глікозиди генціопікрин та амарогентин, алкалоїди, жирну олію, смолисті та пектинові речовини, аскорбінову кислоту

Технологія приготування напою:
1. 150 г свіжих коренів тирличу звичайного заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фі-льтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 150 г свіжих листків кропиви дводомної заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3л.

Рецептура напою:
Відвару коренів тирличу звичайного – 3 л
Настою листків кропиви дводомної – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при гіпацидних, анацидних та атрофічних гастритах, анеміях, захворюваннях печінки та жовчного міхура; при печії, блідій немочі у інфантильних дівчат. Поліартритах, закрепах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів; для стимуляції кровотворення, при спастичних колітах, діареї тощо. Вживають напій по 1-3 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди. При лікуванні анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритів курси призначають щомісячно впродовж 1,5-2 років.

542. Фізалісовий напій.
Фізаліс звичайний – Physalis alkekengi.
Родина пасльонові – Solanaceae.

Дворічна або багаторічна рослина зі сланким кореневищем. Стебло прямостояче, тупогранчасте, досягає 30-60 см заввишки. Листки чергові, черешкові, цілісні, яйцеподібні, з неглибокими зубчиками, при основі заокруглені, на верхівці загострені. Квітки двостатеві, правильної форми, на схилених квітконіжках, самотні. Віночок колесоподібний, зрослолистий, п'ятироздільний, білуватий. Плід – округла оранжева ягода, захована у червонястій розрослій чашечці. Поширена рослина на Поліссі; Чернігівщині, Полтавщині, Черкащині, Київщині. Росте чи не на кожній селянській садибі.
Сировина. Для напою використовують плоди фізалісу звичайного, які звільняють від чашечок. Їх сушать у теплих приміщеннях, які оптимально провітрюються. Зберігають у щільній тарі.
Хімічний склад. У плодах рослини виявлено дубильні та пектинові речовини, вітамін С (близько 45 мг%), слиз, цукри, барвники, а також органічні кислоти: бурштинову, кавову, цитринову, винну синапову, ферулову, яблучну.

Технологія приготування напою:
1.150 г сушених плодів фізалісу звичайного заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2.150 г свіжої розквітлої трави вересу звичайного залива-ють 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Відвару плодів фізалісу звичайного – 3 л
Настою трави вересу звичайного – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96°– до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при пієлітах, гломерулонефритах, уретритах, циститах, нефролітіазі; суглобному ревматизмі, поліартритах, анурії, деформуючих артрозах; при стресових станах, для поліпшення діяльності серцево-судинної системи, зокрема при розладнанні кроовообігу, асцитах тощо.
Вживають напій по 1-3 столові ложки 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

543. Якірцевий напій.
Якірці сланкі – Ttribulus terrestis.
Родина паролистові – Zygofyllaceae.

Однорічна трав'яниста жорстковолосиста рослина. Стебло сланке, розгалужене, 10-15 см завдовжки. Листки супротивні, парноперисті з 6-8 парами довгастих листочків. Квітки двостатеві, правильні, дрібні, п'ятипелюсткові, жовті, самотні в пазухах листків. Цвітуть якірці сланкі у червні-серпні. Поширена рослина по всій Україні, домінує на півдні, в степу. Іноді зустрічається і в Лісостепу. Росте на сухих піскуватих місцях, городах, баштанах, біля шляхів.
Сировина. Для напою заготовляють рослину під час цвітіння. Прив'ялюють кілька годин на сонці, а згодом досушують у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У траві знайдено аскорбінову кислоту, са-поніни, флавоноїди, стероїдні глікозиди, дубильні та смолисті речовини, барвники.

Технологія приготування напою:
1. 100 г свіжої трави якірців сланких заливають 3 л окропу, настоюють 4 години, фільтрують, доводять до об'єму 3 л.
2. 200 г свіжих плодів глоду колючого заливають 3 л води, кип'ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, фільтру-ють, доводять до об'єму 3 л.

Рецептура напою:

Настою якірців сланких – 3 л
Відвару плодів глоду колючого – 3 л
Меду ранньовесняного – 2 кг
Спирту 96° – до 10 л.

Застосування. Напій застосовують при загальному атеросклерозі, кардіо- та церебросклерозах, облітераційному ендартериїті; при гіпертонічній недузі та порушенні серцевого ритму, як сечогінний засіб; при запальних захворюваннях сечостатевих органів, а також як тонізуючий засіб при фізичній та розумовій перевтомі.
Вживають по 1-2 столові ложки 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Курси лікування загального атеросклерозу, ендартериїту, множинного склерозу – 2-3 роки. З щоквартальними перервами на 1 місяць.

Закінчуючи наше проникнення до обрядодійства Свіччиного весілля, підсумуємо: у названих присвятках знову проступає сонячна душа нашого народу. Після цих обрядодійств надто швидко йде до ущербу день та довшає ніч. Перемагають на якийсь час злі, темні сили, як гадали наші прапрапращури. Та вони не впадали у відчай, не втрачали бадьорості духу і найсвітліших почуттів. У цей фенологічний період вони створюють обрядодійство і називають найурочистіше – весілля Свічки. Бо весілля в народі вважається одним з найважливіших періодів у фундаменті родинного життя: велике кохання, злиття тіла і душі двох пристрасних осіб, обопільна вірність та відданість; народження, догляд та виховання дітей у спадкоємному руслі, на основі етнічних критеріїв. Врешті, весілля кожної пари закладає наріжний камінь майбутньої родини, роду, етносу, народу, нації.
Отже, визначаючи і називаючи вересневу присвятку "весіллям", народ вклав у це дійство глибокі етнічні та спадкоємні підвалини, в яких імітувалось і "мікровесілля" та загальні веселощі. Панували дотепи, гумор і заклик до пильнування гігієнічних та піднесених урочистостей:

Вимітайте двори,
Застеляйте столи...
Підносьте чарочки,
Бо ідуть сваточки.

Головне у цих присвятках етномораль віддавала не переїданню та надмірному споживанню алкогольних напоїв, а обрядодійствам. А в них уже на повну силу проступала тема народного лицедійства, дійові особи, співи, танки, танці, замовляння, змагання у тямковитості та кмітливості. Глузування з неоковирних. І, звичайно, пошанування Землі, Води, Неба, Збіжжя, Зела, Свічки як "субстанції вогню", врешті – Сонця.

Дівич-гора
(Розгадка священних таємниць Рожаниць)

В Україні, до цього часу, зустрічаються архітектурно-ландшафтні пам’ятки надто далекого минулого з дивними назвами – Дівич-гора. Зокрема у Сахнівці, на мальовничому березі річки Рось, та в Трипіллі на Київщині. Ми їх досліджували досить тривало і детально.
Чим і чому вони можуть пильно зацікавити лікаря? А тим, безперечно, що це стародавні святилища, які єднали наших далеких пращурів з небом, землею, водою, вогнем, космосом і, на тлі незрівнянно чарівної природи, благословляли материнство. Цю нашу гадку підтверджує ландшафт. Власне, гора, стародавнє городище, а в ньому жертовник, який має дев'ять напівсферичних дуплин. Як твердять історики, етнографи та археологи, у цих заглибинах (а це не витвори природи!) міг перебувати посуд, у якому варилося зілля та зерно. Зокрема, пшениця, просо (пшоно), льон, насіння конопель (сім’я), біб, горох тощо. Набір основних рослин якраз і вміщувався до кількості посудин. Чому дев’ять, а не три? А тому, що дев’ять місяців перебуває плід у лоні матері до того, як він з’явиться на білий світ. Та чи варилося у тому посуді різноманітне зерно? Зізнаємося щиро: нас це не вельми переконувало, і почали закрадатися сумніви. Адже зерно, хоч і мало особливу магічну святість, було щоденною, з

Ж о в т е н ь

Жовтень – місяць особливий. Він і до осені перехилився, і до зими наближається. Відлетіли птахи. Стало дуже тихо у лісах та гаях. Дерева одягнули особливі шати, немов хизуються своїми барвистими нумізматами. Барви осені зачаровують поетичний зір і душу орія-сіяча.
У жовтні наші пращури збирали плоди горобини звичайної, глоду колючого, терну, барбарису. Копали корені та кореневища різноманітних рослин (Див. розділ ІІІ). І шанували особливу Богиню–Матір-Славу.
Матір-Слава – праукраїнська Покрова. Це вона давала сили, оберігала своїми золотими крильми наших героїчних воїнів у численних грізних битвах за рідну землю... І русичів, і козаків. Про неї довідуємося з “Велесової Книги”:


Матері Славі
(перед походом)

Мати – Слава
б’є крильми об боки свої,
навколо неї сяє світло до нас.
І різне перо нашої барви –
червоне, синє, блакитне,
жовте, срібне, золоте і біле.
І та сяє, як Сонце Свароже
і колами йде посолонь.
Та світилася сімома привабами,
як заповідано Богами нашими!
А Перун, уздрівши її,
гримить у небі яснім!
То все наша честь,
і маємо стократ наші сили віддати,
то й уздріємо також.
І відкинемо старе життя наше
од нового, як січуть, рубають дрова
в будівлях огнищах простих.
Мати Слава б’є крильми по боках,
і йдемо до стягів наших,
бо ті стяги Ясуня.
(ВК, 7-Е)

Матері Славі
(до полеглих воїнів)

Права є з нами,
а Нави не боїмося,
бо Нава не має сили проти нас.
Тому ми повинні молити Богів
про поміч у трудах наших
ратних і ретельних.
То Мати Слава б’є крильми
про труди ратні і славу воїнам,
які скуштували Води Живої
од Перуниці в січі жорстокій.
І тая Перуниця летить до нас,
і тая ріг дає
повний води Живої
для Життя Вічного
Гордині нашому,
який меча ворожого дістав
і голову старечу втратив.
Та смерті не маємо від того,
бо Життя Вічне,
і завжди брат за брата стоїть!
(ВК, 7-Д)

“Жива” вода
(генетична, ритуальна та історична пам’ять українців)

Коли постає питання про «живу» воду, то і в незворушного невігласа і, навіть, в біолога чи вченого та вибагливого медика проступає упереджена, часом, в’їдливо-задоволена посмішка: «вигадки»...

Автор не обурюється на таку реакцію. Він сповна віддає данину тій добі, яка формувала у суспільстві методичний та універсальний підмурок інституцій тоталітарної держави – діалектичний матеріалізм. Неосяжне життя та буття, національна свідомість, етнічна пам’ять, позбавлялись права на існування і піддавались лютому і щоденному остракізмові. Але наше завдання, виходячи з наукових знань сьогодення, проаналізувати тверезо закорінені вірування праукраїнців та українців і наблизитися до численних загадок «живої» води, на основі наріжних пластів археології, біології, фітохімії, медицини, народної творчості, мови.

Першооснову ментальності автохтонів нашої (без перебільшення) дивної землі, годиться дошукувати в найзагадковіших постулатах життя та буття, чи, правдивіше,– життя, буття та смерті. Спостерігаючи за буянням природи, людина вивчала і наближалась до розуміння її квітування і завмирання у різні фенологічні періоди року. Усвідомлення своєї смерті ставало нагальним і пекучим поштовхом до виникнення величезної та складної системи ритуалів-замовлянь; поклонінь, пошанування Сонця, Неба, Землі, Вогню, Води. Пошанування земних сил : пращурів, як основи і наріжного каменю роду, родоводу, племені, етносу, народу, нації. Космоземна єдність людини і природи поступово і неухильно, впродовж століть та тисячоліть, збагачувала наших далеких пращурів знаннями працьовитого виробничника, а рільне землеробство зробило їх володарями певного і надійного достатку : ще з трипільських часів автохтони України знали десять злакових культур. З них чотири гатунки пшениці, які поширились по всій земній кулі і зберігають стабільно (дотепер) особливу, генетичну потужність як врожаїв, так і оптимальний фітохімічний склад щонайважливішого харчового продукту.

Набожне ставлення до Сонця, Неба, Води, Землі та Вогню народило особливі божества, формувало та ускладнювало мову – засіб спілкування та виробничої діяльності, як основу генетичної пам’яті. А мову розглядає сучасна наука також чи не основним історико-біологічним і прадавнім чинником : набуту від попередніх поколінь, епох чи тисячоліть і успадковану за генетичними потоками автохтонів. Отже, в спадкоємній пам’яті праукраїнців народжувалась і передавалась з покоління в покоління складнюща і високомистецька ритуальна система поклоніння та пошанування природи, праці пращурів, життя та буття. Виникали пісні-замовляння – колядки та щедрівки. Ці справжні гімни звеличення щонайблагородніших чеснот людини і всього, що її оточує, дає їй наснагу до життя та творчості як у повсякденному житті і праці, так і на свята сонячного кола : Коляди, Колодія, Великодня, Зелених та Купальських ритуалів тощо.

Першим лікарем у світовій практиці годиться щонайвірогідніше вважати не волхвів, жерців чи різноманітних шаманів, а матір. Вона, спонукана материнськими інстинктами та любов’ю, народжувала дітей, вигодовувала їх цілющим та святим материнським молоком, доглядала, пестила, співала колискові пісні і готувала своїх нащадків до вічного продовження роду та родоводу. У її мові виокреслювався побут, хатня та і взагалі широка господарська діяльність етносу в регіоні; традиції, історія, спадкоємна пам’ять численних поколінь.

Бажання жити здоровими (у гармонії фізичного, психічного, чи, правдивіше, духовного статусу) – було з правіків і залишається основною передумовою до прагнення процвітання цивілізацій, які виникали, квітли і зникали. Ці прагнення залишаються найактуальнішими для людства і дотепер.
Але людське життя, як жива біологічна субстанція (на жаль) має свій початок і кінець. В ньому природно діючі фактори вельми багатогранно впливають на стан душі і тіла. А в літньому віці на рамена людини тиснуть потужним тягарем ще й численні (по-сучасному) геронтологічні нашарування та недуги, які і призводять до смерті.

Та людина, як відомо, помирає не лише у похилому віці. Її переслідують найчисленніші (старі і новітні) недуги, травми, негативні впливи зовнішнього середовища, аліментарні (їстівні) фактори тощо.

В далекому минулому праукраїнець задумується. Здіймає руки до неба. Замовляє стихії, приносить Всесвіту дарунки : квітки, збіжжя, танки, пісні, магічні замовляння. Людина прагне жити в мирі та злагоді з природою і бути вічно молодою. Виникають казки, легенди, пісні, окремі ритуальні дійства про «Живу» воду, «молодильні» яблука, «Яйце-райце», пошанування свят сонячного кола, адже сонце щорічно втрачає свої сили в осінньо-зимові місяці і потужно відроджує у весняно-літні. Отже, воно вічне. Енергія його вічна. Звідси поклоніння Сонцю, його кольору. Ці два кольори – синій (блакитний) та жовтий стають символами нашої землі, а їхнє поєднання дає зелений. Колір хлорофілу, розбруненого зела. Колір квітучої землі. В лікувальній магії праукраїнців також переважають ті лікарські рослини, які цвітуть жовтими, червоними, оранжевими та білими квітками (кольори сонця). А також синіми – кольорами Всесвіту.

В пісні-колядці, вік якої понад шість тисячоліть, зазначено :

А що було на початку світа,
Не було тоді неба, ні землі,
А лишень було синє море.
А на тім морі ой два дубочки,
А на тих дубочках два голубочки.
Стали радити, як світ сотворити.
Спустимося в море до самого дна,
Виберім собі синій камінець,
Синій камінець, синє небо.
Жовтий камінець, жовтая земля.

Ось, звідки, в часовому відтінку тисячоліть, годиться черпати історикам початки нашої блакитно-жовтої символіки, яка власне і визначає характер життя та праці народу, його прадавньо-спадкову хліборобську діяльність на тлі чистого безхмарного неба.
А це уже інший взірець особливого гатунку (повторюємо його), який стосується будівництва та орієнтації за геліовіссю житла. Він доводить, що наш мудрий народ з правіків мав особливий інтелект і значні гігієнічні знання, які спрямовував на пильнування здорового способу життя, суголосно з небесним світилом, чи, персоніфіковано, з прадавнім сонячним божеством – Дажбогом:

В одно віконце – ісходе сонце,
В друге віконце – в обиди сонце,
В третє віконце – в полудни сонце,
А й у четверте віконце – заходе сонце.

І ось, нарешті, ми наближаємося до призначення «живої» води за народними віруваннями і до найскладнішої проблеми – розгадки її рецептури, цебто складових частин. Що до призначення названої рідини, то вона не викликає особливих загадок. «Жива» вода повинна втілювати універсальну рідину чи особливий засіб як від численних недуг, так і для продовження активного довголіття. Чи, навіть, фантастично-неможливого,– омолодження літніх і немічних людей.

Автор понад сорок років вивчає як народну творчість, так і народну медицину різних регіонів України і прийшов до висновку, що в кожному регіоні є свої особливості рецептури і завдання, які покладаються на «живу» воду.

Завдання, які покладаються на «живу» воду, ми узагальнюємо у таких напрямках :
1. Лікування тіла та душі.
2. Попередження та гальмування процесів старіння.

Втілення «живої» води у рецептурі носить триєдиний характер:
1. Водні відвари лікарських рослин.
2. Водно-спиртові настоянки.
3. Рецептура для купелів.

Нижче ми і подаємо найбільш типові і знані в народі лікарські рослини, які використовуються для приготування «живої» води.
1. Насіння вівса посівного.
2. Плоди глоду колючого.
3. Трава м’яти перцевої.
4. Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної.
5. Кореневища пирію повзучого.
6. Плоди шипшини коричної.

1. Глід колючий – Crataegus oxyacantha L.
Родина розові – Rosaceae.

Глід колючий – кущ або невелике дерево 5-6 м заввишки. Листки широкоромбічні, з голими черешками. Квітки двостатеві, п’ятипелюсткові, з білими або рожевуватими пелюстками. Плоди – світло- або кривавочервоні. Цвіте глід у кінці травня – на початку червня. Плоди достигають у кінці серпня – на початку вересня. Глід колючий поширена в Україні рослина.
Сировина. Для медичного застосування заготовляють квітки та листки під час цвітіння. Плоди збирають в кінці серпня, а також у вересені-жовтні. Їх сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі, оберігаючи від молі.
Хімічний склад. У квітках глоду колючого знайдено флавоноїдні сполуки: гіперозид, кверцетин, оксикоричні кислоти – хлорогенову, кавову; аміни: триметиламін, холін, ацетилхолін. У плодах знайдені пектинові речовини (1,9-6,1%), кумарини (0,17-3,4%), тритерпенові кислоти – урсолова та оманова, аскорбінова кислота (18-100 мг%), вітамін К, антоціани, катехіни, флавоноли, фенолокислоти тощо. У листках виявлено кислоти: кратеголова, урсолова, акантолова та неотоголова; флавоноїди, летка олія.
Дія, застосування.
Спазмолітична, ангіотонічна, сечогінна, антиалергічна.
Препарати глоду колючого застосовують при гіпертонічній недузі, стресових станах, гіпотонії; порушенні сну, алергічних проявах; набряку Квінке, нейродермітах, екземах. При стенокардії, кардіо- та церебросклерозах, обмінних поліартритах, епілепсії. Малі дози тонізують серцево-судинну систему, великі – діють спазмолітично.

Приготування відвару.
Беруть 1 столову ложку плодів глоду колючого, заливають склянкою води, кип’ятять 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

2. М'ята перцева – Mentha piperita L.
Родина губоцвіті (ясноткові) – Labiatae (Lamiaceae).

Багаторічна трав’яниста опушена рослина. Стебло рослини чотиригранне, галузисте. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцеподібно-довгасті або ланцетні. Квітки дрібні, зібрані на верхівці стебла в кільця, які утворюють колосоподібне суцвіття червоно-фіолетового кольору. Цвіте м’ята перцева у червні-липні. У дикому стані м’ята перцева не росте. Її розводять у спеціалізованих господарствах як ефіроолійну культуру.
Сировина. Для медичного використання збирають листки та верхівкові стебла рослини перед цвітінням. Їх сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Сировину зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Рослина містить летку олію (1-2,7%), головною частиною якої є ментол. Окрім того, в ній є дубильні речовини (6-12%), гіркоти, каротин, бетаїн, гесперидин, урсолова, олеанова та мелісова кислоти, тритерпенові сполуки, пінен, цінеол, флавоноїди, каротин; мікроелементи: марганець, мідь, стронцій тощо.
Дія, застосування.
Спазмолітична, знеболююча, жовчогінна.
Препарати м’яти перцевої застосовують при атонії кишечника, кишкових та шлункових кольках, нудоті та блювоті, безсонні, невротичних станах; стенокардії, кровохарканні, маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, поліартритах, остеохондрозі, захворюваннях печінки та підшлункової залози; при холелітіазі, для полоскання ротової порожнини, промивання ран, обробки пролежнів, забитих місць, при фурункулах та дерматитах.

Приготування настою.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

3. Кукурудза звичайна – Zea mays L.
Родина тонконогові (злакові) – Poaceae (Gramineae).

Поширена однорічна трав’яниста харчова і кормова рослина. Стебло пряме, високе, розділене на вузли. У південних регіонах України рослина досягає 2,5-3 м висоти. Листки широкі, ланцетні. Чоловічі квітки зібрані у верхівках, жіночі – на качанах, у пазухах верхніх стеблових листків.
Сировина. З лікувальною метою використовують приймочки і стовпчики рослини та кукурудзяну олію. Збирають кукурудзяні стовпчики з приймочками, коли достигають качани. Перевагу віддають золотаво-жовтим чи червонуватим стовпчикам з приймочками. Сировину розстилають тонкими шарами, добре висушують і зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлені дубильні речовини пірокатехінової групи (11-13%), цукри, сполуки кремнезему, жирну олію (1,88-2,55%), яка містить лінолеву та арахідонову кислоти, летку олію (0,1- 0,2%), а також калій, магній, кальцій, ситостерол і стигмастерол, ретинол, тіамін, рибофлавін, аскорбінову кислоту, біофлавоноїди, філохінони, ?-токоферол, панто-тенову кислоту, сапоніни.
Дія, застосування.
Жовчогінна, протизапальна, сечогінна.
Препарати кукурудзи звичайної широко використовуються як у народній, так і в офіційній медицині для лікування запальних недуг печінки та підшлункової залози, обмінних поліартритів, при серцевих та ниркових набряках, маткових кровотечах, недугах сечостатевої системи, цукрового діабету, алергічних станів, діатезів, екзем, при тромбоцитопеніях.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу через 2 години після їди.

4. Овес посівний – Avena sativa L.
Родина злакові – Gramineae.

Однорічна поширена сільськогосподарська культура. Стебло голе, високе. Колоски – дво-триквіткові. Плід – зернівка. Цвіте у червні-липні. Насіння достигає у кінці липня – на початку серпня.
Сировина. Для лікувальної мети заготовляють зерно вівса посівного.
Хімічний склад. У зерні вівса посівного виявлено крохмаль (близько 60%), цукри, ферменти, вітаміни В1 та Е, холін, поліненасичені жирні кислоти (6-9%), сіркомістку кислоту цистін, рутин, тирозін, авенін тощо.
Дія, застосування.
Протиспазматична, потогінна, антисклеротична, загально-зміцнювальна.
Зерно вівса посівного застосовують при гіпертрофії щитоподібної залози, гіпертиреозах, діабеті, гепатитах, панкреатитах, залізодефіцитних анеміях, захворюваннях нирок, зокрема неф-ролітіазі; звиканні до тютюнокуріння та наркоманії, для косметичної мети.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку зерна вівса посівного, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять 20 хв., настоюють 2 години. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

5. Пирій повзучий – Agropyrum repens L.
Родина злакові – Gramineae.

Багаторічна трав'яниста рослина з довгим сланким кореневищем. Стебла прямостоячі або висхідні, циліндричні, з потовщеними вузлами. Листки чергові, сидячі, лінійні. Зісподу – гладенькі, зверху – шорсткі. Суцвіття – прямостоячий складний колос.
Пирій повзучий росте як злісний бур'ян на полях, у лісосмугах, лісах, обабіч шляхів, на луках і пасовищах. Поширений по всій території України.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють кореневища пирію повзучого навесні, впродовж усього літа і восени. Їх ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать або у спеціальних сушарках, або у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.
Хімічний склад. У кореневищах пирію повзучого знайдено багато цукристих речовин, зокрема полісахарид триптицин (близько 8-10%), фруктозу і маніт (близько 3% кожного), виявлено також значну кількість інуліну (понад 7%), слиз, холін, кальцій, заліза, кремнієву кислоту, інозит, аскорбінову кислоту (близько 156 мг%), летку олію, гліколеву і глюкуронову кислоти тощо.
Дія, застосування.
Сечогінна, метаболічна, антиалергічна, антисклеротична.
Пирій повзучий застосовують при діабеті, порушеннях серцевого ритму, захворюваннях печінки, підшлункової залози, атонії кишечника, авітамінозних станах, обмінних поліартритах, холе- та нефролітіазах, набряках серцевого походження, ревматизмі, люмбаго, екземах, нейродермітах, діатезі, при жіночій неплідності, закрепах.

Приготування відвару.
Беруть 1,5 столові ложки подрібнених кореневищ, залива-ють склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.

6. Шипшина корична – Rosa cinnamomea L.
Родина розові – Rosaceae.

Шипшина корична – кущова рослина заввишки 2 м і більше. Гілки густо усіяні серпоподібними колючками. Цвіте шипшина у травні – на початку червня. Плоди достигають у серпні-вересні. Поширена шипшина по всій Україні. Найбільше – у північних районах.
Сировина. Для медичного застосування використовують плоди шипшини коричної, які заготовляють у серпні-вересні. Їх сушать у теплих, просторих приміщеннях. Сушать довго. Зберігають у щільній тарі, оберігаючи від молі та комірних гризунів.
Хімічний склад. Плоди шипшини коричної містять аскорбінову кислоту (близько 5,2%), каротин (10 мг/100 г), ненасичені жирні кислоти – лінолеву, ліноленову, олеїнову, флавоноїди, катехіни, вітаміни В1, В2, РР, К, пантотенову кислоту, пектинові речовини (1,8-3,7%), цукри, солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію.
Дія, застосування.
Вітамінна, жовчогінна, тонізуюча, сечогінна, антиалергічна, метаболічна.
Плоди шипшини коричної широко застосовуються в медицині як полівітамінний, антисклеротичний та протизапальний засоби. Вони активізують ферментні системи організму та складні окислювально-відновлювальні процеси, посилюють синтез гормонів та регенерацію тканин; стимулюють опірність організму при інфекційних недугах, отруєннях солями важких металів, гербіцидами та пестицидами, позитивно впливають на вуглево-дний обмін. Вживають плоди шипшини коричної при атеро-склерозі, гострих і хронічних захворюваннях печінки та підшлу-нкової залози, виразковій недузі; геморагічних діатезах, гемофілії, гіпертиреозі; запальних недугах верхніх дихальних шляхів, ядусі, трофічних виразках гомілок, екземах, діатезах.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібнених плодів, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 50 мл 3-4 рази на добу за 30 хв до їди.

Як постає з освітленого, фармако-терапевтична дія перелічених лікарських рослин передбачає лікування та профілактику в переважній більшості недуг, які, виникаючи у молодому віці, починають себе проявляти у літньому надто яскраво. Завдання названого лікарського засобу і полягає в тому, щоб досягти нормалізації діяльності травної, серцево-судинної, сечостатевої та нервової систем, поліпшити та активізувати ендокринну діяльність. Та й застосовують як відвар, так і настоянку названих лікарських рослин для лікування таких складних і загрозливих для здоров’я та працездатності людини недуг : цукрового діабету, захворювань печінки, підшлункової залози; нирковокам’яної та жовчнокам’яної недуг, екзем; усунення закрепів, стимуляції кровотворення; лікування серцево-судинної недостатності, запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, алергічних захворювань, загального атеросклерозу; кардіо- та церебросклерозів, стресових станів, а також для поліпшення сну, настрою, відновлення фізичних сил.

Рецептура відвару «живої» води.

1. Насіння вівса посівного.
2. Плоди глоду колючого.
3. Трава м’яти перцевої.
4. Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної.
5. Кореневища пирію повзучого.
6. Плоди шипшини коричної.

Спосіб приготування.
Беруть по столовій ложці подрібненої сировини, заливають 1 л води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди. Терміни лікування тривалі – 1-1,5 місяців щоквартально впродовж 1-1,5 року.

Рецептура спиртової композиції «живої» води.

1. Насіння вівса посівного. 20 г
2. Плодів глоду колючого. 5 г
3. Трави м’яти перцевої. 20 г
4. Стовпчиків з приймочками кукуру-дзи звичайної. 15 г
5. Кореневищ пирію повзучого. 15 г
6. Плодів шипшини коричної. 20 г
7. Спирту (горілки) 40o. До 1,5 л

Спосіб приготування.
Сировину подрібнюють, заливають 1.5 л спирту (горілки), настоюють 14 діб. Щоденно струшують 2-3 рази, фільтрують.

Спосіб вживання.
Вживають по 30-40 крапель на ложці води 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Терміни лікування як і водного відвару «живої» води. Доцільне чергування щоквартального вживання водного відвару та спиртової настоянки впродовж 1-1,5 року.


Рецептура «живої» води для купелів.

1. Насіння вівса посівного. 50 г
2. Плодів глоду колючого. 20 г
3. Трави м’яти перцевої. 50 г
4. Стовпчиків з приймочками кукурудзи звичайної. 30 г
5. Кореневищ пирію повзучого. 150 г
6. Плодів шипшини коричної. 50 г

Спосіб приготування.
Сировину подрібнюють, заливають 3 л води, кип’ятять на малому вогні 10хв., настоюють 2 години, фільтрують і долива-ють до загальної ванни.

Спосіб застосування.
Купелі проводять 2-3 рази на тиждень впродовж 2-3 місяців. Температура води 35-40oС, тривалість 10-15 хв.
Купелі приймають при обмінних поліартритах, якщо відсутні набряки; радикулоневритах, люмбаго, екземах, діатезах, псоріазі, ангіопатіях (при ускладненнях цукрового діабету); в реабілітаційний період після значних травм, опіків, обморожень, остеохондрозі.

Звичайно, автор спроможний навести та проаналізувати кілька десятків варіативних компонентів «живої» води, та він вибрав найефективніший, яким успішно користується з лікувальною та профілактичною метою впродовж сорока років. Та й перелічені рослини кожному громадянину України добре відомі, а запаси сировини не дефіцитні.

З гіркотою автор констатує: серед рекламних нагромаджень як в періодичній пресі, так і по радіо та телебаченню яких лише вигадок ми щоденно не зустрічаємо, стосовно лікування та профілактики численних недуг. Шкода, що знання етномедицини українців у нашій державі якщо не нульові, то близькі до наймінімальніших. І наше завдання повертати ці знання (в першу чергу медпрацівникам). Та і безпосередньо народу, як спадкоємцю тих великих знань, які розгубив він на стрімких крутоярах століть, епох та тисячоліть.

Численні завойовники викорчовували в українцеві його історичну і генетичну пам’ять та непереборне бажання стати до передових лав освічених країн і світових цивілізацій. Жити повнокровним господарем на своїй землі, у своїй прадавній вірі, культурі, етнічній духовності і керуватися як одвічною конституцією звичаєвим правом, в якому спадкоємні тисячолітні традиції, народна педагогіка, спосіб життя та праці і, нарешті, фітоетнологія – посідають найчільніші місця.

Л и с т о п а д

Листопад – останній місяць осені, який щільно прихилився до зими. Погода стає вельми хисткою. Переважають північні вітри, дощі зі снігом, заметілі. Озера та малі річки замерзають. Для здоров’я цей місяць несе значну кількість застудних недуг, а від них ускладнюється перебіг хронічних запальних недуг печінки, підшлункової залози, сечостатевих органів. Застудні недуги досить серйозно і негативно впливають на мур імунітету. Тому вживання свіжої садовини та городини стає вельми доречним цієї пори.
У листопаді наші пращури пошановували Сварога – Бога неба, заліза, ковальства та шлюбу. Він навчав автохтонів ще в ті надто далекі часи варити і кувати мідь, залізо. Виготовив першого плуга та золоту обручку.
У кінці місяця дівчата шанували богиню Долю. Ворожили на вечорницях, замовляли богиню в образі калини, сподіваючись щастя і світлої долі.

Доля

В щоденній та ядучій сльоті
І нудоті...
Серед брехні і суєти,
Прийшла сподівана і чиста
У калиновому намисті
І цноті,–
Ти!!!
Вклонилась низько,
Чарувала зором
Та голосистою октавою небес...
Зігріла серцем
(Спалахом чудес).
І не в уяві,
І не десь,
І не в імлі,
А на моїй святій землі...
....................................................
Калинонько,
Моя калина,
Правічна Доля,–
Україна!...

Калина, калинонько. Не солодка і не гірка. Калинонько, доленька наша, посивіла у легендах. “Білі квітки калини – потужний доторк Білобога. Червоні плоди – Сонячна замрія золотої осені і спасівських щедрот”,– так висловлювались мої літні односельці, чернігівські степовики.

У нашому поетичному краї калину садили біля криниць, ставків, на перехрестях шляхів, Луках і в лісосмугах. Існувало повір’я: коли коханий, чи кохана почує голос зозулі на калині і швиденько прошепоче: “Зозуленько, зозулько!.. Чи матиму я щастя з коханим (коханою)?” І якщо зозуля відгукнеться хоч єдиний раз – це вже певна надія. А коли пророчий птах своїм особливим весняним голосочком озветься у розквітлий простір сім разів – (триіпостасьність та чотирибічність світу), тоді щаслива Доля (обов’язково), були переконані наші далекі пращури, наздожене молодят на трьох шляхах широких... Та ще і на сході, заході, півдні і півночі.

Особливо обдаровані умільці майстрували з калинових гілок сопілки. Сопілкарі виконували народні танці, календарні пісні. Особливі – ліричні та задушевні. А ще справжні народні митці імпровізували у місячні травневі, червневі та липневі купайлівські ночі. І тоді з Вирію прилітала лагідна, зворушена і зачарована, справжня красуня,– богиня весни Лада з пучечком червоної калини. За її покликом, разом зі співом солов’їв, поспішав і Ладо, бог людського і земного ладу. Вони бралися за руки і водили танки. На луки, квітучі пагорби та у зелені діброви кликали небожителі дівчат на виданні та парубків. Навчали хлопців залицятися та обніматися, шанувати дівочу заповідність. Уквітчували білосніжними вінками з квіток калини дівочі голівки. А з плодів калини (восени) богиня Лада та Доля підносили на білосніжні шиї особливе намисто. Тим дівчатам, які готувались до весільних урочистостей. Поскільки міфопоетична творчість пра-українців витворювала не звичайних, а особливих богів, то вони були здатні і на фантастичні дії і на зовсім звичайні, земні. Богиня Лада та Доля вміли (по-особливому) замішувати тісто на настоях та відварах плодів калини, м’яти, чаполочі, цикорії. Пе-кли весільні короваї. Уквітчали урочисті світлиці, вироби з тіста колосками пшениці, голубочками, розчервонілими плодами калини. “Без верби і калини – нема України”,– переконаний і робить висновок наш мудрий, ліричний і тямковитий народ.

Отже наближаємось до гами давніх препаратів.

1. Глід колючий – Crataegus oxyacantha L.
Родина розові – Rosaceae.

Кущ або невелике деревце 5-6 м заввишки. Листки широкоромбічні, з голими черешками. Квітки двостатеві, п’ятипелюсткові, з білими або рожевуватими пелюстками. Плоди – світло- або кривавочервоні. Цвіте глід у кінці травня – початку червня. Плоди достигають наприкінці серпня – початку вересня. Поширений по всій Україні. Вирощують у садах, парках, окремих господарствах.
Сировина. Заготовляють квітки та листки на початку цвітіння. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлено феномонокислоти – хлорогенову і кавову. Аміни: триметиламін, холін, ацетилхолін, а також гіперозид, кверцетин, вітексин, сапонаретин, орієнтин, гомоорієнтин, рамнезиди вітексину. У листках знайдені кислоти: кратеголова, акантолова, урсолова; флавоноїди, летка олія.
Дія, застосування.
Кардіотонічна, спазмолітична, гіпотензивна, седативна, десенсибілізуюча.
Препарати глоду колючого вельми популярні в українській народній медицині. Їх також широко використовує і офіційна наука при стенокардії, гіпертензії, загальному атеросклерозі, церебро- та кардіосклерозах, гострому суглобному ревматизмі; для лікування запальних недуг печінки, підшлункової залози, сечо-статевої системи; при вегетосудинних дистоніях, клімактерич-них неврозах у жінок, лікування діатезів, нейродермітів, екзем.

Приготування настою.
Беруть столову ложку квіток та листків глоду колючого, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 50-100-150 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки.
Беруть квітки та листки глоду колючого (краще свіжі), заливають 40o спиртом або горілкою у співвідношенні 1:5, настоюють 14 діб. Фільтрують. Вживають по 40 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

2. Калина звичайна – Viburnum opulus L.
Родина жимолостеві – Caprifoliaceae.

Високий гіллястий кущ заввишки 4-5 м. Кора сіра. Пагони зеленувато-сірі з супротивними бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, широкояйцеподібні. Зверху голі, зісподу – оксамитовоопушені. Квітки зібрані у плоскі щиткоподібні суцвіття: крайові – великі, білі, безплідні; середні – менші, двостатеві. Чашечка з п’ятьма зубчиками. Плід – ягодоподібна овальна кістянка. Цвіте калина звичайна у травні-червні. Плоди достигають у вересні-жовтні.
Поширена по всій Україні. Росте у лісах, перелісках, на вологих галявинах, понад шляхами, урвищами, біля стариць, річок, струмків.
Сировина. Для лікування заготовляють плоди калини звичайної, які збирають після перших заморозків.
Хімічний склад. Плоди містять органічні кислоти (близько 3%): оцетову, мурашину, ізовалеріанову, каприлову; близько 3% дубильних речовин, інвертний цукор (близько 32%), 78-86 мг/100 г вітаміну С, 0,44 мг/100 г філохінону. Виявлений марганець 0,2 мг/100 г, цинк 0,6 мг/100 г, флавоноїди, пектинові та барвні речовини, ?-каротин.
Дія, застосування.
Секреторна, потогінна, вітамінна, заспокійлива, відхарку-вальна, антиалергічна, косметична.
Плоди калини звичайної досить популярні в українській народній медицині. Ними лікують гіпертензії, загальний атеросклероз, запальні недуги верхніх дихальних шляхів. Застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, атоніях кишечника та хронічних закрепах у похилому віці, для лікування сухот, алергічних станів.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку плодів (свіжих або сушених), заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 100-150 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки.
Беруть достиглі плоди, заливають 40o спиртом або горілкою, настоюють 14 діб. Вживають по столовій ложці на ложці води за півгодини до їди.

Калина звичайна надзвичайно популярна рослина українського народу ще з доісторичної доби. Плодами її прикрашають весільні короваї, святкові пироги та коржі, ритуальні вироби з тіста на Новий рік, свято Коляди, Долі, Калити, Колодія тощо. На свято Купайла закохана дівчина «на порі» частує відваром та настоянкою з медом лише того юнака, якого вона палко покохала. Відвар та настоянка означають, що наміри дівчини чесні і вона чиста в помислах, незаймана цнотою, серцем та душею, належить у мріях лише найкращому обранцеві, який з її лагідних та тремтливих від хвилювання рук, прихилив до спраглих вуст таємничі запашні трунки, щоб його серце відгукнулось суголосно до закоханого шалу чарівниці, яка зготувала дуже давно ці чари і зберегла їх у скрині до таємничої ночі Купайла та свята Долі. Відваром і настоянкою кроплять закохані дівчата стежки, де ходить любий, криницю, з якої він носить воду, річку, ставок чи озеро, де купається, ліс, де заготовляє хмиз, поле, де господарює та збирає збіжжя, обору, де спочиває чи перебуває товар; сад та город, де росте, достигає та наливається буйними соками землі садовина та городина.

Все це роблять дівчата поспішно і таємниче, щоб не помітили сусіди та рідня парубка, в якого вони закохані, і не підняли їх на глузи. Кроплять звичайно не всю місцевість, а лише кілька кроків названих ділянок. (Експедиції автора 1949 р. в сс. Сальне, Шняківку, Терешківку, Петрівку, Велику дорогу Чернігівського регіону).

3. Материнка звичайна – Origanum vulgare L.
Родина губоцвіті – Labiatae.

Материнка звичайна – багаторічна трав’яниста рослина. Стебло високе, чотиригранне, іноді досягає 1 м заввишки. Листки зверху темно-зелені, знизу світло-зелені, усіяні дрібними чорними цятками, що являють собою залози з леткою олією. Листки загострені, довгасті. Квітки зібрані в парасолькові щитки, червонуваті, малинові або білуваті. Цвіте материнка з червня іноді до жовтня. Поширена по всій Україні. Росте на сонячних галявинах, вирубках, пагорбах, у листяних лісах. Сонцелюбна рослина, але добре росте і в тіні.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють квітучі верхівки рослини. Їх сушать у теплих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Трава материнки звичайної містить летку запашну олію (близько 1,2%), флавоноїди, дубильні речовини, аскорбінову кислоту (близько 500 мг%), вільні спирти (15,4%).
Дія, застосування.
Заспокійлива, секреторна, відхаркувальна, жовчотворна, діуретична, протизапальна, анестезуюча, антимікробна.
Материнка звичайна вельми популярна в українській народній медицині. Її успішно застосовують при гострих та хронічних запальних недугах верхніх дихальних шляхів, недугах сечостатевої системи, ядусі, сухотах, метеоризмі, закрепах, гепатопанкреахолециститах. Для лікування хронічного алкоголізму, епілепсії та шизофренії. При первинній і вторинній аменореї, клімактеричних неврозах, дискінезії жовчовивідних шляхів. Для полоскання ротової порожнини при гінгівітах та стоматитах; спринцювання піхви при білях та хронічних кольпітах, стимуляції росту волосся.

Приготування настою.
Беруть столову ложку квіток та листків рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 50- 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування настоянки.
Беруть квітки та листки рослини (краще свіжі), заливають 40o спиртом або горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди. Настоянкою полощуть горло при ангінах та ларингітах. Роблять примочки при фурункулах, карбункулах, ураженнях герпетичним вірусом, оперізуючому лишаї, псоріазі.

Материнковий настій та настоянка – давній ритуальний трунок праукраїнців. Ним кроплять хлопці дівчат у ніч на Купайла, щоб до останніх не причепилась ніяка «нечиста» сила, пристріт, недуги душевні і тілесні. Щоб дівчата мали полум’яну, працьовиту вдачу. Адже кожен парубок прагнув стати на рушник лише з чесною, відданою йому людиною, яка б і привезла та принесла до його помешкання необхідний посаг, відтворювала та множила добробут нової родини.
У нас на Чернігівщині (села Софіївка, Степові хутори, Вила, Крививка, Ганнівка, Жолоб) вважалося, що та дівчина, яка вирощує та доглядає материнку, буде мати неабиякі таланти у ткацтві, вишиванні, малюванні. А що вже співатиме, то не наслухається її ні родина, ні сусіди чи односельці, ні навіть сам соловейко – співун від Бога.
Посіяти та посадити материнку у природі чи на грядці вважалося у нашому селі Макіївці особливою чеснотою. Не бачив я і хати у нашому селі (сорокові роки), щоб на сволоці, у світлиці, біля мисника не духмяніли ці привабливі квітки і не поширювали якогось і насправді святого, загадкового та правічного космогонічного затишку. Коли мати, з сльозами на очах, виряджала сина чи дочку у далеку і невідому дорогу, то як оберіг, давала вишиваний рушник, у якому зберігався пучечок розквітлої висушеної материнки.
Вважалося, що материнка повертає пам’ять дітям у далекій дорозі про матір, батька, родину, рідне подвір’я і, як м’ята, нагадує про манливе та радісне, повне несподіванок пізнання, красу життя та буття – дитинство, підліткові роки та незабутнє перше кохання...

4. Цикорій дикий – Сісhоrіum іntуbus L.
Родина айстрові – Аstеrасеае.

Багаторічна трав'яниста рослина 0,5-1,5 м заввишки. Листки прикореневі – виїмчасто-пірчастороздільні, стеблові – ланцетні, гострозубчасті, стеблообгортні. Квітки яскраво-блакитні, іноді білясті або ледь червонуваті. Цвіте з червня до середини вересня. Поширений цикорій дикий по всій території України. Добре росте в культурі і дає значні врожаї коренів.
Сировина. Для медичного застосування використовують корені рослини, які викопують рано навесні або пізно восени. Їх ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать або у промислових сушарках або у теплих приміщеннях з оптимальним провітрюванням. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Корені цикорію дикого містять близько 40% інуліну, культивованого – понад 60%, глікозид інтибін, пентозани,(понад 6%), холін, смоли, аскорбінову кислоту, вітаміни групи В.
Дія, застосування.
Секреторна, гіпоглікелічна, сечогінна, заспокійлива, жовчогінна, проносна, тиреостатична.
Препарати цикорію дикого та культивованого вельми ефективні для лікування обмінних поліартритів, цукрового діабету, запальних недуг печінки, жовчного міхура та підшлункової залози, діатезів, дерматитів, нейродермітів, псоріазу, цирозу печінки; запальних недугах сечостатевої системи, екзем. Недуг серця, запальних недугах жіночих статевих органів, зокрема при білях та трихомонадних кольпітах.

Приготування настоянки.
Беруть подрібнені корені (краще свіжі),– заливають 40o спиртом чи горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування відвару.
Беруть 20 г свіжих або висушених коренів, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 50-100 мл 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Відваром та настоянкою роблять примочки при екземах, нейродермітах, псоріазі, оперізуючому лишаї, герпетичних та генітальних ураженнях 1-2 рази на добу через день або щоденно. Курси лікування 10-30 діб.

5. Чаполоч запашна – Hierochloё odorata Wahl. В.
Родина тонконогові – Poaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина з довгими сланкими кореневищами. Стебла голі, висхідні, гладенькі, з порожнистими міжвузлами і потовщеними вузлами. Листки чергові, плоскі, на безплідних пагонах – широколінійні, зісподу – зелені, зверху – сіро-зелені. Стеблові листки лінійно-ланцетні, з видовженими піхвами. Суцвіття (верхівка) – яйцеподібна розлога волоть з то-нкими стеблинками. Колоски дрібні, золотаво-бурі, триквіткові. Поширена чаполоч переважно на Поліссі та в Лісостепу. Росте в соснових та мішаних лісах, на сонячних вологих галявинах, у долинах, на луках.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють траву чаполочі запашної у червні-вересні. Її сушать у просторих теплих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлено гіркоти, кумарини (0,2%), р-кумарову, ферулову та мелілотову кислоти.
Дія, застосування.
Секреторна, спазмолітична, фотосенсибілізуюча, діуретична, протимікробна, кардіотонічна.
Препарати чаполочі запашної в українській народній медицині застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, вітіліго, недугах сечостатевої системи, ішемічних недугах серця, холе- та нефролітіазах.

Приготування настою.
Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 30 хв. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування настоянки.
Беруть траву чаполочі запашної (краще свіжу), заливають 40o спиртом або горілкою у співвідношенні 1:5, настоюють 14 діб. Фільтрують. Вживають по 40 крапель на ложці води за пів-години до їди.

Спиртові та горілчані настоянки материнки, цикорію та чаполочі (їх поєднують у співвідношенні 2:1:2 – ритуальні напої праукраїнців ще з язичницької доби. Готують їх за тиждень до свята Купайла. П’ють у ніч на Купайла дівчата, хлопці та літні люди, щоб запашними трунками відігнати «нечисту» силу. Після того, як закохані пари пострибали через вогонь, відтанцювали та наспівались, дівчата групками (не всі гуртом) усамітнюються, ховаються від хлопців та чоловіків, роздягаються і мажуть одна одній напоєм обличчя, шию, перса, ареоли, соски, живіт, стегна, щоб до майбутнього материнського лона не торкнулися злі сили і не завадили зачаттю та виношуванню здорової дитини. Цієї ночі жінки-чарівниці проводять замовляння хворих дівчат і змазують їм шкіру при нейродермітах, екземі, псоріазі, бешисі, юнацьких вуграх названим напоєм. На світанку (як випаде роса) хворі дівчата качаються голими у Купайлівській росі. Процедури повторюють впродовж десяти днів після свята Купайла.

Рецептура комплексного препарату

1. Квіток та листків глоду колючого 10 г
2. Плодів калини звичайної 15 г
3. Трави материнки звичайної 5 г
4. Коренів цикорію 10 г
5. Трави чаполочі запашної 3 г
6. Води до 1,5 л

Приготування відвару.
Вагову частину перелічених лікарських рослин, заливають 1,5 л води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 2 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Спиртова композиція

Рецептура

1. Квіток та листків глоду колючого 8 г
2. Плодів калини звичайної 15 г
3. Трави материнки звичайної 5 г
4. Коренів цикорію 8 г
5. Трави чаполочі запашної 2 г
6. Спирту 40o до 1,5 л

Приготування препарату.
Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 15 діб. Струшують кілька разів на добу, фільтрують.
Дозування.
Вживають усередину по 1-2 ложки на ложці води 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Драглі

Рецептура

Беруть 1,5 л спиртової композиції, додають 100 г цукру, 40 г желатину. Вміст складових частин доводять до кипіння, ретельно розмішують, розливають у відповідні форми та охолоджують. Вживають на десерт як вишукану та лікувальну страву по 50-100 г 3 рази на добу після їди. Термін придатності драглів 36 годин. Зберігають їх у холодильному обладнанні.

Приготування лініменту (рідкої мазі)

Рецептура

1. Соняшникової олії 500 мл
2. Калинової настоянки 400 мл
3. Камеді (клею) абрикосової, вишневої, сливової та черешневої 1400 г
4. Пастеризованого березового соку 500 мл
5. Настоянки коренів цикорію 1:5 100 мл
6. Настоянки трави материнки 1:5 100 мл
7. Настоянки бруньок чорної тополі 1:5 100 мл

Порядок приготування
Відважують камедь, розчиняють у березовому соці (10-12 годин), доливають соняшникову олію та настоянки, ретельно розмішують до одержання гомогенної сметаноподібної консистенції. Витримують 24 години.

Застосування
Лінімент використовують для лікування опіків, обморожень, юнацьких вугрів, себореї; стимуляції росту волосся при облисінні, герпетичних ураженнях та оперізуючому лишаї, псоріазі, пігментних плямах, значній сонячній засмазі. При сонячних опіках. Для повернення шкірі обличчя та шиї здорового вигляду, еластичності та привабливості. З косметичною метою лінімент утирають у шкіру обличчя та шиї 2-3 рази на тиждень, на ніч. Ранком умиваються теплою водою з дитячим милом. Для лікування названих недуг, лінімент застосовують щоденно або через день впродовж 1,5-3-х місяців.

Ритуальні калинові напої українців

Ритуальні (святі, священні) напої нашого народу, призначались для пошанування язичницьких богів та знаменитих лю-дей на свята сонячного Кола: Коляди, Нового року, Водосвяття, Колодія, Великодня, Зелені свята, Купайла, Спаса, Весілля свічки, пошанування Долі, присвятків Калити тощо. Їх використовували для частування сватів та молодят (весільні напої). Великих майстрів (ремісники, митці), видатних осіб та героїв.

Ми провели реконструкцію окремих напоїв і подаємо їхній склад:

I
1. Настоянки плодів калини звичайної 1:5 2 л
2. Настоянки коренів з кореневищами гравілату міського 1:5 100 мл
3. Настоянки квіток та листків глоду колючого 1:5 50 мл
4. Настоянки трави материнки звичайної 1:5 50 мл
5. Меду ранньовесняного 100 мл

I I
1. Настоянки плодів калини звичайної 2 л
2. Настоянки квіток та листків глоду колючого 100 мл
3. Настоянки листків м’яти перцевої 1:5 50 мл
4. Настоянки трави підмаренника справжнього 1:5 50 мл
5. Меду ранньовесняного 100 г

I I I
1. Настоянки плодів калини звичайної 2 л
2. Настоянки квіток та листків глоду колючого 100 мл
3. Настоянки трави меліси лікарської 1:5 50 мл
4. Настоянки трави чаполочі запашної 1:5 50 мл
5. Меду ранньовесняного 100 г

Приготування напоїв

Суміш складових частин розмішують, розчиняють мед. Струшують розчин 2-3 рази на добу впродовж 2-3 діб. Відстоюють 3-5 діб. Зливають напої до скляного посуду, не зачіпаючи осаду.
Вживають напої як особливі святкові трунки, пошановуючи найурочистіші події і дати, та видатних людей.
Медовий осад використовують як відмінний косметичний засіб для відбілювання шкіри обличчя та шиї, при сонячних засмагах та пігментних плямах вагітних і породіль. Його втирають у шкіру 2-3 рази на тиждень перед сном.

Г р у д е н ь

Грудень – перший місяць зими. Він несе значний холод, сніговії, тривалу негоду. На початку грудня наші пращури шанували Велеса (Діда Мороза). В кінці місяця – Різдво Божича, свято Дідуха, житнього снопа та Калити. Про Різдво Божича та пошанування Дідуха ми вже оповідали. У цьому розділі зробимо наголос на святі Калити та чар-зіллі Козака Мамая.

Грудневі дарунки Калити

У грудні закінчуються свята сонячного кола. 13 грудня наш народ з давніх-давен пошановує присвятки Калити. Що ж таке Калита як свято, які його ритуали та елементи "сонячності"? Калита – це випечений спеціально для вечірніх дійств особливий хліб. Космогонія, як відомо, розділ астрономії, який вивчає походження і розвиток небесних тіл та їхніх систем. А космологія – вчення про будову та розвиток Всесвіту. Отже, ми спробуємо проникнути руслом народних вірувань до тих найпотаємніших глибин.

Наші прапрапращури вважали небесними тілами Сонце, Місяць, Небо, Вітер, Хмари, Дощ, Град, Грім, Блискавку тощо. Вони їх персоніфікували. Добрі вчинки віддавали добрим богам, власне, Білобогові, лихі – Чорнобогові. Проте існує світ і Всесвіт. З міріадами зірок та систем і їхніх складнющих законів. Щоб наблизити Всесвіт до свого розуміння, вони і визначали та називали його елементи Возом, Чумацьким шляхом, Волосожаром тощо. Їхнє глибоке переконання непохитно панувало в житті та бутті, що зі світом, з небесними тілами, зі Всесвітом годиться жити в мирі та любові; поклонятися Білобогам, проклинати Чорнобогів. Замовляти Сонце, хмари, дощ, грім, блискавку. Наші пращури вважали, що слово як вищий космогонічний чинник діє не лише на людину чи тварину, а й на комаху, воду, зілля, ліси, гори та сіножаті; на вищих богів, які живуть на небі, у Вирії і безпосередньо керують як космогонічними, так і космічними, всесвітніми процесами добра і зла. Все, що відбувається на землі, – це свічадо або близького блакитного дзвону неба, або височенних і далеких небесних сил. Власне, Сонця та Води. Без Сонця та Води – нема життя. Пустка, пустеля, потріскана висохла земля, голі громаддя мертвого чи змертвілого каміння. Знову ж таки цей неперервний космогонічний зв'язок: небесні тіла – Сонце, Хмари, Дощ посилають на землю тепло та вологу. На землі завдяки цьому космогонічному благословенню орій-хлібороб сіє збіжжя. Воно дає сходи, зростає, плодоносить і віддає зерно як продукт Сонця, Землі, Води та праці орія-хлібороба. Орій-хлібороб пече з цього збіжжя Сонячні хліби для щоденного споживання як наїдок і як ритуальний оберіг – хліби на свято Коляди, Нового року, Водосвяття, Колодія, Зелені свята, Великдень, Купайла, Весілля Свічки, Калити. Дев'ять свят з присвятками. Знову святе, магічне число. Та на землі процеси не стабільні. Змінюються пори року. Все менше і сонячних днів. У липні в Україні 307,6 сонячних годин, а в грудні – всього 43,7. Та етнічні українці з прадавніх часів ніколи не згоджувалися з таким становищем, У вересні вони святкували Весілля Свічки, щоб своїми душами, очима, почуттями, свічками, думами, коминами, багаттями сприяти Сонцеві, освітлювати свої гадки та почуття, своє сучасне та майбутнє.

А в грудні, коли Сонце з’являлося на обрії та за вісім годин знову ставало на вечірньому прузі, вони уже єднаються з ним не безпосередньо – світлом, вогнем, свічками, багаттями, а глибокою космогонічною тканиною. Вони печуть модель Сонця. Творять з відбірного збіжжя символ Сонця – Калиту. Пильнують мальовничі та яскраві велелюдні дійства. І щоб наблизити Сонце до своїх сердець та душ, кусають Калиту. Споживаючи ритуальний хліб, співають:

Калита-Калита солоденька вдалася
З медом та м 'ятою.
На щастя багатою...
Як ми її з’їли,
До Сонця полетіли.

Варять також кашу з молоком. Кашу готують з конопляного сім'я. Вареники – з сиром. Перед вечерею дівчата виносять на рушнику кашу надвір, ставлять на лаві, стільці чи підмурку і закликають:

— Доле, доле!.. Доленько наша світла, мрійлива, оманлива, щаслива, загадкова та невідома, іди до нас каші їсти.

Після того, як остання дівчина запросила долю, а вона так і не відгукнулася жодним словом, всі гуртом, веселі та гомінливі забігають до світлиці з морозного подвір'я, споживають по ложці каші з молоком (як символ вічного народження життя), як причастя, їдять вареники, п'ють узвар та ритуальні напої і кожна утаємничено (пошепки) проводить замовлення власної долі.

Дівоче замовляння долі

Доле, Доленько моя сподівана, щаслива та невідома, загадкова та оманлива. Де ти, доле, де ти, де ти??? З якого боку тебе виглядати? Зі сходу чи заходу, з півдня чи півночі? Виглядаю тебе, доле, зі сходу. Там живе мій милий чорнобровий, мій красень незрівнянний!..
Звідти я чую його кроки, голос, лагідну мову та впевнену козацьку ходу. Звідти ходять його батько-мати, рідня та родичі.
Доле, доленько, пошли ж мені щастя, щоб я у родині мого обранця не стала невісткою – чужою кісткою, а родичкою близькою. Щоб батьки мого судженого вбачали в мені особу великої та дружної родини. Щоб чоловік мій був уважний та культурний не лише на вечорницях та у місячні казкові ночі. А щоденно, в будень та свято, в радощах, тяжкій праці, смутку та горі. Адже життя вельми складне та непередбачливе і вимагає величезної напруги фізичних та духовних сил.
Доле!.. Принеси мені визнання та повагу людей, близьких та далеких, знайомих і незнайомих. Принеси мені впевненість, доленько, що мій суджений стане лише моїм. І зараз, і коли ми станемо на рушник, і коли він стане моєю дружинонькою на довгі-предовгі роки. Хай нашу родину не забувають друзі, товариші, побратими. Хай знаходять вони у нашій світлиці раду-пораду, тепло, затишок, сховок від дотику чорних та злих сил. Доленько моя, мріє сподівана! Прилітай до мене на сонячних крилах. Принось мені щастя та здоров'я, кохання і любощі жагучі. Діточок-квіточок і на день і на ніч повну, повненьку піч. Доле, де ти, доле, де ти? На якому обрії бовванієш ти в далекім серпанку? Не тікай від мене. Наближайся до моєї душі та серця, до мого молодого тіла. Прийди, доленько, на мій поріг. Будь мені Сонцем ясним, матір'ю рідною, посестрою, мрією сподіваною, щирою, чарівною, найкращою, багатою...

Ми наблизились до закінчення розгляду окремих правічних свят, які панували на нашій землі тисячоліттями. Пильнувались спадкоємно, творили етнічні підвалини нашого прадавнього народу, перетерпіли страшені руйнування століть та тисячоліть, вмирали, відроджувались, забувались, топтались і знову поставали у свідомості, дійствах як окремих осіб, так і в гуртах, колективах, вулицях, хуторах, селах, регіонах.
Схоже на те, що і зараз є можливість їх відроджувати у тих ритуально-музично-магічно-лікувальних дійствах, які на значних своїх уламках пам'яті донесла і зберегла народна душа.
Свято Калити заховує у собі багато дотепів, мудрості, змагань, глузів. Демонструє метафоричну боротьбу зі злими чорними силами, які прагнуть украсти Калиту. Композиція свята в окремих регіонах буває відмінною: пісні, танки, монологи та діалоги. Незмінним залишається Сонце – Калита. Доторк-кусання молодих людей святого хліба, намагання чорних сил перешкодити цьому "доторку", щоб порушити, зруйнувати цю глибоку космогонічну ланку зв'язку: Сонце – Вода, Земля, Збіжжя; проростання його, достигання, готування хліба-Калити уже як обе-регу та символу Сонця у найтемніші грудневі ночі.
Недаремно ж дівчата та хлопці надто виразно виводять у злагодженому хорі:

Ой Калито, Калита,
Із чого ти вилита?
Я з пшениченьки сповита,
Сонцем золотим налита.
Для красного цвіту
По білому світу.

Ще про один лейтмотив ритуалів хочеться нагадати як взагалі, так і окремо: майже у всіх язицьких святах основною дійовою особою виступають дівчата та хлопці. Молодь. Саме вона започатковувала окремі ритуали, пильнувала їх, додавала творчого духу, удосконалювала, шліфувала перли народної духовності та високих порухів мистецтва. Через те у святах поряд з "чистими" ритуалами загального характеру, прямих чи метафоричних дійств, домінують найпотаємніші ліричні мотиви. Жагучі любощі, чари перших захоплень та спалахів кохання. Бажання серед ритуальних перипетій, композиційних рухів, дійств, обов'язково знайти любу серцю пару. Все це не замовчується, а виноситься до пильного слуху досить виразно та оклично:

Калитою радію,
Конопельки я сію,
Підтичкою волочу,
Бо я заміж хочу.
Дай, доленько, знати,
З ким на рушник стати...

Чар-зілля козака Мамая.

Козак Мамай – герой українського фольклору, чи, традиційніше, популярних народних картин, які побутували в середовищі українців кілька століть тому, та й зараз у зв’язку з суверенністю, картини, поезія, музика зі славою козака Мамая починають повертатися у мистецьке життя, як правічна етнічна пам’ять виняткового духу нації. Фольклористи вивчають у феномені козака Мамая – особливу стримано-мальовничу душу народного захисника і визначають час появи легенд про цю особу всього кілька століть. Безперечно – це не так. Козак Мамай – відлуння (за нашими дослідженнями і переконаннями) надто давніх епох, чи праепох, вельми далеких до нового літочислення. В тих епохах він поставав як уособлення духу незламного народного звитяжця, що натерпівся від найрізноманітніших катастроф, завойовників і найлютіших ворогів автохтонів нашої землі та залишився у поетичній пам’яті, переказах, легендах уособленням глибокого, задуманого філософа-мудреця, отого вічного сонячного променя, який вселяє надію і віру у народне бачення хисткого щастя, добробуту і надто “комунікабельних” (осучаснений термін) зв’язків з Небом. Він, певно, був у народній уяві отим інтелектуалом, мудрецем, волхвом, який зосереджувався і, в глибокій задумі, посилав свої могутні біоструми на Небо, до Сонця, Вселенського розуму і подавав інформацію вищим силам про рідну землю, свій гордий волелюбний і працьовитий народ, його нещастя та повні вінця горя... Адже його талановитому народові, світовому ратаю-орію, який, певно, протягнув першу борозну рільного землеробства і посіяв чотири гатунки пшениці, які зберігають генетичну стабільність та специфіку ще з трипільської доби і до цього часу, мало не на всіх придатних для землеробства континентах. Але оцьому народові судилося народитися, чи, правдивіше, зародитися, виникнути і постати у майбутньому як етнічній генетичній субстанції на такій особливій землі і в такій географічній зоні чи квітучому регіоні, що зазіхань на цю землю, народ, його духовні і матеріальні багатства було стільки, що ніяка ні елементарна, ні вища математика ніко-ли б не обчислила і не витримала тієї статистики катастроф, поневірянь, поневолень та горя. І характерно: ці зазіхання з усіх географічних напрямків (північ, південь, схід та захід) залишаються лицемірно-прихованими або брехливими навіть дотепер.

Отже, народ творив свого виплеканого у гадках героя, як глибокого, впевненого у собі та своїх діях звитяжця і показував його не в січах зі змієм чи іншими вигаданими потворами, а в глибокій задумі, серед природи, з коником вороненьким та козацькими атрибутами, які не такі уже й давні. Збережені на народних картинах, зафіксовані образотворчі трактування козака Мамая звичайно сягають козацьких часів. Як і назва його “Козак Мамай” ніяк не обмежують його часове кількастолітнє образотворче втілення. Ми схильні вважати, що генеалогічна гілка козака Мамая (як зауважувалось раніше) сягає сивочолих часів трипільської доби. Зазначимо, що традиції козака Мамая складають на нашій землі низку системних напрямків: незламність духу, народну віру у своє безсмертя та звитяжний волелюбний дух. Готовність будь-якої миті стати на боротьбу зі злом. Та на цьому не обмежується інтерпретація особи.

Він, безперечно, мудрець, філософ, спадкоємець традицій і глибоких знань, як вояцьких, так і духовних (культурних). Адже музика, кобза-бандура – це мистецтво не звичайних людей, а персон особливих. По-сучасному, неабияких талантів. Та й народна традиція зберегла в пам’яті поколінь згадки про нього як характерника. По-сучасному – лікаря-чарівника щонайвищого штибу. І не штиль на його душі, а пекуча, драматична задума, яка спонукує узагальнювати, думати-гадати, робити висновки. Бути готовим і до січі шаблею та списом і… чарівними трунками. І магією музики та слова. Зберігати спадкоємне добро, мудрість, якої так багато розгубилось на крутоярах трагічної історії і викорінювалось та нищилось з фізичною нетерпимістю найрізноманітнішими завойовниками зі сходу, заходу, півночі та півдня (як уже зазначалось).

Досліджуючи “генеалогію” козака Мамая, автор дійшов дивного висновку. Ще в кінці сорокових та середині п’ятидесятих років він цікавивсь поняттям “Козак Мамай” між етнічними селянами. Це були жінки та чоловіки надто похилого віку, народжені ще в другій половині ХІХ століття, на свідомості яких не тяжіла всеосяжна більшовицька руйнація. Слово “Мамай” мої надто літні земляки (степові чернігівці) розуміли і тлумачили як “проводир”, “герой”, “кумир”, “ідол”. І навіть “димар” та “бовдур”. Але у зміст своїх останніх слів вони вкладали не вульгаризми, а велике, чи величезне, поняття: козак Мамай, як особа незвичайна – чарівник, лікар, кобзар-бандурист, воїн. Власне, захисник рідного краю і правічної волі українського народу, виступав як прямий “зв’язківець” народу, землі, чистого поля з “вищими” космогонічними силами. Отже, через нього, як найскладнішого виразника колективної етнічної спадкоємної ідеї громадилась енергія не окремої особи, а величезна потужна снага народу, землеробської спадкоємної пам’яті. “Сидить козак у кобзу грає, що замислить – усе моє”,– гадки мудрості у цих означеннях постають на повну силу.

Отже, цей медитативний чарівник, словом, музикою, різноманітним причандаллям, яке ніби причаїлось і заховує в собі обереги та етнічні символи вічності праукраїнців: ріг – місяць, дуб – тотем, кінь – вічний рух, жовто-блакитний одяг Мамая – колір вогню – сонця та неба – води. Ці та ще багато інших піктограм прочитуються і тлумачаться не як звичайні побутові речі, а як закодована святість правічної спадкоємної гармонії тіла та душі давніх і ближчих до нас тисячоліть. І музика кобзи-бандури суголосно з голосом козака Мамая линула до святих небес і єднала світ і Всесвіт з рідною землею. Проте музику козака Мамая (як і взагалі музику як прадавнє мистецтво впливу гармонійних звуків на тіло і душу людини) годиться розглядати у контексті століть та тисячоліть як космогонічну, величну і найскладнішу стихію, яка уособлювала вищі світові сили – сили Богів.

Козак Мамай грає, співає або сидить у щонайглибшій задумі. Біля нього і пляшка і чарка. У зубах люлька. І все це для єдиного спрямування: палить він не тютюн, а м’яту, материнку, підмаренник... П’є... Власне, ми не бачимо “процесу” пиття. Він або вже випив, або ще збирається пити свій особливий “авторсь-кий” напій, який створила йому колективна наука та мудрість нашого народу.

Напрошується висновок: пісня-слово, згуки інструменту, люлька, напій, чи напої, спис, кінь, дуб-тотем – все це для єди-ного: відігнати злі сили від рідної землі, органічно злитися з гармонійним світом та всесвітом... Для життя та безсмертя свого народу. А п’є козак Мамай не звичайні, а особливі напої. Нижче ми подаємо реконструкції напоїв, драглів, відновлених на основі елементів народної пам’яті багатьох поколінь та авторових здо-гадних і наукових знань фітоетнології, як наріжного каменю на-родної медицини праукраїнців та українців.

Напої козака Мамая.

1. Перстач прямостоячий (Калган) – Potentilla erecta (L.) Наmре.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебла тоненькі, невисокі, 10-40 см. Квітки яскраво-жовті, чотирипелюсткові. Цим він відрізняється від інших видів перстачів. При основі квітки перстачу прямостоячого мають яскраві червонясті цятки-лінійки. Корені тонкі. Кореневища за масою досягають 10-15-20-40, іноді 50-60 г. За кольором зовні кореневища коричневі, на розрізі –світло-малинові, іноді білясті з ніжною червоною серцевиною. Поширений на Поліссі, в Карпатах, Закарпатті, іноді зустрічається і в Степу. Росте на вологих луках, в долинах, біля драговин, на узліссях листяних лісів.
Сировина. Для лікарських та побутових потреб заготовляють кореневища перстачу прямостоячого, які викопують або рано навесні або пізно восени. Кореневища ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать у теплих приміщеннях, або заливають свіжими 40o спиртом з розрахунку 1:5, настоюють 30 діб.
Хімічний склад. У кореневищах перстачу прямостоячого виявлено значну кількість дубильних речовин (від 15 до 30%), вільну елагову кислоту, тритерпенові сапоніни в глікозидній формі, смолисті речовини, незначну кількість леткої олії, віск, крохмаль, глікозид торментилін, мінеральні речовини (близько 6%), камедь, червоний пігмент флобафен.
Дія, застосування.
В’яжуча, протизапальна, кровоспинна, заспокійлива, жовчогінна, бактерицидна, анестезуюча.
Препарати перстачу прямостоячого вельми популярні у народній медицині українців і застосовувалися та застосовуються для лікування шлункових, кишкових та маткових кровотеч. Лікують ними черевний тиф, паратифи, дизентерію, сальмонельози, ентероколіти і таку тяжку і тривалу недугу як виразковий коліт. Вживають препарати перстачу прямостоячого для лікування недуг печінки, підшлункової залози, запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, сухот, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритів, а також виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки, герпетичних та генітальних уражень, простатитів, демодексу, дисбактеріозу кишечника.

Приготування відвару.
Беруть столову ложку подрібнених свіжих або висушених кореневищ, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години або всю ніч. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.
При ангінах, стоматитах, пародонтозі, глоситах, втраті голосу, видаленні зубів та мигдаликів, кровоточивості ясен взимку та ранньої весни, внаслідок гіповітамінозних станів та значного зменшення вживання з їжею свіжої садовини та городини, про-водять полоскання ротової порожнини відваром та настоянкою 2-4 рази на добу.
Курси лікування визначаються індивідуально для кожного недужого, але не менші ніж 2-3 тижні.

2. Підмаренник справжній – Galium verum L.
Родина маренові – Rubiaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебла висхідні, тонкі, ребристі, 20-80 см заввишки. Листки темно-зелені, загострені, вузьколінійні: зверху голі, знизу устелені сіруватими ворсинками. Квітки дрібні, цитриново-жовті, зібрані у продовгуваті китиці. Цвіте підмаренник справжній у червні-липні. Поширена рослина по всій території лісової, лісостепової і степової зон України. Росте на луках, високих сонячних пагорбах, схилах річок, серед чагарників. Дуже популярна у народі рослина.
Сировина. Для лікуваальної мети заготовляють рослину під час цвітіння у червні-липні. Сушать у просторих теплих примі-щеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У рослині виявлено глікозиди галіозид, асперулозид, рубіазин, дубильні речовини, летку олію, сапоніни, цитринову кислоту, аскорбінову кислоту (128 мг%), барвники, кумарини, сичужний фермент.
Дія, застосування.
Сечогінна, кровоспинна, протизапальна, антисептична, седативна, анестезуюча.
Препарати підмаренника справжнього застосовують в українській народній медицині для лікування запальних недуг травного тракту, проносів, недуг сечостатевої системи; при епілепсії, істерії, конвульсіях у дітей; вегетоневрозах, гепатохолецеститах, екземах, псоріазі, атеросклерозі та цукровому діабеті.

Приготування настою
Беруть 2 столові ложки подрібненої сировини, заливають 400 мл окропу, настоюють годину. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

3. М’ята польова – Mentha arvensis L.
Родина губоцвіті – Lamiaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло висхідне або прямостояче, розгалужене, голе або опушене. Листки супротивні, прості або видовженоеліптичні, волосисті, пилчасті. На верхівці – гострі, короткочерешкові. Верхні – сидячі. Квітки зигоморфні, дрібні, рожево-білуваті, у щільних розсунутих кільцях. Цвіте рослина у червні-серпні. Поширена м’ята польова майже по всій Україні. Росте на луках, галявинах, у заплавних лісах, по берегах водойм.
Сировина. Для медичного застосування збирають листки та стебла м’яти польової на початку цвітіння. Сушать у просторих теплих приміщеннях, які добре провітрюються; зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлено летку олію, до складу якої входить ментол, а також гесперидин; рамнозу, глюкозу, бетаїн та каротин.
Дія, застосування.
Спазмолітична, антисептична, заспокійлива, протисудомна, сечогінна, потогінна, протиблювотна.
Препарати м’яти польової знайшли широке застосування у народній медицині для лікування недуг серця, печінки, підшлункової залози, стресових станів, поліпшення сну; при радикуло-невритах, запальних недугах верхніх дихальних шляхів, кишкових кольках, ядусі, холе- та нефролітіазах, сухотах, простатитах, гастритах, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки, обмінних поліартритах тощо.

Приготування настою.
Беруть столову ложку подрібненої сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 20 хв. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Спиртову настоянку готують з розрахунку 1:5, настоюють 30 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води за півгодини до їди.

Олійний розчин готують так: беруть 1 л соняшникової олії, розмішують з 200 г подрабнених свіжих листків м’яти польової, настоюють 15 діб. Застосовують як зовнішнє для лікування невритів, плекситів, радикулітів, опіків.

4. Самосил гайовий. Див. розділ “Спасівка”.

Приготування відвару самосилу гайового.
Беруть 2 столові ложки подрібненої сировини, заливають 200 мл води, кип’ятять 5 хв., настоюють годину. Вживають по 50 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Для спринцювань відвар фільтрують і проводять спринцювання піхви та примочки при герпетичних та генітальних вірусних ураженнях 1-2 рази на добу впродовж 7-10 діб.

Рецептура комплексного препарату.

Спиртова композиція.

1. Трава м’яти польової 10 г
2. Кореневища перстачу прямостоячого 8 г
3. Трава підмаренника справжнього 8 г
4. Трава самосилу гайового 5 г
5. Спирту 40o 1 л

Приготування препарату.
Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 30 діб, фільтрують.
Вживають по 1-2 столових ложки на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.
Приготування відвару.
Беруть по столовій ложці названих лікарських рослин, заливають 1 л води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.
Показання до застосування.
Анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити, дискінезії жовчних шляхів, гепатити та гепатохолецестити; атонічні кровотечі в післяпологовий період. Обмінні поліартрити, безсоння, стимуляція діяльності підшлункової залози, поліпшення кровотворення, апетиту; для лікування атонії кишечника, остеохондрозу; полоскання ротової порожнини при стоматитах, пародонтозі, втраті голосу. Для обробки пролежнів та забитих місць, при фурункульозі та дерматитах.

Драглі.

В українській народній медицині вельми поширена лікувально-оздоровна страва – драглі. Їх готують з настоянок численної кількості садовини та лікарських рослин. Додають цукор та желатин. Нижче ми подаємо кілька гатунків цих лікувальних і насправді особливих солодощів з зазначенням співвідношення сировини, спирту та загального об’єму страви-ліків.

Рецептура.

Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого (калгану) (1:5) 850 мл
Настоянки плодів смородини чорної (1:5) 100 мл
Настоянки трави м’яти польової (1:5) 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

* * *

Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого (калгану) (1:5) 850 мл
Настоянки листків меліси лікарської (1:5) 200 мл
Настоянки самосилу гайового (1:5) 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

* * *

Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого (калгану) (1:5) 850 мл
Настоянки трави материнки звичайної (1:5) 200 мл
Настоянки трави чаполочі запашної (1:5) 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Приготування.
Складові частини доводять до кипіння, розчиняють цукор, додають желатин. Ретельно розмішують. Розливають у відповідні форми та охолоджують. Вживають драглі по 40-50 г 3-4 рази на добу через 2 години після їди.

Драглі показані при гострих та хронічних недугах верхніх дихальних шляхів, маткових, легеневих, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах. Анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах. Гіповітамінозах. Захворюваннях печінки та підшлункової залози, капіляротоксикозах, васкулітах та тромбоцитопенії. Курси лікування при капіляротоксикозах, васкулітах та тромбоцитопенії – 1-2 роки з щоквартальними перервами на 10-15 діб. Особливо такі курси показані у осінні та зимові місяці року.

Звичаєве право як основа формування спадкоємних традицій
фітоетнології праукраїнців та українців

Мати, батько, діти

Народження дитини – це щонайбільша радість для батька-матері, діда-прадіда, всієї родини, родоводу. "Діти – то божа роса", – проголошує народна мудрість. Народні звичаї для вагітної жінки передбачають великий почуттєвий і раціональний кодекс поведінки, вчинків як вагітної, так і особливо тих близьких людей, які її оточують щодня, щомісячно до народження – у вік немовляти (дитина першого року життя).

Вагітна жінка в останні місяці та тижні повинна рухатися помірно, не квапитись, не братися за важку роботу, не носити тягарів, не приймати гарячих купелів. Не їсти гострих приправ, особливо хрону, перцю, гірчиці, оцету. Не вживати алкогольних напоїв. Не пити настоїв та відварів материнки, шавлії, оману високого, полину гіркого тощо. Так закарбовує в матрицях спадкоємної історичної пам'яті звичаєве право. А ми розтлумачимо: гострі приправи та перелічені рослини сприяють значному припливу крові до тазових органів, а, отже, можуть негативно впливати на перебіг вагітності: кровотечі, відшарування плаценти, не передбачене відходження навколоплідних вод тощо.

Фізична навантаженість, коли вона надто значна, як помітили наші пращури, також не сприяє гармонійному перебігу вагітності та нормальним пологам. З гігієнічних порад зазначимо такі: вагітній жінці необхідно перебувати на свіжому повітрі, віддалено від курних шляхів, смітників, гноєсховищ, скотомогильників, закомарених драговин, ставків з цвілою водою тощо. Довго не затримуватися на пекучому сонці, хоч незначна засмага обличчя, шиї, рук та ніг вважається у народі ознакою здорового тіла.

Вагітній не годиться відмовляти, коли вона щось просить, особливо садовину та городину: вишень, слив, яблук, смородини, огірків, капусти, моркви тощо. Народ вважає, що то просить не майбутня мати чи взагалі вагітна, а її дитина, яка перебуває у материнському лоні. Якщо ж скупий господар чи господиня пошкодує дати вагітній чого вона забажала, то садовину та городину поїсть гусінь. А якщо це стосується матерії, краму, то останні з'їсть ненажерлива міль. Отже, прохання майбутньої матері сприймається як поклик добрих духів, і за невиконання чи ігнорування цих покликів чекає покарання, яке накликають (насилають) злі духи на скупердягу, ненатлого торговця, міняйла тощо. Народна етика забороняє також з вагітної брати гроші, коли йдеться про десяток яєць, мірку сиру, глечик молока, склянку меду, кошик садовини та городини.

Особливого значення народна медицина надає стану душі вагітної; її не годиться сварити (навіть тоді, коли вона цього заслуговує), не оповідати для неї страхітливі історії про пограбування, убивства, травми, катастрофи, пожежі. Щоденно свекрусі належить підтримувати оптимістичний і бадьорий настрій та впевненість, а саме: все відбудеться добре, і невістка народить дитину, якої родина, сусіди, вулиця хутір чи село чекають та ніяк не дочекаються. Вважається великим гріхом повторювати християнський постулат, що вагітна, особливо первістка, як проклята богом Єва, народжуватиме у тяжких муках своїх давно очікуваних нащадків. Народна етика взагалі суворо забороняє вживати під час розмови з вагітною такі слова: страх, біль, кровотечі, корчі, запаморочення, зомління тощо. Звичаєве право неписаними законами зобов'язувало багатодітних матерів відвідувати вагітних первісток, особливо в останні місяці та тижні вагітності. Їхня лагідна мова, стримана оптимістична розповідь і особистий приклад (троє, четверо чи навіть десятеро дітей) вельми позитивно діяли на вагітну первістку. Вселяли до її свідомості тверду впевненість, що і вона, як тітка Марія, Євдоха, Мавра, Олександра чи Галина... народить здорову дитину і сама залишиться здоровою.

І, нарешті, почалися пологи. Як правило, запримітивши перейми, односельці посилали за бабусями-сповитухами, пупорізами, народними лікарками чи багатодітними матерями, які спадкоємно передавали знання про перебіг пологів, ті ускладнення, які вірогідно очікувати, та приймали пологи. Вони першими повідомляли породіллю та рідних про те, що знайшовся син чи дочка. Схильні до утаємниченого гумору усміхаючись, розголошували, що дитинку з далекого краю приніс лелека чи її знайшли у капусті. Коли народжувався син – особливо раділи, коли дочка – радість ставала меншою. Спрацьовувала народна споконвічна прагматичність: "Готуй сина для себе, а доньку – для людей".

Баба-пупорізка, сповитуха, лікарка чи особа, яка спадкоємно зналася на таємницях пологів, шептала замовляння біля породіллі та пуповини, обрізала її. Обробляла пуповину, ареоли, соски, перса для профілактики маститу. При розривах пологових ходів проводила спринцювання, промивання та примочки з відповідних настоїв, відварів та настоянки. Для пологів готували і відповідні тканини. Конопляні, з льону у заможних класів – шовкові, пізніше – бавовняні. Прали їх, попередньо кип'ятили, змочували у відварах, настоях, настоянках і використовували для бинтування пуповини, а також для породіллі.

Які ж лікарські засоби використовує фітоетнологія для догляду за немовлям та породіллею у цей складний післяпологовий час?

Наведемо суміші рослин:

1. Бруньки тополі чорної 200 г
Корені перстачу прямостоячого 100 г
Корені медунки лікарської 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Дубові гали 100 г
Кореневища герані лучної 100 г
Плоди горобини звичайної 100 г
Плоди глоду колючого 100 г
Корені цикорію дикого 100 г

Відвар.

Приготування відвару.

Суміші подрібнюють, ретельно розмішують. Для лікування беруть 1-2 столові ложки, заливають склянкою води (200 мл), кип'ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години.

2. Бруньки тополі чорної 400 г
Бруньки берези бородавчастої 400 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Відвар.

3. Бруньки тополі чорної 400 г
Бруньки осики 400 г
Плоди горобини звичайної 200г
Відвар.

4. Бруньки тополі чорної 500 г
Бруньки берези бородавчастої 400 г
Бруньки осики 100 г
Відвар.

Перелічені відвари як композиції, що діють на патогенний стрептокок, стафілокок, бактерії синьо-зеленого гною, широко застосовуються у народній медицині для обробки свіжих та гнійних ран, післяпологових розривів тощо. Для профілактики гнійних уражень ділянки пупа, профілактики маститу, профілактики гноячкових захворювань немовляти. При перших ознаках підвищення температури у породіллі названі композиції доцільно вживати матері для попередження виникнення запалень легень та післяпологових запалень сечостатевих органів.
Вживають відвари по 50-80 мл 3 рази на день за 30 хв. до їди. Вживають до нормалізації температури та клінічного видужання, але не менше ніж 7-12 днів. Краще діють спиртові настоянки. Найоптимальніше співвідношення частин може бути таким:

5. Настоянка бруньок тополі чорної 4 ч.
Настоянка бруньок берези бородавчастої 2 ч.

6. Настоянка бруньок тополі чорної 3 ч.
Настоянка коренів з кореневищами гравілату міського 2 ч.

7. Настоянка бруньок тополі чорної 2 ч.
Настоянка бруньок берези бородавчастої 2 ч.
Настоянка бруньок осики 1 ч.

8. Настоянка бруньок тополі чорної 2 ч.
Настоянка календули 2 ч.
Настоянка цикорію 1 ч.

9. Настоянка бруньок берези бородавчастої 3 ч.
Настоянка календули 1 ч.
Настоянка цикорію 1 ч.

10. Настоянка бруньок осики 3 ч.
Настоянка коренів ехінацеї пурпурової 2 ч.

11. Настоянка коренів ехінацеї порпурової 2 ч.
Настоянка бруньок тополі чорної 2 ч.
Настоянка квіткових кошиків нагідок лікарських 1 ч.

12. Настоянка бруньок осики 1 ч.
Настоянка бруньок берези бородавчастої 1 ч.
Настоянка бруньок тополі чорної 1 ч.
Настоянка календули 1 ч.
Настоянка коренів ехінацеї пурпурової 1 ч.

Композиціями обробляють пуповину, соски, ареоли, перса 2-3 рази на день. При підвищенні температури вживають усередину по 30-40 крапель на ложку води 3-5 разів на день за 30 хв. до їди. Дитині – по 1-3 краплі. Курси лікування – як зазначалось раніше.

У цей надто важливий період, коли відбулися пологи, можуть виникнути три грізні ускладнення: маткові кровотечі, мастит та відсутність материнського молока.

Маткові кровотечі діагностуються не вельми складно. Для боротьби з ними народна медицина спадкоємно використовує такі надійні лікарські рослини: актинідію коломікта, алтею лікарську, барбарис звичайний, буквицю лікарську, вовчуг польовий, гравілат міський, герань лучну, грицики звичайні, деревій звичайний, еспарцет піщаний, звіробій звичайний, калину звичайну, кропиву дводомну, стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної, медунку лікарську, омелу білу, очанку лікарську, перстач прямостоячий, перстач гусячий, перстач сріблястий, первоцвіт весняний, родовик лікарський, самосил гайовий, скумпію звичайну, спориш звичайний, цмин пісковий, шипшину коричну. Найпершими і найраціональнішими вживають ті рослини, які сприяють згортанню крові та скорочують м'язи матки. Наводимо кілька рецептів для цієї мети:

13. Листки омели білої 200 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 400 г
Плоди шипшини коричної 400 г
Відвар.

14. Кореневища перстачу прямостоячого 400 г
Листки омели білої 200 г
Плоди актинідії коломікта 200 г
Корені кропиви дводомної 200 г
Відвар.

15. Корені з кореневииуїми гравілату міського 400 г
Корені медунки лікарської 200 г
Дубові гали 200 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Відвар.

16. Корені герані лучної 400 г
Кора дуба звичайного 200 г
Корені барбарису звичайного 400 г
Відвар.

17. Кореневища бадану товстолистого 400 г
Плоди шипшини коричної 400 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Відвар.

18. Трава еспарцету піщаного 400 г
Трава медунки лікарської 200 г
Трава деревію звичайного 200 г
Настій.

Приготування настою

Суміші подрібнюють, розмішують. Для лікування беруть 1-2 столові ложки, заливають склянкою окропу (200 мл), настоюють 30 хв.

19. Трава кропиви дводомної 400 г
Листки барбарису звичайного 200 г
Трава буквиці лікарської 400 г
Настій.

20. Трава грициків звичайних 400 г
Трава самосилу гайового 200 г
Листки скумпії звичайної 400 г
Настій.

21. Листки первоцвіту весняного 400 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 200 г
Трава очанки лікарської 400 г
Настій.

22. Квіткові кошики цмину піскового 400 г
Трава перстачу сріблястого 200 г
Трава звіробою звичайного 200 г
Корені алтеї лікарської 400 г
Трава споришу звичайного 400 г
Трава самосилу гайового 200 г
Настій.

23. Листки скумпії звичайної 200 г
Трава медунки лікарської 100 г
Трава еспарцету піщаного 100 г
Листки кропиви дводомної 100 г
Листки первоцвіту весняного 100 г
Трава деревію звичайного 100 г
Листки барбарису звичайного 100 г
Квіткові кошики цмину піскового 100 г
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 100 г
Настій.

Відвари та настої вживають охолодженими по 50-70 мл 3-6 разів на добу через 2 години після їди.

Забороняється вагітній рухатись, приймати гарячі купелі, гарячу їжу На живіт кладуть грілку з холодною водою, лід чи сніг, якщо це взимку. Дають пити узвари з сушених груш, чорної смородини, шипшини, горобини звичайної тощо.

Дуже часто кровотечі поєднуються з запальними процесами (аднексити, ендометрити, вагініти тощо). Тоді вживають суміші такого складу:

24. Бруньки тополі чорної 400 г
Корені з кореневищами родовика лікарського 400 г
Листки омели білої 200 г
Відвар.

25. Бруньки тополі чорної 200 г
Плоди актинідії коломікта 100 г
Кореневища перстачу прямостоячого 400 г
Листки омели білої 300 г
Відвар.

26. Бруньки осики 200 г
Бруньки тополі чорної 100 г
Бруньки берези бородавчастої 100 г
Корені барбарису звичайного 400 г
Кореневища бадану товстолистого 200 г
Відвар.

27. Бруньки тополі чорної 200 г
Дубові гали 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Корені медунки лікарської 100 г
Корені кропиви дводомної 100 г
Кореневища перстачу прямостоячого 200 г
Відвар.

Відвари вживають до нормалізації температури та зупинки кровотеч 4-6 разів на добу по 50-70 мл впродовж 10-20 діб.
Поряд із застосуванням сумішей рослин у фітоетнології досить популярні та ефективні спиртові (на 40° спирті) або горілчані настоянки лікарських рослин. Поєднання їх залежить від клінічної картини кровотеч, а також різних супутніх недуг жіночої статевої сфери. Найоптимальніше поєднання спиртових на-стоянок автор пропонує у таких композиціях:

28. Настоянка родовика лікарського 2 ч.
Настоянка листків кропиви дводомної 2 ч.
Настоянка деревію звичайного 1 ч.

29. Настоянка кореневищ перстачу прямостоячого 2 ч.
Настоянка листків подорожника великого 2 ч.
Настоянка листків омели білої 1 ч.

30. Настоянка кореневищ бадану товстолистого 2 ч.
Настоянка еспарцету піщаного 2 ч.
Настоянка трави грициків звичайних 1 ч.

31. Настоянка гравілату міського 2 ч.
Настоянка коренів барбарису 2 ч.
Настоянка листків скумпії звичайної 1 ч.

32. Настоянка коренів герані лучної 2 ч.
Настоянка квіток та листків гречки посівної 2 ч.
Екстракт стовпчиків з приймочками кукурудзи звичайної 1ч.

33. Настоянка квіткових кошиків цмину піскового 2 ч.
Настоянка листків скумпії звичайної 2 ч.
Настоянка листків подорожника великого І ч.

34. Настоянка листків омели білої 3 ч.
Настоянка родовика лікарського 1 ч.
Настоянка листків кропиви дводомної 1 ч.

35. Настоянка еспарцету піщаного 3 ч.
Настоянка листків подорожника великого 1 ч.
Настоянка кропиви дводомної І ч.
Настоянка листків та квіток гречки посівної 1 ч.
Екстракт стовпчиків з приймочками кукурудзи звичайної 1ч.

Композиції вживають по 40-50 крапель на ложку холодної води 5-6 разів на добу через 2 години після їди в залежності від клінічних показань.

Коли поряд з кровотечами діагностують запальні захворювання статевої сфери, тоді в настоянках домінують компоненти, спрямовані на боротьбу з кровотечами та лікування запальних захворювань. Звичайно, народ не знав у тонкощах післяпологового ендометриту, параметриту, сальпінгоофориту, але його давні засоби для лікування засвідчують доцільність та значну ефективність переліченого комплексу засобів.

36. Настоянка родовика лікарського 2 ч.
Настоянка бруньок тополі чорної 2 ч.
Настоянка коренів цикорію 1 ч.

37. Настоянка коренів перстачу прямостоячого 2 ч.
Настоянка бруньок берези бородавчастої 2 ч.
Настоянка звіробою 1 ч.

38. Настоянка коренів з кореневищами гравілату міського 2 ч.
Настоянка бруньок осики 2 ч.
Настоянка чебрецю 1 ч.

39. Настоянка родовика лікарського 1 ч.
Настоянка кореневищ перстачу прямостоячого 1 ч.
Настоянка бруньок тополі чорної 1 ч.
Настоянка бруньок осики І ч.
Настоянка листків кропиви дводомна І ч.

40. Настоянка кореневищ бадану товстолистого 2 ч.
Настоянка бруньок тополі чорної 2 ч.
Настоянка листків скумпії звичайної 1 ч.

Композиції приймають, як і попередні, впродовж 10, 15 або 20 днів, до нормалізації температури і повного припинення кровотеч. Показані для цього часу страви з садовини та городини, а також салати зі свіжих дикорослих рослин, багаті на вітаміни та мікроелементи (подорожник великий, первоцвіт весняний, листки барбарису, трава яглиці звичайної, листки гравілату міського, стебла медунки лікарської тощо).

Лактаційний мастит

Народ знав, що названий мастит, як правило, трапляється в нечепур, жінок неохайних, кволих здоров'ям, виснажених, які не доглядають за своїм тілом, а в останні місяці і тижні вагітності – за персами, зокрема ареолами та сосками. Тепер ми знаємо, що збудниками маститу є стафілококи, стрептококи, бактерії синьо-зеленого гною, протей тощо. Діагностувати мастит народ навчився давно: як правило, недуга започатковується аж надто гостро: породіллю морозить, температура підвищується до 38-39°С. Неймовірні болі у молочних залозах. Перса збільшені, набряклі, вимальовуються підшкірні вени внаслідок застою крові, на сосках болісні тріщини. Загальний стан породіллі – тяжкий. Ми намалювали картину, характерну для перебігу недуги, яку спостерігаємо і зараз досить часто. Але якщо оглянутися назад на 50-100 років чи на кілька століть, то ні у наших матерів, ні у бабусь та прабабусь, як правило, не реєструвались такі грізні ускладнення, які дуже часто закінчуються у наш час хірургічним втручанням чи навіть сепсисом. Мастити пригнічують лактацію, дитину переводять на штучне годування, що вельми негативно впливає на формування імунітету, травних ензимів, її зростання та розвиток.

Уже зазначалося про надто рідкісні прояви маститів у породіль минулого. А причина цього у пильнуванні звичаєвого права. Старші жінки, які народили 3-4 чи більше дітей, спадкоємно передавали свій особистий досвід догляду за тілом, персами і особливо сосками вагітної, а також дотримання загального режиму, харчування. Насамперед наші далекі і близькі пращури не носили бюстгалтерів. Одяг, зокрема сорочки, – полотняні, лляні, просторі давали повну можливість аерації персів чи, інакше кажучи, створювали оптимальні умови для повітряних ванн. Блуз улітку та навесні вагітні не носили. Отже, широкі розрізи давали можливість для ультрафіолетового опромінення обличчя, шиї, частини молочних залоз. В останні місяці вагітності і особливо тижні, старші жінки чи доброзичливі свекрухи наполегливо формували плоскі соски: проводили масаж, відтягували, протирали водними розчинами названих раніше відварів, настоїв чи композицій.

При наявності тріщин сосків їх також додатково обробляли названими способами до повного загоювання. В останні місяці, перед пологами, вагітна жінка повинна була 1-2 рази на день обмивати перса відварами перелічених рослин, а по народженні дитини – після кожного годування. Майже щоденно породілля (за народними традиціями) повинна міняти сорочку, користуватися чистими ковдрами, наволочками, рушниками. Пелюшки міняти за потребою.

На Чернігівщині (Козелець, Остер, Носівка, Лосинівка) вважається вельми доцільним лляні пелюшки після прання виварювати у корі дуба, листках скумпії, шавлії, бруньках тополі чорної. Наводимо суміші рослин для виварювання пелюшок та білизни породіллі:

41. Бруньки тополі чорної 200 г
Кора дуба 100 г
Листки скумпії звичайної 100 г
Листки шавлії лікарської 100 г

Суміш подрібнюють, розмішують. На 3 л води беруть 200 г загальної суміші, кип'ятять 10 хв., настоюють 4 години. Проціджують і замочують випрані пелюшки на 1-2 години. Потім сушать і використовують для сповивання немовляти. Цим же розчином мати миє руки, обливає перса, протирає соски, полоще ротову порожнину

Це той природний світ, який діє на патогенну мікрофлору і, по суті, є поряд з кип'ятінням та спиртовими композиціями надійним асептичним засобом для запобігання виникненню численних гноячкових процесів як у немовляти, так і в породіллі.

Порушення функції молочних залоз.

Гіпогалактія

Гіпогалактія – недостатнє утворення молока внаслідок дисфункції молочних залоз. З основних причин такого стану медична наука називає токсикози вагітних, психогенні фактори, післяпологову недостатність гіпофізу – синдром Шихена загальні тяжкі екстрагенітальні захворювання.

Для попередження та лікування токсикозів вагітності фітоетнологія використовує такі суміші рослин:

42. Трава вересу звичайного 400 г
Трава м'яти перцевої 100 г
Трава медунки лікарської 100 г
Трава кропиви дводомної 100 г
Настій.

43. Трава споришу звичайного 400 г
Трава собачої кропиви серцевої 200 г
Листки первоцвіту весняного 100 г
Трава деревію звичайного 100 г
Настій.

44. Трава вересу звичайного 400 г
Листки бобівника трилистого 100 г
Трава вероніки лікарської 100 г
Трава м'яти польової 100 г
Настій.

45. Трава вересу звичайного 500 г
Корені медунки лікарської 100 г
Плоди шипшини коричної 100 г
Корені цикорію дикого 200 г
Відвар.

46. Трава споришу звичайного 500 г
Корені кульбаби лікарської 200 г
Корені з кореневищами синюхи блакитної 100 г
Плоди горобини звичайної 100 г
Відвар.

47. Трава вересу звичайного 300 г
Трава собачої кропиви серцевої 100 г
Корені цикорію дикого 100 г
Трава підмаренника справжнього 100 г
Відвар.

48. Трава вересу звичайного 200 г
Трава споришу звичайного 200 г
Трава ехінацеї пурпурової 100 г
Листки первоцвіту весняного 100 г
Настій.

49. Плоди актинідії коломікта 400 г
Корені ехінацеї пурпурової 200 г
Корені цикорію дикого 200 г
Корені з кореневищами гравілату міського 200 г
Відвар.

50. Плоди шипшини коричної 400 г
Корені цикорію дикого 200 г
Плоди глоду колючого 100 г
Корені ехінацеї пурпурової 100 г
Відвар.

Вживають відвари та настої в залежності від клінічних показань, але не менше ніж 1,5-2 місяці.

Для лікування гіпогалактії народ використовує замовляння, попередження токсикозу вагітності, загальні профілактичні заходи і засоби: підготовку сосків, догляд за персами і тілом вагітної та породіллі; достатнє перебування її на свіжому повітрі, різноманітне харчування, багате свіжою садовиною та городиною для забезпечення вітамінами та мікроелементами. З молокогінних засобів спрямованої та ефективної дії належить назвати такі суміші:

51. Корені кульбаби лікарської 400 г
Плоди шипшини коричної 200 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Плоди глоду колючого 200 г
Відвар.

52.Листки кропиви дводомної 400 г
Листки первоцвіту весняного 200 г
Листки подорожника великого 200 г
Трава деревію звичайного 200 г
Настій.

53. Корені кульбаби лікарської 500 г
Плоди шипшини коричної 500 г
Відвар.

54. Корені кульбаби лікарської 400 г
Плоди глоду колючого 400 г
Плоди горобини звичайної 200 г
Відвар.

55. Трава деревію звичайного 400 г
Насіння кропу запашного 400 г
Трава материнки звичайної 200 г
Настій.

Вживати при відсутності кровотеч.

56. Листки кропиви дводомної 500 г
Трава деревію звичайного 400 г
Трава буркуну лікарського 100 г
Настій.

Вживають відвари та настої по 50-100 мл 3 рази на день за 30 хв. до їди. Курс лікування – 2-4 тижні.

Вельми популярні в народі і відвари на молоці. Використовують у переважній більшості козяче молоко. Нижче подаємо найпоширеніші молокогінні відвари:

57. Корені кульбаби лікарської 40 г
Насіння вівса посівного 40 г
Плоди актинідії коломікта 40 г
Трава медунки лікарської 30 г
Молоко козяче 1 л

58. Корені кульбаби лікарської 40 г
Плоди шипшини коричної 40 г
Насіння вівса посівного 30 г
Листки кропиви дводомної 30 г
Молоко козяче 1 л

59. Корені кульбаби лікарської 40 г
Плоди смородини чорної 40 г
Насіння кропу запашного 40 г
Трава материнки звичайної 30 г
Молоко козяче 1 л

60. Корені кульбаби лікарської 40 г
Плоди горобини звичайної 40 г
Трава деревію звичайного 30 г
Плоди глоду колючого 20 г
Молоко козяче 1 л.

Відвари і настої на воді чергують з відварами на молоці потижнево: перший тиждень вживають відвари на воді, другий – настої, третій – відвари на молоці. Приготованими відварами та настоями годиться користуватися не більше однієї доби.

Виховання

Етнопедагогіка і догляд за дитиною з перших днів її народження йшли поруч: "Учи дитину змалку, бо як не навчиш – виросте, тебе навчить", "Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках".

Народна педагогіка вимагає дуже чуйного ставлення до дитини: заохочує її до праці, любові до природи, зокрема рослин, тварин, комах. Разом з тим застерігає: видереш ластівчині яйця – обличчя посядуть веснянки, зруйнуєш лелечине гніздо – згорить хата, плюватимеш на вогонь – болітиме голова і на губах утворяться виразки, зірвеш огудиння огірків – за чуба вхопить залізна баба.

Народна мораль вимагає від дітей великої пошани до батьків, дідів, старших сестер та братів, взагалі літніх людей; пошани до праці, хліба; бережливого ставлення до одягу, ремісничих та сільськогосподарських знарядь; худоби: коней, волів, корів тощо. Особливого шанування пам'яті померлих, догляду за могилами родичів та рідних. Недаремно ж на могилах у нашому краї садять червону калину, барвінок, пижмо, шовкову траву, любисток тощо. Біля могил батьки та матері розповідають дітям про чесноти пращурів. А вони були різними: звитяжними та господарськими. На селах особливо цінувались теслярі, ковалі, стельмахи, кравці, хлібороби чи взагалі майстри на всі руки: лицедії, співаки, музики, плугатарі, дотепники, оповідачі, ворож-бити, знахарі, відьми, ясновидці тощо.

Основним вихователем дитини виступала родина. "Яка мати і татко, таке й дитятко", "Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина". Ця глибока спадкоємна мудрість була і залишається наріжним каменем в оцінці покоління.

Народна мудрість покладає найбільшу відповідальність на батьків за виховання дітей і виведення їх в люди. Якщо батьки не турбуються про виховання дітей, коли вони неуважні та байдужі до цього найважливішого процесу, то народ оцінює таких людей вбивчими критеріями: "Живемо не батьками, помремо не людьми".

Залучення дітей до посильної праці входить як важлива галузь етнопедагогіки до звичаєвого права. Народ залучає дітей до праці з огляду на стать та вік. Як правило, від дня народження і до трьох років діти перебували на повному догляді у матері-батька. Опіка батьків була вельми пильною та обов'язковою. Але і в цьому надто ранньому віці пропагувались високі чесноти, необхідність праці як основного критерію добробуту. Загадки, ігри-розваги розвивали кмітливість. Казки, легенди, пісні формували уяву, художнє бачення світу, бажання боротися за правду, стати героєм, долати таємні, злі сили тощо.

Ігри у піжмурки, у "квача", у цурки, у "короля" розвивали у дітей фізичну та розумову спритність, витривалість, тренували м'язову систему та опірно-рухливий апарат. І все це відбувалося на свіжому повітрі, серед луків, левад, галявин, що мало по-справжньому оздоровчий характер.

Особливо спонукають до майбутньої чесної діяльності малюків колискові пісні, в яких закладена глибока і мудра виховна та філософська функція, якщо можна так висловитись:

Ой ну люлі, люлі,
Ой ну, котику, котусю,
Займи нашу телюсю,
Та поженеш на пашу...
Ой люлі, люлі,
Ой котику сірий,
Та вимети сіни,
А ти, кішко,
Вимий ложки –
Погуляєш трошки.
Не вчись, котику, красти,
А вчися робити –
Черевики шити.
Та й не дорогії –
По три золотії.
Будуть люди купувати,
Будуть тебе шанувати.

Наступна вікова група дітей – від 3 до 14 років. Тут уже за етнопедагогікою йде розподіл дітей за статево-віковими особливостями. Хлопчики пасуть телят, овечок, дівчатка пасуть гусей, доглядають меншеньких братів та сестер. З дванадцяти років дівчатка пряли, ткали, білили полотно, жали збіжжя, гребли сіно; допомагали матерям доглядати хату, варили їсти, мили ложки, тарілки, доїли корову, козу тощо. Хлопчики працювали погоничами волів під час оранки, боронували чи скородили поле, допомагали батькам складати копиці сіна, пасли череду.

Після 15 років як хлопчиків, так і дівчаток готували до активної праці, допомоги батькам. У 17-18 років хлопці та дівчата вже працювали нарівні з батьками.

Але не лише до корисної праці привчав наш народ своїх дітей, а й до грамоти. Починаючи з 6-7 років дитину вчили абетки, читати та писати, арифметики – чотирьом арифметичним діям. Вчили народних вагових вимірів, а також як обрахувати площу орної землі, сіножатей, скільки збіжжя насипом у коморі, гамазеї; скільки складометрів дров треба на зиму, скільки полукіпків, кіп у скирті тощо.

З великою святістю народ ставиться до вчителя. Чоловіки завжди знімали шапку перед його особою, як перед світочем знань, жінки низько кланялись і прищеплювали цю повагу дітям. Народ заохочував дітей до ремесел: чоботарства, кравецтва, ковальства і до ужиткового мистецтва: гончарства, виготовлення дверей, вікон, ослонів, лав, скринь, іграшок з різноманітним художнім оздобленням. Особливе пошанування діставалось музикам: бандуристам, скрипалям та майстрам гри на численних народних інструментах. Їх вважали носіями Божої іскри, яка здатна зворушувати і кам'яне серце.

З появою початкових, середніх та вищих навчальних закладів чи не кожна родина в Україні прагла вивести своїх дітей в люди та дати їм високу освіту. Заможніші верстви прагнули одержати її для своїх дітей навіть за кордоном.

У 17-18-річному віці дівчину і хлопця народ вважав дорослими і шанував за працю та культуру як дорослих. Традиції дозволяли молодятам "ставати на рушник" і створювати нову родину. В цьому віці діяли закони звичаєвого права, яких народ дотримувався століттями і тисячоліттями. Молодих благословляли на подружнє життя і самостійну працю.

Надто слушно тут навести повчання з "Повісті минулих літ", яке є справжнім духовним скарбом нашого народу з сивої давнини: "Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі. Старих шануйте, як батька, а молодих, як брата. Премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові. Ні їжі, ні питтю не віддавайтесь без міри, ні солодкому сну. Брехні остерігайтесь, і пияцтва, і облуди – від того душа гине і тіло. Хворого навідайте, небіжчика проведіть в останню дорогу. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою. На світанні, по-бачивши Сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: "Гос-поди, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав своє життя. І не лінуйтесь, а щиро трудіться...". Ось моральний кодекс нашого народу, писаний ще з раннього середньовіччя.

Особливо застерігала народна мудрість молодих людей від пияцтва. Тут діяли численні замовляння, "демонстрація" серед здорової громади гультяїв, п'яниць, їхньої мови, одягу, хати, обійстя, вкрай занедбаного господарства, яке було у всіх на видноті. Особливого значення набували пісні:

Втопила голівку в бездоннеє море.
Вийшла заміж – тепер мені горе...
Втопила голівку в бездонну криницю –
Вийшла заміж за гірку п'яницю.

Або ось ще незрівнянний зразок справжньої трагедії:

Шинкарка носить, носить і носить:
Ллє горілочки, ллє вина.
Не пийте, діти! – Вкраїна просить, –
Не пийте, рідні! Я в вас одна, –

волає Вітчизна до одурманених зеленим змієм, покалічених питущих дітей, уже вустами сучасного поета.

Народна мудрість, етика, звичаєве право, спадкоємні традиції благословляли молодих людей до чесної праці, повнокровного та захоплюючого життя; виховували у молодих серцях співчуття до знедолених, скривджених, зневажених; лагідність у слові, правдивість та чесність у вчинках. Засуджували злодійство, брехню, оббріхування, підступність, а також чорні та прикрі вади і вчинки.

Догляд

Догляд та виховання дитини ідуть завжди поруч, часто доповнюють одне одного. Арсенал народної мудрості у названій царині – надто багатий. І в ньому ми знаходимо в історичній пам'яті народу безліч вагомих раціональних порад (висловлюючись сучасною мовою) широкого спектра дії.

Догляд за дитиною після народження починається з обробки пуповини новонародженого. Народна медицина добре знала, що пупочна рана є надто вразливим місцем для тяжкої недуги, часто невилікованої – зараження крові, по-сучасному – сепсису. Перед обробкою пуповини народний лікар, баба-пупорізка, знахар чи інша посвячена в таємниці пологів особа, миє ретельно руки, протирає їх горілчаними розчинами бруньок тополі чорної, осики, берези тощо. Протирають цими розчинами і пуповину. Дезинфікують на вогні ніж, а як він охолоне, протирають його названими настоянками. Відрізають пуповину перев'язують ниткою, яка перебувала або в розчині названих настоянок, або в розчині (5%, 10%) прополісу на перваці, а той кінчик, що залишився, також обробляють настоянками. Пупочний залишок бинтують тканиною, змоченою у названих розчинах. Щоденно проводять огляд залишків пуповини до повного її відпадання. При виявленні ознак запалення прикладають до ураженого місця тертий хрін, цибулю, часник, чорну редьку з розрахунку 1 частина названої городини на 20 частин настоянки. Ці засоби використовують щоденно впродовж 1-2 хвилин. Чергують по днях: часник, цибулю, хрін, редьку. А потім знову починають з часнику, якщо це потрібно.

Великою святістю вважається перше прикладання дитини до персів. Старші, літні жінки формують соски, протирають ареоли, соски згаданими раніше спиртовими настоянками і, як вони висохнуть, тоді ще обмивають перса водними настоями і аж потім прикладають дитину для першого годування. Як все це проходить добре, тоді мати і бабуся проводять замовляння, спо-вивають дитину і кладуть спати.

При відсутності чи малій кількості молока у персах матері проводять стимуляцію його утворення та виділення названими попередньо рослинами. При хворобі матері чи її смерті шукають "мамку" – сусідку, родичку, знайому чи так добру жінку-породіллю. Годування дитини молоком матері вважається обов'язковим і прирівнюється у народній свідомості до святості буття.

Обов'язкові також у догляді за дитиною і купелі. Купелі ніколи не проводяться лише водою. Набір рослин для цього численний, але використовують, в основному, такі: м'ята, материнка, чебрець, листки тополі чорної, осики, берези, трава звіробою, листки подорожника великого, трава череди трироздільної, листки та квітки алтеї лікарської, листки дуба звичайного, корені та кореневища: родовика, гравілату, бадану, перстачу прямостоячого; корені кульбаби, лопуха, цикорію, листки шавлії лікарської тощо. Купелі для дітей готують у такому співвідношенні вагових частин окремих рослин:

61. Трава м'яти перцевої 25 г
Листки подорожника великого 25 г
Трава чебрецю звичайного 30 г
Трава звіробою звичайного 35 г
Настій.

62. Листки тополі чорної 25 г
Листки та квітки алтеї 30 г
Листки шавлії лікарської 25 г
Трава чебрецю звичайного 30 г
Настій.

При гноячкових захворюваннях шкіри новонародженого застосовують такі купелі:

63. Листки осики 30 г
Листки берези 35 г
Трава м'яти перцевої 25 г
Трава материнки звичайної 40 г
Настій.

64. Бруньки тополі чорної 25 г
Кореневища перстачу прямостоячого 30 г
Листки подорожника великого 35 г
Листки підбілу звичайного 40 г
Відвар.

65. Бруньки осики 40 г
Корені з кореневищами родовика 25 г
Листки шавлії лікарської 30 г
Трава деревію звичайного 25 г
Відвар.

66. Бруньки берези бородавчастої 35 г
Корені герані лучної 30 г
Трава материнки звичайної 30 г
Трава парила звичайного 40 г
Відвар.

67. Бруньки тополі чорної 30 г
Бруньки осики 25 г
Бруньки берези 35 г
Плоди шипшини коричної 25 г
Відвар.

68. Кореневища перстачу прямостоячого 30 г
Корені з кореневищами гравілату міського 35 г
Корені герані лучної 25 г
Бруньки тополі чорної 25 г
Відвар.

Для немовлят та старших дітей при діатезах, алергійних захворюваннях, вазомоторних ринітах, ядушних бронхітах, ядусі, набряках Квінке, нейродермітах, екземах тощо застосовують такі настої та відвари. Насамперед проводять вивчення дії моно-препаратів:

69. Корені цикорію дикого 150 г
Відвар.

70. Кореневища пирію повзучого 200 г
Відвар.

71. Корені лопуха великого 150 г
Відвар.

72. Корені кульбаби лікарської 100 г
Відвар.

73. Плоди горобини звичайної 150 г
Відвар.

74. Корені шоломниці байкальської 150 г
Відвар.

75. Корені медунки лікарської 150 г
Відвар.

76. Корені ехінацеї пурпурової 100 г
Відвар.


77. Корені з кореневищами синюхи блакитної 100 г
Відвар.

78. Квітки та листки глоду колючого 150 г
Настій.

79. Квітки ромашки лікарської 150 г
Настій.

80. Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної 100 г
Настій.

81. Квіткові кошики цмину піскового 100 г
Настій.

82. Трава медунки лікарської 100 г
Настій.

83. Трава собачої кропиви серцевої 100 г
Настій.

84. Трава вересу звичайного 100 г
Настій.

85. Листки бобівника трилистого 100 г
Настій.

86. Трава сухоцвіту багнового 100 г
Настій.

87. Трава споришу звичайного 150 г
Настій.

Беруть зазначену дозу названих рослин, готують відвари або заливають окропом в об'ємі 3 л води, настоюють 2 години і доливають до загальних купелів. Такі купелі проводять упродовж 3-4 днів. Визначають, які рослини усувають алергійні стани, і залишають їх для монопрепаратів та композицій. Ті, які процес не зупиняють, а погіршують, вилучають з арсеналу лікування.

Вживають названі препарати і всередину. Беруть 2 чайні ложки суміші, заливають склянкою окропу, кип'ятять 5-10 хв., або настоюють 2 години. Вживають немовлята по 3-4 краплі на чайну ложку води 3-4 рази на добу за 30 хв. до годування. (Для старших дітей див. дози, які відповідають віковим групам).
Монопрепарати поєднують у композиціях по 2-3 і застосовують як для купелів, так і для вживання всередину. Курси лікування тривають 2-8 місяців. Іноді до 2-3 років.

Годиться також пильно слідкувати за охайністю та чисто-тою кімнати, у якій перебуває дитина, її ліжком, одягом, іграшками. Усувати оточення старих речей, лікарських препаратів, хатніх рослин, старих книжок, речей, які збирають побутовий порох, акваріумного корму, що, як правило, викликають виник-нення тривалих алергійних процесів, які надзвичайно проблематично лікувати і які призводять до виникнення вельми тяжких ускладнень, формуючи постійні симптомокомплекси алергійних захворювань.

Подаємо окремі найбільш перевірені суміші лікарських рослин для лікування алергійних станів:

88. Корені цикорію 25 г
Кореневища пирію повзучого 25 г
Корені медунки лікарської 30 г
Плоди горобини звичайної 35 г
Відвар.

89. Корені лопуха звичайного 30 г
Плоди глоду колючого 35 г
Корені з кореневищами синюхи блакитної 25 г

Корені з кореневищами гравілату міського 25 г
В

С в я т і с т ь

Ніякі страви чи харчові численні вироби національної кухні так не пошановуються і не поціновуються в українців як Хліб. У народних переказах зустрічаємо дуже давню, але прикметну казку.

Якось, побачивши урочистий стіл, а на ньому святковий хліб, підступна гадюка позаздрила хлібові і прагнула дізнатися, яким чином він досягнув такої височенної честі? Хліб повагом розповідав хоч із гордощами, але й з напливом гіркого суму. Спочатку його закопали в землю. Як достиг – жали серпом. Молотили ціпом. Віяли, сушили. Мололи жорнами, місили кулаками, пекли на вогні. А вже потім – поклали на урочистий стіл. Гадюці від переляку забило віддих. Вона ухвалила, що краще для неї плазувати у вогких драговинах, ніж терпіти такі випробування та муки.

Уже з цієї короткої оповіді ми дізнаємося, який складний шлях проходить хліб від окремої зернини до виготовлення традиційного харчового та дієтичного продукту і композиційного його використання у ритуальних дійствах впродовж року.

Українці гордяться великою чи величезною різновидністю асортименту хлібобулочних виробів (сучасний термін). Основні з них такі: коровай, дивень, калач, лежень, криж, перепієць, шишки, ярильський хліб, книш, корж, колобок, перепічка, калита, вареники, пампушки, галушки тощо.
У дуже давні часи для приготування тіста, окрім борошна, цукру, яєць, масла, сметани, хмелю чи, пізніше,– дріжджів, маку і меду, використовували запашні лікарські та вітамінні рослини.

Наводимо найбільш популярні цілющі рослини, на відварах та настоях яких замішували тісто.

* * *
Корені з кореневищами гравілату міського 30 г
Корені з кореневищами оману високого 7 г
Трава материнки 20 г
Квітки та листки глоду колючого 20 г
Трава чаполочі запашної 3 г
Джерельної води 3 л.

Приготування відвару.
Суміш подрібнюють, заливають водою, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють годину. Фільтрують через чотири шари марлі і теплим доливають у діжу.
Замішують тісто, вистоюють, формують, оздоблюють тематичними прикрасами і випікають великодні та весільні короваї, ритуальні вироби для пошанування видатних людей, героїв, поважних осіб громади, села, колективу, держави.

* * *
Трава материнки 20 г
Трава деревію звичайного 15 г
Листки гравілату міського 30 г
Листки первоцвіту весняного 10 г
Джерельної води 3 л

Приготування настою.
Суміш подрібнюють, заливають 3 л окропу, настоюють годину, фільтрують. Використовують як і попередній відвар.

* * *
Плоди шипшини коричної 40 г
Кореневища пирію повзучого 30 г
Корені з кореневищами гравілату міського 20 г
Плоди глоду колючого 20 г
Насіння вівса посівного 50 г
Трави м’яти перцевої 15 г
Джерельної води 3 л.


Приготування відвару.

Готують цей відвар як і для тіста короваїв. Використовують традиційно його досить часто давні українці при випіканні крижів, коржів, перепічок; приготуванні тіста для галушок, локшини та вареників.
А тепер зупинимося коротенько на значенні окремих (тематичних) хлібних виробів.

Великодні, весільні та пошанувальні короваї.

Великодні короваї – особливі вироби, які присвячували небесному світилові Сонцю, Дажбогові та Ярилу. Короваї використовують разом з крашанками та писанками. А це вже явища, які за віруваннями наших прапрапращурів, характеризують оновлення Всесвіту. Виготовлення короваїв – велика майстерність, мистецтво, глибинна етнофілософія чи фітоетнологія. На короваях, як правило, зображують колоски, зірки, вербу, як прадерево життя, голубочки. Славлять небесні світила, молодят, пошановують видатних людей, їхню велич та подвиги.

Дивень.

Це також коровай, якого готували і випікали закоханим. Він символізує обручку для молодого подружжя. Прикрашали дивень плодами вишень, калини, червоної смородини, квітками пижми та материнки. Круглі предмети з отвором посередині в Україні вважалися особливими, цебто чарівними. Дружки співають для молодої:

Дивись, Марієчко,
На білий світ
Крізь дивень і калач
І свого сокола побач!

А уже жінки, які печуть це обрядове тісто, і собі виводять, при нагоді, піднесеними голосами:

Світи, жар, у печі ясно,
Печись, дивень, вельми красно...
Славимо нову родину
На всю нашу Україну.

Калач.

Калач – хліб з пшеничного борошна. Він символізує достаток та благополуччя. Тепер його виготовляють дуже часто і використовують як наїдок до третіх, переважно солодких страв. У давнину калачі пекли до свят весняного та осіннього рівнодення, зимового та літнього сонцестояння. Ними пошановували видатних людей, на обжинках, святі Коляди, весільних урочистостях, у Купайлівські ночі. Їх печуть на Великдень, народини дітей, до Хлібного Спасу, різдва Божича.

Лежень.

Це також обрядовий весільний хліб, але значно більший за звичайного калача. Його готували тотожно і шанували молодят, сватів, весільних гостей. Ці калачі, як обереги, лежали на урочистих столах впродовж свята Коляди (Різдва Божича). До них молилися, ними пошановували працю хліборобів.

Збереглися у народній пам’яті і пісні такого змісту:

В п’ятницю до діла
Лежні замісила,
Шишки й перепійці
В пічку посадила...
Горобчик у вікні: цвірінь-цвірінь:
– Печи короваї, черінь.

Шишки.

Шишки – поширені весільні борошняні вироби. готують їх з того ж тіста, що і короваї. За формою вони нагадують і символізують небесні зірки. У поширених піснях урочисто наспівують:

Та печи, мати, калачі,
Та печи, матінко, на меду,
Я ж тобі дружечок наведу.
Та печи, матінко, з шишками,
Не сама я йду – з дружками.
* * *
Наварю я ранесенько гравілату,
Щоб шишечки пахли:
Гостям,
Мамі,
Й тату!..

Криж.

Це – особливі хліби. Їх пекли на початку березня, пошановуючи свято Матері-Землі. Далекі пращури з цим хлібом просили у Дажбога великого урожаю. Після жнив кланялися Матінці-Землі і Батькові-Небу (Сварогу). Дякували за рясні врожаї та вчасно зібране збіжжя. Цей хліб готували у вигляді рівнобічного хреста. Він відомий як давній символ етнофілософії наших автохтонів, а також праукраїнців та українців і трактувати його годиться не лише як символ чотирьох сторін світу, а й як зв’язок людини зі світом та Всесвітом. Про ці символи йшлося у попередніх розділах триіпостасьності світу та рівнораменного хреста.

Ярильський хліб.

У квітні наші пращури приносили жертви Батькові Ору – Яру, Ярилу. Готували вироби з пшеничного борошна у вигляді бубликів, пряників, баранчиків, ріжків. За легендами Ор благословляє небо і зелені трави. Дівчата біжать на поля та у гаї і умиваються цілющою росою до схід сонця.
У третій декаді квітня громада обходить поля озимини з короваями і визначає висоту жита та пшениці. Клали коровай на землю і спостерігали. Якщо короваю було не видно у рясних стеблах озимини, тоді сподівалися значного урожаю збіжжя.

Перепічка.

Це щоденний і обрядовий хліб українців. Для нього беруть звичайне тісто, додають відвар вітамінних рослин і замішують на кислому молоці. Перепічка – корж, покраяний паличкою на горизонтальні і вертикальні лінії і випечений на сковороді. Сковороду змащують олією чи салом.

Корж.

Коржі присвячували у давні часи Богу Сонця та Місяця. Їх вживали на свято Купайла. Частували ними працівників на жниварських, косовицьких та гребницьких обрядах. Дякували хлі-боробам за відповідальну, тяжку, але найпотрібнішу плідну працю. Готували коржі з маком і до багатих Спасівських свят.

Вареники.

Вареники були і є обрядовою стравою в українців з давніх давен. Вони символізують культ небесного світила – Місяця. Начинкою виступає сир, плоди вишень, полуниць, калини. Готують вареники з яблуками, абрикосами, маком, суницями, капустою, квасолею тощо. Вареники – особлива і дуже смачна страва. Їх готують і на численні свята, і в будні дні. Популярність їх завжди була значною. Вареники – гордість української народної кухні. Фази місяця – згасання і народження світила. Так і вареники. Споживаючи останні людина уподібнювалась фазам місяця. Занепале здоров’я і сили (вірили наші пращури) вона відновлювала, споживаючи вареники, особливо при місяці уповні. Тісто для вареників готують на полівітамінному відварі. Така страва особливо доцільна при обмінних поліартритах, недугах печінки, підшлункової залози, атонії кишечника.

Пампушки.

Зараз пампушки вживають як звичайнісінькі буденні вироби з тіста. Колись, у давнину, вони уособлювали перса. Дівчинка, піддівочка чи інфантильна особа з недорозвиненими молочними залозами, не взмозі була народити і вигодувати материнським молоком немовля. А це вже страшне нещастя. Отож для цього і готували пампушки – округлі кульки-булочки переважно з пшеничного борошна.

Моя прабабуся, бабуся і мати готували їх не на воді чи сироватці, а обов’язково на відварі таких рослин:

Рецептура
Корені з кореневищами оману високого 5 г
Листків шавлії лікарської 20 г
Плодів шипшини 40 г
Квіток нагідок лікарських 10 г
Листків кропиви дводомної 20 г
Джерельної води 3 л.

Приготування відвару.

Рослини подрібнюють, заливають 3 л води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють годину. Замішують тісто.
Такі пампушки пропонують дівчаткам і жінкам з порушеним оварійноменструальним циклом, жіночою холодністю та естрогенною недостатністю.
Вживають пампушки до стабільного відновлення менструального циклу і настання вагітності. Круглі пампушки символізують “музику сфер”. А уже лікарські рослини – виступають як комплекс фармакологічно активних речовин для надто складного подолання інфантильності і підготовки до материнства.

Галушки.

Це вельми улюблена і популярна страва українців. Їх готують з прісного тіста і варять у воді, різних юшках та молоці. Ранньої весни до юшок додають листки кульбаби лікарської, гравілату міського, яглиці, грициків, талабану, петрушки, медунки, кропу запашного. Такі юшки високовітамінні, вельми корисні і доцільні при гіповітамінозних станах, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, недугах печінки, підшлункової залози. При гіпертонії та гіпертензіях, хронічних запальних недугах верхніх дихальних шляхів.

Наукова реконструкція календаря етнічної релігії українців

Досі ґрунтовних досліджень язичницького святкового календаря в Україні не було. Всі відомі спроби дослідників XIX – XX ст. подавали християнсько-язичницький сурогат календарів, – так воно було і на практиці. Християнська церква використовувала язичницькі обряди, надаючи їм юдо-християнської символіки. Перша публікація язичницького календаря здійснена автором в 1994 р. у книгах: Лозко Г. Українське язичництво. – К., Український центр духовної культури, 1994 (перевидавалася тричі – 1995 в Україні й 1997 в Польщі); Лозко Г. Українське народознавство. – К., Зодіак-ЕКО, 1995; Берегиня України. – К., Мистецтво, 1996; а також щорічні публікації календаря "Коло Свароже" в нашому часописі Об'єднання Рідновірів України "Сварог". Є також ряд публікацій Анатолія Богорода про історію календаря в тому ж часописі, де також подані деякі особливості реконструкції язичницького календаря.

Давні місцеві хлібороби України, засновники Трипільської культури, дали початок праукраїнському язичницькому літочисленню. Нині офіційна наука вже потроху наважується писати про трипільців як про наших Предків. Тому таке літочислення є науково і фактично доцільним і виправданим. Ми не потребуємо додавати зайві нулі до літочислення, як це роблять деякі новітні течії, що виглядає недоладно як з наукової, так і з практичної точки зору.

Найголовніший принцип нашої реконструкції язичницького календаря – астрономічні та фольклорно-етнографічні дані. 4 найбільших Сонячних свята випадають на рівнодення та сонцестояння, отже якихось особливих уточнень не потребують. Вони можуть щороку трохи змінювати свою дату, тому ми називаємо їх "рухомими". Наприклад, Великдень наші Пращури святкували в неділю після весняного рівнодення і ніколи не чекали Повні, як це роблять юдеї (пейсах) або християни за їхнім зразком (паска). Це було нам нав'язане чужинцями. Тому нині ми випра-вляємо цю неточність.

Всі інші "нерухомі" числа язичницьких свят відтворено простим відніманням 13 днів від дат ідентичних ортодоксальних християнських свят (наприклад, нашого Бога Перуна вшановуємо 20 липня, що на 13 днів раніше від християнського Іллі-“громовика”, день якого християни відзначають 2 серпня). У зв'язку з постійним відставанням християнських календарів від астрономічного стану космосу, іноді бувають поправки ще на 2-3 дні, але не більше.

Місячні свята мають важливу роль у магії початку, рослинній та жіночій магії. Вони і досі залишаються вивченими найменше, бо мали потаємний родовий зміст і передавалися лише своїм кровним родичам по жіночій лінії. Загальний принцип таких обрядодій: на Молодику здійснюють обряди посвячення, оздоровлення (що мають на меті збільшення, зростання, наприклад, підвищення рівня гемоглобіну в крові, ріст дитини тощо), а на Повні – обряди на знищення (відхрещиння від чужовір'я, очищення, видалення пухлин, бородавок, очищення лиця тощо). Оскільки Місяць змінює свої 4 фази за 29,5 доби, то час від часу в календар вставлявся 13-й місяць, який робив поправку календаря. Християни боялися числа 13, назвавши його "чортовою дюжиною".

Дехто з народознавців говорить, що Нове Літо починали 1 березня. Це – некомпетентно. Початок Новоліття в різні числа березня зафіксований нашими літописами і описаний в наукових працях (напр.: Климишин Й. Календарь и хронология. – 1987 тощо). Наш календар створений для практичного вжитку Громад Рідної Віри, тому посилань на іншу наукову літературу тут не вказуємо.

Етнічний календар – є потужним ритмоладуючим стимулом здоров'я і процвітання нації. Тому тисячоліттями вороги намагалися зіпсувати наш календар, заплутати народ, тим самим віднявши у нас підтримку і захист наших Богів. Повертаймося до Рідного Сварожого Ладу!

Умовні позначки.
* Зірочкою позначаємо "рухомі" дати, які щороку змінюються (тобто залежать від періоду сонцестояння і рівнодення, фази місяця, або дня тижня).

** Двома зірочками позначені ті дати 2003 року, які поки-що без астрономічного календаря визначити не можемо. Знаючи основні принципи нашого календаря, кожен рідновір зможе їх визначити самотужки, як тільки буде видруковано астрономічні календарі на 2003-2004 рік: Купайло – літнє сонцестояння (найкоротша ніч). Різдво – зимове сонцестояння (найкоротший день), Світовид осінній – осіннє рівнодення (день і ніч по 12 годин), інші дати з такою позначкою залежать від них і легко визначаються.

Коло Свароже
Крутитися стануть Кола Сварожі до нас і часи ті настануть для нас!
Велесова Книга

Свята Кола Сварожого

від Новоліття до Новоліття




7510/2002




7511/2003



Щедрий Вечір, бо наші Предки святкували Нове Літо навесні, співаючи щедрівки. Перший Молодик, який настав перед весняним рівноденням.
*15 березня
*4 березня

Сорочини, пташині свята. Матінка Земля пробуджується.
9 березня
9 березня

Вербиця (неділя перед Великоднем). Вербна Неділя.
*17 березня
*16 березня

Чистий Четвер (Навський Великдень, поминання Предків)
21 березня
22 березня

Великдень Дажбожий (Дажбог-Сонце перемагає темряву Зими-ночі)
*24 березня
*23 березня

Благовіщення (Богиня Весна приходить)
25 березня
25 березня

Радуниця (поминальні обряди, неділя після Великодня)
*31 березня
*30 березня

Благовісник (Перун-грім прокидається)
26 березня
26 березня

Права середа (Права – Божественний закон, за яким живе Всесвіт)
*17 квітня
*16 квітня

Красна гора, Велика Лада – свято пробудження жіночої Любові
22 квітня
22 квітня

Ярило – свято пробудження чоловічої Любові, пристрасті
23 квітня
23 квітня

Жива, Солов'їний Великдень, пташки виводять пташенят
2 травня
2 травня

Русалії – Зелений тиждень (Трійця)
*6-12 травня
*5-11 травня

Русалчин Великдень (Четвер на Зеленому тижні)
*9 травня
*8 травня

Світовид літній (Видів день, показ мистецьких творів, лікування очей)
15 червня
15 червня

Купайло (Собітка, Сонцекрес, найкоротша ніч, найдовший день)
*21-22 червня
**

Стрибог (Бог Вітру)
14 липня
14 липня

Свято Перуна (Покровитель чоловіків, воїнів, громовержець)
20 липня
20 липня

Чур, Паликопа, Пращур, Домашні духи-покровителі
27 липня
27 липня

Медово-маковий спас (Свято Врожаю)
1 серпня
1 серпня

Яблучний Спас (свято Врожаю)
6 серпня
6 серпня

Хлібний Спас (посвячують зерно, з нового борошна випікають хліб)
16 серпня
16 серпня

Рожаниці (жіночі родинні і родильні свята)
8-9 вересня
8-9 вересня

Свято Вирію, Здвиження (відліт пташок, ховання змій під землю)
14 вересня
14 вересня

Світовид осінній (осіннє рівнодення, духовні пошуки, мистецькі заняття)
*25 вересня
**

Мати Слава (Язичницька Покрова)
1 жовтня
1 жовтня

Дідова субота (поминання, Зворожини)
*19 жовтня
*18 жовтня

Свято Мокоші (жіноча Богиня родючості, П'ятниця)
*25 жовтня
*24 жовтня

Свято Сварога (Коваля, Плуга)
1 листопада
1 листопада

Свято Долі (дівоче посвячення)
24 листопада
24 листопада

Калита, Свято Долі (парубоче посвячення)
30 листопада
30 листопада

Свято Велеса (Діда Мороза)
6 грудня
6 грудня

Різдво Божича-Коляди
*21 грудня
**

Свято Рода (другий день Різдва, родинні зустрічі)
*22 грудня
**

Свято Богині Дани (Водокрес, Водосвяття, 12 день після Різдва)
* 1-2 січ. 03р
**

Стрітення Зими з Весною, Громниця
2 лютого
2 лютого

Велесовий тиждень (Бог багатства, добробуту, тиждень після Стрітення)
* 10-16 лютого
*9-15 лютого

Колодій (Масляна, тиждень після Велесового)
* 17-23 лютого
*16-22 лютого

Новоліття, перший весняний Молодик, що настав перед весняним рівноденням (може випадати як у березні, так і в лютому)
*4 березня 2003 р.
*21 лютого 2004 р.


Помагай, Дажбоже і Коло Свароже!

Свята кола Сварожого на 7510 літо від Трипілля
(або 2002 нового літочислення)

Світ сотворений мільярди років тому. І якщо сьогодні в Біблії знаходимо конкретну дату його «сотворення» як 4004 р. до н. ч., то ми можемо хіба що посміхнутися на таку дитячу наївність. Так само недоречно вживати сьогодні візантійське літочислення, за яким нині 7510 літо від «сотворіння світу». А християни рахують час від народження свого кумира Ісуса, хоча вже напевно відомо, що народився він не в 1 році, та й не 7 січня. Будь-яка точка відліку часу не може цілком задовольнити людство, бо ніхто точно не знає, і мабуть ніколи й не зможе дізнатися, коли ж насправді був сотворений Світ. Та й чи це так важливо?

Хліборобська цивілізація зародилась на теренах України в середині VI тис. до н.ч. То ж, приймаючи Трипільску цивілізацію за вихідну точку праукраїнської релігії, ми лише стверджуємо, що українству нині понад 7,5 тис. років. Прийняте в Рідній Вірі літочислення найточніше збігається з датуванням Києво-руської літописної традиції, хоча ми називаємо його не "від сотворіння світу", а від Трипільської доби. Як бачимо, це не суперечить історичним фактам.

Отже, Праукраїнський Бог Зодіаку – Сварог крутить свої Сварожі Кола (роки, літа) над нашою Трипільською Україною ось уже 7510 літ. І допомагають Йому сини Сварожичі (праукраїнські Боги місяців). Тож прочитаймо їхній Зоряний Календар! Спробуймо жити за цим календарем, може він зробить нас мудрішими, щасливішими та, безперечно, багатшими духовно.

Січень

1-2 січня - Свято Богині Дани (Водокрес)
На дванадцятий день після Різдва Божича-Коляди народжується жіночий початок Всесвіту – Богиня Дана, покровителька води. Саме в цей день, як твердять астрономи, Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода набуває особливих цілющих властивостей. Українська жінко! Час подбати про здоров'я своєї родини. Зроби Зоряну Воду: краще з джерела чи з криниці набери в глиняний горщик водиці і на ніч постав на вікні, чи на дворі, хай скупаються в ній Зорі. Цією водою хай вмиється вся родина, щоб воскресла Україна! Цей обряд можна виконувати також щомісяця на Молодику, щоб завжди мати свячену воду, яку приготували для вас самі Боги. (Порівняй: на християнський Йордань – водохрищення 19 січня попи вмочають у ній християнський хрест – символ смерті, шибеницю. То яку енергію вони вам посилають із цією водою?)

Лютий

2 лютого – Стрітення Зими з Весною. Спостерігаємо за погодою - хай буде цей день Сонячний!

11 -17 лютого – Велесовий тиждень, який ще іноді називали «Чортовим», бо «черти і різи» були своєрідним тайнописом, за яким Велесові внуки уміли ворожити і «чертити», тобто писати. Вшановуємо Бога багатства, достатку й добробуту такою молитвою: «Молимо Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі коня Сварожого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи! Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх!» (Велесова Книга).

18-24 лютого – Колодій (Масниця) – парубки вибирають наречених. Магія родючості – неодруженим парубкам в'яжуть колодку (символ продовження роду).

Березень

9 березня – Пробудження Матінки-Землі. Бубликами закликаємо пташок із Вирію.

15 березня – Новоліття 7510 від Трипілля. Наші Пращури починали нове літо (Новий рік) з першим весняним Молодиком, який настав перед весняним рівноденям. Нове літо прийде до Вас в хату. Пригостіть Його Щедрою Вечерею, на яку збереться вся родина, заспівайте щедрівку, бо колись щедрівки виконували навесні.

17 березня – Вербиця. Славимо Вічне Прадерево Життя.

21 березня – Навський Великдень (Чистий Четвер). Купається вся родина, після чого залишаємо купіль і страви для Пращурів на всю ніч.

Весняне рівнодення у Києві – між 17 і 18 березня, день і ніч зрівнюються в часі і силі (по 12 годин).

24 березня – Великдень Дажбожий: «Це повінчаємо Сварога і Землю і справимо весілля їм, як для мужа і жони, бо ми – діти їхні» (Велесова Книга). Даруємо писанки (ні в якому разі не порожні "видутки", куплені на базарі, а повні й виписані власноруч), пригощаємо великодніми «бабами» і «куличами», славимо Дажбога. Це сонячне свято відзначається в першу неділю після весняного рівнодення, незалежно від фази місяця.

25 березня – Благовіщення (Богиня Весна пробуджує Блискавицю – жіночу пару Перуна, суворі заборони починати всяку справу, "навіть пташка гнізда не в'є", поганий час для зачаття).

26 березня – Благовісник (Пробуджується Бог Перун і своїм громом сповіщає Землю про весняні зародки Життя).

31 березня – Радуниця – прихід на Землю душ наших Пращурів, пом'янемо їх крашанками й великоднім хлібом: «Хай радуються на Луках Сварожих!».

Квітень

17 квітня – Свято Прави – Божественного Закону, який правує Всесвітом, ростом рослин, родючістю всього живого на Землі й на Небі, дощем і вітром, зміною пір року, дня і ночі. Саме від «Божественної Прави» походять правда, праведність, правосуддя, справедливість, мудрі правителі (які знають Закони Прави). Цей день завжди випадає у середу, тому в народі досі збереглася назва «Права середа» (вона ніколи не була пов'язана з постом, бо наші Пращури не мали виснажливих постів, як це впровадило християнство). Саме від цього Закону Прави, який славили піснями, походить давня назва нашої Правіри – Православ'я.

22 квітня – Красна Гора: Велика Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувати все навкруги, наводити лад у полях, лісах і гаях, вселяти любов у душі людей. Дівочі пісні й хороводи водять на її честь.

23 квітня – Ярило: Бог весняного сонця, пристрасті й полум'яного кохання. Зустріньте його, молоді! Це Ваше свято Любові! Відсвяткуйте Лельник у весняному гаю, над річкою, біля святинь свого народу.

Травень

2 травня – Свято Живи – зозуля починає кувати довгі літа Життя. Солов’їний Великдень (прилітають соловейки).

6-12 травня – Русалії (Русальний тиждень). Свято Берегинь Роду, поминаємо Душі Праматерів, приносимо пожертви із свіжовипеченого хліба на води річок (особливо на Русалчин Великдень – 9 травня, четвер). У суботу разом із зеленим клечанням Душі заходять до нашої оселі, щоб подивитися на наше Життя. Треба всій родині жити в ладу, не сваритися, не підвищувати голосу, не ображати один одного. Слід згадувати Пращурів добрими словами, влаштовувати поминальний обід.
Як записано у Велесовій Книзі: «Слава Отцям нашим і Матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку по стежці Права, слава!».

Червень

15 червня – Видів День. Славимо Світовида літнього як Бога всевидючого, похвалімося перед ним нашим багатством, красою і здоров'ям. В цей день можна навчитися всякому мистецтву, яке людина може побачити (бо сьогодні «що виджу, те вмію»). Світовид розкриває таємниці досі невидимого. Сприятливий час для лікування зору. Літнє сонцестояння з 19 до 22 червня.

Найдовший в році день – 16 годин 27 хвилин.

21-22 червня – Купайло прийде у вінку. Найкоротша в році ніч – 7 годин 33 хвилини. Саме в цю чарівну ніч шукайте Цвіт Папороті! На світанку наберіть цілющого зілля – хай буде помічним від усякої напасті. Відкиньте християнські забобони. Не бійтеся! – ось головна заповідь Рідної Віри, яку так довго від нас приховували! З нами Рідні Боги! Сьогодні час Щасливого Шлюбу! Хай у вас народяться гарні й щасливі дітки на славу Україні!

Липень

14 липня – Стрибог (Посвистам, Позвізд) – Бог Повітряного простору, від якого залежить погода. Вшануйте Його хлібом, варениками, якими пригостіть чотирьох Вітрів біля води.

20 липня – Свято Перуна: «Слава Богу Перуну Вогневолосому, який стріли на ворогів верже, і вірно по стежці вперед веде, бо єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун – милостив, всеправеден єсть!» (Велесова Книга). Перун – це Син Божий, якого Отець Сварог посилає на землю у вигляді блискавичної енергії. Українці, прийміть Його животворну потужність! Мужі українські, згадайте подвиги славетних Пращурів наших, яким заповів Сварог: "Щоб персти ваші утрудились о рала ваші, а мечами своїми здобували Незалежність нашу!" (Велесова Книга).

27 липня – Чур, Пращур. Спом'янемо своїх Чурів-Пращурів, щоб опікувалися нашим хлібом (зібраним врожаєм), щоб зберігали снопи й копиці на полі і в господарстві. Велесова Книга оповідає: «Усяк Рід мав Чурів і Пращурів, які померли перед віками, – тим Богам почитання маємо дати, і од них радощі маємо».


Серпень

1 серпня – Медово-маковий Спас

6 серпня – Яблучний Спас

16 серпня – Хлібний Спас
Місяць Спасич згадується у Велесовій Книзі як місяць подяки Богам Спасам за добрий врожай. В народі, крім названих, збереглися ще такі назви як Грибний, Ягідний, Горіховий, Полотняний Спаси. Мабуть у давні часи їх було ще більше, бо кожному овочу свій строк. Кожний овоч як плід Землі й Сонця має бути присвячений Рідним Богам, тож ніяких заборон на їх вживання не було. Перші овочі освячували рідними молитвами, пригощали ними близьких – таким є обряд початку споживання перших плодів. Тоді все піде на здоров'я й нам – дітям і онукам Дажбожим. На Спасівку Душі Пращурів також відвідують свої родини. Спом'яніть про них добрим словом.

Вересень

8-9 вересня – Богині-Рожаниці. Жінки викликають кожна свою Рожаницю: «Жертву Тобі правим – овсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою» – таке жертвопринесення справляють жінки на березі річок, посипаючи брошно і пускаючи на воду заквітчані калачі та бублики. Мами поливають дочок водою на порозі свого Дому, щоб росли щасливі та здорові.

25 вересня – Світовид Осінній (осіннє рівнодення): «Творіть Світовиду славу всяку! Бо цей Бог очищує серце наше, і ми відрікаємося від злого, а спрямовуємо себе до доброго» – говорить Велесова Книга. Світовид, або давніша форма Його імені Святовит, це Святий Дух українського народу, який «витає» над нашою Україною, допомагаючи народу визволитися з полону чужовір'я. Відчуйте Його Дух у собі всі, хто є українцями!


Жовтень

1 жовтня – Мати Слава.
В цей день вшановуємо Матір Славу – саме вона є нашою Покровою, бо це вона укривала руських воїнів на полях ратних Покровом своїх золотих крил: «Б'є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого, бо ми є русичі!». Покровителями споконвіку вважалися ті Боги й Богині, які були рідними для народу – «по крові тіла» (Велесова Книга). Наші Пращури вірили в божественне народження русичів – дітей Сварога, синів Перуна, Дажбожих онуків...

19 жовтня – Зворожини – Дідова Субота, поминальний день. Громада літніх людей, навіть у холодну пору, варить куліш на лоні природи, який споживають тут же, сидячи на зем-лі. Вони знають, що скоро «відпраляться на Луки Сварожі»,– тому й свято назване Сварожини-Зворожини.

25 жовтня – Мокоша – Покровителька жінок. Її свято завжди в п'ятницю. Принесіть Мокоші хліб, калину, прядиво – щоб напряла вам і вашим діткам довгу нитку Життя.

Листопад

1 листопада – Свято Сварога, який є Праотцем всього роду Богів. Саме Він викував для русичів перший плуг і золоту обручку – тому Він є небесним ковалем (Творцем Світу і Людей), покровителем хліборобства і шлюбу, Богом Небесного Зодіаку – Кола Сварожого, Тому «Хвалимо Сварога, який цьому Роду Божеському є началом, і всенькому роду криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого, і взимку ніколи не замерзає» (Ве-лесова Книга).

24 листопада – Свято Богині Долі. Дівчата ворожать про подружжя. Вечорниці.

30 листопада – Калита. Свято парубочої долі – парубки вибирають пару. В цей день молодих хлопців посвячують у дорослих парубків та приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити, прилучаючись до жіночого начала природи. Вечорниці.

Грудень

6 грудня – Свято Велеса (Діда Мороза). Він сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду (згадаймо Діда Мороза з мішком подарунків) – це Він, наш Велес, якого треба гукати в цей день, саме так, як діти кличуть Діда Мороза й сьогодні. З його приходом починається вивчення колядок, підготовка до Різдва. «Це Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати вінавінча на полях страдних і ставити Снопа до огнища, і чтити Його як Отця Божого!» – записано у Велесовій Книзі, святій книзі нашого народу.

19-23 грудня – зимове сонцестояння, довгота дня 8 годин.
21 грудня – Різдво Божича-Коляди, народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними промінчиками, які навесні оживляють землю і всю природу. Разом з житнім снопом – Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду. Дідів кутею пом'яніте і чаркою не обминіте.

22 грудня – Свято Рода.